26.08.1907 р. До М. Грушевського

Дорогий Пане Професор!

Деяких змін, вказаних П. Професором, не можна в книжці поробити, бо вже, як П. Професор самі бачать, 2 аркуші надруковано і під «» поміщено вірш Маритчака. Тепер можна хиба хіба під Садовським не дати вірша, а під «Роковинами», притім замість Семенченка, який евентуально мав тільки йти, можна краще дати Олеся, бо зрештою на нього місця тут більше, а чи дальше де трапиться таке, невідомо. Кошовий, розуміється, не йде. У всякім разі прошу, якщо треба, всякі зміни подати зараз же, бо хочу на гвалт видрукувати першу половину книжки, раз через те, аби не спізнитися, а по-друге, щоби визволити медіяваль, якого дуже багато заангажовано в сій книжці, для складання кінцевих статей і бібліографії.

Скільки дадуть драми Винниченка і Лиманського – таки сьогодня сьогодні ще не можу сказати, бо не переломано. Прийшли тут «Українські теми», та П. Професор не написали, де їх помістити, щоби потім не вийшло яке непорозуміннє непорозуміння. Матушевського і Лиманського я вже давно справив, і Лиманський складений, а Мат[ушевський] складається.

Літографовані виклади Антоновича є, та не можна знайти археольогії археології, а я вже її не застав, ще раз перешукаю цілий книжний магазин, може, знайдеться. Не могла би вона сама собою пропасти пропасті. Скрипчук їде в п’ятницю і не має за що, хоче взяти в мене 10 руб., прийдеться таки йому дати.

Ех, клопіт буде тепер, коректора не буде для «Історії», бо Котик ще гаразд не підучився, а тут і коректи богато багато, бо книжка подвійна. Треба буде самому взятись за діло. Не знаю, що П. Проф. скажуть про Тарасенка. Сидоряк робить фронду і не приходить в контору інформувати, як робота йде. Він перед тим числив собі той час, коли по 6-ій заходив в контору, до урядових годин й через те, як каже, приходив «пізнійше пізніше» до друкарні. З таким толкованнєм толкуванням довготи робучого робочого дня я, розуміється, не міг згодитись, а він на злість перестав заходити, і мені приходиться забігати в друкарню, аби знати, як діла. Якщо він далі робитиме збитки, то з ним треба буде поступити круто і відставити його тільки для «Історії» і давати собі раду з Постоєм, а тоді, може, він облагорозумиться. Я з ним поступаю все-таки дуже чемно.

Про продовженнє продовження конкурсу я знав напевно, а инакше інакше був би так і написав, що як чув, абощо, тільки ж я знав, а властиво сподівався, що П. Проф. будуть мали сумніви що[до] правдивости правдивості моєї звістки, бо ж я не належу до академічних київських сфер. Тому-то я навмисне їздив до Перетца і просив його поінформувати П. Проф. в сій справі, і він в самий річи речі написав листа до П. Професора, і я сього листа нині ж вислав. Не знаю, що він там поза інформаціями написав, і П. Професор ліпше знають Перетца, але моя думка така.

Перетц, на мою думку, людина доволі слаба і хитка, а притім вже дуже він джентельменський, і на університеті він задля того джентельменства рішуче супроти жадної сторони не може поставитися. І ось виходить таке, що надовго перед якимсь рішаючим моментом він хоробрий, з незвичайно сьмілими смілими і рожевими перспективами виступає, а в міру приблеження приближення рішаючих моментів все більше стає боязливим, а коли прийде до діла – то зовсім не вміє поставитися як треба. Дальше ще теж не вияснена докладно справа, чи в нього українська справа (а між тим і на Київськім університеті) вже überwindener standpunkt в нашому розумінню розумінні.

Нарешті ще одно. Скільки я можу судити, то в нього є ще, крім того, свого рода ідея, навіть дуже заманчива, стати «родоначальником» української науки по літературі, теж хто його знає в якому розумінню розумінні. До того в нього в тім дусі є ще «баба-нашептуха» – чи як би се сказати – теж ніжний такий культурник Тимченко, і він підбиває Перетца і піддержує його в тих думках, не знаю, чи по щирости щирості, чи, може, через те, що йому прийдеться у Перетца здавати екзамени по літературі.

Словом, кінцевий вивід такий, що, на мою думку, в справі університетський можна брати під увагу тільки інформації Перетца, а менше вже руководитись його конклюзіями і радами (хиба хіба, може, тепер вони більш конкретні і рішучі), і рішучі кроки робити «по своєму усмотрению».

На жаль, Перетц має більший вплив і більше поінформований в справах Жіночих курсів, ніж в університетськім «Совете». Ось власне він нічого не знає, яка штучка криється в тім продовженню продовженні ректором речинця конкурсу. Я просив його, аби він постарався дізнатись про се дещо більше. Чи вдасться йому – не знаю. Та притім він дуже пожиточна людина тут в Київі Києві. По-перше, він з великим поважаннєм поважанням для П. Професора, перед ким він «клониться», як каже, а що головне – з сим не криється. А притім він для тутешних тутешніх київських наших «зубрів» (термін популярний і влучний від часу з’їзду земців в Москві) все-таки виходить європейською людиною на київськім грунті і людиною з деяким авторитетом. А що він стоїть по нашій стороні, а їх, напр., кружок «України», лає, отже, користно корисно значить. Може, все те дурниці, але я собі виробив таку опінію про те все і вважав за обов’язок написати про се П. Професору.

