Духа не угашайте!
Михайло Грушевський
В справі допомоги голодним на Україні до земляків в Америці
Перші вигляди на кращий урожай в Росії і на Україні, заанонсовані в совітській пресі, дали привід совітським представникам за кордоном заговорити, що найстрашніше вже проминуло і мара голоду вступилася з овиду. Ріжна світова публіка, яка або щось кинула на голодних, або ще не встигла надуматися, в які руки дати свою поміч, почала сквапно ховати гаманці до кишень. Пішли поголоски про закінчення запомогових операцій – не тільки в Росії, але і на Україні, що ледве тільки на передновку покуштувала того інтернаціонального добродійства.
Особливо серйозне значіння мали такі відомості про АРА (запомогову акцію Гувера), котра сама робила стільки, що всі інші разом. Від неї були зроблені заяви, що згідно з первісним договором з Росією вона з кінцем серпня припиняє свою кампанію і на Україні і її бюра протягом трьох місяців потім тільки ліквідуватимуть пороблені вже зобов’язання.
Та от уже читаю в пресі відомості, що надії на врожай були перебільшені, новий збір не вистарчить навіть на зиму, і дальша поміч інтернаціональних організацій доконче потрібна для забезпечення від нового голоду. Очевидно, в зв’язку з сими останніми заявами совітських представників і бюро АРА в сих днях повідомило нас, що операції АРА на Україні продовжуються на необмежений час.
Се добре, і треба тільки вам з свого боку допильнувати, щоб сей необмежений час з яких-небудь мотивів не задумано скоротити! Бо по всяким відомостям і даним інтернаціональна поміч на Україні, на жаль, ще довгий час буде потрібна в розмірах якнайширших. Не треба забувати, що в сім страшнім році – однім з найчорніших, які тільки зазнала Східна Європа коли-небудь, Україні прийшлось нести подвійний тягар. Маючи у себе страшний голод на території п’яти губерній з десятьма мільйонами людності, вона протягом майже цілого року мусила віддавати своє збіжжя голодній Росії, а світову поміч почала діставати тільки при кінці передновку.
По офіціальним даним (Центральної комісії допомоги голодуючим при Всеукр[аїнськім] центральнім виконавчім комітеті) в п’яти голодних губерніях Радянської України: Запорізькій, Катеринославській, Миколаївській, Донецькій і Одеській при кінці травня (мая) було зареєстровано 3 793 тис[ячі] голодних, себто 40 процент[ів] всього населення, не рахуючи тих, що згинули і вивтікали. Всі закордонні організації разом в тім числі годували на Україні тільки 315 тисяч душ в голоднім районі, і крім того давали 615 тисяч дитячих пайків на всі 12 губерень України.
На харчових пунктах взагалі годувалось тільки 10 проц[ентів] голодної людності. Решта була полишена власному призволенню. І в той же час продовольча допомога, яку мусили, крім продовольчого податку, давати губернії, не навіщені голодом України, в більшій часті вивозилась з України. Тільки 20 мая згадана комісія допомоги голодним винесла постанову, що та продовольча допомога все мусить іти на голодних України, а до того часу більша частина її йшла на Поволжя. По даним тої ж комісії з 935 вагонів збіжжя, зібраних в губерніях Подільській, Волинській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Харківській і Кременчуцькій, 752 вагони пішло до Москви, на Поволжя і Урал, а в голодні губернії України лиш 183 вагони.
В червні, по відомості, надісланій нині Укр[аїнським] Червоним Хрестом, допомогова акція стояла краще. Різні заграничні місії, вважаючи Росію вже забезпеченою, стали переносити на Україну свою акцію в ширших розмірах. При кінці червня, по відомостям Укр[аїнського] Ч[ервоного] Хр[еста], АРА на Україні годувала коло 800 тис. душ, Центр[альна] комісія допомоги голодним – коло 400 тис, місія Нансена – 103 тис, Укр[аїнський] Черв[оний] Хрест – 79 тис, американські меноніти – 46 тис, голландські меноніти – 21 тис, чехословацька допомога – 13 тис, Міжнародне товариство допомоги дітям заходилось коло організації кухонь для 25 тис дітей. І Крім того, несла поміч екзекутива світової європейської допомогової організації, в розмірах ближче не звісних. Приступила до організації помочі німецька організація помочі німецьким колоністам України, Червоний Хрест і т. ін.
