Пролог

Михайло Грушевський

Спомини князя Ярослава

Глибокий густий ліс, без сліду дороги. З-за кущів показується ловчий, який поволі поступає, неспокійно розглядаючись. За ним другий.

1 ловчий

Ні, се не Красний Лог, тисини там нема. Ні-ні! Хто чув тисину там? Не правда ж, брате?

2 ловчий

Проклятий заєць збив нас з дороги.

1 ловчий

Заєць не простий. Видно, лісовий дід нас збиває. Блуд се був.

2 ловчий

Прийдеться затрубити. (Береться за ріг).

1 ловчий

Ей, біда буде! Старий затівається.

2 ловчий

Сполошимо звіря, а нічого робить. (Трубить).

1 ловчий

(послухавши).

Нічого не чути. Ну, та й не диво, коли блуд.

2 ловчий

От бісова химера.

1 ловчий

Не згадуй, не гніви! А! От діда лісового слід. (З торби витягає окраєць хліба). Соли нема у тебе?

2 ловчий, знайшовши, подає сіль.

1 ловчий

По-доброму воно й добре. (Посоливши окраєць, кладе в дупло великого бука). Годуйся, діду добрий, годуйся нівроку.

2 ловчий

Ая все-таки краще затрублю ще раз.

1 ловчий

Ні, то вже лиши!.. Чекай. (Надслухує). От бач і голос.

2 ловчий

(надслухує).

Та ніби…

1 ловчий

По-доброму, воно й добре, кажу. Діда погодували, от він і виведе нас.

Ідуть далі, виходять за сцену. По хвилі – третій і четвертий ловчий.

3 ловчий

Та вже ж! Он і слід.

4 ловчий

А вже, і я кажу, що так воно показувало. Диви, і дідові лісовому страва!

3 ловчий

Ніхто, як Михно, певно! Не забуде погодувати – і лісового, і водяного, і болотяного.

4 ловчий

Не бійсь, не завадить. Михно, брате, также не дурень!

Проходять слідом перших ловчих. Сцена порожня. Скиглить яструб десь високо. За хвилю – молодий княжич Ярослав з кормильцем Сірославом, за ними оподалік – кілька ловців.

Ярослав

Та й ліс, ну, ліс! Немов від сотворіння світу в нім не ступало людської ноги. Ловці он наші бач – уперше слід продерли! Пройдемо – й знов сей слід кущі сховають, щоб іншим не кортіло. А день який! П’янить, немов вино злотисте царгородське. Не знаю сам, чого так радісно мені?

Сірослав

Молодість, княже любий! Доти й радісно, поки молодий.

Ярослав

Так ти собі думаєш, дядьку! Чи, може, твоя молодість була весела? А моя темна, понура, як досвітній ранок… Але не сьогодні. Сьогодні все сміється круг мене. Небо обіймає землю і сонячне світло виціловує кожду гіллячку, кождий листок. І я б обіймав, пестив би, цілував би кожду травинку, кождий камінець. Братався б з кождим деревом, танцював і скакав би з вітром перелетним. Ти смієшся, дядьку?

Сірослав

Ні, я не сміюся. Тішуся. Тішся і радій, сину любий, поки молодість в тілі, поки радість у серці. Тепер тебе все тішить: кождий листок і кождий камінець, а потім не потішать і всі скарби світові. Набирайся змолоду радости – на ціле життя.

Ярослав

Ти добрий, дядьку! Ти не жалуєш мені радості, хоч і сам старий. Мені здається, що старі завидують її молодим, а се так гірко, що люди завидують і заважають оден другому. Коли так радісно, хотілося б, щоб усім було радісно. Душа до всіх людей, до всього світу розкривається. І так стає сумно.

Сірослав

(задумано).

Сумно!

Ярослав

Коли так радісно, так усе сміється навколо, подумаєш, як багато лиха й неправди на світі, й стане тяжко. (Помовчавши, серйозно): Ти думаєш, дядьку, я не бачу, який батько людям тяжкий, скільки від нього горя і сліз ллється?

Сірослав

Судити батька не годиться. Батько твій – князь великий і мудрий, землю свою розстроїв і убезпечив!

