Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Четверта дія

Михайло Грушевський

Княжий двір і княжі сіни на нім. Узброєні люди коло входу. Пізня година. На небі відблиски огню. Дзвони в різних місцях тривожно і нервово дзвонять на гвалт.

Ярослав, Григорій, Воротислав, Судислав, Чагро на ганку.

Судислав

Від Тисьмениці підійшли. Людей небагато і половців не буде більше як п’ятсот, але то біда, що люди сполошились. Смерди через заборола скачуть, Івана князем славлять, на бояр кричать! І тут те саме! У Ковалях велика зам’ятня. Гаврило не вдержить.

Ярослав

Невелика біда. Толигнівові люди стоять на Волоськім торгу, то сторона кріпка!

Судислав

Людей небагато. А головне, що в городі нема правди!

Ярослав

Не далося добром, як молився Іван, – тепер не можемо піддатись перемозі.

Григорій

Продержатися до післязавтра тільки – з Перемишля поспіють полки певно, коли рано були під Вишнею.

Ярослав

Усобицю у зав’язках здушити, у попелі ще іскру затоптати! Не жаль було мені тоді волості для нього, – якби бояри не спротивилися, але тепер ділитися не час.

Григорій

Ну, Боже борони! Землю треба вкупі затримати. Як руйнувать, що тяжко так збиралось!

Ярослав

Воротиславе, поїдь на Козарі – коли ще там Ходор, пішли його на Волоський торг.

Судислав

Я піду з тобою, брате, – Сем’юнка возьми з собою. (Ідуть).

Ярослав

Як трудно, отче, в таку хвилю, коли маєш щось дорогше від себе! В іншім часі я б був холодніший і сміливіший, я б не вагався важити усім – столом, життям, здоров’ям, і певен був би, що виграю своє. Тепер же за Настусю страшно, за Олега, щоб їх не дати в поталу ворожу, коли б мене зломили. І страх сей в’яже силу!

Чагро

Прийшов останній час, княже, рішитися! З боярами жити і вмерти не тяжко, але коли хочеш на столі зістатись і його синові віддати – мусиш з боярською неправдою попрощатись. Із нею через отсей огонь не пройдеш! Ні!

Ярослав

Так думаєш?

Чагро

Не Іванові люди раді – ідуть назустріч волі.

Ярослав

Яка там воля половецька!

Чагро

Так вірять. Аби – воля з-під боярської кормиги! І не на тебе підіймаються, а на боярство, – що ти з ним зв’язався. І коли схочеш держати з ним до кінця, потонеш разом з ним!

Оден з дружини

Се дзвони від Спаса.

В гуку дзвонів дійсно почулися сильніші, густіші тони.

Ярослав

(почувши слова).

Від Спаса? А там би що? Яка там гроза? (Прислухуються. Ярослав до Чагра). З ким лишусь? Кому віддам наряд? З людьми самими правити не буду…

Чагро

Немало єсть і нас, щирих і тобі, і людям, і синові твому! Приятелів вірних.

Той сам з дружини

Се людський крик! Се люди взвили, княже! Зближаються люди. Се вже на Владичім…

Спішно підбігає задиханий отрок.

Отрок

Зам’ятня піднялась, княже! Вхопили люди Мстибога й Жирослава, сюди ведуть, до тебе, княже!

Голос з дружини

Замкнути брами, людей поставити туди!

Чагро

Охорони, Боже! Нехай людям до князя приступ буде вільний. (Схвильовано). Настав час, княже! Мусиш вибрати між волею й неволею, для себе й для людей!

Ярослав

Мені своїх слуг відступити!..

Чагро

Лукавих слуг, що тебе з землею порізнили!

Гук юрби зближається, чути замішання і голоси коло брами:

– До князя ми! Не спирайте!

– Чекайте! Куди ви!

– Побити їх! Розбити браму!

Ярослав

Нехай їх пустять!