Навіть беручи всі числа разом, видко, що поміч і в сім моменті далеко не дорівнювала запотребуванню. Але треба ще мати на увазі, що значний відсоток пайків припадав голодним російським втікачам, що збивались коло продовольчих пунктів, так що процент голодної української селянської маси, утримуваної добродійними організаціями, був ще нижчий. Як виглядала Україна в тім часі, може дати поняття отсей виривок з листа мого знайомого, що в тім часі виїхав на Україну:
«По дорозі, від самої польської границі, на всіх станціях, незвичайно тяжке вражіння роблять утікачі з голодних губерній. Скрізь, на пероні, на шинах, десь на дровах і просто на землі лежать, сидять, стоять обдерті, виснажені постаті без людського виразу на обличчях, нагадуючі скорше нещасних забитих звірят, ніж людей. Коли приходить поїзд, зараз же до всіх вікон вагонів підбігають сі істоти і чуються страшні, якісь загробові голоси: «Дядя, дядя, голубчику, дайте кусочок хліба!», «Дядечка, дядечка, а дядечка, подайте голодному хоч кромку!», «Тетечка, дорогая, подайте хоть что-будь!». Підходить якась жінка, худа, виснажена, боса, обдерта, голі груди нічим не прикриті, на руках дитина плаче. «Дядечку дорогий, дайте хоч шматочок хліба, не дайте померти! Чоловік помер з голоду і дитина одна теж» – і, не здержавшись, починає плакати.
Даєш, потішаєш її, а у самого з очей течуть сльози і нерви не в силі їх стримати. Відходиш від вікна, сідаєш подаль, а загробові голоси лунають з усіх боків, перевертаючи душу. Нарешті потяг рушає, страшні голоси потроху затихають в уяві. Сидиш якийсь час з важкою головою і сумними думками, слухаючи одноманітну музику колес. Нерви трохи вгамовуються – але тільки до слідуючої станції! Там знов ті самі картини – і так до самого Харкова. І тут, в Харкові на двірці, повно сих голодних, які вночі лежать просто на бруку під голим небом, один на другім, як собачата. В місті на кождім кроці вони обступають теж, випрошуючи шматка хліба. На проїжджого се робить просто кошмарне вражіння!»
Було б великою наївністю думати, що добрий урожай сам один вистарчить, щоб з такого становища вивести країну назад до нормальних відносин! Адже ціла третина української території, якраз найбільш хлібородна, переважно не була навіть засіяна. її людність ще з осені, з’ївши все, що було, до собак включно, почасти розійшлася по світу, почасти вигинула. А саме дістав звістку, що в деяких селах вимерла третина! І тільки незначна скількість господарств заможнішого селянства та німецьких колоністів перетривала сей страшний рік.
Як бачите з наведеного листа, хвиля голодних утікачів розлялася звідси по всій Україні аж до польського кордону. Та ще перед тим, з минулого літа, розлилась по не навіщених голодом губерніях України. Друга така є голодна хвиля з півночі. Супроти сього і тут, в губерніях, не навіщених голодом, все відійшло на другий план перед найелементарнішим: як-небудь прогодувати до нового хліба всю сю умираючу масу. Великих лишків після збору великого продовольчого податку не було і тут. Не буде і сього року: по останнім відомостям з України, які маю, з місяця серпня урожай не оправдав надій: щонайбільше випав середньо або нижче середнього – се частіше. Треба великої зовнішньої помочі, щоб весь сей напливовий люд привести знов до людського стану, повернути назад, дати йому змогу наладити своє господарське життя, відновити інвентар, стати знов продуктивним елементом культурним.