З згадки про Доманицького я міркую, що П. Проф. хотять перевести якусь реформу в редакції. Воно треба б щось зробити, бо я, сидячи тут, так як зараз, дуже мало маю змоги робити своє діло в бібліотеці і взагалі приготовлятися до екзамена. Моя думка була одначе така, що для контори перш за усе треба-таки, так сказати б, чорноробочих, бо редакцію ведуть самі-таки П. Проф. і гадаю, що так дальше буде. Отже, поки «Вістник» «Вісник» ще не сильно стоїть з матеріяльного матеріального боку, то такі більш панські співробітники що будуть тут робити? А платити треба їм ліпше, ніж тим звичайним робітникам. Справлюваннє Справлювання рукописів можна робити і у Львові, бо і там же є від чогось ріжні різні редактори і т. д.

А за Доманицьким притім все-таки треба мати «наблюдение». Я одначе зроблю так, як П. Проф. казали, тільки я не знаю, яку саме пропозицію і на яких умовах я маю йому зробити? Я прошу написати мені конкретні умови, які треба йому запропонувати. Щоб він не являвся, сказати б, люксусом в редакції ЛНВістника ЛНВісника, то, може б, йому доручити ще який постійний огляд в книжці абощо.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Д[жиджора]

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 130 – 133). Над початком листа ремарки рукою М.Грушевського щодо впорядкування книжки ЛНВ. Читаються лише окремі прізвища та фрази (Сидоряку, Кошовий – в X кн.; Семенченко), решту жирно закреслено.

Місце написання встановлено за змістом.

…вірш Маритчака. – Тут і далі у даному листі при згадках авторів, назв творів, статей чи оглядів, які готувалися до друку у VIІI-IX книжці ЛНВ, див. коментар до листа М.Грушевського від 21 (8) серпня 1907 p., де подано зміст книжки.

…замість Семенченка… – Вірш селянина з Харківщини Д.Семенченка «Блідий місяць із за хмари…» був надрукований пізніше (ЛНВ. – 1907. – Т. 40. – Кн. 11. – С. 238).

Літографовані виклади Антоновича є – Див. коментар до листа М.Грушевського від 23 (10) серпня 1907 р.

…і він в самий річи речі написав листа до П. Професора, і я сього листа нині ж вислав. – Цей лист був пов’язаний з продовженням конкурсу на заміщення другої кафедри історії Росії, який був оголошений в Університеті св. Володимира після смерті професора П.Голубовського.

Як тільки стало відомо, що М.Грушевський має наміри подати свою кандидатуру, Б.Юзефович в газеті «Закон і правда» опублікував статтю з грубими нападками на вченого. Естафету Юзефовича підхопив «Киевлянин». На захист львівського професора виступив М.Василенко в «Киевском голосе», на що знову відповідав Б.Юзефович. Справа дійшла до суду, який спочатку визнав наклепника винним, але згодом виправдав його. Детально див.: К вопросу о кандидатуре на кафедру русской истории в Университете Св. Владимира профессора Львовского университета Михаила Грушевского. – К., 1908.

У статтях Б.Юзефовича відзначалося, що кандидатуру М.Грушевського буде підтримувати В.Перетц. Збережені листи професора Перетца підтверджують це і дають можливість простежити за всім перебігом конкурсу (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 687). Він постійно інформував М.Грушевського про можливі кандидатури, відзначаючи: «Конечно, при конкурсе-если бы Вы пожелали принять в нем участие – солиднее Вас не было бы никого» (Там само, арк. 29 – 30 зв.; лист від 30 березня (ст. ст.) 1907 р.).

На початку серпня з’ясувалося, що весняне подання факультету про оголошення конкурсу ректор «положил под сукно», а з дозволу міністра освіти конкурс оголошено з 10 серпня до 10 листопада 1907 р. Це стало відомо І.Джиджорі, тому він і звернувся до В.Перетца за докладним роз’ясненням, яке той і подав у листі до М.Грушевського від 11 серпня (ст. ст.) 1907 р. (Там само, арк. 50 – 51 зв.).

Передбачаючи, що може з’явитися кілька претендентів, Володимир Миколайович був упевнений, що Грушевський залишиться єдиним солідним кандидатом. Далі, з одного боку, він запевняв львівського професора у підтримці його кандидатури деканом факультету Бубновим, з іншого, висловлював побоювання, що чорносотенці «будут стараться никого не пропустить, дабы с заднего крыльца прошел «союзник» их», тобто був призначений міністром.

Отримавши цього листа, М.Грушевський записав у щоденнику: «Прийшло від Перетца поясненнє в справі конкурсового терміну, отже, можна відложити від’їзд» (Там само, спр. 25, арк. 157 зв.; запис від 16 серпня (ст. ст.) 1907 p.). Під час вересневого перебування у Києві М.Грушевський відбув низку візитів до професорів університету, декана Бубнова. Документи на конкурс подав лише 9 листопада 1907 р. (Там само, арк. 166). Окрім згаданого листа В.Перетца, збереглося ще декілька листів, в яких він докладно інформував про результати роботи комісії, засідання факультету, відгуки про конкурсантів (офіційно у конкурсі взяли участь М.Грушевський та В.Савва). Повідомив він і про результати голосування на засіданні факультету, яке відбулося 24 квітня (ст. ст.) 1907 р.:

«Ни Вы, ни он – не избраны. Он получил все же +7 и -7, Вы +6, -8, т. е. ни один абсолютного большинства. Мы лишились Вас – м[ожет] б[ыть] навсегда, м[ожет] б[ыть] на долгое время» (Там само, спр. 687, арк. 8 – 9 зв.).

Див. також лист І.Джиджори від 24 (11) травня 1908 р. та коментар до нього.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 133 – 135.