Нескитські народи античних джерел
Михайло Грушевський
Неври, андрофаги-амадоки, меланхляйни, будини
Про сі північні нескитські народи оповідження Геродотом зістається єдиним на довгі часи. Тому тут переглянемо також сі звістки його, можливо уважно.
На північ від верхів’я Дністра Геродот уміщує неврів. Озеро, що з нього витікає Дністер, по Геродоту мало бути границею скитів і неврів. Але що відомості Геродота взагалі не сягали далі середнього Дністра й Богу, то й сі означення ми не можемо приймати за докладні. Дальше на північ за неврами Геродот не знає вже ніякої людності [IV, 17 і 51]. Про самих неврів мав він дуже недокладні, більш казкові відомості, і сам не дуже надавав їм віри. Оповідали йому, що кождий невр кілька день до року буває вовком. Казали, що в їх землі виплодилась сила змій, а ще до того найшло їх з пустині, так що мусили вони перейти до землі будинів – очевидно на якийсь час, і потім вернулися. При такім стані Геродотових відомостей про неврів не можна надавати особливого значіння словам його, що неври мають скитські звичаї [IV, 105]. Важніша негативна сторона його відомостей, що він виразно відрізняє неврів від скитів [IV, 51, 119].
Слова Геродота про скитські звичаї неврів давали привід деяким ученим зачисляти і їх до скитського племені, інші відрізняли їх від скитів і бачили в них слов’ян, виходячи з міркувань про тодішні селища слов’янські. Тепер сей погляд має багато прихильників [Такого погляду, пущеного в курс Шафариком (І, § 10, 2), трималися з новіших учених напр. О. Шрадер, Лескін, Міленгоф, Томашек. Сей в своїй розвідці Kritik der ältesten Nachrichten über skythischen Norden (Sitzungsberichte, т. 117, c. 3) висловився: Die Gleichheit der Neuren mit den späteren Slowenen wird jetzt allegemein annerkannt. In der That hat diese Ansicht alles für sich. Тотожність неврів з пізнішими слов’янами є нині загальновизнаною. В цій справі даний погляд є основним], і треба признати – має за собою значну правдоподібність. В самім імені неврів бачать звичайно слов’янський пень нуp (порівнюють з тим нyp – доплив Бугу й Нурську землю); згадану вище легенду про вовків зв’язують з слов’янською вірою в упирів – вовкулаків. Та сі аргументи не так сильні, важніше географічне положення неврів, бо відповідає території слов’янської правітчини, а також се що Геродот відрізнює їх від скитів. Ми можемо уважати їх з значним правом за слов’ян на їх правітчині.
Пізніші відомості про неврів дуже бідні, властиво не дають нічого [Згадка Плінія (IV, 12, 88 – Neuroe) правдоподібно, а Мели (II, 1 – Neuri) цілком певно – мали своїм джерелом Геродота (Міленгоф, III, c. 46-7, Шафарик, І, § 10, 2, 6). Чи Ναυαροι Птолемея (III, 6, § 25) належать до неврів, непевно (пор. Ναυαρον (вар.: Ναβαρον) місто на р. Каркиниті), ще менше Neriuani, Географа Баварського (Шафарик, І, § 10, 2, 5)].
Географічно на ту ж слов’янську територію припадають андрофаги, бо у Геродота мешкають вони на середнім Дніпрі. Може їх страшне ім’я і характеристика були причиною, що їх приналежність до слов’ян і взагалі до індоєвропейської родини має далеко менше оборонців, ніж неврів, і їх з більшою охотою уважають за фінів. Геродот оповідає про них, що се нарід «окремий і зовсім не скитський», що «з усіх людий вони мають найбільш дикі звичаі, не мають поняття правди й ніякого закону; вони кочівники, убираються подібно до скитів, але мову мають осібну, і лише вони одні з тутешніх народів їдять людий». Їх відділяє від скитів простора пустиня, а за ними вже «правдива пустиня, і ніякого народу нема, скільки відомо» [Herod., IV, 18 і 106. Деякі подробиці додає про андрофагів Ісігон (у Мілера Fragm. h. gr., IV), але вони перенесені на них з Геродотового оповідання про скитів, отже не мають вартості].