На теперішній Україні нема потрібних для сього засобів: ні у держави, ні у громадських організацій – розбитих і знищених за останні роки настільки, що взагалі їх так якби й не було. Незвичайне, неймовірне зубожіння українського життя – се взагалі основний факт, від котрого треба виходити в усяких оцінках ситуації. Страшний голод докінчив загальне вичерпання, приготоване кількалітньою горожанською війною, яка на Україні ярилася гірше, ніж де-небудь, і зв’язана була з безоглядним випомповуванням всяких засобів і запасів включно до промислового і фабричного інвентарю.
Се останнє зубожіння між іншим страшно відбивається на українськім культурнім житті, котре після відомих царських репресій, до крайності доведених під час війни, тільки що почало відживати та організовуватись в початках революції. Горожанська війна принесла їй нескінченну низку переслідувань, а тої заграничної помочі, котрою користувалась наука, мистецтво, освіта російська в останніх роках, вона досі не дістала нітрохи. Всякі інформатори з Росії й котрі, як знавці, впливали на розподіл допомог, звичайно підозріливо і зневажливо настроювали жертводавців до всього українського, представляючи його далі політиканством, мазепинством і т. ін., і його й досі поминають при всякім розподілі підмог до останньої можливості.
В результаті після всіх гарних і надійних початків, зроблених на початках революції, українська культура нині буквально агонізує! Держава, яка приложила всі старання, щоб усе можливе сцентралізувати і удержавнити, тепер не має змоги нічого дати на утримання шкіл, гімназій, університетів, наукових товариств, взятих на державне утримання і під державний режим. Уже торік діти, у котрих єсть родини, мусили, властиво, самі утримувати свої школи. Тепер, коли зникли всякі надії на міжнародні кредити і взагалі яку-небудь поміч совітським республікам, принцип самооплачування освітніх установ розгортується все з більшою безоглядністю. Учні, студенти самі мусять утримувати школу і професорів. Держава при всім бажанні не може їм майже нічого дати.
Се значить, що ті наукові і культурні установи, які не можуть самі себе оплатити і удержати, – а такі бувають, власне, найцінніші для розвою науки і мистецтва, котрі не ставлять собі ніяких практичних завдань, – вони мають завмерти. Вся та молодіж і дітвора, яка не походить з заможних родин, всі ті діти – жертви горожанської війни і голоду – сироти, діти, покинені батьками, і т. д., вони лишаються напризволяще. Учені, письменники, артисти вимирають з голоду або шукають фізичної праці – хто може працювати фізично. Зубожіння громадянства і здорожіння життя таке страшне, що, з виїмком спеціалістів-техніків, люди найталановитіші, цвіт науки, мистецтва не можуть заробити собі і своїм дітям кусника хліба.
Найталановитіші актори служать по фабриках, працюючи по 10 годин і виступаючи на сцені тільки в свята, тому ж прихід з вистав ледве покриває кошти вистави. Заслужені письменники і громадські діячі благають місця машиніста (до переписування). Учені і артисти садять бараболю на призначених їм за містом грунтах, тратячи години на ходіння туди і назад на кількакілометрові віддалення та чергуючися в нічнім вартуванні своїх плантацій. Минулий рік вирвав передчасно цілий ряд безконечний таких цінних діячів наслідком недоїдання, недостачі опалу, взуття, одежі, і нині люди, які заціліли, з страхом думають, невже їх і сього року полишать без помочі?
От що пише з дня 1 серпня один з уповажнених Союзу «Голодним України» з Харкова: «Я дуже радий, що діяльність «Голодним України» добре розвивається, бо вона дуже і дуже потрібна ще дуже довгий час! Особливо та галузь її, котра займається допомогою діячам культури, цінна. Думаю, що не перебільшу, коли скажу, що союз зможе врятувати не одно огнище української просвіти і свідомості, коли зможе і далі розвивати в такім темпі свою діяльність.
