3.10.1911 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Насамперед доношу, що дома у П. Професора поки що все добре. Важнійшу Важнішу кореспонденцію вислав уже рекомандовано рекомендовано до Риму. В тім також і ріжні різні рахунки київських жидів і лист Кульженка, бо сам не міг розібрати, хто там з них завинив в припиненню друку: чи Кульженко, чи Гайденвурцель. З того, що лишилося, здам коротко справу. І так:

1) найважнійше найважніше: Карбасніков разом з листом, котрий є у П. Професора, прислав чек віденського «Bank-verein-y» на 1010 кор[он], який, поки П. Професор не напишуть, що з ним по остемпльованню зробити, переховується у мене;

2) Тайбнер прислав 110 к[орон] і 2 сот[ика], які я передав Дермалеви Дермалеві;

3) Collega Зігель з Варшави замість інформацій прислав біографію Леонтовича, написану учеником небіщика небіжчика проф. Тарановським, з якої користав і сам Зігель. Брошура є у П. Професора – Зігель просить повернути її по використанню назад йому, бо се авторський примірник;

4) о. Волянський пише, що в справі контракту з жидівкою він ніяк не може прийти до ладу, бо «жидівка крутить», а тим часом пропонувала Миколі Савюкови Савюкові з Бережниці, «щоби він у неї заполітковав весь грунт на пару літ». На увагу сього останнього, що грунт вже проданий, мала відповісти, «що преці[нь] може звернути подвійний задаток, зрештою додала, най він заполіткує, але щоби я (Волян[ський]) та Ілько нічого про се не знали, а вже якось то буде». О. Волянський обіцяв в листі небавом написати, як нарешті справу поладнано – і я власне через те, очікуючи того листа, спізнив трохи присилку кореспонденції; тим часом від о. Волянського дотепер нічого нема.

Разом з кореспонденцією післав послав я записочку Томашівського в справі камениці кам’яниці Любомирських. Тим часом я знова знову говорив з нашими фінансістами фінансистами, а передовсім з Костем Левицьким, і мені при свідках обіцяли дати Т[оварист]ву грошей, кілько скільки треба, а К.Лев[ицький] заявив готовість готовність разом з уповноважненими уповноваженими Т[оварист]ва робити потрібні заходи в справі купна, т. є. таки купувати. Виходить ніби так, що Т[оварист]во повинно між иншими іншими і його вибрати до тої комісії, яка буде сю справу вела.

На мою думку – се трохи неприємно його туди перти, одначе, з другого боку, тим способом можна його зобов’язати, щоби він дійсно серіозно серйозно зайнявся тою справою, а тоді вже його річею річчю було б дістати потрібні фонди, а потім виканючити субвенцію. Се тим більше, що він нас, себто Виділ, обвинувачував в «бездействии» (а не в неохоті до купна – так принаймні мені говорив, коли я його запитав в справі тої фальшивої опінії, яку він мав пускати про Виділ). Мені, крім того, давали до пізнання, що він має амбіцію в тім, щоби його Виділ до тої комісії запросив – инакше інакше готов <нерозбірл.>, а принаймні нічого не робити, щоб потім знов звалити вину на Виділ. Додати треба, що деякі виділові страх паляться до сеї камениці кам’яниці.

В галицькій політиці в часі з’їзду Ш[иршого] н[ародного] ком[ітету] (29.IX) зробився Umschwung: ухвалено резолюцію, в якій стверджено, що звістки про укр[аїнсько]-польську угоду неправдиві і ніякої угоди при теперішних обставинах не може бути. Під час нарад бесідники в справі угоди оперували виключно аргументами П. Професора, та й резолюція така сама, яку колись П. Проф. були поставили.

В редакції «Діла» нарешті дійшло до крізи кризи. Весоловський був змушений уступити з редакторства, натомість пертрактують з Кушніром.

Тим часом кончу скінчу, бо хочу ще сьогодня сьогодні післати послати лист.

Паням прошу передати мій поклін.

З глибоким поважаннєм поважанням

І.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 265 – 266 зв.). Перша сторінка листа написана на бланку Бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка у Львові з адресою та телефоном (ул. Чарнецького, ч. 26. Телефон ч. 624).

Місце написання встановлено за змістом.

…лист Кульженка… – Згаданий лист київського книговидавця В.С.Кульженка від 15 вересня (ст. ст.) 1911 р. зберігається: Там само, спр. 96, арк. 501 – 501 зв. У ньому він повідомляв про призупинення із 7 вересня друку підручника С.Ф.Грушевського «Первая учебная книга церковно-славянского языка» через затримку М.Гайденвурцелем паперу. Книговидавець просить також М.Грушевського завчасно доставити папір і для його «Ілюстрованої історії України», щоб уникнути затримки друку і цього видання.

… Тайбнер прислав… – Йдеться про власника видавництва «Teubner B.G. (Лейпціг-Берлін). У його видавництві 1906 р. було надруковано німецькомовний перший том «Історії України-Руси» М.Грушевського. У збережених листах до голови НТШ обговорювалися і інші проекти (Там само, арк. 573 – 577; 579 – 605; 31 лист; 1902 – 1910 pp.).

