30.07.1907 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Сьогодня Сьогодні послано П. Професору надрукований 8-ий аркуш рукописи і жаданні жадані книжки. Завтра друкується 9-ий аркуш і 4[-ий] і 5-ий аркуш ЛНВістника ЛНВісника. Також послано в книгарню до Львова 90 прим. «Про мову». Як там вони мають продавати, який % і т. д. – то вже прошу написати в книгарню, бо я нічого туди не писав, бо сам не знаю, як і що.

Діла в конторі зачинають краще йти; от і нині контора разом з передплатою (між тим є один новий, а від часу, як я писав про се, прибуло 3) вторгувала 24 руб., з чого 9 руб. на рахунок П. Проф. за книжки, а між ними І і II і 1 часть V тому «Історії».

До річи речі. У нас нема вже навіть комплєту комплекту «Історії», а є тільки II т[ом], 5 прим. 2-ої части V-того і 1 прим. 1-ої части. Тим часом люде люди зачинають заходити в контору за «Історією». Через те треба нам хоч два комплєти комплекти або і більше, так я не знаю, чи самому написати в книгарню, чи П. Проф. доручать їм прислати сюди хоч по 2 комплєти комплекти. Я не пишу, бо боюсь, щоб не було якого непорозуміння, бо, може, П. Проф. у себе мають якусь часть. Додати треба, що той панок, якого П. Проф. поручили, вже купив привезений мною комплєт комплект.

Приємно, що люде люди зачинають заходити в контору за книжками, а то з початку то було і пес не гавкне. От я думаю, що треба давати частійше частіше оповістки з контори в «Раді», аби заманити сюди публику замісь замість до книгарні.

Погані прислуги робить нам книгарня «К[иевской] ст[арины]». Одно те, що дуже в’яло заходиться коло наших книжок, а друге, привчає людей до процентів і, як я чув, говорить покупцям, що ми повинні давати їм проценти, бо у нас властиво тільки склад, а не книгарня, отже, менші видатки і т. д. З того приводу в нас домагаються процентів. От нині власне чоловік якийсь купив згадані томи «Історії», уперто домагався на тій підставі 10%, бо, мовляв, бідний, а купує на 9 руб., а там, мовляв, дають % і т. д. Так я, щоб його не одігнати (а се був полячок-українофіл дневникар), дав йому 10% і про те сповіщаю. Якщо зле зроблено, то я верну, але прошу написати, як бути надалі: чи давати %, коли хтось більше купує? Все ж воно менше виносить 10%, ніж 25%, які даємо книгарні. Воно б можна так і написати в оповістці.

В касі є тепер 175 руб., а на почті пошті з Львова 286 р[уб]. Инших Інших виплат, крім паперу, тепер не маю.

Про свій арешт і ревізію я до газет на подав, бо я держусь тактики, що краще з огляду на ЛНВістник ЛНВісник не розголошувати таких річий речей. Та про ревізію звідкись дізналися «Киев[ские] вести», тільки ж тут було подано просто, що зроблено ревізію у Ів. Ник. Джиджори – про «Вістник» «Вісник» не згадано й ще подано фальшиву мою адресу. Тільки «Рада» «справила» сю останню похибку, та й ще нащось конечно причепила мені ярлика «австрійський підданець». Але про арешт я просив не згадувати, то й не згадано. При ревізії нічого не найшли, бо нічого такого не могло бути. Сам я певно ніколи нічого такого не принесу, та й не допущу, аби хтось инший інший поклав в нашу хату яке зозулине яйце. Я все від часу до часу перелюстровую хату.

В нинішних «Киев[ских] вестях», які я послав, вичитають П. Проф. звістку про зав’язаннє зав’язання нового видавництва «Дзвін», коло котрого гуртуються найвиднійші найвидніші письменники. Я постарався так обережно поговорити про се з одним з «лідерів» того кружка, Личком. Люде Люди, як можна думати, соблазнилися поводженнєм поводженням «Сборника «Знания» й задумали собі ж щось в роді того видавати.

