2.03.1885 р. До І. Нечуя-Левицького

Дорогий мій, любий добродію!

Ви мовчите, здаєцця здається, одгадую відгадую я, чом мовчите Ви. Попрошу тільки вибачить мене – знаю я й сам, що нема гіршої докуки, як читати безкебетні писання, ще до того написані, як то кажуть, «з претензіями». Скажіть щире суд свій, сего цього доволі буде, щоб одбить відбить в мене охоту до писання, як одбито відбито в мене охоту до віршей віршів – диво, їй Богу, так само й пропало, пробував – нічого вже не виходить. Звісно, шкода буде за своїми бучними надіями й мріями, та си ж мрії одбивали мене од праці, од науки – я став і меньше менше читати, й меньче менше робити… Охота до писання так мене узяла, що з усего, що я бачив, що чув, з усего усього в голові в мене складалася або голова з повісті, або оповідання, наче у Вильгельма Мейстера – 5-й акт драми (навіть се, що я пишу тепер про себе – це характер одного діяча мого).

Правда, я сам дивувався, як мені гарно, який я був щасливий, поки писав; ніщо мене не вражало, не завдавало смутку, бо усе перетворялося зараз у епізоди гля для того писання, що писав, або котре носилося у голові. Одначе се щастя теж звісно не на користь було мені – воно наче макове зілля, у котрому купають няньки крикливих дітей. Засне дитя й спить, тільки то не добрий сон, що дає сили, а морок, що розбиває й силу, й розум чоловіка. Правдиво, чого доброго, каже д[обродій] Білинський, що дурний той батько, що не побив свого сина за перші вірші, за першу повість. Так таки, а все-таки шкода, дуже шкода покинуть свої мрії, своє щастя. Сподівався я на свої писання, сподівався найпаче на «Кутю» і на деякі місця «Чужих і своїх», хоч здаєцця здається, та частина, що [тут], краще од тієї, що послав мосці Вашій… Однак вибачайте, що базіканням своїм Ваші часи гублю. Будьте ласкаві, верніть мої писання, коли не помилився я, думаючи, чом Ви мовчите…; послав би марок на пересилку, та не дозволяєте, дак що мушу тільки подякувать Вашу мосць.

Одначе усе ж таки дозвольте, добродію, й після сего цього обертатись до Вас, як часом треба буде. Сего Цього року їде батько у Київ, і я з ним. Чи не доведецця доведеться мені там побачити мосць Вашу? Ви незабаром певне переїдете у Київ, не забудьте свій адрес написати тоді, будьте ласкаві.

Щиро мосць Вашу шануючий М.Грушевський

Адрес: в г. Тифлис. Ученику VII класса Тифлисской 1-й гимназии Михаилу Грушевскому.

Примітки

Вперше надруковано у журналі «Слово і час», 1991, № 9, с. 25 – 26. Публікується за автографом (Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського, ф. 1, № 27861).

…наче у Вильгельма Мейстера… – Йдеться про героя романів Й.-В.Гете «Роки вчення Вільгельма Мейстера», «Роки мандрувань Вільгельма Мейстера».

…каже д.Білинський… – Йдеться про Вісаріона Белінського.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 34.