24.06.1907 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

«» ще не вернув з цензури, через те не знаю, чи піде, чи ні. Наколи б не пустили (я думаю взагалі, що найкраще було б його таки не поміщати) – то треба буде дати на перше місце «Шум», бо з оповіданнєм оповіданням Іванчука нема коли возитися, а зрештою матеріалу й так забагато на 11 арк[ушів]. Через весь той час роблю 3[-тю] і 4[-ту] коректи з цілого «Вістника» «Вісника» і буду з ними на завтра готовий. Статя Стаття Федора Пав[лови]ча не піде, бо ще її досі нема.

Книжок П. Професора, крім тих, які Пан Проф. бачили, ще будучи в Київі Києві, – з Петербурга ніяких нема.

З Чикаленком я бачився; в справі Квасницького – Залізняка він твердо стоїть при своїм: мовляв, не може ламати свого слова – і коли тільки їх випустять з тюрми, так зараз стають співробітниками «Ради».

Управляющий друкарні впоминається за якісь гроші, на які він мав прислати рахунок; нічого про те не знаю, через те не плачу, поки П. Професор не напишуть.

Сидоряк просить з контори «форшусів» на виплати, не знаю, на якії комбінації – чи дати йому. Крім сього, робить міну невдоволеного та покривдженого чоловіка і каже, що йому мало дають платні, а тут аби вижити – треба півтора раза стільки брати (чи мати) як у Львові.

Ходить чутка між тутешними тутешніми українцями (а походить вона від Леонтовича), що правительство за найбільш небезпечний для Росії рух уважає… українство! Чи се правда – не знаю, але «Н[овое] время» стало веде тепер кампанію проти укр[аїнства], а й «Киевл[янин]» зачав містити статті грубшого калібру. Дотичний № «Киевл[янина]» посилаю. Пророкують, що належить сподіватися репресій – але поки що ще нічого нема грізного для «Віст[ника]» «Віс[ника]». Посилаю коректу 3[-го] аркуша з 4[-го] т[ому] «Історії».

Я ще цілком не ввійшов в хід адміністраційних справ, бо просто нема кому сказати де про що. Ось тепер довідуюся, що якісь гроші Кв[асницьк]ий кудись пожичив позичив, мабуть, комусь з «Ради», завтра напевне буду знати і тоді напишу про решту.

З великим поважанн[єм]

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 42 – 43 зв.).

…дати на перше місце «Шум»… – Дійсно, першою у змісті червневої книжки ЛНВ йшла публікація: Франко І. // ЛНВ. – 1907. – Т. 38. – Кн. VI. – С. 385 – 402; продовження; початок: Т. 38. – Кн. V. – С. 193 – 205. Повість І.Франка продовжували друкувати ще у 4-х подачах у 39 та 40 томах ЛНВ за 1907 р.

…бо з оповіданнєм оповіданням Іванчука нема коли возитися… – Твори Олекси Іванчука публікувалися в ЛНВ у 1905 – 1906 pp. та 1908 р. У 1907 р. його оповідання не друкувалися.

Статя Стаття Федора Пав[лови]ча не піде, бо ще її досі нема. – Традиційно до ЛНВ Ф.Матушевський подавав огляди «З українського життя» та «З російського життя». До червневої книжки Федір Павлович мав написати огляд українського життя, але через родинні обставини (народження молодшого сина) подав його невчасно у вигляді статті про українську фракцію II Державної думи Росії, про що повідомив М.Грушевського (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 634, с. 49; листи від 23 червня та 2 липня (ст. ст.) 1907 p.).

Як свідчить лист І.Джиджори до М.Грушевського від 7 липня (24 серпня) 1907 p., саме Михайло Сергійович прийняв рішення цей огляд (чи, точніше, статтю) не друкувати у VI книжці. Зібраний доопрацьований матеріал (стаття про українську фракцію та огляд українського життя) Ф.Матушевського було опубліковано у VII книжці. VI книжка ЛНВ подала лише раніше підготовлений огляд Ф.Матушевського «З росийського російського життя» (ЛНВ. – 1907. – Т. 39. – Кн. VI.- С. 537 – 546). Див. листи І.Джиджори від 21 (8) червня, 7 липня (24 червня), 8 липня (25 червня), 20 (7 липня) 1907 р.