…прислав біографію Леонтовича… – Згадані відомості про Ф.Леонтовича М.Грушевський збирав для некролога: Грушевський М. Ф.Леонтович – В.Ключевський – Д.Самоквасов. Некрольогічні Некрологічні замітки // ЗНТШ. – Львів, 1911. – Т. 105. – Кн. V. – С. 168 – 174.

…написану учеником небіщика небіжчика проф. Тарановським… – Вірогідно, йдеться про працю: Тарановский Ф.В. Ф.И.Леонтович // Юридические записки, издаваемые Демидовским юридическим лицеем в Ярославле. – Ярославль, 1911. – Вып. I. – С. 139 – 153. Він же уклав першу бібліографію праць відомого правознавця: Тарановский Ф.В. Библиография трудов Ф.И.Леонтовича // Записки Общества истории, филологии и права при Варшавском университете. – Варшава, 1909. – Вып. 4. – С. I-V.

… о. Волянський пише, що в справі контракту з жидівкою він ніяк не може прийти до ладу… – Згаданий лист пароха церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Криворівні Олекси Волянського від 22 вересня (н. ст.) 1911 р. зберігається: ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 393, арк. 65 – 66 зв.

Відомо, що 1907 р. за посередництва О.Волянського в мальовничому селі Криворівні на Гуцульщині на березі Черемошу Михайло та Марія Грушевські придбали садибу, де відтоді вчений проводив свої щорічні літні вакації, де гостювали рідні, друзі, учні вченого. Щорічні повені, описані істориком у його щоденнику, та значні пошкодження маєтності спонукали М.Грушевського придбати новий грунт та будинок у більш безпечному місці.

За дорученням ученого перемовини із власницею, Ханою Бендер, вів знову Олекса Волянський. Упродовж вересня – листопада 1911 р. він докладно інформував про свої зусилля змусити «крутійку» Хану підписати контракт згідно з попередніми домовленостями. Вона посилалася на різні причини, відтягувала справу, навіть хотіла здати в оренду весь грунт, за який вже отримала задаток від Грушевських. Після довгих перемовин та умовлянь 27 листопада 1911 р. Олекса Волянський від імені подружжя Грушевських підписав з Ханою Бендер контракт (Там само, арк. 59 – 69 зв.).

3/5 новопридбаного грунту належало Грушевським, а 2/5 – місцевому різьбяреві Миколі Готичу. За порадою Олекси Волянського М.Грушевський у вересні 1912 р. викупив у М.Готича його частину грунту за 2000 корон (Там само, арк. 82 – 84). Нове помешкання потребувало ремонту, і до початку Першої світової війни Грушевські так і не перебралися до нього. У 1917 р. під час відступу російського війська будинок, придбаний ще 1907 p., був спалений.

Про долю нової садиби ще донедавна відомостей не було. В часі підготовки даного корпусу вдалося виявити лист О.Волянського до М.Грушевського від 30 вересня 1927 р. (Там само, спр. 46, арк. 1 – 2 зв.) та лист доглядача маєтку Михайла Грушевського в Криворівні Рондяка від 17 листопада 1927 р. (Там само, спр. 303, с. 192 – 195). Описуючи небувалу повінь 1927 p., вони повідомляли про придбану вченим наприкінці 1911 р. маєтність:

«З Вашої реальности реальності – як Вам впрочім писав вже о. Волянський – вода забрала лише невеликий кусок землі, а хата урятувалась лише завдяки сій обставині, що стірця води відбилась від скали (ставлячої власність Пшибиловського, в яку ми свого часу вмурували пам’яткову таблицю Франкові)».

За цими важливими вказівками на скелю Франка під час літньої експедиції в Криворівню 2008 р. завдяки місцевому священику Іванові Рибаруку та краєзнавцеві Іванові Зеленчуку вдалося встановити місце, де знаходився згаданий будинок, який, на жаль, не зберігся. Найвірогідніше, був знесений після Другої світової війни. Детально див.: Панькова С. Літні вакації Михайла Грушевського у Криворівні // Український археографічний щорічник. – Нова серія. – К., 2007. – Вип. 12. –С. 826 – 833.

…Ілько… – Йдеться про Іллю Дячука, який від 1907 р. доглядав садибу Грушевських у Криворівні.

…в справі камениці кам’яниці Любомирських. – Справа розширення помешкань для НТШ була актуальною впродовж багатьох років. Кам’яниця на вул. Чарнецького, 26 не могла задовольнити потреби Товариства, його бібліотеки, музею, друкарні, книгарні тощо. 1907 р. Виділ НТШ прийняв рішення про перенесення канцелярії, бібліотеки та музею до новозбудованого Академічного дому, який не міг утримуватися лише як гуртожиток для незаможних українських студентів (Хроніка НТШ. – Львів, 1907. – Ч. 32. – С. 2).

Проте і після цього справа придбання нового будинку НТШ не сходила з порядку денного і гостро постала у 1911 р. У листі В.Козловського до М.Грушевського від 23 січня 1911 р. йшлося про дві кам’яниці на Руській вулиці, одну – на Академічній площі та їхню ціну (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 540, арк. 85 – 86). Ця проблема була розв’язана лише у 1912 р. з придбанням кам’яниці Любомирських на Чарнецького, 24. Про завершення цієї справи див. коментар до листа І.Джиджори від 4 – 5 лютого (22 – 23 січня) 1912 р.