Дорошенко Михайло
Михайло Грушевський
Дорошенко Михайло, козацький гетьман, видатний політик і полководець. Ранній період його діяльності нам невідомий. У хотинській кампанії 1621 р. виступає як один із видатніших полковників, користується популярністю у війську завдяки своїй хоробрості, а в польських колах – репутацією людини, прихильної до уряду. Після краху козацьких надій і планів, що спиралися на заслуги козацького війська в хотинську війну, Д[орошенко] був вибраний гетьманом замість Оліфера Голуба (див.), який поплатився булавою за невдачу козацьких петицій на сеймі 1623 р.
На гетьманстві цього разу Д[орошенко] пробув недовго, тому що становище його було вкрай важким: козацтво, роздратоване невдячністю уряду й непоступливістю його в козацьких вимогах, рішуче не хотіло зі свого боку зважати на вимоги уряду і йшло на конфлікт; з іншого боку, старшина, побоюючись, що уряд скористається першим зручним випадком, щоб збити пиху козацтву, усіляко намагалася запобігти зіткненню; такої тактики тримався Д[орошенко], і вона викликала невдоволення серед радикально настроєної маси козацтва.
Уже восени 1623 р. ходять звістки про невдоволення козацького війська проти Д[орошенка]; улітку 1624 р. на чолі козацтва бачимо Грицька Чорного, потім Каленика Андрієвича, а влітку 1625 р. – знову Д[орошенка], що поступається потім місцем Пирському й Жмайлу, й після Куруківської катастрофи, як обраний військом і санкціонований урядом гетьман, що приймає знову кермо влади. Це останнє правління Д[орошенка] тривало до його смерті в 1628 р. Він залишається й у цей період вірним своїй примирливій політиці представників «кращих людей», тобто старшини й заможної козацької буржуазії, що дорожила підтримкою мирних відносин із урядом. Завдяки їй Д[орошенку] вдалося здійснити покладену на нього куруківським протоколом реєстрацію козацького війська, що виключала від користування козачими правами всіх, хто не ввійшов у цей новий шеститисячний реєстр; з іншого боку, в ролі лояльного виконавця куруківського трактату він усіляко намагався зм’якшити його неприємні для козацтва сторони. У зовнішній політиці він намагається використовувати тодішні кримські смути, щоб дати вихід військовій енергії козацтва, не входячи в конфлікт із урядом, що ставився прихильно до підтримки козаками кримських претендентів Магомета й Шагін-Гірея. У поході, розпочатому в їхніх інтересах у Крим улітку 1628 p., Дорошенко склав голову в битві.
Про нього див. в VII і VIII тт. «Історії України-Руси» (у російському виданні це т. II «Истории украинского казачества»).
Примітки
Публікується за виданням: ГрушевскийМ. Дорошенко Михаил // Энциклопедический словарь «Русского библиографического института бр. А. и И. Гранат и К.» / 7-е, совершенно переработанное издание. – [М., 1913]. – Т. XIX. – Стл. 1 – 2.
Вибрана література про Михайла Дорошенка: Мельник К. [Антонович В.[Сведения о походе в Крым Михаила Дорошенка (1628) // Киевская старина. – К., 1896. – № 11. – С. 274 – 286.; Мицик Ю. Михайло Дорошенко // Україна в минулому – Львів, 1994. – Вип. 5. – С. 156-171.
Ранній період його діяльності нам невідомий – перші джерельні відомості про Михайла Дорошенка сягають 1618 p., коли він згаданий як учасник походу польських військ королевича Владислава на Москву. М.Дорошенко керував козацькими загонами, що відзначилися в боях з московським військом на Рязанщині (захопили Лебедянь, Данков, Скопин, Ряжськ), згодом передислокувалися на північ і штурмували Переяслав-Залеський і Єлець. Див.: Мицик Ю. Михайло Дорошенко // Україна в минулому. – Львів, 1994. – Вип. 5. – С. 157.
У хотинській кампанії 1621 р. виступає як один із видатніших полковників, користується популярністю у війську завдяки своїй хоробрості, а в польських колах – репутацією людини, прихильної до уряду – у хотинській кампанії 1621 р. відзначився як керівник посольства від запорізьких козаків до польських військ під Хотином задля узгодження спільних військових дій проти турків і татар. Тоді ж Яків Собєський охарактеризував М.Дорошенка як полковника «з доброю репутацією у молодців за свою хоробрість», і що він «завсіди зичливий для короля і Речі Посполитої» (Мицик Ю. Михайло Дорошенко. – С. 157).
