30.10.1915 р. До С. Єфремова
Казань | 17.Х.915 |
Варіанти тексту
|
||
Високоповажаний Сергій Олександрович!
Тільки що одержав Вашого листа з 13.Х, як звичайно богатого багатого інтересними і цінними для мене відомостями. За сей час Анна Серг[іївна] вернулася з наміром пробути довго як тільки можна, і я думаю що як Румунія не вмішається, то нового пополоху не буде; тим самим справа дому спадає і я тільки дякую за Вашу готовність в разі потреби помогти Вашою участю.
Натомість у иньших інших, менш приватних справах тим з більшою сміливістю Вас атакую. Насамперед про книгарню – тому що люде люди, які сим ніби зайнялися, дуже мало роблять. Діло в тім, що я відразу, коли мині мені сказали про се, вважав не зовсім формальним або може занадто формальним, що сим зайнялася одна чи дві особи. Я радив зробити рід комітета з київських членів Київ[ського] товариства, котрі б поручили чи тим, чи ще яким людям ліквідацію і зложили з себе рід опіки над сим майном. Я обстаю при сій гадці і просив би Вас се перевести – дуже добре було б, щоб Ви особисто взяли участь в ліквідації, може ще з кимсь з книжних людей. Ви розумієте вагу справи. Заразом я звертав увагу на потребу подбати, щоб по змозі не до конця кінця вигас дозвіл сеї книгарні, щоб вона при більш сприячих сприятливих обставинах могла відновити своє існуваннє існування, бо се теж чуже добро.
Друге – в справі видань. Я не знаю, здається казав Вам? В друк[арні] 1 арт[ілі] зісталися аркуші VIII.1, з котрих було зброшуровано меньшу меншу частину і випущено (ті, що належали Т[оварист]ву Ш[евченка], а мої зісталися не брошіровані брошуровані) і потім було набрано і видруковано першу половину VIII.2. Я писав друкарні, щоб вона набирала далі, вона не набирала, і я під час паніки велів їй вернути манускрипт, що й зробила. Я писав потім, що треба ще зброшіровати зброшурувати VIII. 1 (бо вже й сам не маю примірника), – мовчать. Питав – коли вже заспокоїлося, чи можуть вони докінчити сю книгу, як ні – то переслати до Москви – теж мовчаннє мовчання. Не знаю, чи вони пострашені репресіями, чи що. Я звертався до декого з знайомих, просив і Анну Серг[іївну], але може б Ви могли розв’язати сю трудність? Хоч я тепер в доста трудних матер[іальних] обставинах, але хотів би випустити бодай сю книгу – заплатив би решту довгу боргу друкарні, яка зісталася з попереднього і оплатив нову книгу. Важно установити, чи друкарня може докінчити і випустити її в Київі Києві (сама хоче і цензура не спинить), як ні – чи нема ніякої перешкоди, щоб вислати аркуші VIII.2 до Москви скажім і там випустити? А VIII. 1 треба б таки зброшіровати зброшурувати ще (для того я казав їм набрати наново обгортку по взірцю випущеної вже в 1914 р. і мині мені прислати до коректи, але вони того не зробили). Може будете мати змогу сим занятись зайнятись? Дуже б дякував.
От Андр[ія] Ва[сильовича] мав лист і відписав сьогодня сьогодні, «Основи» ще не бачив. Заходи про школу вважаю дуже важними. Щиро вітаю. Від наших привіт!
Ваш М. Г.
Де і що з Єв[геном] Х[арлампієвичем]? Давно не чув нічого і про Дм[итра] Ів[ановича]. Збірника Михальч[енка] не бачив.
Статя Стаття в «Речи» значно скорочена – здається петербурзькими нашими приятелями, не редакцією, я здався на їх цензуру.
Тому що сей лист іде не заказним, черкніть 2 слова як одержите.
Примітки
Друкується вперше за автографом (Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського, ф. 317, № 313).
Місце написання встановлено за змістом.
У листі йдеться про завершення набору аркушів «Історії України-Русі» (т.VIII, чч. 1 – 2).
Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 175 – 176.