Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

28.08.1907 р. До М. Грушевського

Київ 15/VIII.907

Варіанти тексту

Дорогий Пане Професор!

Так і є, як пророковано з початком року, що як діло ЛНВістника ЛНВісника піде на лад, то звісна група виявить охоту й собі ж щось видавати. Дізнався я, що Грінченко, Єфремов, Дурдуковський, Квасницький і К° задумують видавати «Вік», знову ж таки «збірниками», досить часто, та поки що не періодично. Зміст має бути такий, який буває по журналам.

Ну й публика публіка ж – доложу я. Щойно затихли чутки про «Дзвона», а тут тобі знова знову така сама історія. Квасницький вже й Осінський вже заходили так здалека збирати у мене інформації, нібито невинні собі: як справа стоїть з ЛНВістником ЛНВісником, кілько скільки у нього передплатників, в що обходиться аркуш і т. д. Просто безличність та й край!

Розуміється, чорта лисого скористають вони від мене, а тільки звернули мені мимоволі увагу, що щось гейбито накльовується. Я почав тоді уважнійше уважніше слідити за сим й дізнався про сю історію. Грошей то в них теж Біг Бог дасть, от вони задумали таку операцію. Хотять власне свої книжки продати книгарні «К[иевской] ст[арины]» за готівку, уступаючи щось 60%, і за виручені тим способом гроші вести поки що діло.

Тим часом Єфремов, заки що буде, хоче видати звісну свою статю статтю окремош[н]ою окреміш[н]ою брошурою, «перероблену». Се, розуміється, дурниця: і йому за се можна буде дати по пальцях. Але що найдивнійше найдивніше, що в сю компанію влазить Лотоцький (мабуть, той «наш», бо не знаю, чи ще є який другий). На се теж прошу звернути увагу.

Як би воно там не було, а все-таки думаю взяти «меры пресечения». І так, належало б в першій лінії, я думаю, через Чикаленка (а може б, при тій нагоді і вступити в спілку «Киев[ской] старины» – книгарні пв.), аби книгарня не дуже спішилась входити в таку операцію з книжками. Далі можна б під яким «благовидным предлогом» – так собі, на здогад буряків, розвести кампанію (напр., в «Раді») проти всяких імпотентних <критиків> чи як там – словом, якісь «гріхи наші». Притім, розуміється, реклямувати рекламувати скільки мога «Вістника» «Вісника», може, я що напишу якось на сю тему.

Притім я би таки стояв за свою думку звернутись до ріжних різних людей з запросинами до участи участі в «Вістнику» «Віснику» і подати їх імена в оповістці. А то инакше інакше вони готові се зробити, а наші люде люди, звісно ж, люблять фігурувати, чи напишуть що, чи ні. Розуміється, таким, що могли б що написати, можна заздалегідь точнійше точніше зазначити, чого від них хочеться, аби вони припадково не бралися за не свої річи речі, як, напр., Леонтович хотів на суспільні теми писати. Така моя думка принаймні, бо я не знаю мотивів, для чого П. Професор не уважають відповідним писати запрошення en masse, хоч я так не розумів, аби писати до всіх і вся.

П. Професор, може, скажуть, що я надто вже легковірний і виписую всякі непотрібні алярми. Я й сам знаю, що воно, принаймні як натепер, нічого серіозного серйозного не представляє, але все-таки вважаю потрібним написати П. Професору заздалегідь про те, що знаю. П. Професор можуть на моє донесеннє донесення подивитися, як будуть уважали за відповідним. Я тим часом буду мати на них око і якщо більше дізнаюся, то зараз дам знати.

Стешенко майже напевно остає в Київі Києві, а то було з ним круто.

В конторі і друкарни друкарні нічого нового, бо сьвято свято.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Д[жиджора]

P.S. Поки що в Київі Києві про сі замисли ніяка публика публіка не знає.


Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 136 – 137 зв.).

Місце написання встановлено за змістом.

Дізнався я, що Грінченко, Єфремов, Дурдуковський, Квасницький і Ко задумують видавати «Вік», знову ж таки «збірниками»… – Проект С.Єфремова створення власного друкованого органу не мав стабільного фінансового забезпечення, а тому реалізований не був. Детально див.: Гирич І. М.Грушевський і С.Єфремов на тлі українського суспільно-політичного життя кінця XIX – 20-х pp. XX ст. // Український історик. – 1996. – Ч. 1 – 4. – С. 157 – 161. Проблема заснування неперіодичних збірників «Вік» порушувалася у наступних листах І.Джиджори, у яких він докладно інформував професора про ставлення до них різних діячів українського руху, майбутніх авторів тощо.

Тим часом Єфремов, заки що буде, хоче видати звісну свою статю статтю окремош[н]ою окреміш[н]ою брошурою, «перероблену». – Див. листи І.Джиджори від 4 серпня (22 липня), 12 серпня (30 липня) 1907 р. та коментарі до них. Детально див.: Гирич І. М.Грушевський і С.Єфремов на тлі українського суспільно-політичного життя кінця XIX – 20-х pp. XX ст. – С. 158–161.

що в сю компанію влазить Лотоцький (мабуть, той «наш», бо не знаю, чи ще є який другий). – Як один зі співзасновників видавництва «Вік» (1895), О.Лотоцький безперечно підтримав і цю ініціативу своїх друзів. Так, у листі прихильника цього проекту Ю.Квасницького до С.Єфремова детально обговорюється коло авторів та тематика статей першого збірника. Серед них називаються Шпориш (О.Лотоцький), Вітер (В.Доманицький), Шпонька (Ф.Матушевський) та ін. Щодо тематики матеріалів О.Лотоцького Ю.Квасницький писав:

«Шпоришеві треба дати якусь економічну: характер землеволодіння та землекористування на Україні (тепер), або розвиток і сучасне становище промисловости промисловості на Україні, або щось инше інше, але з цифрами та відповідними висновками. А яку дати тему Вітрові? Якби він зміг щось історичне про землю (володіння абощо), то не було б саме якраз. (Пишу усе про землю, бо у нас нічого не зроблено з цього). А може, щось «од Кобзаря»? Взагалі, Вітер каже, що треба, щоб Ви написали їм у Пітер про це ще й од себе; тоді вони можуть умовитися щодо самих статей. […] О.Лотоцький міг би написати ще про «Вік» «з пережитого лихоліття» або щось инше інше. Чи не варт було б видрукувати в 1 збірникові» (ІР НБУВ, ф. 317, № 500; лист від 18 серпня (ст. ст.) 1907 p.).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 136 – 137.