Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Перед осінніми зборами академічної молодіжі

Михайло Грушевський

Про що маю заговорити, – забираючи голос на сторінках органу галицької академічної молодіжі, щоб сповнити бажання її редакції, – як не про те, що переходить провідним мотивом через усі розмови, помічення і гадки членів самої сеї молодіжі і тих людей, які щиро інтересуються її положенням, її життям, її успіхами і незгодинами – про упадок життя молодіжі, упадок самої молодіжі, що стається все більше явним, страшно явним в останніх часах.

От і на сторінках попереднього числа сього органу одмічено такі яскраві факти з одної сторони, що величезна маса молодіжі пробував весь час на селі, «в цілковитім ізолюванні від науки і культурного життя», і тільки невеличка частина має змогу жити постійно у Львові, сім осередку академічного українського життя; з другого боку, таке, що з 1500 українських студентів Австрії передплачує свій студентський орган ледве 60, а т[овариств]о «Академічна поміч» – сей найбільш, здавалось би, живий нерв студентського життя, має десять членів.

А заразом приходиться сконстатувати, що українська молодіж яко така фактично не існує, вона не відчувається як певна сила, як елемент громадського життя, розбилася, розпорошилася на атоми. Не тільки ніхто не рахується з нею нині як з національною силою, не тільки не дає вона імпульсів нашому громадському життю, але не чує сили, суцільності, ідейного змісту. Нема молодіжі, єсть люди в літах від 19 до 24, що вийшовши з середньої школи, якнайскорше спішать перейти ті формальності, які вимагаються для кар’єри, для хлібного заняття, і безслідно розпускаються і тонуть в сірій масі громадянства, не вносячи туди нічого свіжого, нічого нового, що б будило і на нові шляхи штовхало – того, чого власне ждеться і бажається від молодих поколінь, як джерела неустанного руху, розвою і поступу.

Таке становище, розуміється, у високій мірі прикре для тих представників самої молодіжі, в яких живіші громадські і культурні інтереси, свідомість ваги молодіжі і її обов’язку перед народним життям. Прикро мусять вони відчувати свою ролю пустоцвіту, недостачу культурного і громадського грунту між собою, на котрий могли б положити свої сили, свою працю, і передати, як традицію, як основу дальшої праці, дальшим поколінням. Ще прикріше се явище мусить представлятися з становища загального, народного всім, хто приймає до серця інтереси народні, національні. Що внесуть в життя сі сірі, розпорошені атоми, не захоплені ніякими культурними, ні громадськими інтересами, не одушевлені ніяким ідейним натхненням, живими напрямами і течіями, і яке буде життя, коли вони через яких десять літ будуть становити громадянство, суспільність, національне представництво наше?

Десять літ життя галицької академічної молодіжі виповняла боротьба за університет. Була се справа, безсумнівно, важна, жизнена і для академічної молодіжі близька передусім. Але ся боротьба, розуміється, не могла і не повинна була стати одиноким змістом для неї на такий довгий час; вона не могла виповнити її життя цілком, тим більше, що в конкретні форми виливала се тільки хвилями. Тим часом перед нею відступили на дальший план всякі інші культурні і громадські інтереси, всякі інші справи, інтересування ними стало также уривковим, безсистемним, необов’язковим, і такі відносини, що могли б без великої шкоди бути допущені на якийсь короткий, гострий час властивої боротьби, ставали безмірно шкідливими, коли вони протягнулися на довший час, витворили цілий період в житті нашої молодіжі, захопили цілий ряд її поколінь.

А кінець кінцем і сей мотив, сей зміст академічного життя відійшов від неї, коли університетська справа перейшла в руки політичної репрезентації, і відси пішли роз’яснення, що молодіж тільки псує своїми виступами справу, яка стоїть на найкращій дорозі, з часу на час може бути корисно полагоджена, коли молодіж не сполошить її якимсь нетактовним виступом.

