Початок літературної творчості

Михайло Грушевський

Доде був родом з Провансу, де в достатку, серед веселої полудневої природи щасливо пройшли його дитячі літа; зате хлоп’ячі проходили вже серед матеріальних недостатків, прикростей і понижень, що не пригнобили його тільки завдяки незвичайно буйній його і жизненній натурі. Свої хлоп’ячі роки до 16 літ він прожив дуже буйно і авантурничо; заразом він читав, що йно траплялося, сам пробував писати, як і його брат і вірний опікун Ернест, і дуже рано виявив літературну здібність; його вірші з сих часів зражали справдешній талант, а роман «Leó et Chrétienne Fleury» («Лев і християнка Флєрі»), написаний ним для «Ліонської газети», коли йому не було й п’ятнадцяти літ, по словам його брата Ернеста, не зробив би стиду збірнику пізніших романів Доде. Се була історія жовніра, що з любові до своєї родини нарушив військову карність і був розстріляний майже на очах своєї матері й сестри, що прийшли занадто пізно, аби могти його вирятувати. Роман сей пропав під час заборони газети, але деякі з дрібних оповідань, писаних в ті ж роки, увійшли в його пізніші збірники й виявляють уже дозрілий талант.

1856 – 1857 рік належав до найтяжчих в житті Доде: він перебув його учителем в малій провінціальній колегії серед усяких моральних прикростей, і зимою 1857 р. брат Ернест виписав його в Париж, в надії на літературний заробок. Заробок, одначе, прийшов не відразу. Доде прийшлося на початках бідувати, й він мав нагоду дуже докладно познайомитися з паризькою бідою та з тою верствою всяких непризнаних і збанкрутованих талантів і претензій, що потім відіграли одну з видніших ролей в його літературнім репертуарі.

Збірничок віршів, виданий на початку 1858 р. під титулом «Les Amoureuses», вперше звернув увагу на молодого поета (йому було тоді несповна 18 літ) і відкрив йому дорогу в пресу; 1859 р. Доде виступає вже в газеті «Figaro» оповіданням «Les gueux de province» («Провінціональні жебраки»), де описував так добре звісну йому тяжку долю провінціональних учителів. Його талановиті дрібні новелки були оцінені й здобувають йому деякий заробок. Але й без того його матеріальне становище було забезпечене наразі тим, що натуральний брат імператора Наполеона, всесильний князь Морні, звернувши увагу на літературну творчість Доде, дав йому добру синекуру в виді посади в кодіфікаційній канцелярії. Доде міг свобідно віддатися літературній творчості.

Не вважаючи на сильну поетичну жилу і на той успіх, які мали його молодечі вірші, за котрі критики голосили його наступником Mice (Musset), він швидко розпрощався з поезією, видавши 1859 р. другу книжечку віршів «La double convertion», і кидається на новелу та драму. В спілці з своїм шефом в канцелярії Морні Лєніном Доде пише кілька драм («La derniere Idole» – «Останній ідол», 1862, «L’ Ocillet blanc» – «Білий гвоздик», 1865, «Le frére ainé» – «Старший брат», 1868), переходить до самостійного компонування драм («Les absents» – «Неприсутні», 1865, «Le sarcifice» – «Жертва», 1869, і т. д.), але й ті й сі драми виходили досить мірні. Далеко більший успіх мали його дрібні новелки, котрі він друкував по часописях, а потім почав випускати збірничками («Le chaperon rouge» – «Червона шапочка», 1861, «Lettres de mon moulin» – «Листи з мого млина», 1866).

Взагалі Доде багато працював сі роки, роблячи свою літературну кар’єру, а заразом жив веселим, нерегулярним життям паризької «богеми» (bohême), як зветься се «циганське» паризьке життя; з роду слабший його організм був дуже ослаблений сими висиленнями, й його, почавши від зими 1861 р., все висилали на зиму на полуднє – в Алжир, Корсику, Прованс. Сі подорожі доповнили новими запасами його паризькі спостереження; з Алжиру вивіз він серію оповідань, що увійшли в його пізніші збірники; Корсика грає теж немалу ролю в його пізніших писаннях; але особливо важне значення в його творчості мали подорожі в Прованс. Згадки і враження дитячих літ були відсвіжені, й полуднева атмосфера оповила Доде своїм поетичним чаром.