Багато українських шкіл, особливо по містах, додержиться виключно засобами громадянства. Та це громадянство само бідне і не може як би слідувало піддержувати учительський персонал. А цей персонал держиться героїчно, бо напівголодний, босий і обідраний не кидає своїх місць. Таке становище майже в усіх містах, тому піддержка учительства в нижчих міських, а почасти і в сільських школах та в середніх, повинна звернути на себе особливу увагу Союзу «Гол[одним] України».
З сказаного, я думаю, досить ясно вирисовуються пекучі потреби України, в котрих вона чекає і має право чекати енергійної міжнародної помочі, котрою була поминена минулого року, – коли, маючи у себе страшний голод, мусила годувати голодну Росію і завдяки тому прийшла до такого глибокого вичерпання. Так як Америка тепер служить головним джерелом запомог, вашим обов’язком, американські браття, вияснити сей занедбаний обов’язок для наступаючого року. Мусите в тім напрямі повести організовану, добре координовану інформацію і агітацію негайно, не тратячи часу і використовуючи для сього кожду нагоду і можливість.
Скоординування цеї акції або принаймні залишення того безоглядного взаємного поборювання, котре позволяють собі тепер деякі запомогові організації, являється необхідною передумовою успіху такої акції, і це обов’язок ваш про це подбати. Такої єдиної запомогової акції дійшли українці у Львові, дійшли ми навіть в атмосфері еміграції у Відні, – до неї повинні йти і українські організації Америки. Незвичайно прикре, деморалізуюче вражіння робить це, коли видиться, що в такій справі, як годування голодних, ідуть очорнювання й інсинуації, які паралізують запомогову енергію своїх і угашають жертволюбний дух в чужих, котрі могли б так багато зробити нашому бідолашному народові, що, доведений до останніх злиднів, як кала дощу, виглядає промінчика надії з-за кордону!
Праві організації доводять, що складки, зібрані комуністами, ідуть на большевицьких агентів та комуністичну агітацію. Комуністи на некомуністів пускають, що вони використовують гасло голоду, аби підтримувати своїх однодумців-інтелігентів та натворили комітетів, щоб утримувати безробітну еміграцію тощо.
Я вважаю цю полеміку явищем нездоровим, бо вона орудує не фактами, а сплетнями, і думаю, що роздмухують її люди, яким не лежить на серці справа голодних.
Я знаю і признаю, що в минулому інтереси голодної України занедбувано недопустимо, просто злочинно. Але знаю також і те, що против них виступали члени самої правлячої на Україні партії, видні представники уряду, які діставали нагани, тратили посади і переносились до Москви за те, що протестували против збирання продналогу з голодного району України, виступали против експлуатації України на річ совітської федерації і т. д. Нині, коли справа помочі Україні набрала розголосу і проходить на очах стількох інтернаціональних допомогових організацій, і навіть своїх громадських, я вважаю малоймовірним, щоби гроші, передані на Україну для помочі голодним, розстрачались на інші цілі. Вірю, що українські комуністичні організації серйозно слідять за сим. Зрештою, се діло їх жертводавців, і їм се треба полишити.
Але, з другого боку, мушу з усею рішучістю відперти, мовби то мішані, некомуністичні комітети пекли якусь свою печеню при запомозі голодним. Про ті, в котрих я працюю, в кождім разі можу сказати, що того нема. Напр[иклад], сам склад віденського Союзу «Голодним України», де працюють праві і ліві, від комуністів до нац[іонал]-демократів, виключає всяке надуживання запомогової акції в інтересах якоїсь партії чи кляси. Він працює в контакті з АРА, місією Нансена, політичним представництвом радянської України; розподіл підмоги на Україні робиться комітетами уповажнених союзу, добре відомих укр[аїнських] діячів, котрі працюють при місцевих відділах Укр[аїнського] Черв[оного] Хреста в Харкові і Києві. Він проходить таким чином під всебічною контролею громадською і не дає місця ніяким запідозріванням.
