Хвороба Подолинського
Михайло Грушевський
На жаль, тут в листуванні Павлика з Драгомановим, що служило живою хронікою життя гуртка, наступає прогалина: між Павликом і Драгомановим зайшла тоді незгода з приводу допущених Павликом нетактовностей в відносинах до сім’ї Драгоманова, і за сим мовчанням зістається неясною в подробицях катастрофа, яка впала в тім часі на Подолинського, вирвала його з революційних рядів і тяжко відбилась на житті нашої громадки. Попробую начеркнути її контури, опираючись на уривкових згадках, розкинених в пізніших писаннях його товаришів і рідні – в надії, що люди, більше обізнані в фактичних подробицях, подадуть свої доповнення чи спростування.
Очевидно, проспект нової «Громади» 1880 р. чи відомості про нього, пішовши на Україну, викликали різні атаки на Подолинського, який тут виступив вперше як один з відповідальних редакторів женевських видань, і був з них найбільш вдатною метою для чорносотенної нагінки. Павлик каже, що Драгоманов був против підписання Подолинського як редактора, може, власне, з сих мотивів (Переп[иска], с. 177). Драгоманов у своїх споминах натякає на дуже характеристичні мотиви сього походу: бувший генерал-губернатор київський Чертков, власник великих маєтків і завзятий «благоприобретатель», накинув оком на маєток Подолинських: старі батьки – одною ногою в могилі, і одинокий спадкоємець – політичний емігрант, со була доволі спокуслива комбінація для афери.
«Киевлянин», орган генерал-губернатора, з кінцем 1880 р. починає завзяту кампанію против злочинної женевської роботи, против Драгоманова як головного злочинця, який «развращає» недозрілу молодіж і експлуатує її матеріальні засоби під ідейною покривкою. Заразом починається делікатний шантаж супроти старих батьків Подолинського. Їм «ставиться на вид», що багаті засоби, які вони посилають синові, ідуть на революційну роботу, противдержавну агітацію; дається зрозуміти, чим се пахне. Перелякана обивательська і чорносотенна кампанія, яка окружує їх, давно вже вороже настроєна до «нігілізму» молодого Подолинського, свідомо чи несвідомо розвиває й поглиблює сю тему. Очевидно, проноситься страшне слово – «конфіскація!», дуже добре знане в сих кругах, де руки були повні польських маєтків, конфіскованих за причетність до повстання.
Нещасний «поет пушкінської плеяди» пише по газетах якісь паскудства на Драгоманова, складаючи на нього всі гріхи сина, але заразом іде на генерал-губернаторську вудку й годиться продати Черткову маєток свого сина – щоб відвернути від себе «височайшу» і всяку іншу немилість за підтримування революційної роботи свого сина та зберегти від повної загибелі його матеріальні ресурси. Приймає до відома і благі поради близьких: «обуздати заблудшого» і завернути його з погибельного шляху – голодом. Сергію Подолинському посилається батьківський ультиматум, що поки він буде тратити родинні засоби на видання революційної української часописі, посилання йому грошей припиняється. Так, кажу, представляється «факт сього діла», зводячи ті натяки, які досі мені удалось зібрати [117].
Подолинський, в розгарі своїх планів, діставши такий батьківський ультиматум і зіставлений без усяких засобів, був збентежений до крайності. На руках у нього було прийняте на себе видання з неоплаченими рахунками: випущених книжок, закупленого паперу, співробітник Павлик, котрого він прийняв на своє утримання з платою 100 фр[анків] місячно, не кажучи про власну сім’ю. Положення для людини, яка ніколи не заробляла сама, а була джерелом підмог для незасібної еміграції, було страшне. До крайнього збентеження причинилась, очевидно, й жінка П[одолинсько]го, сильно роздражнена в тім часі против Драгоманова, почала, видко пиляти чоловіка, що якби не зв’язувався був з Драгоманівською компанією, нічого б не було [118]. А тут ще похорували й померли їх діти [119], і Под[олинський] був в такій матеріальній біді, що мусив на похорон просити грошей у Драгоманова!
Бідолаха, і перед тим уже хорий і роздражнений до крайності (оцінити хоч би вищенаведені його різні фрази про рос[ійських] революціонерів), став усе більше тратити рівновагу. Він написав якогось дуже обідного і несправедливого листа до Павлика, що, видно, звернувсь до нього по належну йому платню: докоряв Павликові, що він і його сестра, котрій на інстанцію Павлика посилались невеликі гроші, стали тягарем для «Громади». Щось прикрого написав він і Драгомановим: було, мабуть, і більше таких випадків, що захмарили останні відносини Подолинського до товаришів [120]. На початку січня він був уже в такім стані, що жінка відвезла його до психіатричної лічниці.