Книжок П. Професора… з Петербурга ніяких нема. – Йдеться про збірку «Освобождение России и украинский вопрос» та окремі статті з неї, видані брошурами 1907 р. у Петербурзі книговидавничим товариством «Общественная польза». Див. коментар до листа І.Джиджори від 7 липня (24 червня) 1907 р.

З Чикаленком я бачився; в справі Квасницького – Залізняка він твердо стоїть при своїм… – Йдеться про перехід Ю.Квасницького з посади працівника контори ЛНВ на секретаря редакції «Ради».

На час отримання листа М.Грушевський вже знав про це з листа самого Ю.Квасницького. Він обгрунтовував своє рішення втомою та значним обсягом роботи в ЛНВ, тому запрошення до «Ради» сприймав з охотою, оскільки вона «не одніматиме у мене цілого дня і части ночи ночі» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 522, с. 7 – 10; лист від 17 (4) червня 1907 p.).

З цього приводу М.Грушевський висловив своє незадоволення видавцеві «Ради» Є.Чикаленкові в листі від 19 (6) червня 1907 p.:

«Сьогодні одержав я лист від Квасницького, що чує себе утомленим і хотів виїхати на село, але що Ви запропонували йому роботу від 1 липня в «Раді», то він переходить туди і скидається роботи в ЛНВ від 1/VII. Не в гнів і не в образу Вам кажучи, досить се мене здивувало, раз, що контора остається без чоловіка в такий глухий час, коли я не можу до Київа Києва приїхати, а по-друге, щодо переходу Квасн[ицького] до «Ради». Може, собі пригадуєте, я від самого початку мав сумніви щодо принятя прийняття Квасн[ицького] до «Ради», як чоловіка хоч і хорошого, але сильно кружкового. Тепер же, коли в редакції опинився його брат і його приятель Зелізняк, мої сумніви могли б тільки збільшитися» (Тодійчук О.В. Листи М. С. Грушевського до Є.Х.Чикаленка // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий науковий збірник. – К., 2001. – Вип. 4: Студії на пошану Руслана Пирога. – С. 149).

За цим листом простежується стурбованість М.Грушевського як справами ЛНВ, так і «Ради», концепцію якої він визначав на той час.

… «Киевл[янин]» зачав містити статті грубшого калібру. - Див.: Т.Ф. [Флоринський Т]. «Украинцы» и кровавые выборы // Киевлянин. – 1907. – 31 мая. – № 149. – С. 1; Його ж. Толки об «автономии Украины» // Там само. – 10 июня. – № 159. – С. 2.

Це останнє число «Киевлянина» І.Джиджора і посилав М.Грушевському. Провідником ідеї української автономії, «верховным вождем» українства Т.Флоринський називав М.Грушевського,

«так много поработавшего в пользу «украинского» сепаратизма в Галиции и теперь перенесший свою деятельность в пределы нашей Малороссии. Он громче и настойчивее многих своих товарищей требует автономии Украины».

Далі автор докладно аналізує публіцистичні виступи М.Грушевського («Наши требования», «Украинство в России, его запросы и нужды», «Гріхи наші») і дозволяє собі підсумувати, що українська автономія не потрібна ні українському народові, ні українській інтелігенції, а залишається лише «толками». Щире бажання М.Грушевського пробудити та активізувати українську інтелігенцію, висловлене ним у статті «Гріхи наші», Т.Флоринський розлого цитує і врешті використовує для своїх висновків.

Отримавши газету, М.Грушевський записав у щоденнику: «Киевлянин» розпочав на мене атаки, але вони мене досить слабо діймають» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 151 зв.; запис від 11 – 17 червня 1907 p.). На цю публікацію «Киевлянина», як і на попередні, відгукнулася «Рада». У своїй статті «Історія повторюється» М.Пилипович зауважував:

«Нема потреби обороняти професора Грушевського від лайки «Киевлянина»: обороняти треба було б тоді, коли б ця газета, не дай Боже, почала хвалити його» (Рада. – 1907. – 15 червня. – № 135. – С. 1).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 77 – 78.