Ярослав

Знаю, знаю! Все знаю! Угрів побив і ляхів, князів руських і волинських, і все таке. Тільки – чи не можна було те все інакше? Як згадаю брата Івана, що він бездомний по світі блукає по чужих краях, – Володарів внук, як і я – старший від мене, отчич перемиський… Батько його отчину держить… Не гнівайся, дядьку! Не від тебе чув се, так. Але се правда. І до Галича він має право, по правді сказавши. Жаль і сором! (Сірослав хоче перебити). Так, ти хочеш сказати! Знаю все. І що батько то мудро порадив. Тільки мудрість його не добра. Нема щастя від неї ні людям, ні йому самому. І мені світ застить. Каже їхати на чужу сторону, женитись біг зна куди, на кінець світу. Там, кажуть, люди і сонця не бачать, цілий рік зима у них, з шкіри звірячої не вилазять, так зашиті в ній і ходять.

Сірослав

Ну, де Ростов, а де та сторона! То коло Студеного моря, за Зелізними воротами…

Ярослав

(в іншім тоні).

Отаку жінку, в шкіру зашиту, висватає мені батько. (Сміється). Га, дядьку?

Проходить направо в ліс, Сірослав і ловці за ним.

Одміна

Поляна серед лісу. Чути голоси. З правого боку вибігає гурма дівчат, за ними парубки.

Дівчата

От гарне містечко, рівненьке, сестрички. Ставайте по сей бік. Не так густо! Добрине, відступися!

Парубки

Не товптеся, чекайте! Лазуря пустіть направо, він коноводом буде. Ставайте стіною против стіни!..

Настуся

Мене в середину пустіть, сестрички. Станиле, Станиле, я против тебе!

Дівчина

(коло неї).

Ні, Станило против мене! Против тебе Мончук. Правдо! Дивись!

Друга дівчина

Станиле, Станиле! Хто против тебе, Настуся чи Любина? Против кого ти стоїш?

Парубок

Я против Настусі, тільки против Настусі!

Настуся

Мовчи, Марино!

Дівчина

(скраю).

Цитьте, сестрички! Зачинайте всі враз.

Дві стіни стоять против себе і зачинають гру:

1 стіна

Ой ми в поле вийдемо, вийдемо,

Діду ладо, вийдемо, вийдемо!

2 стіна

Ми дорогу зайдемо, зайдемо,

Діду ладо, зайдемо, зайдемо!

1 стіна

А ми ріллю зоремо, зоремо,

Діду ладо, зоремо, зоремо!

2 стіна

А ми коні пустимо, пустимо,

Діду ладо, пустимо, пустимо!

1 стіна

А ми просо посієм, посієм (і т. д)..

А ми просо витопчім, витопчім (і т. д)..

З лівого боку показуються ловчі 1 і 2 і розглядаються.

Парубки

Чекайте, стійте, дівчата! Се якісь чужі. Відки вони взялися?

Дівчата збігаються з криком докупи.

1 парубок

(до ловчих).

Що ви за люди?

2 ловчий

Ми? Княжі ловчі, хіба не бачиш?

Дівчата

(з переляком і цікавістю).

Княжі ловчі? Дивіться, які страшні. Та де, зовсім не страшні!

1 ловчий

Так, так! Ми княжі ловчі! Не бійтеся, добрі люди! Добридень вам!

1 парубок

І вам добридень! Але звідки ви сюди прибились?

2 ловчий

А що ж то за біда? Чи нам сюди ходу нема? Ми княжі люди, нам скрізь дорога вільна.

1 ловчий

Заблудили, без сорому казка. Блуд нас закрутив, та добрий дід, дякувати йому, до вас справив!..

Надходять 3 і 4 ловчі.

3 ловчий

На грище, видно, попали. Що ж, приставаймо й ми до них.

4 ловчий

Дівчата гарні, нівроку. (Приступає до Настусі). Добридень, дівчино, як тебе величати?..

Дівчата

Ой, він чіпляється до нас! Братики, чого він до Настусі пристає!

2 парубок

Чого хочеш, чоловіче, від дівчини?

1 ловчий

Лиши, Воято, не полохай дівчат!

