Микола Некрасов

Михайло Грушевський

Поступова Росія пом’янула сими днями двадцять п’яту річницю смерті одного з найпопулярніших своїх поетів – Миколи Некрасова, що вмер 28 с[тарого] ст[илю] грудня 1877 р.

Правда, його популярність – tempi passati. Вона припадає головно на 1860–70-ті pp., коли Некрасов належав до чільніших репрезентантів тодішньої поступової Росії, не тільки як поет, але як голова найпопулярніших журналів – «Современника» й «Отечественных записок», коли в пару тодішньому настрою поступової суспільності, що скупляла всі сили коло реформування російського життя, помітуючи всім, що не служило тій цілі, отже, і всяким артизмом, штукою для штуки – в пару, кажу, сьому настрою звучала «муза мести и печали» Некрасова, що відзивалася своїми піснями на «злоби дня», на ті змагання, які проводились сучасними борцями й поезії ставили в обов’язок «горожанські інтереси»:

поэтом можешь ты не быть,

но гражданином быть обязан –

і був та й лишився найбільше повним і талановитим репрезентантом модної тоді «горожанської поезії», так далекої нинішнім вимогам і поглядам на штуку й поезію.

В сій причині його тодішньої популярності лежить об’яснення й того, що ся популярність і перейшла з тими поколіннями, яких речником він був, з тими «злобами», на які він відкликався. Я ще зачепив кінець тої популярності моїми шкільними літами (моєю нагородою пильності при переході до четвертої гімназіальної був повний збірник поезій Некрасова – подробиця досить характеристична не тільки для слави Некрасова, а й для тодішніх шкільних порядків: хотів би я почути, аби в якійсь галицькій гімназії давали ученикам такі «анархістичні» книжки!).

Але в університетських моїх часах в 1890-х pp. молодіж Некрасовим не цікавилася вже зовсім, і з виїмком поезій, що перейшли до читанок, Некрасова спіткало забуття. Його респектують, але читають все менше й менше, і навіть – як бачу з газет – не викликав сильнішого заінтересування й його ювілей. Офіціально признаною славою Росії він не став, а неофіціальна Росія стратила до нього інтерес сучасності.

Тим часом і як характеристичний речник своїх часів, і своїм оригінальним характером поезії він заслугує повної уваги з історичного становища. Нам спеціально він інтересний тим впливом, який мав у своїх часах на українську суспільність в Росії і навіть на тодішню українську поезію. Під впливом тодішньої популярності його в Росії Драгоманов і в Галичині горячо поручав його як поступового й народолюбного поета, і старшій генерації наших радикалів його поезії, певне, добре пам’ятні, хоч і не могли бути їм вповні близькі, ба й навіть зрозумілі, наслідком їх специфічно-російського або великоруського характеру. Все се побуджує мене присвятити сьому поетові коротеньку пам’ятку на сторонах нашого журналу.

Микола Некрасов пережив дуже тяжке й незвичайне життя, воно глибоко відбилося на його творчості. Він був сином російського офіцера-поміщика, мати його була полька, з багатої панської родини, що познайомилася з своїм будучим мужом під час його військового кочування, вийшла за нього й пила потім гірку чашу з своїм суворим і диким чоловіком. Микола родився р. 1821, ще підчас військового кочування батька, але виростав на селі, в батьковій маєтності, де батько його оселився, кинувши службу, між нещасливою, мовчазливою матір’ю й диким поміщиком-батьком, в самім центрі тодішнього кріпацького пекла, що зробило глибоке враження на душу дитини:

В неведомой глуши, в деревне полудикой

я рос средь буйных дикарей,

и мне судьба дала, по милости великой,

в руководители псарей:

Вокруг меня кипел порок волною грязной,

боролись страсти нищеты,

и на душу мою той жизни безобразной

ложились грубыя черты.

Відданий до гімназії, хлопець учився немудро, а вкінці за якісь масні сатири на товаришів і професорів його таки й нагнали. Висланий до Петербурга батьком, аби вступив до кадетської школи, він під впливом знайомих студентів надумав приготовлятися, щоб вступити в університет. Сей замір так роз’ярив його батька, що той відмовив йому всякої помочі. Зв’язки з родиною були розірвані, і Некрасов попав у страшенну біду, в якій прожив невимовно тяжких три роки, учащаючи на університет як надзвичайний слухач і заробляючи собі лекціями й журнальною роботою стільки лише, щоб не вмерти з голоду, – хоч ся перспектива була все дуже близька, бо, як оповідав потім Некрасов, він сі роки не був ніколи ситий, і вкінці ледве не вмер від сього хронічного голодування.

