12.11.1915 р. До С. Єфремова

Високоповажаний Сергій Олександрович!

Я тільки що одержав Вашу картку з 24.X. Сим разом щось листи йшли дуже довго туди й назад. Я дуже дякую Вам за розмову з друк[арнею]. І все-таки неясним зістається її поведеннє поведення – чому ж вона цілий місяць не відзивалася, а тепер раптом показується, що вже кінчить брошіровку брошуровку VIII. 1 – тим часом як я просив насамперед вискладати і прислати мені окладинку обкладинку – в коректурі. На ній мусить бути пропущене означеннє означення (на горі?) «Збірник іст[оричної] секції Наук[ового] тов[ариства], й ім’я моє мусить бути перенесене нагору) – бо то були окладинки тих примірників, що були власністю Н[аукового] тов[ариства] як том Збірника, а ті, що зісталися, становлять відбитку з «Збірника» і мою власність, в 1913 р. я сподівався випустити їх разом з VIІI.2 в одній книжці й тому не казав брошіровати брошурувати.

І Ви будьте ласкаві позвоніть подзвоніть до них, щоб насамперед обгортку мені прислали до коректури, инакше інакше не друкували і не наклеювали на книгу). На жаль мій авторський примірник VIII.1 зістався з иньшими іншими книжками у жандармів і я його не маю тут – не знаю, чи білого титулу теж не треба тим способом зложити – його очевидно тоді надрукували тільки для примірників Н[аукового] тов[ариства], і тепер треба надрукувати з тими змінами, про які вище – для решти примірників. Я про се пишу їм, але прошу й Вас їм потвердити, а головно втолкуйте, щоб не одмовчувалися – бо я писав, писав і нарешті був змушений удатися і до Вас.

Крім видрукованого буде ще 13 – 14 арк[ушів], значить друкарні треба дуже поспішитися і справно обернути 3 рази свій шрифт, щоб не затягнути виходу. Крім того треба справитись, чи знайдеться в Раузера паперу, яких 25 стіп, щоб видрукувати. Дуже прощу проконтролювати се все – бо инакше інакше шкода й зачинати. Я посилаю назад в друкарню рукопись, але прошу Вас мати нагляд над нею і переконатись, що вона має охоту довести друк до кінця справно й енергічно, бо досі поведеннє поведення було просто загадкове.

Контора Раузера м[іж] ин[ьшим] ін[шим] мучить мене претенсією претензією за 101 р. 50 коп. за папір для котрогось видання Тов[ариства] прих[ильників]. Я про се свого часу писав (і ще ранійше раніше говорив), що не можна вивертать кишень і пошиватися в банкроти, користаючи з війни (вважаю дуже невідповідним, що за ЛНВ заплатили йому тільки 50 коп. за рубель і потроху треба виплачувать довги борги Спілки і Тов[ариства] прих[ильників] – за папір і друк. Коли 4 книги приймає склад ЛНВ, де були ті видання, то може лекше легше б потроху, 100 – 150 р. на місяць виплачувати на рах[унок] тих довгів боргів, (і Харків[ська] книгарня, к[от]ра має сплатити за забрані книги, і иньші інші комісанти книг ЛНВ), і може б заплатили ті 101 р. 50 к., котрі Раузер напосівся взяти з мене. Певно що як не схочуть, то прийдеться заплатити мені.

На статю статтю В.Шульг[ина] мав би написати статю статтю «по существу», не полемічну вже, – але не знаю – написав Ол[ександрові] Гн[атовичу] в Спб., щоб поспитав, чи надрукують.

Яке вражіннє враження зробила доля «Слова»?

Про земляків – розуміється, єлико возможно. Дер[маль] сподівається останніми часами присилки з дому, то можна б і не посилати.

Здоровлю щиро. Мої дякують за пам’ять!

Ваш М. Г.

Софії Федорівні післав послав я моє спочуте співчуття до Саратова, на першу вість, коли не звісно було ще про місце похорону – не знаю, чи дістала. А телеграма про похорон прийшла запізно, з помилкою в дні, і не знати від кого – на чиї руки післати послати, а головно що запізно.

Цензура VIII.2 буде предварительна – думаю, що не змарнує книгу по существу? Як би можна покладатися на коректність [деяку] цензури, то у мене є перша половина всесвіт[ньої] історії, котру я б міг друкувати згодом трохи, упоравшися з VIII.2 і трохи вилізши з довгів боргів, їм же ність числа.

Примітки

Друкується вперше за автографом (Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського, ф. 317, № 342).

Місце написання і рік – за змістом (згадується похорон О.Русова).

Софії Федорівні післав послав я моє спочуте співчуття – її чоловік, Олександр Олександрович Русов, помер у Саратові 8 жовтня 1915 р.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 176 – 177.