Кождий виступ приносить за собою звичайно сі докори за нетактовність, за знищені перспективи; у власній середині все частіше стало стрічатися зневір’я і розчарування, особливо, коли прийшлося ходити і кланятися, просячи заступства за жертви сих виступів у тих самих батьків, що кидали докори за актуальні виступи. І так, розгубивши по дорозі свої культурні й громадянські інтереси, молодіж все більше чула, як тратить вона і ту останню підставу, на якій опиралося її життя, яка об’єднувала її атоми, розпорошені, розкидані в хвилі різних партійних організацій, в ролі їх інвентарю, у власних різних хлібодавців, без впливу і без фізіономії.

Останніми часами, коли університетська справа фактично зійшла з денного порядку, академічна молодіж до певної міри дала себе захопити високою політикою, тою славною «орієнталістикою», і останній, липневий студентський з’їзд пройшов під її знаком – ухвалилися резолюції про становище української академічної молодіжі супроти сучасної міжнародної політичної ситуації австро-російського напруження, боротьбу з московськими впливами в союзі з польськими демократичними елементами і т. ін. Та трудно сподіватися, щоб ся висока політика вивела нашу молодіж з її теперішнього упадку.

Поминаючи, що ся усильна «орієнтація» в українськім громадянстві взагалі розвинулася головно за чужим прикладом – дезорієнтованої політичною ситуацією і виведеної з рівноваги суспільності польської, і опирається на дуже сумнівних премісах близького і неминучого австро-російського конфлікту, приходиться дуже побоюватися, що ся висока політика, отеє ширяння в політичній фантастиці, відірване від усякого конкретного грунту культурної чи громадської діяльності, може тільки далі повести процес заникання серйозного громадського чи культурного усвідомлення, серйозних соціальних і духових інтересів серед нашої молодіжі.

Боюсь, що воно може тільки збільшити те розпорошення духових сил молодіжі, її енергії серед хвилевих настроїв і течій, які пускаються між галицьке громадянство, тимчасом як черговим завданням всього, що єсть серйозного, живого, діяльного в наших студентських кругах мусить бути реакція против сеї атомізації, против сього розпорошення в сірий порох, без сліду змітуваний подувами галицької політики. Наша молодіж повинна знайти себе. Повинна в собі, в своїм нутрі вишукати сили і опорні точки для своєї організації – не формальної тільки організації в товариства, комісії і секції, а перетворення в живу, органічну діяльну силу, котрою вона перестала бути, а котрою повинна бути всюди – чи то в партійних кругах, до котрих потягне її созвучність провідних політичних ідей, чи то в сфері міжпартійній і безпартійній, де знаходиться багато такого, що об’єднує всю молодіж, одушевлену громадськими і культурними поступовими інтересами, незалежно від різниць в поглядах, тому що вона молодіж, тому що містить в собі і повинна містити в собі се могутнє джерело оновлення всього, куди вона входить.

Підчеркую ще раз, що се самовідродження повинно бути зроблене самою молодіжжю, її моральною силою, не підданням її під чужу диктатуру. Я завсігди був того переконання і зістаюся при нім, що дійсні приятелі молодіжі, служачи по своїй змозі потребам молодіжі, ніколи не повинні братися за ролю її інструкторів і провідників. Молодіж не повинна укладатися в готові вже, вироблені шаблони, іти пробитими слідами, насліпо повторяти те, що вже було сказане і показане. Вона повинна шукати, повинна на пробнім камені своїх інтелектуальних і моральних вимог провірювати сучасні погляди і принципи, вартості сучасного життя.

Се можливе, розуміється, тільки при серйозній духовій праці, колективній, опертій на спільних ідейних і етичних підставах. Вона ослабла останніми часами, а тільки ся серйозна духова праця, підставова лектура, оперті на ній такі ж серйозні, свобідні від пози і фрази виміни гадок можуть дати підставу під серйозне і критичне відношення до явищ минулого і сучасного життя – не тільки свого ближчого, галицького чи українського, а й ширшого, європейського, в котрім можуть знайти свої провідні напрями представники наших молодих поколінь, вступаючи в життя. Розуміється також, що така серйозна духова праця можлива взагалі при серйознім погляді на життя і її завдання, на відносини одиниці до свого товариства і громадянства – при певній моральній дисципліні, вихованні характеру.