За сі роки молодий хлопець, майже дитина, встиг «виписатися» на фахового журналіста, набрати журнального досвіду. Видана ним 1841 р. перша збірочка поезій під ініціалами Н. Н. та його журнальні статті звернули на нього увагу літературних кругів; він близько сходиться з кружком Бєлінського, що скупляв у собі ліберальніші поступові елементи, і під його впливом виробляється суспільна фізіономія Некрасова як поета.

Але заразом молодий поет показав і незвичайні практичні та адміністраційні здібності. В заснованім кружком Бєлінського журналі «Современник» Некрасов стає з часом головною особою, а далі й повним господарем його. Під час ліберального руху в Росії, по кримській війні (1855) «Современник» стає найпопулярнішим журналом у Росії. Коли з початками реакції уряд закрив його (1866), Некрасов закладає новий журнал «Отечественные записки» (1868), що займає місце «Современника», й тішиться також незвичайною популярністю.

Сею журнальною, видавничою діяльністю Некрасов зібрав великі капітали, з голодного письменника-пролетарія стає трохи не мільйонером, та веде великопанське життя. Історія сього збагачення не була чиста; з поважання до таланту й заслуг поета на неї кинено «покров мовчання», але очевидно, вона стояла в рішучій суперечності з тими ідеями, які голосив Некрасов-поет, і була причиною, що його давні приятелі й товариші ідеалів переважно розійшлися з ним.

Сей конфлікт життя й слова витворив у самій поезії Некрасова певний дисонанс, що звучить особливо в його «горожанській» ліриці. Очевидно, рефлекс домішувався до його ліричного пафосу й підтинав його, та змушував поета латати риторикою. Мало котрі з його «горожанських» поезій свобідні від такого скритого дисонансу. В смілих протестах своєї поезії, в проповіді свободи й гуманності він був, уживши його власного виразу, «рицарем на час», і по сім часі вертався знову в твань практичних інтересів. Я позволю собі навести уривок з його звісної поезії, затитулованої так ( « Рыцарь на час «):

Выводи на дорогу тернистую! –

кличе поет серед пориву безсонної ночі до тіні своєї матері, –

разучился ходить я по ней,

погрузился я в тину нечистую

мелких помыслов, мелких страстей.

От ликующих, праздно болтающих,

от купающих руки в крови,

уведи меня в стан погибающих

за великое дело любви!

Тот, чья жизнь безполезно разбилася,

может смертью еще доказать,

что в нем сердце не робкое билося,

что умел он любить…

А проспавшися, поет записує:

О мечты! о волшебная страсть

возвышающей душу природы!

пламя юности, мужество, страсть

и великое чувство свободы –

все в душе угнетенной моей

пробудилось, но где же ты, сила?

Я проснулся ребенка слабей.

Знаю: день проваляюсь уныло,

ночью буду микстуру глотать,

и пугать меня будет могила,

где лежит моя бедная мать…

Поет не жалував себе часами за сей дисонанс, але він жив у нім далі, і може бути, що він був також причиною такого скорого забуття поета.

Сформулювавши свої суспільні й духові змагання під впливом поступового кружка Бєлінського, для якого в тодішніх крутих обставинах література була єдиною ареною суспільної й політичної боротьби, Некрасов, як я вже згадав, віддає свою поетичну творчість на боротьбу з темнотою й насильством, на оборону покривджених і упосліджених. Кріпацтво було тоді ще в повнім розцвіті й силі, й против нього передовсім звертається жало поезії Некрасова, що сам виростав у найбруднішім затоні кріпацького самовластя й розпусти.

В ряді поезій, то в тоні сатиричнім, то ліричнім пафосі, то в формі епічного оповідання, перейнятого клекотом здержаного чуття, витягає поет на позорище кріпацькі й зв’язані з ними порядки та селянську біду взагалі: «В дороге», «Тройка», «В деревне», «Отрывки из записок гр. Гаранского», «Забытая деревня», «Размышления у парадного подъезда» й ін. Декотрі з сих поезій відразу здобули незвичайну популярність, як, напр., отсей уривок з «Размышлений»:

Родная земля!

