Метеор

Михайло Грушевський

Тільки що закінчилась сесія Трудового конгресу. Він пролетів на нашім політичнім овиді, як метеор, що в своїм короткім перельоті спалює маси нагромадженої матерії, щоб заблиснути на мент в наших очах. За короткий час, відколи була висунена на публічну відомість його ідея, і до моменту, коли вона набрала своєї реалізації в «законі 28 січня», ся ідея викликала велике заінтересування, гарячі дебати за і против, в огні їх вона підпала різним змінам і відмінам. Аж, кінець кінцем, принцип, положений в її основу – трудовий принцип, незвичайно важний, зведено до таких результатів, які змушують дуже жалувати, що його не розгорнено відповідно, а зведено до такої маловартої маніфестації.

Значіння сього факту буде видніше згодом, в перспективі подій. Тепер же, пишучи по гарячих слідах конгресу, я хочу спинитися тільки над фактичною стороною його.

Коли я читав в коректурі свою статтю в передостанній книжці «Л[ітера-турно]-н[аукового] в[істника»] [«По шкоді», ЛНВ, 1918, кн. 12], де викладалися аргументи за скликання в формі переходової інстанції чи передпарламенту Центральної Ради, замість творення якоїсь нової передпарламентарної форми, я вже знав, що в правлячих кругах справа порішена інакше, а власне, рішено скликати «Трудовий конгрес» для передачі йому повновласті Директорії. Як вияснилось потім, справа була поставлена так ще перед здобуттям Києва, і в Вінниці в середині грудня н[ового] ст[илю] була вже виготовлена декларація (опублікована потім як проект в київських газетах), де Директорія оповіщала своє рішення скликати «Конгрес трудового народу на Україні», щоб йому передати свою власть і від нього дістати санкцію своєї діяльності. Зложити його мали депутати від селянства, від війська і від робітництва.

Але в директоріальних кругах, очевидно, не було певної згоди щодо сих принципів, декларація була відложена до нарад з київськими партійними кругами, і в результаті гарячих дебат з ними декларація з’явилася 26 грудня вже з іншою конструкцією Трудового конгресу: депутатів від війська замінено депутатами від «трудової інтелігенції, що безпосередньо працює для трудового народу, себто робітників на полі народної просвіти, лікарських помічників, народних кооператорів, служачих в конторах та інших установах». Пізніше уставлено ще осібне представництво для залізничників і поштовиків та телеграфістів з огляду на великі заслуги, положені ними для повстання. Крім того, до участі в конгресі запрошено галицьких представників, Національну раду Галицької України, незалежно від характеру сього представництва.

Все се внесло значні неясності в фізіономію конгресу, віддалило його від трудового принципу політичного представництва і власті, висуненого ідеологами останньої революції й розвиненого, правда, що не дуже ясно й глибоко, в декларації:

«Право управління і порядкування краєм повинно належати тільки тим класам, які суть основою громадського життя, які творять матеріальні та громадські цінності, які кров’ю і життям своїх членів вступили до боротьби з руйнуючими силами сучасного ладу».

«Класам нетрудовим треба розумно і чесно признати всю шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування й раз на все помиритися з тим, що право рішати долю більшості народу належить тій самій більшості, себто класам трудовим».

Сі зміни дали лівим течіям привід говорити про сфальшування Трудового конгресу, про його неправомочність, невідповідальність, іти на шлях бойкоту або пасивного утримання від його постанов. В тім же напрямі впливали ті незвичайні, несприятливі обставини, в яких проходили вибори і потім самі наради конгресу.

Передвиборчі зібрання й агітація фактично не могли мати місця. При сильній цензурі не зіставалось змоги свобідно обговорювати й освітлювати питання, приготовляти матеріал для занять конгресу, виясняти партійне становище до моменту і висунених ним питань. Вибори мусили проходити наспіх, тому що інструкцію для них опубліковано дуже пізно. Партійні комітети не встигали оповістити кандидатур. Значна частина української території під ту хвилю вже була захоплена війною й повстанням. Вибори не могли переводитись.

Сама сесія проходила в гнітючій атмосфері різних глухих чуток і погроз. Ще вона не встигла розпочатись, як уже з різних боків членам конгресу почали нагадувати, щоб кінчали справу якскорше, бо довго сидіти не можна, даний день може бути вже останнім. Становище фронту описувалось найтемнішими фарбами. Правительство почало евакуацію урядових і громадських установ, що викликало в місті паніку, яка не зісталась без впливу і на настрої членів конгресу. З другого боку їх всяко підганяли до поспіху. Ще не було заслухано справоздання уряду, а вже від фракцій стали жадати декларацій, зазначення своєї позиції до уряду, розв’язання проблеми влади.

