24.05.1908 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Про все, що по моїй думці представляло який-небудь інтерес, я писав П. Професору ще з Київа Києва. Сидячи в Москві, я нічогісенько нічогісінько не знаю про наші справи в Київі Києві і т. д. Проте і нічого мені писати.

З загальноросийських загальноросійських справ теж нема нічого такого, що мало б для нас якесь спеціяльне спеціальне значіннє значення. Тут загалом тепер тільки й мови про поєдинок Гучкова з Мілюковим, який, одначе, не відбувся, як відомо, і про побитє побиття Мілюкова двома співробітниками «Руси» за те, що «Речь» закинула «Руси» шантажі на ріжних різних байках.

Про історію з Київським університетом – про яку мені неприємно згадувати – писала, як П. Проф. певне відомо, крім київських газет також «Речь», розуміється, не в користь київських чорносотенців. Поза тим була ще коротенька замітка в «Новом времени», яка обмежилася більш тільки до самої передачі факту, висказавши мимоходом втіху, що Київський університет дав «отпор» «українофільству».

Вся біда тут в Москві в тім, що нема тут ніяких наших людий людей, які помогли б мені чи кому иншому іншому пристроїтися чи радше познакомитися познайомитися з ріжними різними редакціями, де можна б було хоч деколи що-небудь написати про наші справи. Я зараз по убийстві убивстві намістника намісника написав статейку про галицькі справи, та ніде було її помістити.

Щодо моїх зайнять в архіві, то справа так стоїть. Матеріялу Матеріалу тут є доволі, хоч він дуже порозкиданий й шукати приходиться більш навгад. Поки що я обмежений на Архів юстиції і Рум['янцевський] музей, бо до Архіву заграничних справ в мене ще нема дозволу. Найпоганійше Найпоганіше в моїх роботах те, що якраз для наших справ нема описий описів ані індексів, а ті, що вже надруковані, нікуди не годяться. Про се я вже переконався кілька разів, заглянувши до кількох сто[в]пців Білгородського стола, де по описи не повинно нічого бути для [моєї теми], а там, власне, знайшлися цікаві звістки про батька Апостола і його самого, і то ще з 1659 р.!

Шуйська зараз занята иншими іншими роботами і мені наразі не може помогти, а власне переписка забирає мені найбільше часу. А все ж таки признаюсь, тут в Москві умови для роботи найкращі, дякуючи не тільки архівам, але і Рум’янцевській бібліотеці. Де-як-де, а тут варто би мати Т[оварист]ву свого кореспондента чи як там. Скільки можу тепер бачити, то моя робота виходила б далеко більшою, ніж я початково думав, бо я на лихо собі зачав всю ту історію від батька Апостола, замісь замість обмежитися самим тільки гетьманованнєм гетьмануванням, хоч се власне гетьманованнє гетьманування найменше інтересний період з життя Апостола, який поза тим представляється дуже цікавою фігурою.

Наколи б мав змогу тут сидіти довше, то я відрік би ся і вакацій. В міру поступу роботи, яка тепер все-таки більш того, що збираннє збирання матеріялу матеріалу, я буду докладно про те доносити П. Професору.

Огляд ЛНВістника ЛНВісника я пришлю незабаром, я ж не знав, що по моїм несподіванім виїзді з Львова його нікому иншому іншому не доручено.

Угодова політика Том[ашівського], про яку П. Професор писали, в сім спеціяльно спеціально випадку мене більш ніж дивує. Адже я пригадую собі, що коли в часі сьвят свят у Львові я йому легко натякнув, що в деяких кругах балакають про те, що наші Т[оварист]ва повинні йти до намісника, то він страшенно обурився, чи, може, тільки вдавав обуреннє обурення?

В усякім разі при теперішних обставинах така зміна погляду дає богато багато до думання і наказує бути обережним.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Джиджора

Адр[еса]:

Воздвиженка ул., Меблир[ованные] комн[аты] «Петергоф», кв. 121. Ив. Джиджоре

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 175 – 177 зв.).

Це відповідь на картку М.Грушевського від 12 травня (29 квітня) 1908 р.

Не знаючи про місце перебування професора, І.Джиджора відправив цього, а також наступного листа від 31 (18) травня 1908 р. до Львова (див. лист І.Джиджори від 4 червня (22 травня) 1908 р.).

М.Грушевський в цей час був у Києві і не мав змоги прочитати їх, тому 31 травня – 1 червня (18 – 19 травня) висловлює здивування, що його учень не дає про себе знати. Власне, у всіх листах М.Грушевського та І.Джиджори за період від 23 (10) квітня по 15 (2) червня 1908 р. висловлюються взаємні непорозуміння щодо відправлених один одному кореспонденцій. Листи за цей час розміщені за хронологією написання, але засадничий принцип «лист – відповідь» порушено через неможливість адресатів вчасно ознайомитися зі змістом листів та відповідно затримку з відповідями.

…тепер тільки й мови про поєдинок Гучкова з Мілюковим… – Як повідомляли тогочасні газети, конфлікт між депутатами III Державної думи Росії розпочався 2 травня (ст. ст.) 1908 р. Під час своєї доповіді О.Гучков, звертаючись до лівих, сказав, що деякі депутати і навіть окремі партії зацікавлені в тому, щоб робота Думи не закінчилася успішним розглядом бюджету. Після цього лідер фракції кадетів та думської опозиції П.Мілюков з трибуни тричі назвав слова Гучкова «неправдой». Через дві години О.Гучков, вважаючи себе публічно ображеним, передав через голову Думи М.Родзянка виклик П.Мілюкову на дуель. П’ять днів тривали перемовини представників обох сторін, у результаті яких П.Мілюков вибачився. Це вибачення задовольнило лідера партії октябристів, на чому конфлікт вичерпався, притім набувши широкого розголосу в тогочасній пресі.