назови мне такую обитель, –

я такого угла не видал,

где бы сеятель твой и кормитель,

где бы русский мужик не стонал…

Стонет он по полям, по острогам,

в рудниках, на железной цепи,

стонет он под овином, под стогом,

под телегой, ночуя в степи;

стонет в собственном бедном домишке,

свету божьего солнца не рад;

стонет в каждом глухом городишке,

у подъезда судов и палат.

Выдь на Волгу: чей стон раздается

над великою русской рекой?

Этот стон у нас песней зовется –

то бурлаки йдуть бичевой !..

Волга, Волга! весной многоводной

ты не так заливаешь поля,

как великою скорбью народной

переполнилась наша земля.

Где народ, там и стон…

Сим протестом проти кріпацтва та духового й матеріального упосліджен-ня селянства, одначе, далеко не вичерпувався зміст поезії Некрасова. Він виступає против несправедливого суспільного устрою взагалі, против гіпокризії «світу», толкує суспільні причини, які пхають людей до п’янства, злодійства й переступів («Пьяница», «Огородник», «Вино», «Вор», «Филантроп»), витягає й розкриває суспільну гниль т. зв. порядних людей, себто неприлапаних злочинців («Современная ода», «Секрет», «Нравственный человек», «Современники» й ін.), зате з глибоким співчуттям заглядає в життя взагалі життям обиджених, бідних трудівників, пригнетених працею, до здичілого в нелюдській праці бурлака й штемпованого каторжника ( «Маша», « Несчастные , «На Волге»). Широку популярність здобули йому такі вірші, як драстичне оповідання – «Еду ли ночью по улице темной» (переложене Старицьким в його «Думах і піснях»: «Чи часом блукаю»), «Убогая и нарядная» (тема – «упавша жінка»), «В полном разгаре страда деревенская» (гірка доля селянки), «Железная дорога» (страшенне використування робітника при будові залізниць), і т. ін.

З здержливою іронією, маскуючи занадто їдкі дотинки, виступає він і проти політичних порядків – самоволі адміністрації, нагінки за кождою свобідною гадкою, ограничения преси – «Суд», «Пропала книга», «Еще тройка».

Я позволю собі навести уривки з сеї остатньої, майстерної в своїй тонкій іронії поезії:

Ямщик лихой, лихая тройка

и колокольчик под дугой,

и дождь, и грязь, но кони бойко

телегу мчат. В телеге той

сидит с осанкою победной

жандарм с усищами в аршин,

и рядом с ним какой-то бедный

лет в девятнадцать господин.

Какое ты свершил деянье,

кто ты, преступник молодой?

быть может, ты имел свиданье

в глухую ночь с чужой женой?

Но подстерег супруг ревнивый

и длань занес, и оскорбил,

а ты, безумец горделивый,

его на месте положил?

Иль, можеть быть, ночным артистом

ты не был, друг? и просто мы

теперь столкнулись с нигилистом,

сим кровожадным чадом тьмы?

Какое ж адское коварство

задумал ты осуществить?

Разрушить думал государство,

или инспектора побить?

Ответа нет. Бушует вьюга;

завидев кабачок, как друга,

жандарм командует: стоять!

Девятый шкалик (кватирку) выпивает…

Чу, тройка тронулась опять!

Гремит, звенит и улетает,

куда Макар телят гоняет.

Ответа нет. Бушует вьюга;

обняв преступника, как друга,

жандарм напившийся храпит;

ямщик то свищет, то зевает,

поет… А тройка все гремит,

гремит, звенит – и улетает,

куда Макар телят гоняет…

Чільнішим репрезентантам свободолюбної Росії, борцям за свободу – Бєлінському, Добролюбову, Мілютіну – присвятив він прекрасні ліричні поминки. Революціонери попередньої генерації – т. зв. декабристи (учасники грудневої революції 1826 р.) були також предметом його особливої уваги – він присвятив їм кілька невеличких поем, «Дедушка» і особливо «Русские женщины», дві поеми про жінок засланих декабристів.