Тимчасом як справа вимагала грунтовного освітлення і вияснення до поставлених питань і людності на місцях, і партійних груп по такій довгій перерві в парламентарній роботі, коли від них жадали не демонстрації в той чи інший бік, а дійсного обсудження, дискусію обривано, збивано. Членам роблено докори, що вони марнують дорогий час в балачках в такий небезпечний і відповідальний момент, їх закликали, навіть з директоріальної трибуни, якскорше роз’їхатись і своїм впливом на місцях, на фронті підняти настрій боротьби.

Само скликання конгресу ставало якимсь непорозумінням. А від програми, зазначеної декларацією Директорії в її першій редакції, що «конгрес матиме всі верховні права і повновласть рішати всі питання соціального, економічного та політичного життя республіки», що «конгрес остаточно вирішить земельне питання, а також установить всі інші соціально-економічні форми дальшого устрою України», не зісталось і сліду. Членів приспішували якомога скорше, як то кажуть, розписатися і роз’їхатися.

І, кінець кінцем, таке становище, зазначене декларацією галицької фракції, знайшло підтримку. Пройшла резолюція фракції у[країнських] с[оціал]-д[емократів], підтримана частиною фракції у[країнських] с[оціалістів]-р[еволюціонерів], котрою сесія конгресу відкладалася до часу, коли визначить «президія в порозумінні з Директорією, в найближчий час, коли явиться змога нормальної роботи». До того часу верховну власть з законодатною функцією віддавалося Директорії, а від конгресу вибирались комісії «з підготовчими і контрольними функціями». «Правительству У[країнської] Н[ародної] Р[еспубліки] разом із комісіями» доручено підготовити «закон для виборів всенародного парламенту великої соборної Української Республіки».

Таким способом Трудовий конгрес зведено до значіння простого передпарламенту, а трудовий принцип, висунений повстанням, властиво, поховано чи зроблено пробу похорону.

Про се треба дуже пожалувати. Можна було дуже багато говорити про те, коли б була змога і час, на тему, чи треба було його вживати для такого переходового вжитку. Я, власне, ще з більшим переконанням повторяю, що для такої переходової ролі краще було скликати стару Ц[ентральну] Раду, організацію вже готову, звісну, котра не могла будити ні якихось незвичайних, неможливих до сповнення надій, ні принести особливого розчарування. В ній можна було вияснити й обсудити і можливість приложения трудового принципу власті в данім моменті, перше ніж попробувати його покласти в основу будови власті.

Сталось інакше. Проголошено сей принцип, викликано ним велике заінтересування серед трудящих мас, і, кінець кінцем, приложено всі старання до того, щоб звести його на просту декорацію. В сім повороті правдоподібно відбилися якісь глибші зміни в правлячих кругах в їх курсі. Але факт зістається фактом, що принцип такий важний, такого глибокого значіння розміняно на декоративні форми, навіть не освітивши відповідно, в парламентській дискусії, як і чому се сталось. Все пройшло за лаштунками, в фракційних засіданнях, ще більше – переговорах сеньйоре-конвенту і президії з Директорією, і на поверхні зіставсь «закон 28 січня» як пам’ятка неуміння зробити відповідний ужиток з проголошеного трудового принципу.

Очевидно, раз висунений на чергу, він не дасть себе так легко знову звести з кону. Се один з тих духів, які небезпечно буває викликати.

Примітки

Вперше опублікована у виданні: ЛНВ. – 1919. – Т. LXXIII. – Кн. II. – С. 140-143. Підпис: М.Грушевський.

Подається за першодруком.

Стаття присвячена роботі Трудового конгресу України – представницької установи, яка мала відіграти роль вищого законодавчого органу УНР, вирішити питання про владу. З ним М.Грушевський пов’язував спробу повернутися до державного керівництва. Місяці, проведені на нелегальному становищі, давали йому змогу переосмислити свій попередній політичний і державний шлях, проаналізувати сильні й слабкі сторони діяльності Центральної Ради. Він розумів, що, переживши загальнонародне повстання, Українська революція вже крокувала далі, змінився її характер, з’явилися нові лідери. Проте переоцінки не сталося, його програма державного будівництва в Україні залишилася незмінною.