А що сей союз чи інша запомогова організація свою увагу і засоби присвячує почасти чи хоч би й головно рятуванню від загибелі культурних робітників, котрі фактично не користувались ні харчовими пунктами, ні міжнародними допомогами, призначеними лише певним категоріям, – напр., професорам університетів, то з сього їм може зробити закид людина або нетямуща, або нещира для запомогової акції. З кождого погляду, чи людського, чи національного, чи пролетарського збереження культурних сил – се діло корисне. Коли різні культурні робітники на Україні тепер фактично дістають не раз тільки 5 – 10 проц[ентів] положеної їм мізерної платні або й зовсім нічого не дістають, бо державна каса пуста, то дати їм щось, аби врятувати від голоду, діло спасенне хоч би і з погляду Української Радян[ської] Республіки.
Отже, якнайменше обопільного підсиджування і поборювання, а якнайбільше щирої жертволюбності і енергії для розбудження її духу в своїх і чужих.
Для того, щоб відкликатись до гуманності чужинців, треба самим українцям виявити свою добру волю і бажання водитись в сій справі дійсною людяністю, а не гуртківством. Кінець кінцем, все, що зможе дати укр[аїнська] акція, дуже мале в порівнянні з розмірами потреби.
Значіння її, головно, моральне, психологічне, воно величезне! Дари, вами переслані через різні організації і через мене на Україну, незвичайно утішили громадянство Великої України; в хвилях найгіршої біди їм так радісно було почути, що хтось про них думає і дбає. І дальше такі дари потрібні, щоб вони розкотились по всіх кутах України. Але беручи реально, далеко важніше ще, щоб українська акція, можливо солідарна і координована, послужила притокою для того, аби притягнути до можливо активної помочі Україні міжнародні організації, особливо американські, що досі не було зроблено через апатію або розрізнення нашої еміграції в Америці.
Особливо АРА! В останніх тижнях вона робить на Україні дуже багато, а зв’язуючи свою запомогову акцію з її апаратом, можна б, думаю, подвигнута її до ще далеко енергійнішої помочі Україні. Віденський Союз «Голодним України» з своїми маленькими засобами, напр., виєднав у неї через місцеве представництво, що за ті гроші, які союз у нього складає, АРА телеграфічно дає накази своїм представництвам на Україні видати відповідну скількість припасів з складів АРА по вказівкам місцевих комітетів Союзу «Голодним України». Я думаю, що якби укр[аїнські] організації Америки поступали аналогічно та зв’язали тісніше з АРА свою запомогову роботу, вони могли б і в ній розвинути більше інтересу для України, а се значило б далеко більше, ніж всі українські датки.
В кождім разі як американські громадяни, ви, американські земляки, маєте незмірно більшу можливість приступу і впливу і до АРА, і Американського Червоного Хреста, і до релігійних організацій, як пресвітеріанська, менонітська, квейкерів, і т. ін., ніж тутешні комітети, і ви могли б дуже багато зробити для свого краю і народу, коли б подвигнули їх, щоб у сім році вони нагородили енергійною поміччю те занедбання України, яке сталося в торічній запомоговій акції.
Лиш не угашати, а будити сей великодушний порив, який піднявся перед образом страшного нещастя.
