Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

П’ята дія

Михайло Грушевський

Горниця в княжім дворі. Передвечірня пора. Мелодично передзвонюють вечірні дзвони. Настуся сидячи розчісує волосся синові, що стоїть перед нею.

Олег

Ти, мамо, не будь з того бідна, але я мушу тобі завважити, що ти виховуєш мене занадто пещено, як не годиться княжичеві.

Настуся

(з благою усмішкою).

Ану, звідки ж ти дізнався сього?

Олег

Я се чую від багатьох, але не хотів казати тобі неприємного. Ти виховуєш мене як дівчину або якого-небудь купецького пічкура. (Видимо, імітує по-своєму чиюсь інтонацію). Держиш мене завсіди коло себе, назоруєш і щохвилі посилаєш по мене, аби я десь не забавився. А се не годиться для мене! Воята оповідав мені, що королевичі угорські тільки в великі свята приходять на поклін до матери, а живуть з конюхами, ловцями й джурами королівськими, тому що мусять добре вправитись у військове діло.

Настуся

Ну, може, часом, а не все, бо мусять также навчитися читання, письма, співу і грання, і гарних обичаїв?

Олег

У них, Воята каже, того нема!

Настуся

Ну, хоч би у угрів був такий звичай, то тобі не треба брати з них прикладу – ти мусиш бути всього ізучений, як твій батько і твої брати, царевичі грецькі.

Олег

Ти того не розумієш, мамо! (Так само з імітацією). Бо князя не шанують за те, що він буде книжник-філософ, тільки, щоб він міг дати приклад дружині на війні.

Настуся

Ну, а от бачиш, твій батько – такий славний і страшний всім землям, а ніколи не ходить з військом сам, а посилає з воєводами.

Олег

(дуже серйозно).

Ну, бачиш, я думаю, що мені треба бути воєнним князем, щоб відібрати від ляхів і угрів ті україни, що вони забрали. Інакше се задавниться, і тоді буде се далеко тяжче.

Настуся

(щасливо усміхаючися, жартом).

Ти б поговорив про се з батьком, коли він вернеться з Сянока.

Олег

Добре, я поговорю.

Ратьша

(входить).

Там знов притягся Пленкович.

Настуся

Ну, що ж, я завсіди рада йому, він нас любить.

Ратьша

Він міг би щось мудрішого видумати, як оббивати у тебе пороги!

Чурило

(входить гарно вбраний, з двома пажами – одному віддає свої рукавиці і шапку, другому – свій стилет).

Княгині чолом і князеві молодому! Як днювали, чи здорові?

Настуся

Здорові, гаразд, як ти, Чурило? Де пробував тепер, в яких сторонах?

Чурило

(з легкою іронією).

Хіба не знаєш, княгине? Я став тепер страшенно поправним. Відколи батько держить тисячу й не має часу господарювати сам, я мушу журитися всім батьківським господарством.

Настуся

Хто б тобі вірив, Чурилоньку, щоб ти міг журитися господарством?

Олег

Я можу йти тепер, мамо?

Настуся

Можеш, сину!

Олег

Вую, я хотів спитати тебе про тих коней.

Ратьша

Ну-ну, ходім, спитай!

Виходять.

Настуся

Недовго тримай його, брате, вже не рано – нехай вертає!

Ратьша

Гаразд.

Чурило

Як живеш, королево, світ очей моїх? Я не бачив тебе три дні, а здалося мені віком!

Настуся

Спасибі тобі, Чурилоньку, за пам’ять і за овочі, що ти мені прислав, – хоч і не потрібно: я знаю й так, що ти пам’ятаєш про мене, і тішуся тим. Коли мені страшно і сумно – я думаю, що от Чурило, певно, думає, як би мені було легше – і мені стає легше.

Чурило

Се те, чого мені треба – аби ти завсіди була певна, що я чим можу – готов тобі послужити, хоч би й кров свою за тебе вилляти!

Настуся

Як же дружина твоя, Чуриле? Вже не наганяє тебе до господарства?

Чурило

Ні, вона дуже боїться, що я її відішлю, і ні в чім мені не суперечить. Все ворожить – хоче приворожити. Тепер що ступлю, де сяду – все якісь нитки, та зілля, та коріння. Все коло мене якісь відуни та ворожки – назорують, сліди мої вибирають…

Настуся

А тобі не страшно, Чурилоньку?