В середині січня 1919 р. селяни Чигиринського повіту обрали М.Грушевського делегатом конгресу, безумовно, він розраховував повернутися у велику політику. Як з’ясувалося, авторитетний у минулому провідник, професор-інтелектуал і демократ за переконаннями не вписувався у політичні плани нової влади (див. статті: «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)», «Життя Михайла Грушевського від вибуху війни»).

Під час роботи конгресу Михайло Сергійович навіть не був обраний до президії. Він брав участь у дискусіях, але до його думки колишні соратники мало прислухалися. Проте у статті, присвяченій конгресу, нема й натяку на особисті образи та розчарування. Вона містить точний, об’єктивний аналіз події, яка мала визначити подальшу долю УНР, і виявилась неспроможною це зробити.

…закінчилась сесія Трудового конгресу – перша сесія Трудового конгресу України (ТКУ) відбулася 23 – 28 січня 1919 р. у Києві за участю близько 400 делегатів, а також делегації ЗУНР. Керівним органом Конгресу була президія у складі С.Вітика, Д.Одрини, Т.Старухи. Найчисленнішою була фракція Селянської спілки та УПСР, найвпливовішою – фракція УСДРП.

23 січня 1919 р. Конгрес затвердив Акт про злуку УНР і ЗУНР в єдину соборну державу. На пленарних засіданнях заслухали звіти Директорії (В.Винниченко), уряду (В.Чехівський), Головного отамана (С.Петлюра). 28 січня 1919 р. ухвалили Універсал «До українського народу» та Закон про форму української влади, за якими всю найвищу владу до наступної сесії передавали Директорії УНР (див.: Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 – листопад 1920 рр.: Документи і матеріали. У 2-х томах, 3-х частинах. – К., 2006. – Т. 2 / Упоряд.: В.Верстюк (керівник) та ін. – С. 465-468).

Трудовий конгрес України висловився за демократичний лад в Україні, за підготовку окремого закону щодо виборів всенародного парламенту незалежної соборної Української Республіки. Депутати заявили протест проти військової інтервенції радянської Росії та інших держав, закликали до всенародної боротьби за самостійну Україну. Законотворча діяльність, підготовка сесій Конгресу покладалася на створені комісії: оборони, земельну, бюджетну, закордонних, харчових справ і культурно-просвітню.

Після відступу Директорії з Києва комісії поступово втратили вплив на державне життя УНР. 11 липня 1919 р. на нараді членів комісій у Кам’янці-Подільському була прийнята постанова про припинення їхньої роботи. Підсумки роботи Конгресу були оприлюднені у листівці Центрального інформаційного бюро при Директорії УНР «Що зробив Трудовий Конгрес?» (Там само. – С. 495 – 497).

За короткий час, відколи була висунена на публічну відомість його ідея…– йдеться про рішення скликати Конгрес трудового народу України, оголошене в першій декларації Директорії від 26 грудня 1918 р. (Там само. – С. 391 – 394). За цим програмним документом конгрес отримував «всі верховні права і повновласть рішати всі питання соціального, економічного та політичного життя Республіки». В основу політичної системи УНР покладали т. зв. трудовий принцип.

…і в Вінниці в середині грудня н[ового] ст[илю] була вже виготовлена декларація…– йдеться про державну нараду, проведену Директорією 12 – 14 грудня 1918 р. у Вінниці з представниками УПСР, УСДРП та УПСС. Учасники наради розділилися на два табори, один обстоював парламентську систему влади, інший – радянську. Згода не була досягнута й питання про форму влади лишилося відкритим. Декларація від 26 грудня 1918 р. постала уже в Києві як результат компромісу між цими двома позиціями.

…депутатів від війська замінено депутатами від «трудової інтелігенції…– йдеться про представництво на Трудовому конгресі. Участь у виборах до Конгресу могли брати селяни, робітники та «трудова інтелігенція» (вчителі народних шкіл, лікарські помічники, кооператори, дрібні службовці) (Там само. – С. 393). Власне інтелігенція (лікарі, вчителі середніх шкіл, професура, юристи, журналісти та ін.) була позбавлена виборчих прав разом з «експлуататорськими класами». Військові не брали участі у виборах, щоб не переносити політичну боротьбу в армію. До Трудового конгресу України було обрано всіх членів Директорії УНР, крім С.Петлюри, який як представник військової влади не виставляв своєї кандидатури.

Пізніше уставлено ще осібне представництво для залізничників і поштовиків та телеграфістів…– норма представництва від залізничників (20 депутатів) та робітників і службовців пошт і телеграфів (10 депутатів) була визначена у «Інструкції для виборів на Конгрес Трудового Народу України» від 5 січня 1919 р. (Там само. – С. 407).