Взагалі російська жінка мала спеціального приклонника в Некрасові. Може бути, що незвичайний його пієтизм до матері зробив його особливо чулим на скарби чуття й пожертвування, які таїть в собі російська (зрештою, не тільки російська) жінка.

З найбільшим замилуванням, одначе, Некрасов все-таки спинявся коло селянського життя. Він знав його дуже добре: виріс на селі, й пізніше зчаста пробував на селі, а бувши запаленим стрільцем, користав із своїх ловецьких зв’язей для піддержування ближчого контакту з народом. Рідко котрий поет так багато місця дав у своїй поезії селу. Незалежно від тих поезій, де він виступає проти утиску і визиску селянства, дав він цілий ряд настроєвих начерків і образків, сцен і довших оповідань, ширших поем з селянського життя.

Такі його «Коробейники» (1861), «Мороз Красный нос» (1863, перетолковане Старицьким п[ід] н[азвою] «Мороз», – «Пісні й думи», II), й нарешті – «Кому на Руси жить хорошо», найбільший з поетичних творів Некрасова, де хотів він розвернути цілий образ провінціональної Росії в відносинах до селянства. Поет працював над сею поемою останні роки (1873–1876) свого життя, але не докінчив: вона розросталася все більше, переходячи в безконечну галерею типів і образків селянського життя, нічим між собою не зв’язаних. Між ними стрічаємо й дуже сильні, й досить слабкі.

З сих селянських поезій Некрасова чимало перейшло в читанки («Несжатая полоса», «Влас», «Зеленый шум», «Школьник», серія поезій «Русским детям» і т. ін.), і в них лежить найбільше тривкий, невмирущий доробок творчої діяльності Некрасова. Кілька з них переложено д. Старицьким. Вище, в відділі белетристики, подає кілька перекладів з сеї серії д-р Франко.

Формальна, зверхня сторона поезії Некрасова була неблискуча. Він се відчував і не раз висловлював:

Нет в тебе поэзии свободной,

мой суровый, неуклюжий стих!

Нет в тебе творящего искусства…

Но кипит в тебе живая кровь,

торжествует мстительное чувство,

догорая, теплится любовь…

– писав він в перших роках своєї поетичної творчості, і сі слова досить вірно характеризують його поезії. А ся сила їх переважно в змісті, і дуже рідко прилучається до того ще й музика стиха. Переважно він монотонний, часом переходить навіть в рубану прозу. Але є в нім і спеціальна оригінальна фізіономія, навіть з формального боку – «некрасовський» склад вірша, що достроюється до оригінальної фізіономії сього поета.

3 (16) І.1903

Примітки

Перша публікація: ЛНВ. – 1903. – Т. 21. – С. 106 – 113. Подається за першодруком.

тодішньому настрою поступової суспільності – М. Некрасов вважається виразником ідей народницького руху Росії середини XIX ст. Його вірші свого часу широко використовувались з агітаційною метою. Під безпосереднім впливом М.Некрасова формувалася російська демократична поезія 1860– 1880-х років.

«муза мести и печали» – вираз із вірша М.Некрасова «Замолкни, Муза мести и печали!..» (1855).

но гражданином быть обязан – фраза з твору «Поэт и гражданин (1856) стала афоризмом, який вживається як нагадування про громадський обов’язок.

модної тоді «горожанської поезії» – тобто громадянської, народницької поезії революційно-демократичного спрямування.

моїми шкільними літами – М.Грушевський навчався у Тифліській 1-й класичній гімназії у 1880–1886 pp. Мавши добру домашню підготовку, він поступив одразу в третій клас. Щоправда, іспит успішно був складений до четвертого класу, однак, як згадував пізніше історик,

«батько – педагог з професії і покликання, умисно оддав мене до школи пізно, до кляси значно нижчої, ніж яку я вмів, аби я не мав труднощів у науці; і вона справді не завдавала мені труду, хоч я вважався кращим учеником не тільки своєї кляси, але й цілої гімназії» [Грушевський М. Як я був колись белетристом. / Грушевський М. Із літературної спадщини / Упор. Г.Бурлака, А.Шацька. – Нью-Йорк; К., 2000. – С. 127].

при переході до четвертої гімназіальної – тобто в 1881 p., коли М.Грушевський закінчив третій клас.