Чурило

Вороження не боюсь (сміючись) – а от, щоб помилкою не отруїли мене якимсь корінням замість привороту!

Настуся

(здригнувшись).

От мені се не дає покою – що можуть чогось підсипати, запекти: не так за себе, як за Олега і князя.

Чурило

Від того не устерегтися. На Бога то все здати!

Раптово входить Чагро – схвильований, задиханий, стеряний, розтріпаний – не вітаючись.

Настуся

(встаючи).

Ви, батічку? Здорові приходите, що вам? (З тривогою приглядаючись).

Чагро

Де Олег, Настусю, де Ратьша? А се ти, Чурило? Де батько?

Чурило

Як днювали, отче? Отець повинний був на дворі бути.

Настуся

(з великою тривогою).

Що сталось, батічку? Може, з князем?

Чагро

(опам’ятуючись).

З князем? Авжеж, з князем. Вхопили ж його!

Настуся

(з розпукою кидаючися до нього).

Князя? Вхопили?

Чурило

Хто вхопив, отче?

Чагро

Святополк, бачу, з боярами. Його се замисел, і царевичів.

Настуся

Але як могло се статись? Князя? Не можу зрозуміти!

Чагро

Що ж, удалося. На всяку мудрість знайдеться ще більша, а особливо – ще зліша й підліша.

Настуся

На свого хлібодавця руку підняв!

Чурило

Віддасть він тепер за той хліб.

Ратьша з Олегом входять з тривогою. Олег кидається до матери.

Ратьша

Щось з князем сталося! Ти не чув, отче?

Чагро

Найгірше сталося! Під Жидачевим вхопили його. Декотрі з дружини були, видно, в змові з Святополком і Станиславом, а тих, що не продалися, побили.

Ратьша

А Судислав з полком на Низ пішов!

Чагро

А Григорій під Бужськом!

Чурило

То Володимир з Святославом умисне полки вислали, щоб туди стягнути нашу силу…

Ратьша

Хто зна, чи і в тих полках не буде того самого – коли в княжім полку люди запродались.

Чагро

Ну, говорити не час. Потім поговоримо. Ти, Ратьша, зараз вишли гінців вірних до Григорія і Судислава.

Ратьша

Зараз.

Чагро

Щонайшвидших!

Ратьша

Ну, розумію.

Чагро

І тут, на дворі, заложіться. Ти, Чурило, обвісти батька якнайскорше.

Чурило

Ні, отче, до батька кого іншого пішли!

Ратьша

Чому?

Чурило

Я тут зістанусь. Про всяке, княгине!

Настуся

Спасибі тобі, Чурилоньку!

Чагро

Ну, добре, се лишаю на вас! Воно ще не так зле, аби з того не вийти. Я піду підіймати людей.

Настуся

Пильнуйся, отче, не впади в напасть!

Чагро

Не бійся, доню! Вони повинні тепер встати всі як оден муж на бояр, за князя і за себе – за свою волю. (Виходить).

Чурило

(до хлопців).

Ти принесеш мені зброю. Ти з перстенем отсим поїдеш до Михайла і скажеш з усім двором моїм їхати якнайскорше сюди. На дворі зістануться люди Сірославові.

Хлопці виходять.

Ратьша

Ну, я піду розпорядити.

Олег

І я з тобою! Правда, мамо, мені випадає теж стати з людьми і боронити двору?

Ратьша

Ні, сину, тобі треба бути з матір’ю! Батько на тебе її лишив, виїжджаючи, ти мусиш її боронити, поки він не вернеться!

Настуся

Так, сину, ти мусиш бути при мені.

Олег

Як ви так кажете, то я мушу своє діло сповнити.

Під час остатних розмов починається далекий гук, дзвони б’ють на гвалт, спочатку зрідка, далі все частіше, в різних місцях.

Чурило

Підіймається місто!

Ратьша

Я йду! То ти з ними будеш, Чуриле? Я здаю їх на тебе.

Чурило

Можеш іти. Я їх не лишу! (Опасується мечем, що приніс йому тим часом джура, й оден стилет віддає йому). Се тобі тим часом.