До «Вістника» «Вісника», як сказано мені глубокоумно, буде «Дзвін» відноситися «критично», але й по-приятельськи, а письменники з того кружка думають і надальше брати участь в ЛНВістнику ЛНВіснику, як, напр., Винниченко, Личко, що дав навіть нам драму (не знаю, чи П. Проф. її одержали) і т. д. Капітал в тім підприємстві представляє Лозинський, який свого часу видавав «Шершня», поки Стешенко, Федорченко і К° не «накрили» його. Завдяки тому капіталови капіталові його і поміщено між письменниками.

Загалом же «Дзвін» – то ес-децький кружок, продовженнє продовження під иншою іншою назвою і трошки зміненою формою «Вільної України», в яку вони втопили свого часу коло 10 000 карб[ованців]. Ініціяторами Ініціаторами сього й провідниками – Личко і Винниченко. «Дзвін» матиме відділ белєтристичний белетристичний, політично-публіцистичний і літературно-критичний. Усе те матиме марку ес-децьку, і до національно[го] питання «Дзвін» підходитиме «з иншого іншого боку», з якого саме – докладно не сказане.

Хоч се й діло ес-децьке, та не всі ес-деки навіть будуть сюди належати. «Дзвін», наскільки я вирозумів, досить холодно буде відноситись до кружка Порш – Петлюра з їх «Словом», які, просто кажучи, опинилися за «бортом» – мабуть, забагато було б лідерів. Та і в «Дзвоні», який він і тепер є, публика публіка страшно ріжношерстна різношерстна, та, як я дізнався, організації в них жадної нема. Все те, я думаю, треба мати на увазі. Яким чином попав туди от хоч би Коцюбинський – Бог його знає.

Тепер, значить, регістер кружків та видавництв такий:

1) «Вік» з Єфремовим і К°;

2) «Слово»: Порш, Петлюра;

3) «Дзвін»: Личко – Винниченко, ну і – sit venia verbo –

4) «Ранок»: Федорченко, Коваленко. Відносини між ними досить поплутані і холодні, коли не ворожі, «Вістник» «Вісник» менш-більш з усіма добрий і усюди має своїх прихильників. Значить, можна буде завсіди дати собі раду і користати з чого треба. Бо, як кажу, всіми признається його супремація. Дела!

Може бути, що я даром все те пишу, а може, хибно все те собі представляю. Ну але мені, скільки я вспів дізнатися, так все те видається, тому, хоч, може, П. Проф. мають кращі інформації, я все-таки доношу. Треба буде дати більшої форси, і через те конечно треба закласти друкарню. Рад би я знати, що П. Проф. про все те думають – а власне про сю історію з «Дзвоном» і т. д.

В кінці до попередніх фактичних річий речей додаю ще й пльотки плітки, чи як се назвати. Як П. Проф. знають, поляки «Rusi i Sibyru», невдоволені з народових демократів, заклали собі окрему партію, яка зачинає дуже ворогувати з вшехпольською політикою, отже, серед тих тутешних тутешніх поляків, які ще й групуються коло «Kresów» (часопись) і хотять заходитися з нами «угодово», в ціли цілі єднання проти спільного ворога «Москви» (?), курсують предавні історії про П. Професора.

Насамперед те, що П. Проф. мають дуже велику силу в Петербурзі у правительства, котре, знаючи, що за П. Проф. ціла Україна, боїться. Тому-то, коли П. Проф. приїздили до Петербурга (коли?) в справі уладження ріжних різних політичних справ і переговорів з ріжними різними партіями, то Столипін наказав Дмовському піти з повинною до П. Проф. буцім за те, що його партія дуже наброїла супроти українців і тим самим дуже розпалила національні спори.

Коли ж я запитав, чому Д[мовськ]ий послухався Столипіна, то мені відповіли, що Дм[овськ]ий – се простий агент і шпіцель рос[ійського] правительства і мусить слухати, і що вони мають на се докази (що він агент і шпіцель). Потім Дм[овськ]ий, з пімсти за те упокореннє упокорення, як кажуть одні, або знова знову з наказу Столипіна, як твердять другі, написав на українців звісну пасквільну статю статтю в «Gazecie Polskiej» (котру так дуже радо був передрукував «Киевлянин»). Словом, якась така чепуха, що чорт її не розбере.

