Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Завдання дня

Михайло Грушевський

Одним з найбільш болючих і небезпечних наслідків тої «ліквідації визвольного руху», що переводилася і ще не закінчилася й до нинішнього дня, являється спустошення вищої школи в Росії. Поставлено її в такі умови, що примусили цілий ряд кращих представників професорських колегій уступитися з них, а тих, хто визнав за можливе лишитися на своїм місці до кінця, викидають одного по однім силоміць. Цілий ряд університетів і інших вищих шкіл уже зробився мерзенною пусткою, тільки ледве задержують іще академічний декорум. Се спустошення загрожує незчисленними бідами Росії взагалі і ще більше тим народностям її, що нині ще в стадії розвою, збирання своїх національних культурних сил, як-от ми, українці.

Попередні репресії вирвали таку силу академічної молоді, назавжди замкнувши перед нею двері школи, спровадивши її на заслання, кинувши на еміграцію. Теперішнє спустошення докінчує сю каїнову роботу, заступивши талановитих, серйозних робітників різними міністропослушними манекенами, замінивши наукову працю слухачів академічною формалістикою, товченням підручників до екзаменів і т. ін. Марнується час, зменшується і приглушується апетит до науки її сурогатами: академічна молодь зостається без наукового і взагалі якогось морального проводу. І що ж може дати громадянству в результаті така школа?

А тим часом антракт, що ми переживаємо, не може бути страченим часом. Раніше чи пізніше – і може бути навіть раніше, ніж хто-небудь думає, життя знов покличе всіх, в кім живе громадське почуття, до невідкладного енергійного будівництва, суспільного, національного, політичного. Горе тим народам, тим суспільностям, у которих замість могутніх рядів готових, усвідомлених, енергійних робітників знайдуться безплідні жалкування про страчений час і оправдування перешкодами. Суд історії не визнає ніяких «смягчающих обстоятельств» і числиться тільки з реальними стосунками сил.

Теперішній стан вищої школи і українського студентства в нім, на жаль, треба сказати, небагато віщує будучині. Українське життя як-не-як, а таки іде наперед навіть у Росії; але українське студентство слабко зв’язане з ним, стоїть на узбіччі, відірване в значній, може навіть переважній, часті від інтересів, якими живе українське громадянство. Який малий процент «свідомих українців» серед молоді української походженням!

Як часто – з виїмком одиниць, небагатьох одиниць – можна стрінути серед теперішньої академічної молоді Росії повну байдужість до українського життя і його інтересів, до того всього, чим живе і страждає сучасний українець. Вони не читають українських книг, не знають українських часописів, і на здивоване запитання одповідають, що вони і їх товариші не мають нагоди їх бачити і читати – так наче треба, щоб якась таємна сила клала їм на стіл сі часописи і книжки; на здивування про їх неосвідомленість в якихсь українських справах відповідають, що вони не можуть сього знати, бо їм не викладають сього, і як єдину форму ознайомлення допускають який-небудь популярний реферат, що має бути прочитаний на призначену тему.

І виходить таким чином, що весь сучасний культурний рух, який відбувається в таких тяжких умовах, з таким часом самовіданням його діячів, проминає тут найбільш живу частину нашого громадянства, на котрій повинні спочивати всі його надії, його будучність, певність нашого національного відрождення, життя і поступу. Ясна річ, що ніяка робота між народом, ніяке усвідомлення широких мас неможливе без кадрів свідомої активної інтелігенції, ніяка робота агітаційна чи популяризаційна не заступить потреби, пекучої потреби культурної продуктивності, і тут вже надія будучності на кадри академічної молоді.

Тим часом, оглядаючи робітників на ниві нашої культури, так мало бачимо прибутку з останнього десятиліття; переважають робітники з попереднього століття. І так мало вступає на місця, полишені тими, що вже вийшли з наших рядів! Чи зміниться се на краще? Треба, щоб змінилось і змінити треба самим, не посилаючись на перешкоди.

Треба, щоб у самім студентстві знайшлася життєва сила, активність, енергія суспільна і національна. В обставинах далеко гірших, коли університетські лекції буквально вичитувалися з старих друкованих підручників, коли рука адміністрації тяжіла над університетським життям незмірно більш і се життя було ще сіріше – студентство таїло в собі живі сили, які нестриманим джерелом били, даючи імпульс культурному, громадському життю. В собі воно мусить пошукати оновлення і відродження і тепер.

З сього погляду, спеціально для студентства українського, я надаю велику вагу студентському органові і вітаю його від щирого серця. Нехай буде він сильною підоймою суспільних, культурних, національних інтересів серед академічної молоді. Нехай поможе їй згуртуватися, зорганізуватися. Нехай зв’яже, яксильніше, якживіше українське студентство з життям, змаганнями, інтересами українського поступового громадянства і внесе новий, живий, діяльний елемент в кадри українського відродження, забезпечуючи кращу будучність нашому народові.

У Львові 14 (27).ІІ.1913


Примітки

Вперше опублікована в журналі: Український студент (Спб.). – 1913. – № 1. – С. 810. Підпис: М.Грушевський. У кінці зазначені місце і дата написання: У Львові. І4(27)/ІІ.1913. Передрук під заголовком «Студенческая молодежь и украинское возрождение» здійснений у виданні: Украинская жизнь. – 1913. – № 4. – С. 75 – 77. Про погодження з автором передруку свідчить лист редакції та контори «Украинской жизни» до М.Грушевського від 12 квітня 1913 р.:

«Редакція «Украинской Жизни» звертається до Вас з проханням дозволити умістити в 4-й кн. нашого журналу переклад Вашої статі, уміщеної в ч. 1 «Українського студента» на таких же умовах, як і статю «В балканськім антракті». Редакція сподівається, що Ви не відмовите в Вашій згоді» (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 86, арк. 14).

Подається за першодруком.

Стаття присвячена проблемам українського студентства в підросійській Україні.

…примусили цілий ряд кращих представників професорських колегій уступитися з них… – йдеться про викладачів російських університетів, які у 1907 р. запровадили виклади української історії та словесності рідною мовою: О.Грушевського (Новоросійський університет), М.Сумцова (Харківський університет). Одночасно А.Лобода розпочав викладати курс української літератури російською мовою у Київському університеті, О.Єфименко – курс історії України на Вищих жіночих курсах у Петербурзі. Вже у березні 1908 р. згідно з наказом міністра народної освіти приват-доцентові Новоросійського університету О.С.Грушевському була оголошена догана за українську мову і невдовзі він був змушений залишити цей навчальний заклад. Припинено українські виклади і у Харківському університеті.

Попередні репресії вирвали таку силу академічної молоді… спровадивши її на заслання, кинувши на еміграцію – серед українських студентів, виключених з університетів підросійської України за політичну діяльність та змушених емігрувати насамперед до Галичини, були В.Винниченко, В.Дорошенко, М.Залізняк, Б.Мартос, М.Меленевський, О.Скоропис-Йолтуховський, М.Ткаченко та багато інших. Частина з них вступали до Львівського університету, слухали лекції М.Грушевського, співпрацювали з вченим. Детально див.: Качмар Л. Галичина в політичному житті наддніпрянських емігрантів на початку XX ст. – Львів, 2002.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 161 – 162.