Українці в новій Думі
Михайло Грушевський
Вибори в українських губерніях закінчилися, і вже можна оцінити результати, які дала тутешньому представництву столипінська «реформа» виборчого права. Вона, можливо, не зовсім виправдала надії, які на неї покладали, проте не залишилася без дуже сильного впливу на результати цих виборів. Спустошення, вчинені у виборчих правах селян, козаків, дрібних землевласників-робітників, службовців і т. ін., доходило до того, що в деяких повітах замість 18 тис. виборців першо-думської кампанії залишилося лише дві [тисячі]. Український демос позбавили представництва. Українство, представлене головно цим демосом, яке репрезентувало його інтереси, не мало змоги розраховувати навіть на таке скромне за розмірами представництво, яке дозволили йому умови попередньої виборчої кампанії.
Поза тим й у другу Думу вдалося пройти кільком цілком ідейним і свідомим представникам українства, які, безумовно, спробують згуртувати навколо себе співзвучні елементи з-посеред численних депутатів – селян та інших представників України. Як і в першій Думі, така концентрація буде, звичайно, лише на лівому крилі Думи. Характер українства, як течії глибоко демократичної, різко опозиційної до старого режиму, не допускає іншого характеру концентрації українських елементів. Вона повинна об’єднати елементи, за своїми політичними й суспільними поглядами співзвучні з групою «народної волі» і з національно-свідомими елементами лівих груп Думи. її місце, таким чином, між лівим крилом кадетської групи й лівим крилом Думи.
Ця концентрація українських елементів у вигляді парламентського Українського клубу важлива й бажана не настільки з точки зору захисту національних інтересів українського народу: нинішня Дума навряд чи слугуватиме ареною боротьби за національні права. Важливо, щоб український народ і в цій другій Думі через своїх представників, свій національний клуб мав можливість на кожному кроці заявити свою солідарність з прагненнями до політичного й соціального оновлення Росії, з боротьбою за нього. В цьому полягала політична цінність Українського клубу в першій Думі, і він повинен зайняти міцну й визначену позицію також і в другій [Думі], аби моральним авторитетом найбільшої з недержавних народностей Росії підтримувати справу її визволення.
Для того, щоб визначити національні запити українства, поки що буде цілком достатньо, якщо новий Український клуб запропонує Думі декларацію, підготовану попереднім Українським клубом для внесення в Думу щодо питання про реорганізацію місцевого управління, яку не встигли внести через її несподіваний розпуск.
На противагу відомій польській декларації, внесеній під час відкриття думських засідань, українська є декларацією не історичних і дипломатичних, а, так би мовити, природних прав українського народу й висуває постулат їх здійснення як неподільну частину задоволення потреб недержавних народностей взагалі й перебудови Росії на засадах національно-територіального самоуправління. Визнаючи в принципі найдосконалішим способом поєднання державного ладу з інтересами вільного й неутрудненого розвитку національного й суспільного життя форми федеративні, вона нині наполягає на здійсненні принципу національно-територіальної автономії як однієї з основ нового державного ладу.
Відповідно до цього домагається виділення території з переважаючим українським населенням із нинішніх адміністративних підрозділів і, нарівні з реорганізацією органів місцевого самоуправління на широких демократичних засадах, вимагає для неї створення загальних органів обласного законодавства і самоуправління, керованих народним представництвом у вигляді українського сейму, який мають обирати загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням. Подаючи центральним органам держави унормування загальних засад державного й суспільного ладу, порядкування засобами утримання загальноімперських установ та управління у цих сферах, вона вважає за необхідне, аби органам місцевим було полишено широку ділянку влаштування і внормування місцевих стосунків, щоб плин і розвиток місцевого життя звільнити від тиску централізму й створити цілою низкою заходів умови для необмеженого культурно-національного розвитку української народності.