3 ловчий

Я не полохаю. Що ж, як ми на грище трапили, чому б і нам не погратись?

2 парубок

Хто тебе на грище кликав? Ми тебе не знаємо, і з тобою не пристаємо.

3 парубок

З нами ходи погратись, коли охота, а дівчат не зачіпляй.

3 ловчий

Ти охочий зо мною гратися? Що ж, давай. (Приступає до нього).

1 ловчий

(стримуючи Вояту).

Он який-бо ти скорий… По-доброму треба, а ти зараз до свари приводиш!

4 ловчий

Відчепися, Михно, що ти мені за наставник!

Парубки

Не піддавайся, братця. Що вони, як собі пірця повтикали, так уже й велике свято? За шию його та й у воду, вражого сина!

Серед крику й замішання з лісу виходить Ярослав з Сірославом і іншими ловчими.

Сірослав

А то що за крик? Видно, наші ловці зачепились з людьми.

3 ловчий

Та тут на грище натрапили.

Ярослав

Добре ми грище! Чому ж з людьми завели свару? Воято, се ти тут воюєш? От маєш. Не годиться! Перестань. А ви, браття і дружино, нічого не бійтеся! Се княжі люди, вони вам нічого не зроблять.

Сірослав

Се молодий княжич ваш, Ярослав, мужі!

Парубки

Милостивому князеві чолом б’ємо! Добрий день, княже наш господине! Щасливо прибуваєш, княже!

Ярослав

Добридень і вам, браття. Перебили ми вам забаву, вибачайте!

Сірослав

Помилилися й заблудили, і не знаємо, куди забилися.

Парубки

А се Мокрий Слід зветься, від Бобровників.

1 ловчий

Мокрий Слід, гай-гай, куди нас дід вивів! Та се, від Красного Логу годин буде зо три, ну-ну.

Ярослав

Нічого, невелика біда. Спічнемо тут, коли так. Дістаньте, браття, що там єсть у нас.

Сірослав

Он тут на горбочку добре буде.

Ярослав

І вас, браття, просимо з нами пополуднувати. Сідайте, дівчатка, розгостіться.

Помалу, з церемоніями сідають.

2 ловчий

(дістаючи страву).

Отак, княже господине! Пішли ми на кози, а уловили вепра! Не добрі ми ловці? (Сміх).

1 ловчий

Стрілець стріляє, Бог стріли носить.

2 парубок

Ну, вепра би-сьте тут не встрілили. Се під Тисьменицю, туди бувають.

3 парубок

І під Угольїнками, я чував, що бувають.

2 парубок

Може, а тут таки нема, і не чув ніхто.

Сірослав

Хто ж нам за господиню, за королівну буде, приймати нас та частувати?

Дівчата

Настуся Чагрівна! Настуся у нас за королівну!

Настуся

Ой, що ж ви мене соромите, сестрички!

Сірослав

Не зроби нам сорому, а зроби честь князеві і нам, дівчино красна!

Настуся

(соромлячися, приймає срібну сулію і, наливши, з поклоном подає чару князеві).

Будь ласкав, княже господине!

Ярослав

(з цікавістю і замилованням приглядається їй).

Спасибі за честь, дівчино красна, королівно ясна!

Настуся

(прийнявши чару, підносить Сірославові).

Будь ласкав, отче господине!

Сірослав

Спасибі, дочко! (Випиваючи). Будь здорова і ти! Видно по тобі чесний рід і добрих батьків, що нас так красно приймаєш. Бачиш, як випив, так і згадав, що знаю твого батька – молодший від мене років може о п’ять, високий і на лиці ясний, а волос темний.

Настуся

Не так темний, бо й побіліло вже багато, отче господине! (Частує по черзі інших).

Сірослав

Так-так, знав його здавна! За старого князя Володаря, либонь. Але давно не бачив, давно!

Настуся

Та, мабуть. Не охочий до городу. Дома господарить. Призволяйтеся, браття!

2 парубок

Отак не думали, не гадали, до князя на пир попали.

Ярослав

Та тут уже вибачайте, браття! А прошу коли до мене на двір загостити.

Парубок

Спасибі, княже милостивий. Дякуємо за ласку і страву!