Се очевидно перша основа, і всі ті сумні явища, на які нарікають останніми часами живіші, серйозніші представники самої молодіжі, мають першою причиною отеє ослаблення моральних підстав, котрі легковажено в порівнянні зі зверхньою, формальною дисципліною, чисельним зростом сил і так сказати нумеричним обчисленням шансів боротьби. А кінець кінцем прийшло до того, що всякі навіть зверхні організаційні плани звичайно розбиваються о брак солідарності між молодіжжю, недостачу духової зв’язі, довір’я до характеру.

Зверхня, формальна тресура, готовість ставитися під партійну чи організаційну команду, на котру звертають останніми часами виключну увагу, очевидно, не може заступити сих глибших, моральних підстав, без котрих, одначе, неможливий ніякий тривкий соціальний рух і успіх. Морально самостійна і непохитна одиниця мусить бути першою умовою, доконечним матеріалом для будови самостійності народної – коли плани про неї мають трактуватися дійсно серйозно. І тільки з такими серйозними моральними і духовними основами, з засобами солідного соціального образования і духової культури, з живими і неустанними потягами до неї, до неустанної праці не тільки над громадянським, але – передусім – і над своїм власним культурним і моральним досконаленням входячи в життя, наша молодіж вливатиме в нього все нові живі й творчі сили. А без того – я мало вірю в здійснення кличів нашого національного визволення і розвою.


Примітки

Вперше опублікована в журналі: Шляхи (Львів). – 1913. – Ч. 8-9 (1 листопада). – С. 97 – 98. Підпис: Проф. Михайло Грушевський. Автограф статті зберігається в ЦДІАУК (ф. 1235, оп. 1, спр. 210, арк. 51-64).

Подається за першодруком.

Стаття написана під враженнями дискусій 2-го Всеукраїнського студентського з’їзду, що відбувся у Львові 2 – 4 липня 1913 р. (Детально див.: Ковалюк Р. Український студентський рух на західних землях XIX – XX ст. – Львів, 2001).

Проблеми студентської молоді М.Грушевський розглядає у своїх суспільно-політичних працях: На українські теми. Батьки і діти (ЛНВ. – 1913. – Т. LXI. – Кн. III. – С. 434-441. Передрук: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2005. – Т. 2. – С. 216 – 222); Злобна напасть (Діло. – 1907. – 14 (1) листопада); Завдання дня (Український студент (СПб.). – 1913. – № 1. – С. 8 – 10); Листи до молоді (Наш стяг (Відень). – 1921. – № 1 (серпень). – С. 15 – 28).

Сам вчений безпосередньо підтримував молодіжні студентські організації, 1905 р. був обраний куратором та складав пожертви товариству «Академічна поміч», ініціював та опікувався спорудженням Академічного дому у Львові.

…на сторінках органу галицької академічної молодіжі… – часопис «Шляхи» (перше число вийшло 1 квітня 1913 р.) – офіційний орган Українського студентського союзу, заснованого після Першого конгресу українського студентства у 1909 р. З квітня 1913 р. до березня 1914 р. вийшло 13 чисел. «Шляхи» не представляли якусь одну політичну групу тодішнього доволі строкатого ідеологічно студентства Галичини.

Часопис ставив за мету зміцнити зв’язок між студентськими організаціями та молоддю по обидва боки кордону, найглибше і найоб’єктивніше з усіх студентських періодичних видань висвітлював просвітню діяльність, матеріальне становище українського студентства. Детально див.: Благий В. Українська студентська преса Галичини (60-ті pp. XIX ст. – 1914 p.): Історико-бібліографічний огляд // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / За ред. М.Романюка. – Львів, 1998. – Вип. 5. – С. 441-443.

