15.10.1911 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Сердечно дякую за картки і за лист, який вчора дістав. За час між старою а новою адресою П. Професора призбиралося трохи кореспонденції і чимало инших інших справ, про котрі треба б написати, так що не знаю навіть, з чого починати. Зачнемо від кореспонденції.

1) Найважнійше Найважніше те, що фірма Карбаснікова преслала переслала новий чек того ж Bank-Verein-y на 1175 кор[он], який я, остеплювавши, переховую разом з його товаришем; крім того, фірма просить «выслать ордер на получение книг, просимых письмом 12/IX», яке, здається, є у П. Професора;

2) Гайденвурцель оправдується з приводу якогось «промедления» в доставленню доставленні паперу, «срывы, образующиеся по вине фабрики из-за плохой упаковки, принимает на свой счет», а наконець сповіщає, що «почтенный заказ» П. Професора на ілюстрації чи що післав послав фабриці і буде старатися, щоби папір прийшов до Київа Києва раніш двох місяців;

3) Г-н Волков Федір Кондратович відповідає від «совещания редакторов изд[ания] «Украинский народ» на лист П. Професора, післаний посланий на руки Ковалевского, таке:

а) «совещание» згодилось з П. Професором, що економічний бок бік в житю житті укр[аїнського] народа повинен найти своє освітленнє освітлення, що може бути зроблене в окремих статях статтях про Галичину, Буковину і Угорщину, причім повинни найти освітленнє освітлення теж політичні і суспільні справи. На все те «совещание» призначує 5 аркушів;

б) жаліючи, що П. Професор відмовились писати ті статі статті, редактори видавництва просять найти відповідних авторів і вступити з ними в переговори, від себе згадують лише про Стоцького;

в) те саме просять зробити в справі статі статті чи статей про укр[аїнські] колонії, на що призначено 1 ½ арк. друку;

г) щодо пропонованої П. Професором статі статті про культурний рух в останнім десятилітю десятилітті, то «совещание» лишило «этот вопрос открытым» наразі, бо думає, що ся тема повинна війти в статю статтю Єфремова;

д) накінець просять П. Професора дати вказівки в справі ілюстровання ілюстрування історичного відділу і сповістити, чи сей відділ вже вислано видавцям, а коли ні, то коли се буде зроблене;

4) Славінський пише, що взяв на себе українську літературу для словаря Граната, але поки що написав лишень про Винниченка, а поза тим немає ще навіть уложеного реєстра. Згоджується написати про Драгоманова і «з великою охотою взяв би на себе Грушевського Михайла, коли він ще не взятий кимсь иньшім іншім». Про термін ще нічого невідомо, бо Дживілєгов десь аж в Ірляндії Ірландії, але «ще єсть час». Залишає поклін Марії Сільвестровні Сильвестрівні і Катерині Михайловні Михайлівні, що я в цілости цілості сумлінно передаю;

5) Шахматов – з компліментом для Н[аукового] т[оварист]ва витає вітає думку про Академію, про яку буде «мечтать», що буде колись перенесена «на рідну Україну» і просить передати, куди слід, його опінію про Т[оварист]во. Статі Русова і Рудницького приняті, і автори можуть получити аванс, літературний відділ, а втім статю статтю Олександра Сергієвича передасть в жовтни жовтні. З проекту союза академій нічого не лишиться при спільній нараді;

6) Два неважні листи від Ярошевського в справі післаних посланих ним до ЛНВістника ЛНВісника поезій;

7) Письмо від Дирекції почт пошт про підвисшеннє підвищення оплати за телефон, на випадок незгоди – виповісти до 31.X;

8) Прошу вибачити – картка Карбаснікова з 12.IX. в мене. Просить замість, як доси досі, 2 – 3000 примірників «Первой учебной книги» вислати 5000. Останні посилки записали на старих умовах, т. є. 35%, і кошти пересилки, котра виносить більше 1%, записали на рахунок П. Професора.