Закусивши, підіймаються.

Сірослав

Ну що ж, либонь і нам пора. Нерано вже.

1 ловчий

Нічого, дід нас справить. Бачу, що він уже нас прийняв у свою ласку!

Встають, ловчі збирають посуд і останки страви.

Сірослав

(порядкує).

Так, зав’яжи міцніше! Не туди – удариш чимсь, от і пропало. Дай сюди! (Ловці метушаться).

Ярослав

(підходячи до Настусі).

Справді, добрий дід завернув нас з нашої дороги і завів нас сюди. Без його не побачили б ми тебе.

Настуся

Нема чого й бачити.

Ярослав

Смієшся хіба з мене, чи й справді не знаєш! Такої гарної дівчини не доводилося мені видати.

Настуся

Хіба ти смієшся з мене, княже. Я заплачу з сорому, що ти мене на глум береш.

Ярослав

Ні, вір мені (з запалом, спішно, щоб не перебили) – відколи я дивлюсь на світ, я не видав такої краси. Очі твої як зорі… (Вдивляється). Як криниці глибокі. Заглянеш – і тягне, і страшно заглянути – дух захоплює. А заговориш – як джуркало дзвенить, і грає, як музика, сопілі тихі. Засмієшся – немов золото розсипалось і побігло по світлиці.

Настуся

Що ти говориш, княже! Перестань, почують – будуть з мене сміятися, що ти мене дуриш.

Ярослав

Нехай чують! Я не дурю. Ти мені життя освітила…

Сірослав

(здалека).

Ну, княже! Ідемо? Готово ніби.

Ярослав

То й добре! Ідіть, я за вами зараз! (До Настусі). Твоє лице тепер не зійде мені з очей, і голос твій лунатиме в ухах у мене куди не піду. Я не матиму спокою, поки тебе не побачу знову.

Настуся

(настрашено).

Не годиться тобі, княже, мене шукати, за мною їздити. Ти славу пустиш на мене! Я не хочу! Я чесного роду, і зроду не чув ніхто лихої слави на нас!

Ярослав

Ніхто не буде знати, як я знайду тебе. А тільки без тебе жити не буду.

Сірослав

(здалека).

Агов, княже!

Ярослав

Іду вже, йду! Будь здорова, Настусю, і не бійсь мене, – я б краще умер, якби мав тобі кривду зробити! Ти мені мила – миліша над усе! Я не буду жити, коли не побачу тебе!

Іде. Дівчата й хлопці приступають до Настусі.

Дівчата

Що він говорив тобі, Настуню? Який гарний княжич! Такий молодий, а так дивиться сміливо! Справді, як сокіл ясний.

Настуся

(мовчить оголомшена, потім починає раптом плакати).

Ах дівчаточки, сестрички мої…

Дівчата

Настуню, чого ти плачеш? Може, він тобі сказав щось прикре…

Настуся

Ні, сестрички, він нічого не сказав лихого. Він говорив самі ласкаві слова.

Дівчата

Він справді ласкавий і добрий. Гордий справді, як королевич, а такий простий.

2 парубок

Справді, простий.

Настуся

Ходім, дівчатка, побіжім – ану хто скоріш? Біжить, дівчата за нею.

1 парубок

Чорна вівця, біла вівця, оден дух овечий!

3 парубок

До чого ти?

1 парубок

Князі, кажу. Були б добрі, та тільки все одно князі.

2 парубок

Ходім за дівчатами, мерщій!

1 парубок

Лихо їх сюди на нашу путь принесло!

Ідуть за дівчатами.

Примітки

Як згадаю брата Івана, що він бездомний по світі блукає по чужих краях, – Володарів внук – йдеться про Івана Берладника, двоюрідного Ярославового брата. Володар Ростиславич (? – 1124) – князь Звенигородський (1085 – 1124) та перемиський (1092 – 1124). Разом з братами Рюриком (? – 1092) та Васильком (бл. 1066 – 1124) – один із засновників незалежного Галицького князівства.

… коло Студеного моря, за Зелізними воротами – Студене море – давньоруська назва Північного Льодовитого океану.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 301 – 307.