У Відні. 19 VІІ.1922
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Народна воля (Скрентон). – 1922. – Ч. 104. – 14 вересня. – С. 2. Підпис: М.Грушевський. Дату і місце написання автор зазначив у кінці: У Відні. 19.VII.1922. Передруки: Канадійський ранок (Вінніпег). – 1922. – 26 вересня. За «Канадійським ранком» стаття передрукована у збірці: Голод 1921 – 1923 і українська преса в Канаді / Матеріяли упорядкував і зредагував Роман Сербии. – Торонто; Київ, 1992. – С. 590 – 595. Про це звернення М.Грушевський писав у листі до В.Кузіва 25 серпня 1922 p.:
«Посилаю Вам лист до земляків, я післав його до «Свободи», «Америки», «Нар[одної] волі», до «Українського] голосу»« (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 266. – Арк. 142 – 143 зв.).
Про нього ж він неодноразово згадував і в листах до К.Студинського від 28 серпня, 5, 7 та 22 вересня 1922 p., сподіваючись на публікацію у Львові (Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894 – 1932 рр. ) / Упоряд. Г.Сварник. – Львів; Нью-Йорк, 1998. – С. 34, 38, 39, 44). Так, 7 вересня 1922 р. писав:
«Мій отвертий лист «Духа не угашайте» чи не надрукували б Ви, в цілости чи в виривках, в Вашім бюлетені або в «Ділі»? Прочитайте його, я думаю, там є речі, котрі б варто опублікувати можливо скоро» (Там само. – С. 39).
Найвірогідніше, цей намір не був реалізований, бо за два тижні М.Грушевський просив повернути надіслану копію заклику (Там само. – С. 44). Стаття не зафіксована в жодному бібліографічному покажчику праць М.Грушевського.
Подається за публікацією в газеті «Народна воля».
Стаття належить до тематичного блоку публікацій М.Грушевського, що висвітлюють проблему голоду в Україні 1921 – 1923 рр. та діяльність віденського Союзу «Голодним України» (див. перелік у коментарі до «Листа від М.Грушевського» (10 квітня 1922 р.)).
Пішли поголоски про закінчення запомогових операцій… – стурбованість цими «поголосками» М.Грушевський не раз висловлював у листах, зокрема, до К.Студинського:
«АРА по договору з Росією з кінцем сього місяця формально припиняє операції; але ще протягом яких 3 місяців буде продовжувати операції, ніби ліквідуючись» (Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського… – С. 29; лист від 2 серпня 1922 p.);
«Взагалі АРА стояла перед перспективою ліквідації операцій на Україні з кінцем серпня, і в порозумінню з тутешнім бюром ми внесли меморіал про необхідність продовження операцій. Нині заявлено нам, що операції продовжуються на час неозначений. Се добре, бо організована поміч АРА краще, ніж Нансена» (Там само. – С. 31; лист від 18 серпня 1922 p.).
Такі ж занепокоєння звучать і в листах до американського приятеля В.Кузіва:
«Тут ходять тривожні чутки, що АРА з кінцем літа звиває свою діяльність. Належить Вам агітувати против сього (ми теж), бо для України тільки тепер починається щось робити, а без сумніву, рік буде для неї тяжкий» (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 266. – Арк. 120 – 123).
Насправді ж Американська допомогова адміністрація продовжувала свої акції до квітня 1923 p., а поголоски про передчасне припинення її діяльності були спростовані самим Г.Гувером 24 лютого 1923 р. (Голод 1921 – 1923 і українська преса в Канаді. – С. 636). Звіт про допомогові акції в Україні з серпня 1922 р. по квітень 1923 р. див.: Голод 1921 – 1923 років в Україні. Збірник документів і матеріалів. – К., 1993. – С. 190 – 193.
…протягом майже цілого року мусила віддавати своє збіжжя голодній Росії… – див. коментар до «Листа від М.Грушевського» (10 квітня 1922 p.).
