Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Город

Михайло Грушевський

Городища; городські союзи, системи городів, волості-землі

Територіальний принцип, що лежить в основі такої локальної сільської організації, становить підставу в дальшім процесі суспільної будови. Вихідною точкою такої ширшої суспільної організації стає город [Про городи й городський устрій див. Соловйова, т. І, гл. III, Пассек, Княжеская и докняжеская Русь, с. 69 і далі, Самоквасова, Древние города России, 1873, Ключевський, Боярская дума древней Руси, Рус. мысль, 1880 і коротше в книжковім виданні сеї праці, гл. І, Піч, Zur rumänisch-ungarischen Streitfrage, с. 148 і далі. Про класифікацію городищ – Самоквасов, op. c. с. 118 і далі, реферати Антоновича (резюме в Чтениях київ. істор. тов., т. III, с. 10 і далі і в Трудах X съезда, т. III, с. 104), История Север. земли, с. 52 і далі].

Город, як показує саме слово, се огорожене, безпечне місце. Територія нашого народу, особливо більш засижена – північна її половина, вкрита численними останками сих городів – „городищами“ (сей термін приходить вже на перших сторонах Повісті: „городіще Киевѣць“ [Іпат., с. 6]. Такі городища рахуються у нас сотками: напр. в теперішній Київській губ. їх рахують звиш чотирьох соток (435), на Волині до півчетвертаста (348), на Поділлі понад півтретяста, в Чернігівщині коло півтораста, і т. д., і з них значна частина сягає передісторичних або ранніх історичних часів. Не дурно скандинави звали Слов’янщину краєм городів, Gardariki.

Пробовано теперішні городища розкласифікувати хронологічно. Дійсно можна з них виріжнити пізніші, правильно четверогранні городища, збудовані відповідно вимогам артилерійської стрільби і поза тим, полишаючи на боці загадкові досі „розкопані могили“ або „городища-майдани“ [Про них стаття п. Мельник-Антонович в т. III Київських Записок, там подана література і перегляд гадок про початок і призначення городищ сього типу], лишаються ще два типи: городища округлі, положені часто на рівнині й окружені невисоким валом, а часом і ровом, – і городища на високих, крутих шпилях, на рогах між ріками та яругами, від приступнішого боку загороджені системою концентричних валів. Ся остання форма уважається типовою для князівсько-дружинних часів, перша – для давніших.

Ся класифікація має за собою стільки, що дійсно остання форма стоїть безперечно вище з погляду інженерської штуки [Як приклади городищ сього типу можна вказати напр. городище вишгородське під Києвом, в Галичині – коло Звенигородки (пов. Бібрка), над с. Підгородищем, на незвичайно крутій горі, обведене кількома лініями валів], а між городищами округлими стрічаються такі, що мають сліди ще кам’яної культури; але на підставі сього уважати всі округлі городища давнішими було б передчасно. Окрім валів, город боронили часто дерев’яними укріпленнями в виді стін [Про сю фортифікаційну техніку див. в т. III]. Коли властивий городчи замок не міг містити всіх осадників, то „передгородьє“ обводили дерев’яними палісадами-частоколом (так званий „острогъ“). Кам’яних укріплень в давній Руси майже не було, навіть кам’яні брами і вежі згадуються тільки пізніше і зрідка, як щось незвичайне.

Город ставився, очевидно, для захисту, оборони, аби було куди в небезпечні часи сховати своє майно і себе самого. Відповідно тому, в яких обставинах жило те чи інше плем’я – більше або менше безпечних, потребувало воно й більш або менше густої сітки таких городів. Захисту треба було не тільки від сторонніх ворогів: поміж дрібними волостями та племенами велися завзяті бійки, і з огляду на них треба було мати якесь прибіжище. Для групи з кількох сусідніх сіл було доконечною потребою мати свій город, часом же і для ще дрібніших груп людності – для поодиноких сіл треба було свого городка. Як широка була ся потреба, видно з вступних легенд Повісті, – бо при своїй легендарності вони мають в собі образ дійсних обставин життя. Кий, кажуть вони, прийшовши з своїм родом над Дунай, поставив для себе осібний городок. Розуміється, яка група ставила собі городок, такий він і був. Поруч з великими городищами, на кілька моргів, стрічаємо й дуже невеликі, де могло зміститися хіба кілька родин з своїм майном.

Будова і поправлювання городу утворили певний зв’язок між учасниками. Там, де людність сиділа рідко і розкидано, поставлення про небезпеку такого малого городка сусідніми „родами“ дворищами могло бути першим або одним з перших зав’язків згуртування їх в певну групу, яка відповідає нашим поняттям про громаду сільську. В інших випадках вона зв’язувала більшу масу осель, яка відповідає групі громад. В обох разах се був зв’язок чисто територіальний, незалежний від того, чи сі учасники уважали себе членами одного роду, чи ні. Поруч із справами будови і утримування городка повставали й інші зв’язки – спільна оборона під час війни, збирання потрібних засобів на спільні цілі, забезпечення публічного спокою, переслідування провинників і злочинців. В часах Литовської держави ми бачимо в наших землях зовсім незалежні від урядової адміністрації союзи сусідніх сіл – громад, в певних територіальних границях, що чинили суд в карних справах своєї території на осібних „вічах“, куди сходилися господарі всіх сих громад; се так звані „копи“ [Літературу „кіп“ і їх історії див. в т. V, с. 629]. В XVI в. вони вже доживають свій вік і початки сеї інституції лежать по всякій ймовірності в староруських часах, в зв’язку з такими союзами громад.

