20.07.1907 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Гніваються П. Проф. в нинішньому листі, що з VII книжкою вийшла неприємна путаниця з ріжними різними неприємними наслідками. Я й сам бачу, що воно так, але чим же я тут завинив? Подали мені П. Професор провізоричний порядок книжки в листі з 16/VI – так я й дав матеріял матеріал для складання; дав навіть такий, про який непевно було, чи піде, а се через те, щоби на випадок здержання Вин[ничен]ка все при кінці не збилося на купу, а чого й самі П. Проф. боялися. В міру того, як що було вискладано – а складано менш-більш в порядку книжки – я зараз же, ані хвилі не передержуючи в конторі, посилав коректи Вп. П. Професору, аби Вп. П. Проф. мали докладний образ того, як робота поступає, і могли при тім самі матеріял матеріал порядкувати, як треба було. Так само робив і з «Історією».

Щодо статей Матушевського. Я дуже добре тямлю, що мені Вп. П. Проф. писали про VI кн[ижку], напр., про статю статтю Лозинського, а зрештою й без того знаю моє місце й через те абсолютно без наказу Вп. П. Проф. нікому нічого не говорю ані не раю раджу, які коли статі статті писати абощо. Так само я нічого не говорив Матушевському. Написав він статю статтю до VI кн[ижки] – Вп. П. Проф. не казали пускати, бо пізно було і не було місця. Я не пустив. Написано було, щоб до дальшої книжки зладжену ним статю статтю дати. Я дав.

А що він написав другу статю статтю, то се його річ; на його думку, ми все щонайменше о місяць в своїй хроніці йдем позаду життя. Те він мені і говорив. Я, пам’ятаючи на сказане мені, аби я жадних устних усних жалоб і жадань не приймав, бо зрештою все одно полагодити їх не маю ані спромоги, ані права – сказав йому, аби він з своїми домаганнями удався до Вп. П. Професора. Він так, очевидно, і зробив, і тепер приходиться нам давати його обі статі статті – та що ж я тому винен?

Щодо драми Вин[ничен]ка. Казали мені П. Професор дати її Опатовському. Я так і зробив. Поза тим, хоч Вп. П. Проф. нетерпляче питали, що з нею діється, то що ж я більше міг зробити або написати, як те, що я написав, а власне, що я дав в цензуру. Не сила моя була і не мав я на те способів, аби приспішити її розгляданнє розглядання Опатовським, який і так вже невдоволений, що йому дається читати рукописи, до того недбало писані, як він каже. Я за весь той час серед запитів в тій справі П. Проф. сидів, як на вуглях, але що ж я більше міг написати.

Я зробив тільки одно. Чуючи від тих, що драму читали, а між иншими іншими від такого осторожного Чикаленка, що драму, здається, пустять, я сказав на другій відбитці зробити коректу, а так само і в друкарні, аби потім на се не гаяти часу. І як тільки в понеділок раненько драма вернула з цензури – я, замісь замість писати про се, сказав переломати її, і в три годині по тім драма була послана Вп. П. Професору як найліпший доказ, що її пущено, а лист, розуміється, був би прийшов разом з нею, бо, як кажу, скорше ніж вона з цензури прийшла – годі було довідаться, як справа стоїть. Правда, можливо було про надруковану частину довідатися днем або двома днями скорше – тільки ж я думав, що тут ходить відразу о цілу драму, бо ану ж би дальші її розділи були неможливо посчеркувані.

Що ж [до] того, чи можна робити відбитку, чи ні, то я, признаюсь, не тямлю вже, чи Вп. П. наказали мені спеціяльно спеціально про се запитатися, але в листах про се не сказано – мабуть, ще у Львові доручено мені се. Я однак питався – можна. Що з драмою так було – то прошу – поспитати кого-небудь з контори чи Сидоряка.

Щодо нещасливого розкладу віршів, то я вже писав, а щодо Кошового, то я на цілу сторону урвав більше, ніж се з потреби місця виходило, а то через те, що там власне мені видавалося ще найзручнійше найзручніше. Ну а воно вийшло навпаки. На те вже, розуміється, жадного оправдання не маю.