Був у Павелка. Термін зголошень – до 20-го с[ього] м[ісяця]. Досі ніхто не зголосився, а Павелкови Павелкові «приватно» відомо, що зголоситься Флюнт. П. Професор будуть мали час з темами і по своїм приїзді. Про урльоп не міг довідатися, бо вчора (суботу) два рази був в подавчім протоколі і не застав нікого. Піду завтра, може, встигну написати.

Щодо К.Левицького, то в справі участи участі його в купні дому Виділ менше-більше так ухвалив, як П. Професор собі уявляють: крім Комітету, з Виділу ухвалено запросити і його, почасти як комітетового, а почасти (і то головно) як правного заступника. Виконаннє Виконання ухвали, себто сповіщеннє сповіщення його і т. д., здержано до апробати П. Професора, як і загалом цілу справу Виділ дефінітивно не порішив без П. Професора. Щодо мене, то я думаю, що якраз його треба б втягнути в сю справу, щоби не міг потім пускати брехонь про Виділ. Не думаю, щоб йому ходило о %, бо ж і для него нього вже тепер не ті часи, що при купні камениці кам’яниці «Просвіти». Зрештою ми себе так легко не дамо натягнути; є і на него нього способи.

Виринула тут і друга справа – справа прагматики для урядників; що цікаве, якраз в неприсутности неприсутності П. Професора прийшла «прагматична» комісія з тим на Виділ. Поки що обговорювано лишень проект контракту з Гнатюком, який не має входити в евентуальний загальний status урядників Т[оварист]ва. Головні постанови такі: платня 408 к[орон] (місячно) з тріенніями, а потім квінквеніями; дітям по смерти смерті Гн[атюк]а забезпеченнє забезпечення до 20-го, евентуально до 24[-го] р. житя життя по 600 к[орон] річно (з виїмком дівчат, коли вийдуть скорше заміж); половину поліси полісу на 10000 к[орон] як забезпеченнє забезпечення для жінки платить Т[оварист]во, але Гн[атю]к не має права обтяжувати її (себто полісу).

Справу постановили були так, щоби проект ухвалити і потім предложити до апробати П. Професора. Одначе, щоби не поставили П. Професора в неприємне положеннє положення супроти доконаного вже факту, я поставив внесеннє внесення, щоби остаточну дебату відложено до приїзду П. Професора, що перейшло, хоч розуміється, се невелика приємність займати в такій справі таке чи инше інше становище. Але по-мойому все-таки ліпше брати участь в дискусії, ніж по неволі затверджувати або відкидати те, що инші інші ухвалили.

Всеволод Олександрович полишив велике розстройство в ділах Т[оварист]ва: ані байкова рента, ані податки не були заплачені, через що приходили екзекутори, а ми заплатили проценти проволоки. Ще гірше з Академічним домом, де навіть нема книжки льокаторів, та[к] що не знати, хто заплатив, а хто ні і скільки. Гроша теж не було ніякого, що скрупилося на мині мені, бо цілий тягар вишукування і добування грошей впав на мене, супроти безрадности безрадності Гнатюка і Роздольського. Та грошей я вже дістав, і все найконечнійше найконечніше поплачено. Що далі буде – не знаю, але, може, лекше легше, бо страйк в переплетни переплетні вже скінчився.

Доношу П. Професорови Професорові, що в буджет бюджет вставлено для Т[оварист]ва 4000 к[орон] більше, ніж в попереднім році, значить, буде (коли ухвалять) 22000 кор[он].

Томашівський виїхав вчора. Федюшка був тут десь в п’ятницю, ще перед приходом листа П. Професора, потім виїхав, і я через те не можу подати його адреси. В Відні П. Професор через Козловського дізнаються.

Дома у П. Професора все добре. Крім призначених 75 кор[он] я дав ще 39 кор[он], бо казала кухарка, що доконче треба. Вчора я провірював перевіряв рахунки по книжочкам книжечкам склеповим, але чогось певного дійти годі, бо я не був при ріжних різних закупах, між якими, на мою думку, було дещо зайве, але, розуміється, без уповажненя уповноваження вдаватися в се не міг. З усіх грошей повинно у неї бути по вчерашній вчорашній день ще 31 кор[она]. «Пенсія» виплачена. Вийшов «Вістник» «Вісник», а «Записки» ще ні.