В сусідстві Арля прожив він кілька місяців у старім, покиненім млині, на самоті, в товаристві простих людей, на лоні полудневої природи, й сей чарівний відпочивок надав йому ідею описати провансальське життя в серії образків, названих «Листами з млина» («Lettres de mon moulin»); перша серія вийшла 1866 р. в часоп[исі] «Evénement»; другу серію випустив він 1869 p., відсвіживши свої враження подорожжю з своєю молодою жінкою на сей старий млин. Книжка не дала особливого успіху, її розійшлося всього 2000 примірників, і тільки пізніший успіх Доде звернув і на неї більшу увагу. Тим часом вона зачислюється до перлів його літературної спадщини. Се рід образків провансальської природи і життя, місцеві перекази й анекдоти, оброблені дуже артистично, обвіяні любов’ю до природи й сього народу, приправлені часом жартом та іронією. Кілька оповідань належать до шедеврів світової літератури (як напр., незрівнянна «Смерть дофіна»).

Відсвіжені подорожами в Прованс спомини молодечих літ піддали йому гадку обробити свою молодечу автобіографію в формі роману. Оселившись на зиму 1865 – 1866 pp. в сусідстві свого рідного міста Німа, щоб закінчити на самоті розпочату драму, він підпав такому впливу спогадів, що почав без всякого плану описувати їх в виді історії «Маленького чоловічка» («Le petite chose»). Він проробив з запалом коло неї з півтора місяці, але туга по Парижу, навіяна припадковою візитою, перервала роботу: Доде закинув повість і вернувся до неї тільки на другу зиму. Нову перерву зробила його женячка і він закінчив свою повість тільки восени 1867 р.

Під видуманою назвою Данієля Ейсет описує тут Доде своє дитяче життя, гіркі молодечі літа, свою педагогічну діяльність і подорож у Париж, зимою, без доброго плаща, в гумових пантофлях, без шеляга в кишені, так що приїхав напівмертвим від голоду й холоду. На сьому кінчиться автобіографічна частина роману; далі описується життя Данієля серед паризької богеми і його розчарування в артистичних планах, що закінчуються прозаїчною женячкою з гарненькою міщаночкою і ролею спільника в торговлі посудою «Лялюет і Ейсет». Се була перша більша повість Доде; вона мала успіх, і сам Доде пізніше жалував, що заскоро взявся за таку автобіографічну роботу, не маючи відповідної зручності, щоб зужити сей матеріал. Дійсно, не вважаючи на дуже гарні епізоди (взагалі перша, автобіографічна половина випала дуже гарно), цілість стоїть значно нижче від пізніших великих романів Доде.

Тим часом в житті Доде перейшли важні переміни. 1865 р. вмер його покровитель Морні, і він покинув свою синекуру; приглянувшися за сі роки до закулісового політичного життя, він зненавидів навіки політику й не шукав собі відтепер ніякої служби, взагалі ніякої суспільної діяльності. Свої антипатії до політичної діяльності він висловив у гарячій інвективі при кінці свого «Роберта Гельмона»:

«Я ненавиджу тебе, політико!.. Я ненавиджу тебе, бо ти грубіянська, несправедлива, криклива, балакуча, бо ти – ворог штуки і праці, бо ти покриваєш своєю покривкою всяку дурощ, усяку претензійність, усяку ліноту. Ти великий ворог честі, ти навчаєш брехні, викрутам, і через тебе совістні люди стають приятелями негідників тому лише, що вони належать до тої самої партії. А найгірше ненавиджу тебе за те, політико, що ти знищила в наших душах любов до вітчини, саму ідею вітчини»…

Літературна репутація Доде була вже о стільки вироблена тепер, що він міг сміливо глянути в очі своїй долі і пуститися на ролю літератора, залежного тільки від своєї здібності і симпатій публіки.