Всякі великі рахунки до виплати – то все посилав у Львів, тільки ще не послав рахунки за папір (175 руб.). Що ж до конторських, то писав Вп. П. Проф., що вони робляться, значить, переводяться на асигнатки, і при тім кожда позіція позиція в книжці порівнюється з квітками квитками. І коли се справді буде зроблене, тоді вже буде можна зіставити правдиво вірний білянс баланс, і я обіцяв се зробити. Та що ж – Квасницький в своїм часі небогато небагато зробив, а й то, як каже Скрипчук (я сам сього не роблю), не зовсім добре, через те він мусів переводити се наново.

В останнім часі досить було коректи з «Історії», як Вп. П. Професор бачать, от через те він не вспів скінчити (він не так-то дуже надривається), а я через те не міг провірити перевірити і вислати докладного зіставлення Вп. П. Проф. Та коли Вп. П. Проф. сього домагаються, то я сам засяду і тільки по книжці зроблю рахунки і пішлю пошлю, хоч се не буде вірне зведеннє зведення, бо, як я вже писав, діловодство досі досить було примітивне. Та на тім проволіканню справа рахунків поки що не потерпіла.

Тільки я мав написати, коли не на оправданнє оправдання, то бодай на виясненнє вияснення справи. Може бути, що мені тільки здається, що тут моєї вини мало, а може, я тільки з чисто формального боку не винен, та в кождім кожному разі я нічого сього не зробив з недбальства або легкодушности легкодушності.

Я просто в розпуці, що ані одна річ не зроблена добре і я тільки викликаю невдоволеннє невдоволення у Вп. П. Професора. Якщо я не сповнив надій, покладаних Вп. П. Професором, то хиба хіба тільки через нездатність до сеї справи, бо я й сам хоч не сподівався ідеального ведення мною діла, то ніколи не припускав, аби воно мало бути аж гірше, як за Квасницького і Скрипчука.

Та прошу ласкаво звернути увагу при тім і на се, що тепер справа ведення «Вістника» «Вісника» далеко більш, ніж перед тим, залежить від посторонніх чинників; при останніх двох книжках ми попали в далеко більшу, ніж коли-небудь, залежність від цензури, і значна частина книжки мусить перед тим туди йти, а тут очевидно не можна так собі легко дати раду, бо не від мене залежить. А се ж прецінь дуже впливає на путаницю і повільність книжки, не говорячи вже про неприємність виставкування перед дверми пана Опатовського.

Я прошу тільки одно Вп. П. Професора: я очевидно не надаюсь для ведення контори, проте прошу не робити зі мною найменших церемоній і сказати передати сю справу кому иншому іншому, от хоч би наразі Скрипчуку, а буду, де П. Проф. велять: чи тут остануся, чи до Львова виїду, очевидно вірівнявши вирівнявши всякі зобов’язання. Я все ж таки за той час навчивсь розуміти хоч одно: а власне, що сама справа важнійша важніша, чим чоловік. Я се прекрасно розумію, що годі, аби для моїх гарних очей терпіла справа, і нерви, і здоровлє здоров’я Вп. П. Професора. Зрештою й сам я тими часами терплю на біль голови, а [до] того цілком тепер спутався, через що хиба хіба буду лишень шкодити.

З глибоким поважанєм поважанням

Іван Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 73 – 76 зв.).

…Щодо статей Матушевського. – Див. листи І.Джиджори від 21 (8) червня, 24 (11) червня, 7 липня (24 червня), 8 липня (25 червня), 20 (7 липня) 1907 р. та коментарі до них. У VII книжці ЛНВ було опубліковано статтю Ф.Матушевського «Українська громада в другій державній думі» та огляд «З українського життя».

…напр., про статю статтю Лозинського… – Йдеться про статтю: Лозинський М. Вибори в Австрії // ЛНВ. – 1907. – Т. 38. – Кн. VI. – С. 527 – 536.

Щодо драми Вин[ничен]ка. – Йдеться про п’єсу В.Винниченка «Великий молох». її перша частина опублікована у липневій книжці ЛНВ (Т. 39. – Кн. VII), друга – у подвійній книжці за серпень-вересень (Т. 39. – Кн. VIII–IX).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 91 – 93.