25.07.1907 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Про тутешні редакційні, конторські справи маю честь донести ось що.

В минулому тижні я писав до Вп. П. Професора два листи; один був адресований ще у Львів, бо не знав, що Вп. П. Професор вже звідти виїхали, а другий в Криворівню. Тепер же я не знаю, чи турбувати П. Професора на літнім відпочинку коректами ЛНВістника ЛНВісника, чи посилати тільки «Історію», а «Вістник» «Вісник» до Львова? Не знаю, що сталось з оригіналом 7[-го] аркуша IV тома, бо я його, як і завсіди, післав послав рекомендовано до Львова. Коли Вп. П. Професор його не одержали, то я зареклямую зарекламую його по почті пошті: у мене єсть квітанція квитанція. Досі надруковано вже два аркуші ЛНВ і пороблено відбитки з драми і літератури.

Жадного тут гніву між мною, і помічниками, і Сидоряком нема. Бо я не знаю, для чого би я мав робити якісь непорозуміння або інтриги, щоби наслідком сего цього мало тут що-небудь робитися на злість. Те, що я писав про Сидоряка, то не зо гніву, а просто тому, що я мав таке вражіннє враження про його роботу і що стверджується поганими коректами. Про деталі коректи з «Історії» і брак вставок в одному аркуші я теж нічого не знав, бо я не роблю коректи з «Історії». Я довідався про те тільки з дописки Вп. П. Професора на коректі. Через те я й казав Скрипчуку оправдатися і при тім виписати рахунок, який я тут же посилаю. Від мая ми вже платимо за хату тільки 25 руб. В касі у мене є тепер 90 руб. разом з грішми Вп. П. Професора. А треба тепер конечно заплатити за папір 175 руб., а я тепер знова знову замовив 30 стоп на VII кн[ижку].

«Історії» IV т[ома] доси досі вискладано 10 арк[ушів], а VI – 13. Се останнє складає сам Сидоряк, бо каже, що Запорожця нема, а ніхто инший інший по такій ціні не хоче складати. Піснячевського цензор не хотів читати, бо рукопись в самій річи речі дуже погана; каже, прочитає в коректі. Через те я просив Матушевського, який її вже читав і дещо нецензурного позачеркував, аби він ті небезпечні уступи переробив, і рукопис здаю в друкарню. Не знаю, чи добре я поступив, але иншого іншого виходу я не бачив. А тут вже загалом говорять (навіть Синицький), що ми вже надто зробили себе залежними від цензури, а не потрібно, бо, напр., драма В[инничен]ка в дальших частях нерушена.

Вертаю ще раз до коректи «Історії». Робить її тільки Скрипчук, і чому він не написав про ті вставки – не знаю. Знаю тільки те, що мені ніколи не приходила і певно не прийде думка гратися з Вп. П. Професором у піжмурки. Все, що важного зайде, я доношу. Я ще раз тільки повторяю мою просьбу з попереднього листа.

Від тижня дається завважати між передплатниками якийсь живійший живіший рух, який був з початком мого побуту зовсім завмер. Довжники (ті, що поплатили тільки по 2 руб. і не відзивалися на ургенси) зачинають надсилати дальші рати, а й нових в останім останнім тижні прибуло 8, і то майже всі з цілою передплатою. Йдуть потрохи і книжки. Брошур Вп. П. Професора продано вже 10, а збірника – 2 книжки; кільки в книгарнях – не знаю.

Вже від якогось часу я завважав «некого в сером», як крутився коло нашої хати, а вчера вчора о 12 год. вночи вночі, коли я вертав з театру, мене несподівно несподівано схопила (буквально) на Хрещатику поліція і потягла в участок. Тут мене зревізовано і, розуміється, нічого не знайдено. Мене продержали тут до досьвітку досвітку, а потім разом зі мною пішли в редакцію і зробили ревізію. Нічого не знайшли, і нічого не взяли, і мене пустили. Я, упевнившись, що се не пошкодить ЛНВ, подав жалобу через конзулят консулат за брутальне арештованнє арештування, бо воно в самій річи речі було дуже брутальне.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 77 – 78 зв.).

Через те я й казав Скрипчуку оправдатися і при тім виписати рахунок… – Лист В.Скрипчука від 26 липня (ст. ст.) 1907 р. з докладними обрахунками зберігається: Там само, спр. 751, с. 9 – 10.

Піснячевського цензор не хотів читати… – Проблеми зі статтею В.Піснячевського «На думські теми», яку наприкінці червня 1907 р. М.Грушевський переслав до київської контори ЛНВ, упродовж липня – серпня 1907 р. стали предметом обговорення у листуванні історика з І.Джиджорою та Ф.Матушевським.

27 червня (ст. ст.) 1907 р. М.Грушевський звернувся до Ф.Матушевського з проханням переглянути цю статтю разом з І.Джиджорою та визначити, чи може вона бути допущена цензурою до друку, адже після розпуску II Державної думи подібні теми були під особливим наглядом (лист зберігається у приватній збірці С.Білоконя). Вже 2 липня (ст. ст.) 1907 р. Федір Павлович повідомляв:

«Статю Статтю Піснячевського я перечитав. На мою думку, її можна пускати і треба пустить, покоротивши трохи і полагодивши з цензурного боку» (Там само, спр. 634, с. 53).

Як свідчать подальші листи І.Джиджори до М.Грушевського, цензура не допустила її до друку у VII книжці. Опублікована була в наступному спареному числі за серпень-вересень 1907 p.: Піснячевський В. На думські теми // ЛНВ. – 1907. – Т. 39. – Кн. VIII-IX. – С. 414 – 424.

… мене несподівно несподівано схопила (буквально) на Хрещатику поліція і потягла в участок. – На ранок міська преса повідомила: «В ночь на 11-е июля полицией, по предписанию охранного отделения, произведены следующие обыски: Ив. Ник. Джиджора (Прорезная, № 3). Ничего противозаконного не найдено, никто не арестован» (Киевские вести. – 1907. – 21 июля. – № 31. – С. 3). Наступного дня про цю подію сповістила і «Рада»: «Під 11 июля поліція, з наказу охранки, зробила знов кілька трусів та арештів. Було потрушено Ів. Джиджору, австрійського підданця (Прорізна, № 20, кв. 3)». Див. також лист І.Джиджори від 30 (17) липня 1907 р.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 93 – 94.