Він міг тепер доволі вибирати собі місця для мешкання й дійсно звичайно кочував з місця на місце, то вибираючи глухі закутки, де міг би спокійно працювати, то нові, інтересні місця, де міг би запасатися матеріалом.

1867 р. він оженився, і дуже щасливо; в виданій кілька років пізніше серії оповідань п[ід] т[итулом] «Жінки артистів» він, очевидно, розуміє свою долю, говорячи чужими устами про велике ризико в шлюбі для артиста:

«Чим більше я розумію шлюб, тим більше чудуюся тому щастю, яке випало мені. Я подібний до тих, що минули небезпечність, не знаючи її й тільки потім уже блідіють з перестраху, дивуючись своїй відвазі».

В своїй жінці він знайшов людину, що не тільки могла спочувати його благородним інтересам, але бути спільником його праці, завдяки своєму смаку й літературній здібності, які виявила в своїх «Вражіннях природи й штуки». «Вона так багато брала участі в усім, що я писав!» – пише про неї Доде. «Нема сторінки, котрої вона не переглянула і не кинула на неї свого блакитно-золотистого кольориту».

Женячка повинна була внести більше порядку в циганське життя Доде. Роки по його шлюбі визначаються великою плідністю. Він ставить кілька п’єс, докінчує «Листи з млина» і «Маленького чоловічка», нарешті, 1869 р. розпочинає друк «Пригод Тартарена з Тараскона», одного з найбільш популярних і справді вдатних своїх творів, навіяного подорожами в Прованс і Алжир.

Але сю працю перебили бурі, що перевернули знизу догори все життя Франції: франко-прусська війна, облога Парижа, упадок імперії, комуна. Доде не зістався пасивним свідком сих подій; він вступив до одного з піших батальйонів, брав участь в обороні Парижа, був у кількох перестрілках. Глибоке враження від сих подій і маса спостережень серед таких незвичайних обставин навіяло Доде множество оповідань, зібраних ним, разом з іншими, в кілька серій: «Les lettres à un absent» («Листи до неприсутнього»), «Les petits Robinsons des caves ou le siége de Paris raconté par une petite fille de huit ans» («Маленькі Робінзони пивниць або облога Парижа, оповідана восьмилітньою дівчинкою»), «Contes du lundi» («Казки понеділкові»), «Contes et récits» («Казки й оповідання»), «Robert Helmont» (ім’я героя).

В оповіданнях, викликаних останніми подіями, чується тяжка туга з причини нещастя вітчини, гуманне почуття, подражнене епізодами війни, враження контрасту війни з спокоєм природи й звичайного життя. Особливим артизмом своїх оповідань визначається серія «Contes du lundi» (1873); і тут, як у «Листах з млина», маємо кілька справдешніх брильянтів грації й чуття. [Вибір із сих двох серій – «Lettres de mon moulin» i «Contes du lundi» редакція має замір подати в одній з дальших книжок «Л[ітературно]-н[аукового] вістника».]

До сих же років належать дві драми: «Lise Tavemier» і «Arlesienne» (1873) і збірник оповідань: «Les femmes des artistes» («Жінки артистів»), спостереження над родинним життям артистів, над звичайним, особливо в сих кругах, дисонансом чоловіка й жінки; між ними стрічаємо часто легенькі анекдотки, комічні жарти.

Драми Доде, як я вже згадував, не мали успіху (ще найбільше мала його перша п’єса «La derniere idole»); нові п’єси – «Lise Tavernier» і «Arlesienne» теж були прийняті публікою дуже холодно. Неуспіх «Арлезіанки» мусив особливо вразити Доде; він обробив тут в формі драми сільську любовну історію (оповіджену ним в оповіданні того ж імені) і працював з захватом над нею, бажаючи передати в ній весь оригінальний чар свого улюбленого Прованса. Але на публіку вона не зробила враження, не вважаючи на гарну обстанову й талановиту музику Бізе. Сам Доде поясняв се тим, що провансальський побут був занадто чужим для сеї публіки.