По офіціальним даним… в п’яти голодних губерніях Радянської України… при кінці травня (мая) було зареєстровано 3 793 тис[ячі] голодних… – ця цифра подана у виданні: Голод и помощь в УССР. Цифровые данные по материалам ЦК Помголод ВУЦИК на 1 мая 1922 г. – Харьков, 1922. Інші офіційні видання наводять такі ж цифри, зокрема: у січні 1922 р. в Україні голодувало 1 900 000 осіб, у квітні – 3 200 000 осіб, у липні – 3 800 000 осіб, що становило 40 % населення п’яти південних губерній. Число голодуючих дітей у липні 1922 р. досягло 1 800 000 осіб (Год борьбы с голодом. 1921 – 1922. – Харьков, 1922. – С. 26, 28). Див. також коментар до «Листа від М.Грушевського» (10 квітня 1922 p.).
Тільки 20 моя згадана комісія допомоги голодним винесла постанову… – найвірогідніше, йдеться про звернення голови ВУЦВК Г.І.Петровського до голови ВЦВК М.І.Калініна від 24 травня 1922 р. про необхідність прийняття постанови про голод в Україні (Голод 1921 – 1923 років в Україні. Збірник документів і матеріалів. – С. 116 – 118).
…752 вагони пішло до Москви… а в голодні губернії України лиш 183 вагони – у зверненні Г.Петровського про необхідність визнання голоду в Україні називалися інші цифри: 960 вагонів були відправлені в голодуючі губернії РСФРР, а в голодуючі губернії України – 232 вагони (Там само. – С. 118).
Різні заграничні місії… – детальні відомості про допомогу голодуючим України міжнародних організацій див.: Мовчан О.М. Іноземна допомога голодуючим України в 1921 – 1923 рр. // УІЖ. – 1989. – № 10. – С. 80-81.
…може дати поняття отсей виривок з листа мого знайомого, що в тім часі виїхав на Україну… – ймовірно, йдеться про М.Чечеля, який у 1922 р. повернувся в Україну та детально інформував М.Грушевського про тамтешнє становище (див. коментар до відозви «Братам в Америці» (10 грудня 1922 p.).
…або шукають фізичної праці – хто може працювати фізично – один із таких прикладів М.Грушевський наводить у листі до К.Студинського від 3 жовтня 1922 p.:
«Крім себе мушу думати за брата і сестру в Київі, які буквально вмирали з голоду торік, а се ж заслужені громадяне, брат зламав свою кар’єру через українство. Племінник, дуже надійний історик і соціолог, працює на городі, вибивається з сил, під загрозою недуги» (Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського… – С. 48).
Як голова Союзу «Голодним України» М.Грушевський вживав усіх заходів, щоб підтримати представників науки і культури в Києві, Полтаві, Одесі, Харкові, Катеринославі та інших містах України (Там само. – С. 49, 52, 59, 61, 63, 67, 72, 77, 78, 84, 86, 87, 90). Див. також коментар до «Листа від М.Грушевського» (10 квітня 1922 р.) та відозви «Братам в Америці» (10 грудня 1922 p.).
От що пише з дня 1 серпня один з уповажнених Союзу «Голодним України» з Харкова… – йдеться про М.Чечеля, який виконував обов’язки секретаря Союзу «Голодним України» в Харкові (див. у цьому томі коментар до статті М.Грушевського «Братам в Америці» (10 грудня 1922 р.)).
…діяльність «Голодним України» добре розвивається… – детально діяльність Союзу «Голодним України» висвітлена у його звітах (Голод 1921 – 1923 і українська преса в Канаді. – С. 528 – 530; 536-538; 575-581; 626-628).
Такої єдиної запомогової акції дійшли українці у Львові… – див. коментар до листа М.Грушевського «До Українського Червоного Хреста в Канаді» (24 грудня 1922 p.).
…дійшли ми навіть в атмосфері еміграції у Відні… – йдеться про заснування 21 квітня 1922 р. Союзу «Голодним України», який очолював М.Грушевський. Серед засновників і діяльних членів Союзу були Н.Суровцева – його перший голова, О.Олесь, І.Коссак, М.Чечель, Ю.Тищенко та ін. Останній звіт Союзу був укладений у червні 1923 p., ліквідаційні збори відбулися в грудні 1923 р.