Для дальшої еволюції відносин мали значення ті городи, котрі зв’язували більші групи осад, і тим більше було їх значення, чим більші були сі групи й зайняті ним території. З сього погляду доля і роля городів була дуже неоднакова. Засновані для захисту в часи небезпечності, деякі городки зіставались і надалі тільки сховищами для невеликих груп сусідніх дворищ чи сіл, порожніми в часи спокою. Інші ж з часом ставали політичними і культурними центрами не тільки для своєї безпосередньої околиці, але й для сусідніх городів та їх округів. На се могли впливати ріжні обставини. В одних випадках таке значення городу могло бути сотворене давнішим життям місцевості й тільки відроджувалося наново з новим розселенням; в інших випадках було сотворено новими відносинами. Там, де більш розвинений був родовий елемент, город найстаршого роду в певнім племені натурально міг стати й центром для інших городків; але у нас, як я сказав, слідів такого ширшого розвою родового елементу не помічаємо в історичних часах, тож зіставляючи на боці сю причину, як можливу тільки, вкажемо інші, територіальні.

Причиною значення могло бути особливо міцне положення городка, міцніше від інших, або його особливо важне стратегічне значення, що примушувало брати участі в його обороні всі сусідні округи; взагалі потреби оборони мусили тут відігравати важну ролю. Але не менш важне значення мали торгівельні мотиви: городок, положений на якійсь торгівельній дорозі, ставав торгівельним осередком ширшої околиці; в нім з часом збиралась постійна людність торгівельна і промислова; являлась потреба особливої оборони для нього під час війни. З тих чи інших причин визначившися, такий городок все більше притягав до себе людності, що осаджувалася стало в його окопах, а коли ті тісні окопи не містили їх, мешкала попід ними, і так виростав „острог“ – огорожені оселі навколо властивого „городу“. Разом з тим, такий город ставав центром ширшого округа: громада його „гражан“ набувала особливого впливу в усяких справах; її голос рішав для всього округа. Вона вела провід і задавала тон: „что же старѣйшии сдумають, на томьже пригороди стануть“ [Лавр., с. 358], старше місто рішає справу і для своїх пригородів, себто для міст, що стоять під його політичним впливом, його гегемонією. Сей принцип суспільного життя старої Руси безсумнівно мав свій початок в житті таких дрібних округів „волостей“ і доперва з них був перенесений на ширші. Назверх така еволюція суспільних відносин давала себе знати часом тим, що людність округа, котра „тягнула“ до сього центрального городу, приймала його ім’я, що заступало й викидало з уживання стару племінну назву. Так являлися бужани і червняни на території дулібів, або полочани, смольняни і псковичі на території кривичів, і т. ін.

Сі системи гегемонії міст були незвичайно важним творчим моментом в дальшім розвої руського суспільно-політичного устрою. Вони розвинулися не скрізь однаково, бо розвій залежав від більшої чи меншої інтенсивності культурного й політичного життя, від більшого чи меншого розвою городського устрою. Тим часом, як в одних землях – напр. у сіверян, у дулібів, у полян, сі городські організації від початків історичного життя заступають місце старої племінної, у інших як деревляни, радимичі, в’ятичі, не розвинулись такі сильніші городські центри, сі землі довго заховують свій аморфний племінний устрій і самі племінні назви живуть довше. Особливо се треба сказати про в’ятичів, що ще в XII в. виступають все під своєю племінною назвою, в тім же аморфнім стані, без якихось визначніших політичних центрів.

Городський – чисто територіальний устрій стрічався з племінним поділом, і з комбінації сих двох елементів утворялися на місці початкових племінних територій – земель нові землі-волості (волость – власть, підвласна територія, організація). Бачимо, що території племен з слабо розвиненим городським життям, без сильних городських центрів, були притягнені до сусідніх чужоплемінних центрів – деревляни до Києва, радимичі й в’ятичі до Чернігова. З другого боку, сильний розвиток городських центрів призводить до розкладу племінної території на кілька волостей-князівств: так Сіверщина поділилась на землю Чернігівську й Переяславську, Кривицька територія – на Смоленську й Полоцьку (або й Псковську). Тільки тут треба застерегтися: на зміцнення зв’язків городу з пригородами, на перетворення сих зв’язків в формальну залежність пригородів від городу по всякій ймовірності рішучо вплинув уже князівсько-дружинний устрій. Ми бачимо сі відносини у нас всюди уже так, як вони уложилися за часів розвою сього нового політичного елементу. Не знати, чи без нього гегемонія городу над пригородами була чимсь більшим, як моральною перевагою, моральним впливом. Можливо, що вповні конкретною залежність від „городу“ його „пригородів“ стала аж тоді, як в городі“ засів князь, чи його намісник, з засобом військової сили для піддержання свого престижу, і тому дальша політична роля городу входить уже в історію нового князівсько-дружинного устрою, котрою займемося в дальших главах.


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1994 р., т. 1, с. 361 – 365.