Д[орошенко] був вибраний гетьманом замість Оліфера Голуба… – вперше М.Дорошенка обрали гетьманом у лютому 1623 p., після смерті Якова Нероди (Бородавки). Гетьман притримувався поміркованого курсу щодо відносин з королівською владою, адже заможна старшина, що підтримувала його, не була зацікавлена у втраті своїх статків та тих прав, які отримала від королівської адміністрації. У травні того ж року гетьманом є Богдан Конша (Конча), після його смерті М.Дорошенко наказний, а згодом повноправний гетьман. До кінця року запорожці його знову скидають, а на гетьмана проголошують Оліфера Голуба. Однак у кінці 1623 чи на початку 1624 р. він втретє стає гетьманом (Мицик Ю. Михайло Дорошенко. – С. 158 – 159).
…Пирському… – йдеться про Матвія Пирського, гетьмана Запорізького Війська у січні – вересні 1625 р.
…Жмайлу… – Марко Жмайло, гетьман реєстрового козацтва 1625 p., очолив повстання реєстровців на Подніпров’ї. Див.: Щербак В.О. Жмайло Марко // Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К.; Запоріжжя, 2002. – С. 151.
…Куруківської катастрофи… – йдеться про козацьке повстання під проводом гетьмана Марка Жмайла 1625 p., а також Куруківську угоду, підписану того ж року козаками після його поразки, яка засвідчила відмову польського уряду дотриматися обіцянок щодо прав і вольностей, наданих козакам під час Хотинської війни 1621 р. Див.: ГрушевськийМ. Історія України-Руси. – Т. VII: козацькі часи – до року 1625. – К., 1995. – С. 555-561.
…що приймає знову кермо влади – насправді вчетверте М.Дорошенка обрано гетьманом одразу ж після підписання Куруківської угоди на початку листопада 1625 р. (Мицик Ю. Михайло Дорошенко. – С. 159).
Завдяки їй Д[орошенку] вдалося здійснити покладену на нього куруківським протоколом реєстрацію козацького війська… – одразу після затвердження гетьманом М.Дорошенко приступив до виконання головної умови Куруківської угоди – укладання 6 тис. реєстру козаків. Як подають джерела, спершу вже 5 грудня, отже, лише через місяць після її укладання, гетьман уклав реєстр козаків у Ніжині. У травні-червні 1626 p., приїхавши на Січ, наказав спалити човни, щоб не допустити самовільні морські походи козаків на татар і турків, як це передбачали коруківські домовленості (Мицик Ю. Михайло Дорошенко. – С. 160).
…він усіляко намагався зм’якшити його неприємні для козацтва сторони – гетьман кілька разів у 1627 р. відсилав посольство до польського короля Сигізмунда НІ, щоб полегшити умови Куруківського трактату, однак безуспішно (Мицик Ю. Михайло Дорошенко. – С. 160 – 161).
…підтримки козаками кримських претендентів Магомета й Шагін-Гірея – 300 козаків у 1623 p., повертаючись з чергового походу, підтримали братів колишнього хана Мухамед-Гірея III і калгу-султана Шахін-Гірея – спільників у боротьбі за ханський престол проти хана Джанібек-Гірея. Отримавши підтримку від запорожців, Мухамед-Гірей III вдруге став ханом (1623 – 1627). У 1625 р. укладено угоду про взаємодопомогу між татарами й запорожцями, яка запрацювала лише 1628 p., коли вибухнула чергова міжусобиця за ханський престол; див.: Мицик Ю. Михайло Дорошенко. – С. 161-162.
У поході, розпочатому в їхніх інтересах у Крим улітку 1628 p., Дорошенко склав голову в битві – М.Дорошенко поспішив на допомогу до своїх союзників Мухамед-Гірея III і Шагін-Гірея, яких обложили в Бахчисараї прихильники Джанібек-Гірея, ногайські татари на чолі з Кантимиром. У безперервних боях на чолі 4-тисячного козацького загону гетьман пробивався до ханської столиці і на підході до неї загинув. Див.: Мельник К. [Антонович А/Сведения о походе в Крым Михаила Дорошенка (1628) // Киевская старина. – К., 1896. – № 11. – С. 274 – 286; Мицик /О. Михайло Дорошенко. – С. 162 – 163.
Андрій Фелонюк
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2009 р., т. 9, с. 252.