Паня[м] прошу передати мій низький поклін.

Бажаю П. Професорови Професорові доброго від Господа здоровля здоров’я і щасливого повороту.

З глибоким поважаннєм поважанням

І.Джиджора

P.S. Панна Ольдзя вибирається до Відня, до [неї] на дворець повинен вийти Козловський.

P.S. P.S. У нас по замаху священика на Хомишина, chomyszyniana на цілій лінії.

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 267 – 270 зв.). Перша сторінка листа написана на бланку Бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка у Львові з адресою та телефоном (ул. Чарнецького, ч. 26. Телефон ч. 624).

Сердечно дякую за картки… – Від 2 та 6 жовтня 1911 р. з Пізи та Риму.

…і за лист… – Від 10 жовтня 1911 р. з Риму.

…Г-н Волков Федір Кондратович відповідає… – Тут І.Джиджора докладно передає зміст листа Ф.Вовка до М.Грушевського від 22 вересня (ст. ст.) 1911 р. Лист опубліковано: Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2001. – Т.II / Ред. Л.Винар; Упоряд. Р.Майборода, В.Наулко, Г.Бурлака, І.Гирич. – С. 220 – 221.

… «Украинский народ»… – Йдеться про видання першої енциклопедії українознавства «Украинский народ в его прошлом и настоящем» / Под редакцией проф. Ф.К.Волкова, проф. М. С. Грушевского, проф. М.М.Ковалевского, акад. Ф.Е.Корша, проф. А.Е.Крымского, проф. М.И.Туган-Барановского и акад. А.А.Шахматова. – СПб., 1914. – Т. 1; СПб., 1916. – Т. 2.

За первісним задумом редакційного комітету, і насамперед видавця М.Славинського, цей проект мав вийти у 4-х томах вже на кінець 1913 p., але через неузгодження з видавцями та авторами світ побачили лише два томи. М.Грушевський був одним із авторів концепції енциклопедії, яка обговорювалася під час його візиту до Петербурга ще у жовтні 1909 р. та в листуванні з членами редакційного комітету М.Славинським (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 753, с. 50 – 68) та Ф.Вовком (Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2001. – Т. II. – С. 220 – 221; згаданий лист від 22 вересня (ст. ст.) 1911 p.).

Перший том склали праці М.Грушевського: «Развитие украинских изучений в XIX в. и раскрытие в них основных вопросов украиноведения» (С. 1 – 37) та «История украинского народа» (С. 38 – 380).

…редактори видавництва просять найти відповідних авторів і вступити з ними в переговори… – Пізніше з приводу цих статей до М.Грушевського звертався також член редакційного комітету енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» та її видавець М.Славинський:

«У нас зовсім не замовлені статі статті: «Общественно-политическая и культурная жизнь в Галиции, Буковине и Угорской Руси» для 4-го тому. Писано було до Дорошенка й Залізняка, чи Жука, та з того нічого не вийшло. Комітет буде Вас просить, чи не візьмете Ви хлопоти по цим статьям на себе? Бо то Ви найкраще зробите, а ми всі найгірше» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 753, с. 65 – 68; лист від 25 січня (ст. ст.) 1914 p.).

…Славінський пише… – Лист від 22 вересня (ст. ст.) 1911 p., зміст якого І.Джиджора передає докладно, зберігається: Там само, с. 45 – 47.

…написав лишень про Винниченка… – Статтю М.Славинського про В.Винниченка опубліковано: Энциклопедический словарь Т[оварищест]ва «Братья А. и И. Гранат и К°». – Москва, 1912. – Т. 10. – С. 219 – 220.