…і про побитє побиття Мілюкова двома співробітниками «Руси». – Полеміка між газетами розгорнулася на початку травня 1908 р. через публікацію в «Речи» статті, в якій йшлося про журналістське розслідування та шантаж співробітниками «Руси» М.Поповим та В.Климковим київських банків. Названі співробітники вважали замітку наклепом, а відповідальним за її публікацію – фактичного редактора «Речи», депутата Державної думи П.Мілюкова. 9 травня (ст. ст.) 1908 р. вони прибули на його квартиру з вимогами дати роз’яснення та назвати джерело інформації. Не отримавши бажаних пояснень, М.Попов вдарив П.Мілюкова. Цей інцидент широко висвітлювався на сторінках центральних російських газет. Представники думського бюро преси та поступових груп Думи висловили співчуття відомому політичному діячеві, інтерпретуючи цей акт як насильницький. М.Попов та В.Климков взяли на себе відповідальність за вчинок, опублікувавши листа у пресі, але водночас заявили про вихід з газети.

Про історію з Київським університетом… – Йдеться про останній етап конкурсу на заміщення другої кафедри історії Росії Університету св. Володимира, на який ще у 1907 р. подав документи М.Грушевський. 26 квітня 1908 р. на засіданні Ради історично-філософського факультету відбулося голосування. М.Грушевський отримав 6 голосів «за» і 8 – «проти», інший претендент, В.Савва, 7 «за» і 7 – «проти». У результаті такого голосування кафедра не була заміщена аж до 1914 р. Газета «Рада» відгукнулася на цю подію публікацією «Нова пляма на київському університеті».

У ній наголошувалося, що такий результат стосовно М.Грушевського є образою не лише української науки, а й усієї української нації (Рада. – 1908. – 1 (14) травня. – № 100). Обурювався з цього приводу і І.Джиджора у листі до нареченої, Наталії Навроцької:

«А ту бач, якийсь гурток обскурних невіж, просто ідіотів з темної інституції, що називається Київським університетом, судить кого? – чоловіка, котрий, давши частинку гілки свого таланту, міг би їх всі[х] поробити розумними людьми, а частину свого характеру – зробив би їх благородними» (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2317, арк. 58; лист від 22 (9) травня 1908 p.).

Поки що я обмежений на Архів юстиції… – Московський архів Міністерства юстиції (МАМЮ) був утворений у 1852 р. як історичний архів шляхом об’єднання трьох самостійних установ, що діяли при московських департаментах Сенату: Розрядно-Сенатського архіву, Московського державного архіву старих справ і Архіву колишніх вотчинних справ. У 1886 р. за проектом талановитого архітектора Абрама Івановича Тихобразова (1824 – 1897) на Дівочому полі – на той час великому пустирі – було споруджено будівлю з елементами візантійського декору в зовнішньому оформленні як спеціальне приміщення для зберігання старих документів та рукописів МАМЮ з доволі просторим читальним залом на другому поверсі (нині вул. Велика Пироговська, 17).

У МАМЮ було проведено велику роботу із систематизації та публікації архівних джерел. Найбільшою популярністю користувалося систематичне видання «Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве Министерства юстиции» (СПб.; М., 1869 – 1921. – Т. 1 – 21), в якому містилися історичні довідки про установи, огляди, описи документів, дослідницькі статті. У 1890 р. побачив світ путівник «Памятная книжка Московского архива Министерства юстиции» (М., 1890. – 235 с.), що містив бібліографію опублікованих описів фондів, яким, ймовірно, неодноразово користувався і І.Джиджора. Див. також: Шохин Л.И. Московский архив Министерства юстиции и русская историческая наука: Архивисты и историки во второй половине XIX – начале XX века. – М., 1999; Центральный государственный архив древних актов СССР: Путеводитель: В 4 т. / Сост. Е.Ф.Желоховцева, М.В.Бабич, Ю.М.Эскин / ЦГАДА СССР. – 2-е, стереотип, изд. – М., 2000. – Т. 1. – С. 25 – 29. Нині це Російський державний архів давніх актів (РГАДА).

…до Архіву заграничных справ… – Йдеться про старий Московський головний архів Міністерства закордонних справ (МГАМИД). Саме у його фондах І.Джиджора виявив листи миргородського полковника Д.Апостола до князя О.Д.Меншикова за 1720 – 1727 pp., які для нього скопіювала М.М.Шуйська. У 1940-ві – 1950-ті pp. колекції Московського головного архіву Міністерства закордонних справ були розділені. Документи до 1720 р. увійшли до складу теперішнього Російського державного архіву давніх актів (РГАДА). Документи після 1720 р. було переміщено до фондів відомчого Архіву зовнішньої політики Міністерства закордонних справ СРСР, нині Архів зовнішньої політики Російської імперії Історико-документального департаменту Міністерства закордонних справ Російської Федерації (АВПРИ) у Москві (сучасна адреса: вул. Велика Серпуховська, 15).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 162 – 164.