Детально історія заснування подана у зверненні Союзу «В ім’я культури і гуманности» та його відозві «До українського громадянства» (Голод 1921 – 1923 і українська преса в Канаді… – С. 393 – 396). Важливі відомості щодо діяльності подані у звітах Союзу (Там само. – С. 528 – 530; 536 – 538; 575 – 581; 626 – 628) та листуванні Михайла Грушевського (Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського… – С. 16 – 110; Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 1997. – Т. 1 / Упоряд. Г.Бурлака, ред. Л.Винар. – С. 237 – 251; Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2006. – Т. 3 / Упоряд. Г.Бурлака, Н.Лисенко, ред. Л.Винар. – С. 435, 440; Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2012. – Т. 6: Листування Михайла Грушевського та Юрія Тищенка / Упоряд. О.Мельник, ред. Л.Винар, І.Гирич. – С. 349, 351, 360, 372).
…видні представники уряду, які діставали нагани, тратили посади… – подібну інформацію подає М.Грушевський і в листі до Е.Фариняка:
«Довідавсь, що совітські укр[аїнські] представники за кордоном дістали догану, що почали агітувати за помічею Україні. Бо – мовляють – між Укр[аїною] і Росією такий договір, що вся поміч має збиратись для Росії, а та уділятиме Україні певний процент. В дійсності Україна не діставала нічого, ще з неї тягли!» (Листи М.Грушевського до Е.Фариняка (за час від 28.1.1922 до 12.11.1927) / До друку підготував М.Антонович // Український історик. – 1976. – Ч. 1 – 4. – С. 128).
Уточнює її в кореспонденції до К. Студинського:
«Тільки в лютім с. р. Укр[аїнський] Черв[оний] Хр[ест] і радян[ські] місії почали сю агітацію – коли вже схід України спорожнів і вимер від голоду – і за се Шум[ський], Коцюбинський] і М.Лев[ицький] дістали формальну нагану, за сю агітацію для Укр[аїни» (Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського… – С. 18).
Напр[иклад], сам склад віденського Союзу «Голодним України»… – до складу Союзу увійшли представники «різних партій і напрямів, від найлівіших до правих: Академічне товариство «Січ», Товариство соціалістичної молоді ім. Драгоманова, Жіноча ліга миру й свободи, Український союз журналістів і письменників, Українське товариство прихильників освіти, Український жіночий союз, Робітничий комітет допомоги голодним України, Український соціологічний інститут (Голод 1921 – 1923 і українська преса в Канаді. – С. 394 – 395).
Він працює в контакті з АРА, місією Нансена… – див. коментар до «Листа від М.Грушевського» (10 квітня 1922 p.). Див. також звіти Союзу «Голодним України» (Голод 1921 – 1923 і українська преса в Канаді. – С. 528-530; 536-538; 575-581; 626-628).
…розподіл підмоги на Україні робиться комітетами уповажнених союзу, добре відомих укр[аїнських] діячів… – розподільчі комітети були створені у Києві (О.Корчак-Чепурківський, Є.Тимченко, О.Новицький, О.Грушевський, В.Кричевський, І.Мар’яненко, Н.Романович-Ткаченко), Харкові (М.Чечель, М.Сумцов), Катеринославі (Д.Яворницький), Одесі (О.Волошин, І.Личко, Б.Комаров, М.Корчинський) та ін. містах (Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського… – С. 16, 33, 39, 49, 52, 59, 61, 63, 67, 72, 77, 78, 81-84, 86-90, 92, 96, 98, 100, 110).
Коли різні культурні робітники на Україні тепер фактично дістають не раз тільки 5 – 10 проц[ентів] положеної їм мізерної платні або й зовсім нічого не дістають… – див. коментар до «Листа від М.Грушевського» (10 квітня 1922 р.) та відозви «Братам в Америці» (10 грудня 1922 p.).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 318 – 324.