Згоджується написати про Драгоманова… – Статтю про М.Драгоманова подав А.Мкс. [М.Максимов] (Энциклопедический словарь Т[оварищест]ва «Братья А. и И. Гранат». – Москва, 1912. – Т. 19. – С. 41 – 44).

… «з великою охотою взяв би на себе Грушевського Михайла, коли він ще не взятий кимсь иньші іншім». – Тут І.Джиджора дослівно подає витяг зі згаданого листа М.Славинського. Статтю М.Славинського про М.Грушевського опубліковано: Энциклопедический словарь Т[оварищест]ва «Братья А. и И. Гранат и К°». – Москва, 1913. – Т. 17. – С. 266 – 268.

Збережені листи М.Славинського до М.Грушевського засвідчують велику взаємну повагу, багатолітню співпрацю двох видатних діячів українського руху. М.Славинський опікувався першим виданням «Очерка истории украинского народа» М.Грушевського, залучив історика до участі у збірнику «Формы национального движения в современных государствах» за ред. А.Кастелянського, закликаючи: «Згоджуйтесь, шановний Михайло Сергієвичу! Про це ніхто так не напише, як Ви, і друге якесь, а не Ваше ім’я, не буде мати такого авторітету, який потрібен» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 753, с. 24 – 26). М.Славинський цінував наукові праці М.Грушевського, насамперед «Історію України-Руси», називаючи її «нерукотворним пам’ятником, що Ви його собі будуєте за життя» (Там само, с. 37).

…Шахматов – з компліментом для Н[аукового] т[оварист]вa витає вітає думку про Академію… – Цю високу оцінку діяльності Наукового товариства ім. Шевченка російський академік висловив у своєму листі від 26 вересня (ст. ст.) 1911 p.:

«[…] я от всей души приветствую мысль об Украинской Академии; буду мечтать, что при благоприятных обстоятельствах она из Львова будет перенесена в родную Украину. Очень прошу повторить, где надо, мой отзыв о деятельности Вашого славного Товариства, где я пишу, что такой деятельности может позавидовать любая Академия» (див.: Макаров В.І. Листування М. С. Грушевського й О.О.Шахматова // УІЖ. – 1996. – № 5. – С. 103).

Статі Русова і Рудницького приняті – Йдеться про статті до наступних томів видання «Украинский народ в его прошлом и настоящем». Друком вийшли у другому томі (1916) статті: Рудницкий С. Очерк географии Украины (с. 361 – 380); Русов А. Статистика украинского населения Европейской России (с. 381 – 406). Стаття О.Грушевського опублікована не була, оскільки 3-й та 4-й томи не вийшли.

Два неважні листи від Ярошевського в справі післаних посланих ним до ЛНВістника ЛНВісника поезій… – «Неважними» І.Джиджора називає листи Б.Ярошевського, оскільки вони написані в час загострення його хвороби (туберкульоз). Незважаючи на песимістичний настрій («Не знаю, чи побачу Вас уже коли»), письменник продовжує працювати і посилає до ЛНВ свої поезії (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 864, с. 106 – 107; лист від 9 жовтня (26 вересня) 1911 p.).

За два дні, 11 жовтня (28 вересня) 1911 р. Б.Ярошевський послав навздогін другого листа, в якому просить виправити «логічний абсурд» у відправлених віршах, що сталося через поспіх (Там само, с. 105). Відповідаючи, що виправлення у віршах зроблені, М.Грушевський у своєму короткому листі підбадьорював своїм традиційним «Не тратьте духу, ще будете ряст топтати» (Пшеничний Є. «Не тратьте духу…» (Листи М.Грушевського до Б.Ярошевського) // Український історик. – 1997. – Ч. 1 – 4. – С. 161 – 164).

Як свідчить збережене листування, найважливішою справою хворого письменника була освіта його єдиної доньки. М.Грушевський та інші українські діячі допомогли Марусі здобути освіту в Перемиській гімназії. Високо оцінюючи заслуги видатного історика, Б.Ярошевський підносить справу подання М.Грушевського на лауреата Нобелівської премії для «поширення відомостей на заході Європи про український рух» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 864, с. 4 – 7).