Тепер батькам прийшлось понести на собі наслідки завареної генерал-губернаторськими руками каші! Мати Сергія на першу вість прилетіла до Монпельє, перевезла його до Парижа, сподіваючись кращого лікування. Надії не справдились, і вона зісталась при сині, віддавши йому всі свої сили, спочатку в Парижі, потім в Києві, куди його перевезено «за дозволом правительства». Старий поет, розбивши власними руками щастя своєї сім’ї, тепер міг тільки оспівувати се материнське посвячення в передсмертних віршах. Він тихо догорав, не тратячи до кінця своїх літературних інтересів, і вмер скоро після перевезення сина до Києва, не викликавши трагічною долею своєю ніякого спочуття ні в тих російських кругах, котрих він тримавсь, ні в тих українських, котрим він задав такий удар своєю немудрою політикою. Його племінник, в цитованім уже некролозі, гірко одмічує, що, крім свояків і найближчих знайомих, тільки один якийсь заблудящий преподаватель словесності віддав останню честь «поетові пушкінської плеяди», та генерал-губернатор ушанував своєю присутністю похорон царського камергера.
Примітки М. С. Грушевського
116. Пізніше, виправдуючись перед Др[агомано]вим, Павлик писав, що перший сю гадку підніс отой «земляк» Присецький (с. 402), який потім, поговоривши з емігрантами в Парижі, пішов з тим назад (с. 421). Але в кождім разі Подолинські і Павлик якийсь час були дуже захоплені сим планом.
117. Драгоманов згадує в однім листі, в падолисті 1880 р. (Павл[ик], III, с. 247), що Бердяєви, свояки Подолинських, збираються писати якусь кляузу на нього і С.Подолинського як «розвратителів» їх сина Сергія Б[ердяєва] (доволі звісного київського російського поета), який влетів в маленьку політичну історію.
При кінці грудня Драгоманов пише листа до «Киевлянина» (тільки щоб відвести душу, як-то кажуть, – листа не посилає) з приводу напасті на «нову Громаду» і Драгоманова, як головного злочинця, який підвів на се зле Павлика і Подолинського (III, с. 313). Не маючи «Киевлянина», не можу провірити, що там було написано. В «Споминах» (с. 187 – 188), пояснюючи свої відносини до Подолинського, Драгоманов пише:
«Пишу се не для того, щоб убілити себе від болота, кинутого на мене родителями С.П[одолинського] в «Русской старине», а для характеристики тих російських кругів, до котрих належав батько С.Подолинського, один з поетів «пушкінської плеяди». Додам, що С.П[одолинський] був єдиний син у своїх родителів, і що маєток їх, котрий вони так берегли, купив у них бувший київський ген[ерал]-губ[ернатор] Чертков, орган котрого «Киевлянин» приймав досить велику долю в нагінці на С.Подолинського й на мене з поводу періодичної «Громади», якраз перед тим, як влагодилась отся спродаж» (с. 198).
Павлик додає (Переписка, с. 177):
«Треба сказати, що про періодичну «Громаду» з ріжчою програмою (написаною Подолинським) була стаття в офіціознім «Киевлянине», де немов кликано родичів Подолинського зробити щось проти того ж».
Статті А.Подолинського в «Р[усской] старине» я не знайшов, і тут у Д[рагомано]ва, мабуть, помилка. Що велике роздражнення на еміграційний гурт, і особливо на Драгоманова серед рідні Подолинського було і без останнього шантажу, се можна міркувати з вищенаведеної цитати, с. 102.
118. Бачу на се натяк в листі Павлика з грудня 1881 p.: він пише Драгоманову, що крім покриття довгів, зроблених за друк і папір «Громади», з Подолинського не треба б більше брати грошей на видавництво –
«бо вони мусили й мусять – так я думаю [Павлик жив тоді вже в Женеві] – служити каменем роздорів між ним і жінкою. Треба тілько трохи знати відносини С[ергія] А[ндрійовича] до Наталії Я[кимівни] (Подолинських), щоб оцінити се. Нехай би краще брав гроші [пояснює: від родичів, котрі йому відмовили через те, що він давав їх на «Громаду»] і разом з Н[аталією] Я[кимівною] робив ними терор [російський] чи що і нехай би через те не терпіли ані вони, ані «Громада» (III, с. 512).
119. До сказаного вище (с. 105 – 106), на основі листування, додам пояснення О.Любатович («Былое», 1906, VI), що вмерли тоді від менінгіту менший синок П[одолинсько]го і донька Любатович, що була у П[одолинськ]ого на вихованні. Старший синок зіставсь і за нього потім був голосний процес між жінкою і матір’ю Под[олинсько]го.
120. Пав[лик], III, с. 447, 450, 511 й ін.