Варвара

(вбігає схвильована і роздражнена до останнього – до Ратьші).

Що чую? Князя вже бояре вхопили? А ти зник з дому, як дим! (До Настусі, злісно). Догралися з князівством!

Ратьша

Перестань, Варваро!

Варвара

Тепер – перестань? Чому ви не перестали, як я вас умовляла, до розуму привести хотіла? Але ви не слухали, роздражнили бояр з вашим навіженим батьком – а мені тепер погибати через ваш дурний розум? (Кидається до Настусі).

Ратьша

Хочеш бути тут, то сиди тихо. (З силою садовить її на стілець). Я йду, не можна гаятись!

Чурило

Іди, Ратьшо.

Настуся

(до Варвари, що б’ється в істериці).

Заспокійся, сестро!

Мамка

Напийсь, боярине! (Заходяться коло неї).

Чурило

(до дверей, коло котрих чути метушню).

Хто там? Се ти, Михайло?

Михайло

(входячи обережно до покою).

Я, господине, з усіма людьми.

Чурило

Скільки ж вас?

Михайло

Шістдесят і два. Бояриня посилала й своїх, та я не взяв.

Чурило

Гаразд! Краще менше, а певних. Що ж там у городі?

Михайло

Зам’ятня велика! Зневіра, головно.

Чурило

Не на бояр уже? Де батько?

Михайло

Кажуть, що в городі, збирає полк. А тільки не знати, чи удасться. Зневірилися люди – оден другому не вірить.

Подає зброю хлопцям.

Настуся

(до Варвари).

Що Бог дав, треба терпіти! Хоч житимемо, хоч гинути будемо, – разом! Але в Бозі надія.

Варвара

Що, гинути з вами? Ні-ні, гиньте сами, коли такого наробили! Я з вами гинути не хочу. Пустіть мене! Я не ваша, я не з Чагрових!

Настуся

(стримує її).

Втихомирся, сестро! Куди ти підеш у грозі такій!

Чурило

(до Михайла).

Так ти, брате, усіх людей постав при сінях. Вели пильнуватись.

Михайло

Будь певен, господине!

Чурило

Сам з Ільком вертай боржій сюди.

Михайло

Зараз! (Виходить).

Чурило

(до Настусі).

Пусти її, княгине. Вона не в собі, і нічого з нею не зробиш. (Настуся пускає Варвару, та вибігає).

Варвара

Гиньте сами! Нема дурних!

Олег

Яка дурна тітка!

Настуся

(рефлективно).

Сину, не можна.

За сей час гук і крики стають все ближчі й чутніші, і до них поневолі прислухуються ті, що в горниці, їх лиця, голоси, рухи стають все серйозніші, повільніші, все більш напружені. Михайло вертає з одним з джур.

Чурило

Що там?

Михайло

Недобре, господине! Якийсь пішов голос на них. (Киває головою на Настусю). Кажуть, стара княгиня вернулась.

Настуся

Княгиня!?

Чурило

Я думаю, чи не безпечніше тобі викрастись, княгине?

Настуся

Як викрастись?

Чурило

Заміняєшся одежею з Михайлом, а княжич візьме Ількове. Дорога над Луквою чи вільна, не знаєш, брате?

Михайло

(з сумнівом).

Спробувати можна.

Настуся

(помовчавши, говорить упевнено й рішуче, як ніколи – вона вся змінилась раптом).

Ні, бачу, Чуриле, моє вже скінчилось! Що судив Бог! Але (приступаючи ближче, потиху) бери малого і тікай з ним!

Чурило

(так само рішуче).

Без тебе не піду, княгине! Не лишу тебе і за душу свою.

Настуся

(з запалом).

Але за мою, Чуриле! (Чурило робить рух заперечення). Я ж тебе люблю, Чурилоньку!

Чурило

(з ваганням).

Любиш, кажеш!

Настуся

Вдвох ми погинемо однаково. Тепер тільки малого урятувати.

До горниці вбігає другий джура.

Чурило

Що там, Петрику?

Джура

Полк княгинин перед двором уже. Княгині Ольги, господине!

Михайло

Ну, то про утечу не думати, господине! Взято дорогу!

Чурило

(помовчавши).