в університетських моїх часах – студентом Київського університету ім. Св. Володимира М.Грушевський був у 1886–1890 pp., а в 1891–1893 pp. – професорським стипендіатом. Магістерську роботу захистив у травні 1894 р.

мати його була полька – цю версію найбільше популяризував сам М.Некрасов. Однак, як з’ясували дослідники, його мати Олена Андріївна Закревська походила з українського роду. Її батько Андрій Семенович Закревський на момент одруження дочки був титулярним радником, заможним власником містечка Юзвин і кількох сіл на Вінниччині, православним. Олена та її три сестри навчалися у Вінницькому пансіоні, де, зокрема, викладали і польську мову. Чи не звідси – легенда про польське походження. Див.: Ашукин Н. Летопись жизни и творчества Н.А.Некрасова. – М.–Л., 1935. – С. 20.

ложились грубые черты – рядки з вірша «Подражание Лермонтову» («В неведомой глуши, в деревне полудикой…»), створеного 1846 р.

його таки й нагнали – юний Некрасов дуже часто пропускав гімназійні заняття через хворобу. Ймовірно, саме це стало причиною того, що він покинув гімназію у 1838 р.

той відмовив йому всякої помочі – це сталося 1838 року, до 1840 р. М.Некрасов був вільним слухачем університету у Санкт-Петербурзі.

Видана ним 1841 р. перша збірочка поезій – перша збірка «Мечты и звуки» під криптонімом «////» насправді вийшла 1840 p., а цензурний дозвіл датований 25 липня 1939 р.

з кружком Бєлінського – цей гурток утворився в 1840-х роках й отримав назву «западники». Його члени представляли течію російської громадської думки, основними мотивами якої були боротьба з кріпосним ладом та обстоювання західного, тобто капіталістичного, шляху розвитку Росії. Сам М.Некрасов визнанав, що «поворот до правди» у його віршах відбувся під впливом праць В.Бєлінського, В.Боткіна, П.Анненкова.

по кримській війні – Кримська війна (1853–1856) – війна царської Росії проти коаліції держав у складі Великобританії, Франції, Туреччини і Сардинії за зміцнення позицій на Близькому Сході. Вирішальні бої відбувалися у Криму (Севастопольська оборона, Інкерманська битва). Фактично припинення воєнних дій відбулося у 1855 р. Поразка Росії у Кримській війні була зафіксована Паризьким мирним договором 1856 р.

Історія сього збагачення не була чиста – цю тезу знаходимо майже у всіх спогадах сучасників М.Некрасова. Він мав неабиякі фінансові здібності. Це врятувало його в молодості від голодної смерті, однак згодом переросло в баришництво, інші фінансові зловживання, і не раз викликало осуд оточення. Вперше про це спробував послідовно з’ясувати правду на підставі фактів і документів К.Чуковський у дослідженні «Рассказы о Некрасове» (М., 1930).

переложене Старицьким в його «Думах і піснях» – йдеться про збірку «», частини 1–2 вийшли у 1881 та 1883 роках. Названий переклад і ще близько 20 віршів М.Некрасова в перекладах М.Старицького були надруковані в другій частині цього двотомника.

грудневої революції 1826 р. – так у виданні 2008 року. Мабуть, друкарський недогляд, який тільки через 110 років зауважив М. Жарких. насправді повстання відбудось в грудні 1825 року, не 1826-го.

подає кілька перекладів з сеї серії д-р Франко – у ЛНВ, т. 21, уміщені переклади І.Франка п’яти віршів М.Некрасова: «Ніч. Роскошів ми своїх скоштували», «Зелений шум», «З роботи», «Невідомому другови», «Забудь» (с. 158-161).

догорая, теплится любовь – рядки з вірша «Праздник жизни – молодости годы…» (1855).

«некрасовський» склад вірша – дослідники зазначають низку оригінальних метричних, лексичних та синтаксичних рис поезії М.Некрасова. Насамперед, це народно-пісенна ритміка і соковита, взята з повсякденного життя, лексика, яка в некрасовському вірші несподівано набуває своєрідного поетичного звучання. Натомість науковці вказують на значну неоднорідність поетичної продукції М.Некрасова [Див., зокрема: Чуковский К. Мастерство Некрасова. – М., 1981].

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 162 – 168.