…до участі в конгресі запрошено галицьких представників. Національну раду Галицької України…– згідно з «Інструкцією» норму представництва від ЗУНР визначали числом 65 депутатів. Оскільки на території ЗУНР через військові події вибори не відбулися, її представляла делегація Української національної ради кількістю 36 осіб.

…в декларації… – М.Грушевський подає два витяги з «Декларації Директорії Української Народної Республіки» від 26 грудня 1918 р. (Там само. – С. 392, 394).

Сі зміни дали лівим течіям привід говорити про сфальшування Трудового конгресу…– йдеться про заяви представників лівих течій УПСР та УСДРП (пізніше, у серпні 1919 p., ці дві течії об’єдналися в Українську комуністичну партію (боротьбистів)). Оголошена на Конгресі декларація УСДРП (незалежних) вимагала, щоб Трудовий конгрес перебрав владу від Директорії і відразу передав її радам робітничих і селянських депутатів, проголосив Україну незалежною соціалістичною республікою, розпочав мирні переговори з радянською Росією, склав уряд з представників партій, які стоять на радянській платформі. Подібні заяви прозвучали і від фракції УПСР: Директорія не є виразником волі усього трудового народу України, тому має поступитися радам селянських, робітничих і військових депутатів; верховною владою повинен стати Всеукраїнський конгрес трудового народу, обраний на основі рівного безпосереднього виборчого права.

В тім же напрямі впливали ті незвичайні, несприятливі обставини, в яких проходили вибори і потім самі наради конгресу – йдеться про складне військово-політичне становище УНР. У кінці 1918 р. на північно-східних кордонах УНР з’явилися війська радянської Росії. 24 грудня наркомат закордонних справ РСФРР повідомив у пресі, що у зв’язку з анулюванням Брестської мирної угоди радянська Росія більше не визнає Україну суверенною державою. В результаті наступу Червоної армії на початку 1919 р. була зайнята більша частина Лівобережжя. 3 січня залишили Харків. 16 січня УНР оголосила війну РСФРР. 20 січня був запроваджений військовий стан на всій території УНР, у Чернігівській та Полтавській губерніях – стан облоги.

При сильній цензурі… – йдеться про заборону антиурядової агітації та пропаганди, запроваджену в Києві військовим комендантом міста Є. Коновальцем. Заборона була спрямована, головним чином, проти більшовицької партії, яка мала активне підпілля у місті.

…інструкцію для них опубліковано дуже пізно – «Інструкція для виборів на Конгрес Трудового Народу України» була затверджена Директорією 5 січня 1919 p., вибори відбувалися 12 – 15 січня.

Від усіх етнічних українських земель мали бути обрані 593 делегати, з них 65 – від ЗУНР. Із 527 делегатів від УНР 377 обирали від селян, 117 – від робітників і 33 – від «трудової інтелігенції» (див.: Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. – Т. 2. – С. 406 – 409).

Правительство почало евакуацію урядових і громадських установ… – йдеться про евакуацію державних установ УНР до Вінниці. Наказ про її початок був виданий 28 січня 1919 p., фактично вона розпочалась раніше.

Пройшла резолюція фракції у[країнських] с[оціал]-д[емократів], підтримана частиною фракції у[країнських] с[оціалістів]-р[еволюціонерів]… – йдеться про резолюцію Конгресу трудового народу України від 28 січня 1919 p., опубліковану як Закон про форму української влади (Там само. – С. 467-468).

…закон 28 січня… – йдеться про Закон про форму української влади, ухвалений 28 січня 1919 р. (Там само.). Згідно з цим актом з огляду на військово-політичну ситуацію до скликання наступної сесії Конгресу трудового народу України вся повнота влади залишалася в руках Директорії УНР як верховного органу республіки. Вона мала також повноваження видавати закони.

Виконавчу владу за цим законом здійснювала Рада народних міністрів, яка затверджувалася Директорією і відповідала перед нею між сесіями Конгресу. На Директорію також були покладені обов’язки оборони держави. Закон не виробив цілісної політичної системи, обійшов мовчанкою надзвичайно вагомі конституційні підвалини УНР, зокрема про розподіл владних функцій між Директорією та урядом, межу їх компетенції. Ця обставина в майбутньому постійно проявлялася негативними проявами. На цих правових засадах Директорія і працювала, оскільки Конгрес уже більше ніколи не скликали.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 27 – 29.