От і на сторінках попереднього числа сього органу одмічено… – наведені факти М.Грушевський подає за публікацією: О[сип] К[огут]. Із Українського Студентського Союза // Шляхи (Львів). – 1913. – Ч. 7 (15 липня). – С. 95 – 97. У наступному числі журналу О.Когут подав детальну статистику українського студентства Австрії, яка уточнює і доповнює наведені ним раніше факти (Шляхи. – Ч. 8 – 9. – С. 109-111).

Десять літ життя галицької академічної молодіжі виповняла боротьба за університет – початок боротьби за створення самостійного українського університету був покладений на віче студентів у Львові 1899 р. (див.: Українсько-руський університет: Памяткова книжка першого віча студентів українців-русинів всіх вищих шкіл Австрії в справі основання українсько-руського університету / Зібрав і видав М.Крушельницький. – Львів, 1899).

Детально перебіг цих змагань див.: Качмар В. За український університет у Львові: Ідея національної вищої школи у суспільно-політичному житті галицьких українців (кінець XIX – поч. XX ст.). – Львів, 1999; Ревера Б. Відображення руху за український університет у Львові на сторінках галицької преси (кінець XIX – початок XX ст.) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / За ред. М.Романюка. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С. 58-74.

…особливо, коли прийшлося ходити і кланятися, просячи заступства за жертви… – йдеться про спробу М.Грушевського допомогти своєму учневі і співробітнику М.Залізняку, який разом з іншими учасниками кривавої сутички у Львівському університеті 1 липня 1910 р. перебував під слідством, відомим як «Процес 101».

У своєму щоденнику за 1910 – 1914 pp., збереженому на сьогодні лише в купюрах Київського губернського жандармського управління, історик занотував: «…говорил о Зализняке комиссару, чтоб не высылали» (ЦДІАУК, ф. 274, oп. 1, спр. 3320, арк. 229. Запис від 14 квітня 1911 р.). У своїх листах до М.Грушевського М.Залізняк детально інформував професора про перебіг карного процесу (Там само, ф. 1235, оп. 1, спр. 485, арк. 20 – 50).

Вироком львівського трибуналу від 4 липня 1911 р. усі учасники студентського руху були засуджені на термін від 14 днів до 3 місяців ув’язнення. Микола Залізняк після відбуття покарання (з 1 квітня по 1 липня 1912 р.) був депортований за межі Австрії, проживав переважно в Німеччині, продовжував співпрацювати з HTШ, заручався підтримкою М.Грушевського при спробах вступу до одного з німецьких університетів. У Львові оселився з серпня 1913 р. Детально про арешт та висилку М.Залізняка див.: Качмар А. Галичина в політичному житті наддніпрянських емігрантів на початку XX століття. – Львів, 2002. – С. 69 – 71.

…і останній, липневий студентський з’їзд… – йдеться про 2-й Всеукраїнський студентський з’їзд, який відбувся у Львові в залі «Народного дому» 2 – 4 липня 1913 р. Студентський форум зібрався з нагоди 40-літнього ювілею літературно-наукової діяльності І.Франка з метою «взаємного зближення і обговорення становища української молодіжи в суспільно-політичнім і культурнім життю рідної нації» (Шляхи. – 1913. – Ч. 3 – 5 (1 червня). – С. 62).

Програма та резолюції з’їзду були опубліковані у виданні: Шляхи. – 1913. – Ч. 6 (15 липня). – С. 80; Ч. 7 (15 липня ). – С. 81 – 83. Дискусії та відгуки про з’їзд друкувалися на сторінках української та російської преси (див.: Донцов Д. Російська преса про останній з’їзд // Шляхи. – 1913. – Ч. 8 – 9 (1 листопада). – С. 99 – 101; Ковалюк Р. Український студентський рух на західних землях XIX – XX ст. – Львів, 2001).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 171 – 174.