Значніші грецькі осади
Михайло Грушевський
Тира й її околиця, Березань і Ольбія, Каркіна і Керкініт.
Починаючи від заходу першою з грецьких колоній на тім побережжі була Тира, на місці тепірішнього Аккермана, на Дністровім лимані; стара її назва була Офіуса («Зміїна»), потім названа вона Тирою від імені ріки [Пліній, Hist. Nat., IV, 12], мешканці звались тирянами (Τυρανοί). Се була мілетська колонія, невідомо коли заснована, звісна в джерелах IV в. [Згадується вперше у т. зв. Скілака] Вона становила осібну республіку, з вічем і сенатом (βούλη) та чотирма архонтами на чолі. Відомо про неї дуже мало. В середині І в. по Хр[исті] вона переходить під зверхність Риму й належить до пров[інції] Мезії; останні звістки про неї маємо з другої четверті III в. (монети з іменем Олександра Севера); догадуються, що вона загинула під час готських нападів. [Момзен, Römische Geschichte, V, c. 217-8] Останній відблиск її добрих часів – се монументальні написи цісарських декретів 201 р., що підтверджували Тирі свободу від мита при довозі і вивозі товарів. [Inscr. Ponti Eux., І, ч. 3] Т. зв. Скімн; письменник II або скорше І в. перед Хр[истом], підносить вигоду Дністра для плавання, гарні пастовні по його берегам і багатство риби; Деметра з колосками (або самі колоски) і Діоніс з лозою на монетах вказують на інші ще джерела тутешнього достатку й торгівлі – хліб і вино.
На тім же лимані, насупроти Тири лежало інше, менш значне місто, звістне теж від IV в. – Ніконіон. Далі на схід, між Дністром і Дніпром – порт Ісіаків (як думають, на місці Одеси), порт Істрян і Одес або Ордес (на схід від теперішньої Одеси).
Теперішній острів Березань, в усті Дніпровсько-Бозького лиману, в тих давніших часах бувши виступом, півостровом, зв’язаним з північним берегом, – служив в перших стадіях грецької колонізації досить важною факторією. Пороблені останніми роками досліди відкривають інтересні сліди осель з тих перших віків, кінчаючи V віком перед Хр[истом]. [Про сі розкопки звістки Штерна в Записках одеського товариства, XXVII і XXVIII, і стаття його в Кlіо, 1909, також Известия XIV арх. з’їзду, с. 91] Правдоподібно, з розвоєм торгівельного значіння Ольбії, положеної далі, в глибині лиману, Березаньська оселя стратила своє значіння і острів зістався простою морською стацією, якою бачимо його пізніше.
Ольбія лежала при лимані Гіпаніса-Богу, на правім боці, коло сучасного села Парутина-Іллінського. Ольбією зве її звичайно сама громада в написях і на монетах, а себе – ольбіополітами; посторонні звали Ольбію Борістеном, задля близькості Борістена-Дніпра, а мешканців її називали бористенітами, і так звала себе часом і сама громада. [Див. розвідку Штерна в XVI т. Одеських записок; Пападімітріу недавно (ibid, XXVIII) доводив, що емпорієм бористенітів, потім Борістеном звалася Березанська оселя. Ся стара назва, очевидно, звучить і в нинішній] Ольбія і Пантикапей – то були найславніші мілетські колонії на нашім побережжі. Заснування Ольбії античні джерела (т. зв. Скімн) кладуть на часи «медійської зверхності» (VII в.), а в каталогу Евзебія-Єроніма воно датується 645/4 p. перед Хр[истом].
Як вже сказано було, се можна вважати часом остаточного сформування сієї осади, а початки її могли бути положені далеко скорше. Систематичні розкопки, розпочаті останніми роками, викрили сліди початкових земельних укріплень, котрі поволі заступалися кам’яними мурами. Старі мури дуже гарної будови V-IV в. незвичайно сильні, до 3 метрів грубості, і будовані дуже солідно і багато, обложені гарно витесаним камінням, свідчать не тільки про оборонність, але й заможність і багатство міста [Див. особливо новіший реферат Фармаковського про розкопки 1901-8 рр. в Известиях арх[еологического] ком[итета], кн. XXXIII].
