Бідолога

Михайло Грушевський

Пройшов пост великий, прийшов і Великдень…

Усім людям радость, тільки я ще, бідний,

Блукаюсь ще змалку по світу без долі,

Мабуть, тая доля та втонула в морі.

Ой де ж ти, доленька, щастячко моє,

Вийди лишень, доленько, до мене,

Вийди, моя доленько, не барись,

Та до мене бідного притулись…

Усі в нових свитках, усі с крашанками,

Свяченою паскою добре поснідали,

А я бідний, без чоботів, у обдертій свиті,

Задрипаний та голодний, хоч лякати дітей.

Вийшов з хати бідолога на людей дивитись.

Добрі люди побачили та й стали сваритись:

«Ти обдертий та голодний, то й не роби смутку,

Не лізь, хлопче, людям в вічі, а сховайся в кутку.

А ці усі задрипанці совісті не мають –

От у свято людям добрим тільки докучають».

Здихнув важко бідолога, поплентавсь у хату –

Що ж робить, коли й вулиця тільки для багатих.

26.XII.1882

Примітки

Перша публікація: Пам’ять століть. – 1996. – № 3. – С. 54. Подається за автографом: ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 260. – Арк. 1.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 10 – 11.