Двір заповняє юрба, чоловіки і жінки, напереді люди ведуть під руку двох бояр, Жирослава й Мстибога, в сильно пошарпанім виді.

Люди

До твоєї милості, княже! Чолом б’ємо!

Ярослав

Що хочете, браття? Для чого ви привели сюди бояр?

Люди

Обида, княже-господине! Обида велика! Неволя боярська! Суди, княже!

Ярослав

Без княжого слова нікого взяти не можна, чи ж не знаєте? (З сильним рухом). Пустіть їх зараз!

З-поміж людей голоси протесту:

– Княже! Як пустити?! Суди їх, княже!

Але бояр таки пускають. За сей час до князя і до вхоплених бояр пробиваються інші бояри. Так стають против себе дві групи – «Чагрових приятелів» і «боярських».

Ярослав

Судитиму, коли єсть кому обида.

Люди

Всім! Всім! Розорили землю і людей! Пожерли все!

Константин

Всім не може бути обида! Кождий нехай за себе говорить!

Жирослав

Не було обиди ніякої. Я виганяв людей на оборону, коли на мене кинулись, як звірі несмисленні. Дружину потоптали, побили, з мене зброю здерли. Коли – в воєнний час коромолу підняли!

Оден з людей

Ви – коромольники, губителі землі. Ви розточили й знищили її!

Другий

Гірш від половецької орди!

Третій

Гірш від ворога найтяжчого!

Другий

Ми з вами разом на оборону не станемо! Коли ви на заборолах станете, ми підемо в поле до князя Івана.

Боярські

Коромола! Коромола!

Перший

Тисячу іншому дай, княже, аби ми билися за тебе і за сина твого і голови покладали! А не даси, не б’ємося з Іваном!

Люди

Жирослава не хочемо, ні Мстибога! До порубу їх! Інших воєводів хочемо! Пленкові тисячу! Пленка просимо, княже! Той буде князеві вірний і людям добрий! Той не зрабує і не обдере!

Ярослав

Ну що ж, як ваша така охота з ним битися, я не противлюсь! Пошліть по Пленка!

Люди

Спасибі, княже! Многая літа князеві і його синові! Кланяємось тобі, княже!

Ярослав

Нехай приведуть князя Олега – покажеться людям!

Люди

А Жирослава до поруба, княже! Мстибога також! Всіх боярських до поруба! Аби не зрадили князеві і нам! Ті ворогів наведуть на землю! Ті землю знищать!

Ярослав

Добре, нехай Жирослав і Мстибог будуть у порубі до суду. Як ворога проженемо, зараз на них суд дам, кому до них обида. А інших не рушайте! Зради не бійтеся, лише станьте сильно сами, обороніть землю від орди! А от і Пленко! Держи тисячу, Пленко, по Жирославі. Так схотіли люди і земля, так і буде!

Люди

Многая літа, княже! Раді ми голови за тебе положити, княже! Не попустимо Галича нікому!

За той час на ганку показується стривожена Настуся з Олегом і підходить до Ярослава.

Настуся

Велів ти привести малого, княже?

Ярослав

(ніжно).

І ти, Настасіє моя? (До людей виводячи перед ними Олега). От вам син мій, а ваш князь Олег. Даю йому по собі Галич, – аби всі ви були того свідомі. Майте його в правду! А ти, сину, пам’ятай, аби був до людей ласкав і од обиди кождого боронив!

В людях деяке замішання, голоси:

– Олег?! Олег?!

– А де ж Володимир?

– Володимир боярський. Олег Чагрович.

– Добре князь розсудив!

Нарешті перемагає клич:

– Многая літа князям!

– Олег нам князь, за нього постоїмо і голови положимо!

Олег кланяється людям. Настуся стривожена і радісна, осміхається і нагло починає тихо плакати.

Ярослав

Що тобі, мила? Ти стривожилась?

Настуся

Не знаю сама, так мені і радісно і страшно!

Ярослав

Не тривожся, все буде добре. Раз сталося, що мусило статись!