Вносячи цю декларацію, новий Український клуб засвідчить зв’язок і спадкоємність свою з Українським клубом першої Думи і відображатиме національні прагнення українського народу, які треба буде враховувати у подальших планах державної перебудови. Поки що вона матиме, безумовно, більш теоретичне значення, і тому її місце – на самому початку думських засідань. Забезпечення найелементарніших засад громадянського існування, усунення кричущих порушень правомірності й законності повинні цілковито зайняти Думу на перших порах.
Чи судилося їй перейти від цих нагальних питань до праці творчої – залишається припускати. І тому, мені здається, що таким загальним деклараціям місце – на її початку. Якщо Думі вдасться приступити до обговорення питання про реорганізацію місцевого врядування, яке тепер висуває на перший план кадетська група, то при цьому слід зважити, звісно, й на прагнення народностей до автономії. Тому перший Український клуб і відклав декларацію до цього моменту.
Але він не настав для першої Думи, й невідомо – чи настане й для другої.
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Товарищ (СПб.). – 1907. – 10 марта (25 февраля). – Ч. 201. – С. 1 – 2. Підпис: Проф. М.Грушевский.
Подається за першодруком у перекладі І.Сварника.
Підсумки виборів до II Державної Думи та завдання українського представництва в ній М.Грушевський паралельно розглядає у статті «Нова Дума і українці», опублікованій 15 лютого 1907 р. в газеті «Рада» (стаття ввійшла до цього тому), та «При кінці року», видрукуваній в ЛНВ (див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2005. – С. 3 – 9). Див. коментар до статті «Нова Дума і українці».
Короткі відомості щодо підготовки публікації до російської газети «Товариш» історик подає у своєму щоденнику:
«Редакц[ійне] засіданнє замітне було хиба дискусією про тактику Думи й становище наше – я підтримував критику всякого опортунізму, тим часом як Чик[аленко] був за опортуністичною політикою. Дав статю про українців у Думі для ЛНВ – в справі декларації. Шраг намовив дати також статю до російських газет – я згодився написати до «Товарища» й вислати з колективним листом» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр.// ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 43-144. Запис від 13-14 лютого 1907 р.).
Наступного дня, 15 лютого, М.Грушевський написав згадану статтю і вислав до петербурзької газети «Товариш» (Там само, арк. 144).
Власне, ця стаття є єдиною публікацією історика в газеті «Товариш», хоча він мав намір і надалі співпрацювати з нею. Під час відпочинку в Криворівні 19 – 20 серпня 1907 р. вчений розпочав нову статтю для газети (Там само, арк. 158). Отримавши її, редактор В.Водовозов писав:
«К величайшему сожалению статьи такого объема мы решит[ельно] не в состоянии помещать. Если бы Вы написали ее газетным обр[азом], т. е. строк в 200, много в 250, то мы были бы очень рады ей, но уделить на Галицию 800 – 900 стр[ок] мы не можем. Возвращаем статью зак[азной] бандеролью» (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 303, с. 282).
У відповідь М.Грушевський писав:
«Дорожа помещением на страницах Вашей газеты статьи по вопросу о настоящей национальной борьбе в Галиции, я сократил ее до указанного Вами размера [підкреслення автора. – С.П.], […] можете сами ее еще сократить (несущественным) и прошу поместить как можно скорее; и так жаль потерянного времени – хотя отношения не изменились» (Там само, спр. 87, с. 26).
5 грудня 1907 р. редакція надіслала коректу з обіцянкою опублікувати статтю впродовж двох тижнів (Там само, спр. 303, с. 280). Отримавши її, М.Грушевський занотував у щоденнику: ««Товарищ» прислав мою статтю, ще з Криворівні, до коректи – се було трохи приємно, бо я вже стратив надію» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 169 зв. Запис від 14 – 16 грудня 1907 р.). Проте вже 13 січня 1908 р. історик зазначав, що стаття не друкується (Там само, арк. 176 зв.). З’ясувати, про яку йшлося статтю і чи видрукував її автор в іншому виданні, на сьогодні не вдалося.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 14 – 15.