До справи Шевченкових провин
Михайло Грушевський
В студії О.Кониського про заслання Шевченка (Записки, XIII, с. 36 – 37) на підставі слів самого Шевченка в його «Записках» і листах, що він за цілий свій вік не вивів ніже єдиної злочинної риси», висловлено гадку, ніби обвинувачення Шевченка в малюванні карикатур було лише непорозумінням імп[ератора] Миколая, і ніяких карикатур Шевченко в дійсності не малював.
З поводу сього уважаю до речі заявити, що чув я з поважного джерела про карикатуру Шевченка: в актах суду над Шевченком, що переховуються в архіві III отділенія імператорської канцелярії, є карикатурний образок імператриці Александри Федорівни (жінки імп[ератора] Миколая) в виді чаплі. Чому ж Шевченко, як се показано в студії д. Кониського, не признавав за собою вини малювання «злочинних» малюнків? Він міг або забути про сей малюнок, або не надавати йому значення. В своїм «Сні» Шевченко прирівнює царицю до «чаплі між птахами»; чи згаданий образок не був ілюстрацією де-небудь на маргінесі віршів? Хоч се буде і сміло, але пригадаю, що запорожці зовсім не зневажали чаплі: відомі вірші, де вона порівнюється з дівчиною:
Славні хлопці пани запорожці,
Побачили вони чаплю на болоті;
Отаман і каже: оце ж, браття, дівка!
А осавул каже: я з нею кохався,
А кошовий каже: а я й повінчався.
О.
Даючи місце сій замітці В[исоко]п[оважаного] ученого з України російської, ми разом з тим висловляєм бажання, аби люди, що бачили акти з процесу Шевченкового, вияснили сю справу. Бо з огляду на існування порівняння з чаплею в «Сні» не виключена можливість, що при усних переказах се порівняння могло перетворитися в карикатуру Шевченка.
Примітки
Перша публікація: ЗНТШ. – 1897. – Т. 17. – С. 5 – 6, у розділі «Miscellanea». Підпис: «Ред.»
У ЦДІАК України (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 225. – Арк. 7-8 зв.) зберігся автограф М.Грушевського, де, крім поданого тут тексту, є ще перша фраза: «Один з учених України російської просить нас подати отсю його замітку до Шевченкової біографії». Ця фраза була знята, очевидно, при редагуванні, оскільки вона перегукується зі змістом останнього абзацу замітки. Як бачимо, основна частина тексту цієї публікації не належить М.Грушевському, однак традиційно авторство приписують саме йому (див.: Бібліографія «Записок Наукового товариства імені Шевченка». Томи I-CCXL (1892-2000). – Львів, 2003. – С. 64).
Вивчення автографа М.Грушевського, на жаль, не додає інформації для встановлення авторства власне замітки. Текст «вченого з України російської» (переписаний рукою М.Грушевського) підписаний криптонімом «О.П.», друга літера закреслена, і в публікації залишилося тільки «О.» Згідно з кн.: Дей О. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–XX ст.). – К., 1969. – С. 277, «О.П.» – один із криптонімів О.Кониського. Хоча тоді О.Кониський працював над біографією Т.Шевченка, але з огляду на зміст замітки, автор якої фактично полемізує з концепцією О.Кониського, вважаємо малоймовірним, що автором матеріалу був саме він. «Словник» О.Дея фіксує також (с. 272), що криптонімом «О.» підписувався Орест Левицький. На цей час питання про авторство замітки залишається відкритим.
В студії О.Кониського про заслання Шевченка – йдеться про критико-біографічний нарис: Тарас Шевченко на другому засланні (17/29 жовтня р. 1950 – 2/14 серпня р. 1857) // ЗНТШ. – 1896. – Т. XIII.
в його «Записках» – тобто в «» (інша назва – «Журнал») Т.Шевченка, який він вів з 12 червня 1857 р. до 13 липня 1858 р. Автограф – альбом великого формату на 106 арк. (4 чисті), текст російською мовою, авторської назви немає. Зберігається у Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України: Фонд 1. – Од. зб. 104. Вперше «Щоденник» опублікували в журналі «Основа» (1861, № 5–12; 1862, № 1–8) з великими скороченнями, здебільшого, пов’язаними з цензурними умовами. В українському перекладі О.Кониського «Щоденник» був надрукований у львівському журналі «Правда» у 1893–1894 pp. Текст цього документа входить до всіх повних зібрань творів Т.Шевченка. У 1972 р. здійснене видання рукопису «Щоденника» фототипічним способом.