Пленко

(з’явивсь за той час, командує).

Ну, братіє, зробили, що хотіли, не гайте часу, йдіть до оборони!

Люди

Ідем, усі ідем, отче! Нехай іде кождий, великий і малий і старий! Що кия може взяти, нехай іде! А хто не піде, дай його нам, ми його сами поб’ємо!

Ярослав

(до Настусі).

Піди, спочинь трохи і заспокойся, все буде добре. Ну, сину, розваж матір. Я прийду до вас скоро, тільки з боярами поговорю. (До Чагра). Ходи, отче, і ти з нами.

Входять до сіней. Ганок і двір пустіє. З бічного входу з’являються: княгиня Ольга, Святополк, Константин, Ярополк, Станислав, отроки.

Ольга

Певно! Крайній час се зробити. Коли їдете ви, мені як лишатися? Шкода тільки, що не зважилася скорше – стільки стиду і ганьби! Дочекалася, що побачила її в княжій палаті, на моїх очах увійшла сюди з своїм поганим виродком. Де ж Володимир? Чи післали по нього?

Станислав

Післали, княгине, він зараз буде тут!

Ольга

Коли батько його стола позбавив, мусить його собі силою здобути! Інакше не годен він стола ніякого, і не син він мені, а виродок нещасний. Не буде ж вимолювати собі якоїсь волості від Чагровичів, як Іван!

Святополк

Ну-ну, так зле ще не буде!

Ольга

(в крайнім схвильованню).

Йому поможуть! Мої брати, і цар, і польські князі! Чи царевич вже приїхав?

Станислав

Він чекає на Кривавім броді з своїми людьми.

Ольга

Коли батько відбирає йому стіл, він побачить, що се значить. Не з своєї ласки дає його! Він йому, як природному князеві, належить. Хай обдаровує своїх байстрят – ті тільки з його ласки можуть щось дістати!

Константин

Побачить, як шанувати нас. Пожалує!

Ярополк

Що ж за крики знов? Уступімся трохи на час!

Голоси, метушня за брамою, через двір перебігають спішно кілька людей з криком: – Бояр б’ють! Бояр б’ють! Назустріч виходять на ганок люди.

Голоси

Де б’ють? Хто?

Вістуни

На Владичнім! Домажира побили на смерть і двір його розбивають, і Зеремія!

Голоси

А де ж Пленко? Чому не боронить?

Ярослав

(на ганку).

Їдь, Судиславе з отроками! Скажи, аби кинули то зараз! Бояр відбери і відведи на Старий двір поки що.

Вістуни

Коло Угорських воріт зам’ятня також, там теж бояр б’ють люди.

Ярослав

Їдьте, вгамуйте. Я не хочу сього.

Бояре і люди виходять. Ярослав якийсь час зістається з Григорієм і Чагром на ганку.

Григорій

Розходилася чадь, тепер не так легко стримати.

Ярослав

(з притиском).

Я не хочу сього!

Чагро

Та й ніхто не хоче, княже! Але люди мусять запевнитися, що тепер вони горою, що вони бояр перемогли, – можуть навіть і погромити їх.

Ярослав

Кров кличе кров! Потім бояре будуть доходити своєї крові на людях!

Чагро

Що діяти, без крові ніде не здобувалася свобода! Мусить политися з одної сторони і з другої. Не погнітши пчіл, меду не їдати!

Ярослав

Не можна розпускати людей! Поїдь, отче, сам туди – чей, тебе послухають.

Чагро

Гаразд, сина тільки покличу. (Входять до середини).

Константин

(виступає знов, з ним княгиня, перебрана в мужеське убрання, бояре, отроки, за хвилю і княжич Володимир, в простій одежі).

От, старий пес, як розносився з своїми приятелями! Нічого, ще прийде час і на тебе! (До Ольги). Так я, княгине, наперед піду, їх лишу (показує) коло св. Параскеви, вони попровадять, коли буде безпечно. Я думаю, там вийдемо без усякої перешкоди.