Таки, мабуть, так. Іди до людей! Тримайтесь до останнього!

Михайло

Будь певен, господине.

Чурило

Я певен, брате! (Цілує його). Миколу і Василька пришли сюди.

Михайло

Зараз! (Виходить).

Чурило

Не трать надії, княгине! Вони не посміють підняти рук на тебе!

Настуся

Що Бог судив, Чуриле! Ти знаєш тепер, що треба? (Кладе руку на його руку і цілує в голову).

Входять здоровенні парубки з Чурилового двору, сильно озброєні.

Чурило

А, се ви – Василь, Микола. Гаразд. Що там?

Василь

Зле, господине!

Микола

Велика сила у них, не витримають їх при брамі.

Василь

Таки не витримали вже!

Чурило

Божа воля. Ми тут будемо боронити вход і приступ до княгині, якби вони пробилися сюди.

Микола

Добре, господине!

Чурило

(з притиском).

Боронити до останнього!

Микола

Так, господине!

Олег

Дай же, Чурило, зброю і мені!

Чурило

(значущо подивившися на Настусю).

Тобі не можна битись.

Олег

Як не можна?

Настуся

Не можна, сину. Вони мусять тебе лишити ціло.

Галас і гук бійки під дверима. Крики: «Не встоїте против нашої сили!» «Вступіться, окаянні!» «На, маєш!» «На, маєш, досить з тебе?»

Двері тріщать і нагло розкриваються під напором.

До горниці впадають, всім тягарем, люди з Чурилової дружини, що боронили приступу.

Василь

Се наші!

Він з Миколою підтримують їх, помагають стати і разом з ними боронять вступ до горниці.

Голоси з противної сторони

Вступіться, дурні, коли не хочете погинути!

Микола

Ви вступіться – бо буде вам смерть!

Напад перемагає. Чурилові люди відступають з самим Чурилом все більше на середину горниці. Деякі впали. З-поміж людей висуваються насамперед постаті Святополка, далі Константина, Станислава, Жирослава, Ярополка.

Василь

Не дамось вам!

Константин

Тепер маймо вже всіх!

Святополк

І ти, Чуриле? А ти чого встряв сюди? Ми ні з батьком твоїм, ні з тобою нічого не маємо!

Ярополк

Нам тільки Чагрові чади треба – мусимо її княгині на поклон віддати.

Станислав

Беріть їх, люди!

Люди пориваються до Настусі, Чурило з своїми людьми боронять приступ.

Святополк

Вступися, сину!

Чурило

Через труп мій переступите, княже!

Святополк

О, Боже борони, щоб хтось через Чурила переступав!

Жирослав

Не гаймося! Час на часі не стоїть!

Станислав

Беріть їх, люди, кажу!

Люди кидаються знов, Чурило виступає против, на нього замахуються, боронячися.

Святополк

(зі страхом).

Чуриле!

Чурило

Прощай, княгине! (Падає).

Святополк

Стид і сором, вбили нашу красу!

Крики ззаду

Княгиню пустіть! Дорогу дайте!

Станислав

(спішить вхопити Настусю, що пробує боронитися).

Іди ж, поклонись княгині!

Настуся

(відпихає його).

Вступіться, ви не смієте мене брати!

Серед вояків проходить наперед Ольга. За нею люди ведуть Чагра, зв’язаного, подертого, далі видно Ратьшу в такім ж виді і ще кількох «Чагрових приятелів».

Святополк

(вітає її).

Здорова вернула, княгине!

Ольга

Справився, княже!

Станислав

Так як тобі сьмо казали: князя поняли, Чагрових приятелів побили, а се тобі Настаська, у твоїй волі.

Ольга

(з тріумфом, до Настусі).

Догралася! (З страхом, пізнаючи Чурила). Що се? Чурило?

Святополк

(з жалем).

Чурило, княгине!

Ольга

Чурило! (Припадає раптом до нього з беззвучним риданням. Раптом схоплюється і приступає до Настусі). І його причарувала й загубила! Ти, чарівнице зла, все то твої бісовські діла!

Настуся

(гідно).

Бог най заборонить тобі! Я не чарівниця і ніяких чарів не знаю.

Ольга

(з злістю).