В середині V в., коли звідав її Геродот, Ольбія справді була багатим і важним містом. Не тільки розжилася сама, але встигла вже взяти під свій культурний вплив сусідніх варварів: коло Ольбії бачимо еленізованих скитів-каліпідів, а й дикіші скити та їх царі не могли устоятися перед чаром грецької культури – як нещасливий Скіль, що згинув за свою прихильність грецькій культурі (як оповідає Геродот). Сі впливи її не обмежилися ближчою околицею, а йшли далі, в глибину варварських країв, по поріччях обох великих рік, що сходилися під Ольбією – Дніпра і Богу. Те, що розвідався Геродот під час свого побуту в Ольбії, показує на широкі торгівельні зв’язки, що виходили далеко в глибину краю, і безсумнівно з Ольбії головно йшли культурні впливи в центральну Україну. Вона була головним огнищем грецької, взагалі середземельної культури в останнє півтисячоліття перед Хр[истом], що полишила свої сліди в нахідках Подніпров’я.
П’ятий вік і перша половина четвертого були часом найбільшої сили й розвитку Ольбії. Джерелом багатства для неї були торгівля й господарство: хліб, риба, худоба, як і у Тири [Геродот, IV, 54, Скімн]. Крім того, по словам Геродота, в Дніпровім лимані добували сіль – велика се була вигода для солення риби, важного предмету торгівлі. Місто було незалежною републікою, правилось народнім вічем і сенатом, екзекутивну власть мали архонти й стратиги, скарбу пильнували колегії «дев’яти» й «одинадцяти», а торгівлі й промислу доглядали колегії агораномів і астіномів; взагалі, завдяки численним написям, устрій Ольбії відомий ліпше від інших тутешніх міст.
Та за тим розцвітом, в якім бачимо Ольбію за Геродота, наступили для неї гірші часи. В 2-й пол. IV в. їй прийшлось витримати тяжку війну з якимсь Зопіріоном: як звичайно приймають, був то воєвода Александра В[еликого]. Громада мусила напружити всі свої сили і шукати надзвичайних засобів, щоб устоятися. «Бористеніти обложені Зопіріоном, дали свободу невільникам, признали чужоземцям горожанські права, заложили нові книги (правдоподібно – списали довги в заміну жертв на оборону), і тим способом змогли оборонитись від ворога», оповідає пізніший письменник [Macrobii Saturn. І, 11, 13].
Але за сим потрясінням прийшли нові біди – Ольбії тяжко приходилось від сарматських і скитських орд і від нового варварського руху в придунайських краях – від «галатів» як вони звуться в місцевих написах (думають, що то були бастарни або дунайські кельти), також від скірів, пізніше – від гетів. З декрету на честь Протогена, ольбійського громадянина – найбільшої й найінтереснішої ольбійської написи (час її невідомий – кладуть то на III то на II в. перед Хр[истом] [Inscriptiones Ponti Eux., І, ч. 16. Перегляд питання про час декрету у Латишева op. c[it], гл. III]), бачимо, що Ольбія тоді мусила відкупатись від сарматських орд рік-річними «дарунками», чи по просту сказати – данею.
Вічний неспокій і війни привели господарство до повного упадку: «через війни і неврожаї» місто цілком збідніло, так що архонти мусили заставляти храмову посуду, а в місті був голод. Пізніший Діон Хрізостом каже, що Ольбію не раз тоді брали вороги [Oratio, XXXVI]. Немалий час, – хоч може і не безпереривно, вона мусила признавати над собою зверхність скитських царів. На се вказують монети Ольбії з іменами кількох варварських царів [Фарзоя, Інісмея, Каніта, Сарії, Скілура; з них Скілур правив мабуть в другій половині II в. перед. Хр[истом]] – на жаль без хронології. Нарешті в 2-ій чверті І в. перед Христом готи цілком зруйнували Ольбію, «як і всі інші міста на лівім (північнім) березі Понту аж до Аполлонії» (коло теп. Бургасу). По словам Діона Хрізостома ольбіополіти тоді розбіглись і вернулись на старі попілища пізніше – «як здається, за приводом (чи дозволом) самих скитів, що потребували торговища і зносин (торгівельних) з греками, а ті перестали приїздити до них по зруйнованню міста».