Ярополк

Гаятися не можна, бо як зачнуть бити бояр на добре, можемо впасти в руки смердам.

Святополк

Ідіть здорові, браття!

Константин

Твоїй пам’яті й опіці віддаємось, княже! Не забудь моєї обиди!

Святополк

Нічого, нічого, браття! (Вони йдуть). А от і княжич!

Володимир

Добрий вечір, отче!

Ольга

Так, княже, на тебе лишаємо всю надію, що ти поможеш нам сюди вернутись! Ах, як гірко, як несказанно гірко лишати дім, що вважалося своїм, де думалося бути господинею до смерті, до останнього зітхання. От світиться огонь у горниці – се ж у неї! Вона лишається тут в захисті й безпеці, в теплі, в добрі. А я, я – княгиня прирожденна, Мономахова кров, царська внука, – мушу як остання сирота йти у світ, у прийми, проситися, шукати захисту в чужих сінях і кусника хліба благати. (Конвульсія перериває її голос). Я не знаю, чим би мусила я відомститися, щоб вони почули мою обиду, мій жаль і гнів – щоб знали, які солоні були мої сльози і гірка моя жовч!

Володимир

(нетерпеливо).

Щось одно, мамо – або йти, або лишатись. Ти хочеш іти й велиш мені йти з тобою – не противлюся твоїй волі. Але як так тобі гірко йти – то зістаньмося й чекаймо кращого часу.

Ольга

Ти говориш так, бо ти лінюх і слабодух! Ти готов коритись перед усіма, аби тебе зіставили в спокою й кинули щось з об’їдків своїх. Я не пізнаю в тобі своєї крові!

Святополк

Зіставте се про інший час. Княгиня робить добре, сину! Сидячи тут, не дочекаєтеся добра, і в Ярославових руках будете немов закладнями – в’язатимете приятелів ваших. Без вас вони почнуть свобідніше!

Станислав

Роз’ярили вони бояр на свою голову. Тепер вони не сядуть, не спічнуть, поки не винищать всього проклятого насіння.

Святополк

Так, сину! Можеш буть спокійним! (Не без іронії). На тебе працюватимуть щиро, що й сам би ти так не поспів. І все, що тут робитись буде, – для тебе буде! Будеш князем в Галичу!

Володимир

(в тім же тоні).

Я ж не противлюся. Як кажете їхати – я їду.

Ольга

(зітхає).

Ні, не моя се кров. Я б на твоїм місці рвалася б поборотись, звести бій з сими ворогами, своїми руками їх зім’яти, своїми ногами потоптати, а не чужими, – упитися пімстою своєю…

Святополк

Все одно, княгине. За тебе зроблять се не гірше! Поспієш на час потішитися над ворогами!

Ольга

Ну, треба йти. Вже час?

Станислав

Час, княгине.

Святополк

Тебе не проводжатиму, для непознаки, княгине!

Ольга

Ну, певно, княже! Дай Боже, знов побачитися в здоров’ю!

Вони зникають у воротях. На ганку з’являється Чагро з сином.

Чагро

(з захопленням).

Який день, сину! Яка ніч святочна, благодатна! Істинно, як воскресения з мертвих! Мені здається навіть, що в повітрі дух кадила!

Ратьша

(сумовито).

Горить, дим доносить.

Чагро

В огні й диму сходить зоря нової свободи людям. Які щасливі часи судилося нам переживати!

Ратьша

(зітхаючи).

Дай Боже щасливо, батьку!

Святополк

(виступаючи з тіні).

Куди се ти, Чагре?

Чагро

А, князь. Бояр їдемо слобоняти: б’ють, кажуть.

Святополк

(іронічно).

Рятуй, рятуй їх, бідних. Сами себе не порятують. Християнське діло!

Чагро з сином виходять у браму.

Святополк

(Їм услід, глумливо).

– Рятуй, рятуй!


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 336 – 342.