Говори тепер! (До бояр). Чим, як не чарами-наговорами чи хто їх знає ту бісовську коб, могла вона затьмити очі й розум усім? Чим вона могла причарувати його? Чарівниця вона, і знищити її треба, як годиться чарівницю – спалити з її бісовським виродком!

Чагро

Спам’ятайся, княгине! Гнів і ненависть заступили тобі розум! Перемогла, взяла своє й годі, заспокійся! Що задумуєш ти на безпомічну жінку і дитину невинну?

Ярополк

Розбалакався смерд! Вступися! (Відпихає його).

Чагро

Перед Богом і людьми сором і ганьба…

Ольга

(злісно кидається до нього).

Так, ти винен найбільше, смерде! В тобі та їдь скажена, що нею затроїв усіх. Але тепер її черга. Спаліть її з її щенятем!

Чагро

Ще люди…

Жирослав

(впадає).

Старий дурень про людей! Не досить тобі, що на власні очі побачив? Хто щось може на людях ставити? На дурній юрбі, отарі запаморочених овець! Не покинули вони тебе перше, коли ми їм підсунули Пленка?

Чагро

Так, у льсті, в обманстві своїм признаєтесь сами! Насильством, лестю, неправдою лиш ви можете панувати!

Жирослав

Можемо, се головне!

Чагро

До часу, тільки до часу – поки прозрить народ…

Ольга

(перебиває).

Лишіть дурного тим часом! Треба з його чаддю покінчити попереду.

Показує на Настусю й Олега. Люди приступають до них. Олег пробує заступити матір.

Олег

Не смієте ви, беззаконні.

Ольга

Беріть се гадюче насіння. Кладіть боржій огонь!

Святополк

(положивши руки на плече Олега).

Ні, княжича не можна, княгине!

Ольга

Якого княжича, чи ти в умі, княже?

Настуся

Так, княже, ти заступи його! (Люди вхопили, ведуть її). Батьку, сину, брате, прощайте!

Олег

Мамо! Куди беруть маму, княже! Тато, ох, тато! Де тато?

Настуся

(котру вже виводять за двері).

Тато вернеться, сину, не бійсь!

Ольга з боярами товплячись виходять за нею.

В вікнах видко великий промінь. Великий галас на подвір’ї.

Олег

(його виводять).

Мамо! Мамо!

Чагро

(не вважаючи на те, що його тягнуть і штурхають).

Нарід вам то пригане, беззаконні!..

Дальші слова пропадають серед надвірного галасу. Зловіщо б’є великий огонь.

Образ той сам, що спочатку п’єси

Співець

(ударяє в гуслі й співає, речитатив).

Галицький Осмомисле, Ярославе! (двічі).

Ярослав поволі виходить з своєї скаменілої нерухомості.

Співець

(далі):

Високо сидиш на своїм злотокованім престолі!

Підпер гори угорськії своїми зелізними полки.

Заступив королеві путь,

Затворив Дунаєві врата,

Суди рядя до Дунаю!

Грози твоя по землям текуть.

Отворяєши Кієві врата,

Стріляєш з отня злота стола салтани за землями!

Стріляй, господине, Кончака,

Стріляй злого кощея,

За землю Руськую,

За рани Ігореві,

Буйого Святославича!

Ярослав робить рух, стрільці-лучники натягають тятиви. В оркестрі удар. Ярослав спиняє свої очі на Олегу й дивиться довго.

Завіса падає.


Примітки

…За рани Ігореві, / Буйого Святославича! – М. Грушевський цитує «Слово о полку Ігоревім». Подаємо цей фрагмент у перекладі М. Рильського:

«Галицький Осмомисле Ярославе!

Високо сидиш ти

На своїм золотокованім престолі,

Підперши гори угорські

Своїми залізними військами.

Заступивши королеві дорогу,

Зачинивши ворота на Дунаї,

Через хмари каміння кидаючи,

Суд по Дунай рядячи.

Грози твої по землях течуть.

Одчиняєш ти браму Києву,

Стріляєш із отчого столу золотого

На султанів у далеких землях.

Стріляй, господарю, Кончака,

Раба поганого,

За землю Руську,

За рани Ігореві,

Хороброго Святославовича!»


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 342 – 350.