Ся нова, реставрована Ольбія одначе виглядала і сто літ пізніш дуже нужденно, як описує її Діон, що особисто був тут в 80-х рр. по Хри[сті]. Вона займала тільки незначну частину старого міста; купа лихих домків тулилась коло останків старих укріплень, обгорожена дрантивенькою стіною; в храмах не можна було побачити одної цілої статуї: все було покалічене. Се справді потвержують і новіші розкопки: нове місто, убоге і нужденне, займало тільки частину старого. Сама людність змінилась, каже Діон, вона мала тепер дуже сильну домішку варварів, і се потвержують написи, де бачимо мішанину грецьких і варварських, особливо іранських імен [Аналіз варварських імен написей нашого побережжя дав В.Міллер в розвідці: Этнографические следы иранства на юге России – Ж. М. Н. П., 1886, IX, теж коротше в т. III Осетинських етюдів]. Та по словам того ж Діона, се була загальна доля тих спустошених міст побережжя: як котрі і віджили, то дуже нужденно, і з сильною участю варварських елементів.
Вернутись до давнього розцвіту Ольбії, очевидно, уже й не прийшлося; не так складалися обставини: приходилося жити серед тривог, серед дальшого неустанного руху в степах. Діон, як самовидець, дає нам образок неспокійного життя сього міста при кінці І в. по Хр[исті], серед страху від ворогів. Бористеніти зходяться послухати заїзжого рітора на улюблену тему – про Гомера, про Ахілла, що був предметом місцевого культу – але приходять узброєні, брами міста замкнені, і на мурах стоїть воєнний прапор, бо скити попереднього дня набігали на ольбійські землі. Се ілюстрація ольбійського життя всіх сих століть.
На сю вічну боротьбу з варварськими сусідами не ставало Ольбії своїх сил. Коли першою силою в понтійських сторонах став Мітрідат, Ольбія, як і інші чорноморські колонії, шукала у нього помочі і захисту; недавно віднайдена ольбійська надпись кинула світло на сі зносини її з Мітрідатом [Известия археолог[ической] ком[иссии], XXV]. Коли Мітрідат згинув в боротьбі з Римом, Ольбія шукає помочі і опіки римлян. Не знаємо подробиць сих відносин довший час: джерела не говорять про Ольбію спеціально. Але нема сумніву, що за Нерона, коли римське правительство енергічно вмішалося в чорноморські відносини, і римські війська боронили від варварів Херсонес, а римське правительство хотіло поставити в безпосередню залежність від себе навіть далекий Боспор – ближні оселі, як Тира, Ольбія й ін., тим більше мусили стояти під опікою Риму.
Пізніше знаємо, що за Антоніна Ольбія зверталась за поміччю до Риму проти «тавроскитів»і дістала підмогу. За Септимія Севера (між 196 і 198 p.) перейшла вона під формальну зверхність Риму і ввійшла в склад провінції Мезії, так само, як і Тира. І Рим все, коли тільки інші клопоти не паралізували його тутешньої політики, – не відмовляв, в своїх інтересах, своєї помочі і опіки тутешнім грецьким громадам. Недавно знайдена ольбійська напись 248 p. показує, що тоді ще, перед самою готською бурею була в Ольбії римська залога [Известия археолог[ической] ком[иссии], X с. 6]. Правдоподібно, слідом Ольбія була зруйнована нападами готів, але не зникла відразу, ще відживала кілька разів (як показують розкопки), хоч і дуже нужденно, – поки стала зовсім порожньою руїною (останні монетні знахідки тутешні походять з VI в. по Хр[исті]).
Перейдім до дальших осель.