Відомості Геродота, подані про сей народ, як бачимо, дуже неясні. Пустиня, що ділить у нього скитів і андрофагів, з’явилась по всякій ймовірності з того, що на Дніпрових порогах уривалась комунікація, зносини з середнім Подніпров’ям ішли іншим, сухим шляхом, і в відомостях повставала прогалина для країв вище Дніпрових порогів. Характеристика андрофагського народу мабуть в значній, або і повній мірі основана на самих виводах з імен, а ім’я се в переданій Геродотом формі має в своїй основі мабуть якусь легенду або етимологічне непорозуміння [Порівняти сучасних «Самоїдів»: ім’я се, очевидно, має той же корінь, що ім’я лопарів «Сам», західних фінів «Суом», а в російській народній етимології (Volksethymologie) вийшли з того люди, що себе самих їдять!].
У Птолемея на ту придніпрянську територію припадає ім’я амадоків, що мешкають під горами того ж імені і мають місто Амадоку, пристань на Дніпрі [Птолемей, III, 5, § 16, 25 і 28. Як ні непевне Птолемеєве угpyпування географічних імен взагалі, тут пристань Амадока на Дніпрі, здається мені, служить певною точкою опори]; ся звістка про амадоків має свій початок у псевдо-Геляніка [‘Αμάδοκοι, σκοθικόν ‘έθνος, ‘Ελλάνικος ‘εν Σκυθικοι̃ς – Стефан Візантійський sub voce], що користав з давніх джерел, і з деякою правдоподібностю можна думати, що маємо тут властиве ім’я Геродотових «людоїдів». Саме ім’я толкують з санскр. āmâd, āmâdaka – сироїдці, що їдять сирове м’ясо [Томашек – Sitzungsberichte, т. 117, c. 8, т. 128, c. 98]; се толкування досить добре б підійшло до Геродотових «людоїдів». У всякім разі на середнім Дніпрі в тих часах трудно припустити якусь іншу людність, крім слов’янської.
Далі на схід, за андрофагами, у Геродота наступає територія «чорноубраних», Μελάγχλαινοι, що припадає десь на вододіл Дніпра і Дону. Про них Геродот каже лише, що то нарід не скитський, але має скитський побут і носить чорну одіж – також характеристика виведена з самого імені [IV, 20, 108]. Та не вважаючи на те, що Геродот називає сей нарід не скитським (подібно як і савроматів), є поводи бачити в нім споріднений з скитами нарід іранського кореня: серед різних кочових народів, що виступають пізніше в околицях Ольбії, бачимо савдаратів, і се ім’я не що інше, як Геродотові «чорноубрані» [По-осетинські cаў – чорний, дараес – одіж, та – наросток многого числа. Осетинській словарь еп[ископа] Євгенія; пор. Міллера, Осетинские этюды, III, с. 79], а Діон Хрізостон оповідає про мешканців Ольбії, що вони носили чорне убрання, перейнявши се від «скитського народу Μελάγχλαινοι». Досить правдоподібно, що ті чорноризці Геродота становили частину савроматського народа, відтиснену далі на північний захід від головних осад (може навіть таки рухом самих скитів), а з пізнішим рухом савроматів опинилися потім в сусідстві Ольбії.
До слов’ян деякі учені зачислили ще будинів Геродота. До сього спонуковало їх ім’я, споріднене з слов’янським пнем буд або вод, та звістка Геродота, що неври, тікаючи від змій, перейшли в край будинів. З сього виводять, що будини в дійсності мешкали в сусідстві неврів. На потверження до того вказують на Βωδινοί під горою Βωδινόν або Βουδινόν у Птолемея, та уміщують сих будинів коло Дніпра [Птолемей, ІІІ, 5, § 15 і 24]. Але Геродот уміщує будинів на північ від савроматів, отже в басейні Дону та Волги, а при тім міг мати якісь певніші відомості про їх край, бо знав грецьку факторію в їх землі – деревляне місто Гельйон [Була й така гадка, що Гельйон – то Київ. Недавно до сього фантастичного здогаду прилучився й Нідерле (І, с. 287), а доказ на те побачив – в нахідках Трипільської культури (sic)]. Супроти того здогадуються, що був інший нарід подібного імени коло Дніпра, і що Геродот помішав сі два народи [Шафарик, І, § 10, 3-4 (за Оссоліньским, Wiadomści historyczno-krytyczne), Mair Das Land der Skythen, O. Schrader Schracbvergleichung, 2 c. 619 (за Лескіном), Браун, Разыскания і т. ін. ]. Але уміщування Птоломеєвих будинів над Дніпром вповні гіпотетичне, і таке громаждення можливостей на можливостях не лишає ніякого поважного значіння за гіпотезою про слов’янство будинів.