Але властива причина неуспіху сеї й інших п’єс лежала глибше – незрівнянний оповідач, Доде був дуже мірним драматургом. «Арлезіанка» була його найліпшою п’єсою, але й вона може хіба здивувати своєю примітивною конструкцією у такого майстра: се історія парубка, закоханого в міщанку з Арля, що не може женитися з нею, бо за нею звістна негарна історія, але й не може переболіти сеї нещасливої любові й кінчить самовбійством. Сценарій дуже примітивний, без усяких ефектів, подекуди мелодраматичний, розвій інтриги млявий, характери ледве зачеркнені, шаблонові.

Вже під час репетицій Доде відгадав, що п’єса упаде, і як сам пише в своїх записках, тоді ж задумав залишити свої провансальські теми, «оповідання про коників і арлезіанок, містраль і млин» і перейти до тем більш близьких і інтересних для сеї публіки образів її власного життя, її інтересів, її атмосфери. На перший раз він задумав узяти темою історію якої-небудь промислової фірми. Так постав у автора план роману «Fromont jeune et Risler ainé», першого з серії тих більших романів з паризького життя, що на них головно оперта всесвітня слава Доде.

Сей момент можна уважати поворотною точкою в його літературній кар’єрі. Ним закінчується перший період літературної діяльності – період розвою, коли Доде перепробував себе в поезії, новелі, драмі, і зробивши вже собі ім я дрібними новелами, звертається до того, що дійсно було найбільш відповідним для нього. Починається період найбільшого розцвіту його таланту, що обіймає менше десяти літ, на границі четвертого і п’ятого десятка літ життя Доде, головно від написання «Фромона» (1873) і до виходу «Руместана» (1880).

Примітки

був родом з Провансу – Прованс – історична область на південному сході Франції. Головне місто – Марсель.

1867 р. він оженився, і дуже щасливо – з Юлією Алляр.

франко-прусська війна – ці події мали значний вплив на всю світову історію. Війна 1870 – 1871 pp. між Францією і Пруссією закінчилась капітуляцією французьких військ у битві під Седаном, що стало поштовхом до революції, яка завершилась поваленням Другої імперії і проголошенням Франції республікою. У березні 1871 р. робітники і Національна гвардія підняли повстання проти буржуазного уряду, повалили його і встановили в Парижі диктатуру пролетаріату. Ця форма правління увійшла в історію під назвою «Паризька комуна». У травні 1871 р. повстання було жорстоко придушене. Підписаний т. зв. «Франкфуртський мир» – договір з важкими умовами для Франції, який завершив франко-прусську війну.

Вибір із сих двох серій – з перелічених нижче оповідань номери 1–3, 8–10 вибрані зі збірки «Lettres de mon moulin», решта – з «Contes du lundi».

в оповіданні того ж імені – оповідання «Арлезіянка» в перекладі Марії Грушевської було опубліковане в тій же книжці ЛНВ, де й закінчення статті М.Грушевського (1899. – Т. 8. – Кн. 11. – С. 223 – 226). Тут надруковані ще 6 оповідань А.Доде в її перекладі: «На новім помешканні» (с. 221 – 223), «Еліксир всечеснішого отця Гоше» (с. 226 – 235), «Партія більярду» (с. 235 – 239), «Турок комуни» (с. 239 – 242), «Три перестороги» (с. 242 – 246), «Остання лекція» (с. 246 – 250). У наступній книзі 12 – продовження цієї добірки: оповідання «Смерть Дофена» (с. 333 – 335), «Підпрефект серед природи» (с. 335 – 338), «Легенда про чоловіка з золотим мозком» (с. 338 – 341), «Діловодчик» (с. 341 – 344), «Потравка з сиром» (с. 345 – 347).