А оповідав мені про се зовсім серьозно серйозно польський публіцист Tokarzewicz (помесь породи українсько-білорусько-польської) – бувший фактичний (номінальний Пільц) редактор «Kraju» петербурського петербурзького, а тепер редактор «Kresów». Отсе-то й він тепер на гвалт знайомиться з укр[аїнським] питаннєм питанням, купив «Історію», «Очерк, «Сборник» і т. д.

Коли б час, можна було б чогось розумнійшого розумнішого дізнати, бо се, як кажу, якась така вже баламутна історія, що мені совісно про ню неї писати, і я перепрашаю перепрошую за те, тільки ж я все, що відноситься до П. Проф., збираю. Притім, зрештою, фактом є, що такі історії істнують існують і їх серіозно серйозно беруть.

З глибоким поваж[аннєм] поваж[анням]

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 86 – 89 зв.).

Місце написання встановлено за змістом.

Та про ревізію звідкись дізналися «Киев[ские] вести»… – Див. коментар до листа І.Джиджори від 25 (12) липня 1907 р.

Тільки «Рада» «справила»… – Див. коментар до листа І.Джиджори від 25 (12) липня 1907 р.

…звістку про зав’язаннє зав’язання нового видавництва «Дзвін»… – Йдеться про кооперативно-пайове видавництво, засноване київськими соціал-демократами 1907 р. з ініціативи В.Винниченка, І.Личка та П.Понятенка для видання антологічних збірників та збірок творів окремих письменників. Наприкінці 1907 р. вийшло перше видання товариства – однойменний збірник «Дзвін».

Рецензії на нього див.: Леонтович В. Збірник «Дзвін» // ЛНВ. – 1908. – Т. XLI. – Кн. III. – С. 606 – 618; Гехтер М. Новини нашої літератури. «Дзвін». Збірник І // Рада. – 1908. – 23 січня. – № 19. Через брак коштів та матеріалів анонсований другий збірник не побачив світу. Видання відновлено 1913 р. заходами В.Винниченка, Ю.Тищенка (Сірого), Л.Юркевича. Див.: Мельник О. Видавниче товариство «Дзвін»: між Києвом та Віднем // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практ. конф. (Музей історії міста Києва). – К., 2007. – Вип. 7. – С. 118 – 136.

Згадане оголошення про нове українське видавництво було подано в газеті «Киевские вести» (1907. – 17 июля. – № 35. – С. 2). Повідомила про «Дзвін» і «Рада» (1907. – 17 липня. – № 161. – С. 4). У останньому повідомленні, зокрема, інформувалося, що видавництво засноване групою українських письменників, які не могли з різних причин широко користуватись існуючими українськими видавництвами. До участі у новому видавничому проекті зголосилися В.Винниченко, М.Гехтер, М.Коцюбинський, Леся Українка, М.Лозинський, В.Степанківський та ін. Відомості про заснування видавництва «Дзвін « І.Джиджора подає неодноразово у листах від 1 серпня (14 липня), 2 серпня (20 липня), 8 серпня (26 липня), 10 серпня (28 липня) 1907 р.

Яким чином попав туди от хоч би Коцюбинський – Бог його знає. – До участі у видавництві «Дзвін» М.Коцюбинського залучив В.Винниченко. 23 липня (ст. ст.) 1907 р. Володимир Кирилович писав до Чернігова про започатковане видання неперіодичних збірників і запрошував до участі:

«Напрям цих збірників не партійний, але неприхильний до сучасного капіталістичного ладу. Міститимуться твори публіцистичні й белетристичні. Гонорар 32 руб. за аркуш прози і 5 коп. за рядок поезії» (Листи до Михайла Коцюбинського. – К., 2002. – Т. І / Упоряд. та комент. В.Мазного. – С. 109).

М.Коцюбинський згодився, і вже в першому збірнику вийшло його оповідання «В дорозі». У одному з наступних листів В.Винниченко скаржився, що «нас ніхто з «старих» не хоче підтримувати, і все, що стоїть не лівіше «Ради», ставиться неприхильно. Ви і Леся У[країнка], власне, повинні почувати себе ріднішими до нас і не дати загинути на цвіту молодому літературному підприємству» (Там само. – С. 113; лист від 16 жовтня 1907 p.).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 99 – 102.