Незадовго до смерті Б.Ярошевський написав М.Грушевському величезного листа-сповідь про свою діяльність, відносини з В.Липинським та іншими важливими відомостями про суспільно-політичне життя початку XX ст. (Там само, с. 33 – 102). У цьому ж листі він заповідав М.Грушевському свій архів, який історик зберіг (ЦДІАЛ України, ф. 367).

Всеволод Олександрович полишив велике розстройство в ділах Т[оварист]ва… – Як свідчить справоздання Виділу НТШ за 1912 p., ліквідація «розстройства» тягнулася впродовж цілого року. В руках В.Козловського було зосереджено чимало адміністративних функцій (член Виділу, касир, референт кам’яниці та наукових видань, член «друкарняної, книгарняної та бібліотечної» комісій, адміністратор Академічного дому), тому Виділу довелося чимало попрацювати, щоб їх розподілити.

І.Джиджорі дісталися обов’язки заступника секретаря Виділу, які він виконував до 27 лютого 1912 р. (Хроніка НТШ. – Львів, 1912. – Ч. 50. – С. 3). Обов'язки касира прийняв спочатку О.Роздольський, а від лютого 1913 р. – І.Джиджора (Там само. – Львів, 1913. – Ч. 53. – С. 1). Адміністрацію Академічного дому наприкінці 1911 р. було передано О.Роздольському, а з 1 травня 1912 р.- М.Федюшці (Євшанові) (Там само. – Львів, 1912. – Ч. 49. – С. 40; Ч. 52. – С. 1).

…бо цілий тягар вишукування і добування грошей впав на мене, супроти безрадности безрадності Гнатюка і Роздольського. – Йдеться про фактичне виконання І.Джиджорою обов’язків В.Гнатюка як секретаря Виділу та О.Роздольського як касира.

…значить буде (коли ухвалять) 22000 кор[он]. – У 1911 р. НТШ отримало від Міністерства віросповідань та освіти 18 000 корон субвенцій (Хроніка НТШ. – Львів, 1912. – Ч. 49. – С. 2). У 1912 р. допомога від міністерства склала 22 000 корон (Там само. – Львів, 1913. – Ч. 53. – С. 3).

Панна Ольдзя… – Йдеться про Ольгу Сильвестрівну Вояковську, небогу Марії Сильвестрівни Грушевської (Вояковської), доньку її брата Сильвестра Сильвестровича Вояковського, дружину Михайла Мочульського.

У нас по замаху священика на Хомишина… – Як повідомляли газети, 27 вересня (н. ст.) 1911 р. уніатський священик Павло Камінський вчинив замах на життя єпископа станіславівського Григорія Хомишина, кинувшись на нього з ножем. Безпосередня причина – особиста: о. Камінський, будучи багато років священиком, не міг дістати парафії, а незадовго до замаху був переведений єпископом Хомишиним з посади адміністратора на ще нижчу посаду.

Висвітлюючи цю подію, тогочасна українська преса (зокрема, «Діло» і «Рада») розглядали її ширше за особисту образу, акцентуючи увагу на діяльності Г.Хомишина та закликаючи вищу духовну владу «вкоротити самоволю тирана на єпископському престолі». У своїх характеристиках оглядачі відзначали фанатизм єпископа Хомишина, з яким він насаджував римський клерикалізм на український грунт, його поборювання «безбожності», яку він бачив в українському рухові в цілому та діяльності читалень «Просвіт» зокрема.

Пригадали йому і симпатії до «Християнсько-суспільного союзу» та його органу-газети «Руслан»: прихильники християнсько-суспільної партії одержували підтримку єпископа і ліпші парафії, противники – гнів і переслідування. Власне, свій замах о. Камінський вчинив під час організованого єпископом Хомишиним віча священиків єпархії на підтримку «Християнсько-суспільного союзу». Оглядачі відзначали неадекватність поведінки Камінського, якого після замаху відвезли до лікарні для божевільних.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 228 – 230.