і листах, що він «за цілий свій вік не вивів ніже єдиної злочинної риси» – у названій праці О.Кониського згадуються листи Т.Шевченка до О.Бодянського від 3 січня 1850 р. та від 15 листопада 1852 p., а також до С.Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р. і від 15 червня 1853 р. Процитований тут з 1852 р. В оригіналі:
«…например, мне запрещено рисовать, а я во всю жизнь мою одной черты не провел предосудительной, а не давать заниматься человеку тем искусством, для которого он всю жизнь свою посвятил, это ужаснейшая кара!»
було лише непорозумінням імп[ератора] Миколая – згідно з версією О.Кониського, цар надто буквально зрозумів вираз з донесення О.Орлова про те, що Т.Шевченко «изображал карикатуры» на членів царської родини, насправді йшлося не про мальовані, а про віршовані шаржі, насамперед, у тексті поеми «Сон». Згодом, коли матеріали слідства у справі кирило-мефодіївців стали доступні громадськості, ця позиція знайшла документальне підтвердження [Матеріали до історії Кирило-Методіївського брацтва. Признання кирило-методіївців / Приладив до друку М.Грушевський // Збірник пам’яті Тараса Шевченка (1814-1914). – К., 1915. – С. 99-256; Новицький М. Шевченко в процесі 1847 р. і Шевченкові папери // Україна. – 1925. – Кн. 1–2. – С. 51–99; Т.Г.Шевченко в документах і матеріалах. – К., 1950]. У підсумковому обвинуваченні членів Кирило-Мефодіївського братства не йдеться про твори Шевченка-художника. Головна його провина – «сочинял стихи на малороссийском языке самого возмутительного содержания». Порушене в коментованій замітці питання найбільш детально розглянув М.Новицький у названій праці (с. 65 – 66).
в актах суду над Шевченком – суду над Шевченком та іншими членами Кирило-Мефодіївського братства, власне, не було. Після слідства, яке тривало з березня до кінця травня 1847 p., начальник III відділу і шеф жандармів О.Орлов 28 травня подав Миколі І доповідь про «Украйно-славянское общество», і ця доповідь, затверджена царем, фактично, була судовим вироком. Тобто братчики були покарані «по височайшому наказу» в адміністративному порядку.
що переховуються в архіві III отділенія імператорської канцелярії – третій відділ Особистої імператорської канцелярії – орган таємного нагляду за суспільством і державою в Росії. Створений у 1826 р. як вища поліція, і саме керівництво третього відділу вело справу Кирило-Мефодіївського братства. У наш час документи справи зберігаються в Державному архіві Російської Федерації (Москва).
є карикатурний образок імператриці Александри Федорівни (жінки імп[ератора] Миколая) в виді чаплі – на сьогодні такий малюнок невідомий.
В своїм «Сні» Шевченко прирівнює царицю до «чаплі між птахами» – йдеться про такий фрагмент поеми «Сон» (1844): «, / Мов та чапля меж птахами, / Скаче, бадьориться». (Рядки 343–345).
чи згаданий образок не був ілюстрацією де-небудь на маргінесі віршів? – на полях автографа поеми «Сон» та інших творів альбому «Три літа», який відібрали в Т.Шевченка під час арешту 1847 р. (нині зберігається в: ІЛ. – Ф. 1. – Од. зб. 74), подібних малюнків немає. Зате є численні підкреслення і відкреслення, позначки NB олівцем, які, як доводять дослідники, залишив на рукописах Л.Дубельт, вивчаючи їх як матеріали слідства. Див.: Бородін В. Твори Шевченка в політичному процесі Кирило-Мефодіївського товариства та заборона й вилучення «Кобзаря» // Збірник праць сімнадцятої наукової шевченківської конференції. – К., 1970. – С. 52–91. Документи свідчать, що кару Т.Шевченкові III відділ визначав саме за його :
«Художника Шевченко, за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». (Там само. – С. 62).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 79.