Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] А.И.Кирпичников. К литературной истории русских летописных сказаний

Михайло Грушевський

(«Известия Отделения русского языка и словесности Имп[ераторской] академии наук», 1897, I, с. 54 – 64)

Ся стаття з привабним титулом, що тут ми виписали, є реферат, читаний на торішнім археологічнім з’їзді. Нема чого й казати, що вдячну тему вибрав собі автор: аналіз оповідань і легенд, вплетених в текст найдавнішого руського літопису, вияснення їх початку, їх припасування до схеми літопису – се все питання, що вияснившись, кинули б масу світла на початки й нашої суспільної історії, й культурного життя, усної й книжної словесності, укладу Початкового літопису etc.; розвідки Сухомлинова (в «Основі») й Костомарова (в XIII т. «Монографій») про сі оповідання зробили лише початок сим студіям.

На жаль, стаття д. Кірпічнікова дає не багато. Як він пояснює – се витяги з матеріалу, зібраного покійним (вмер тому рік) Ф[едором] Гіляровим в його книжці «Предания русской начальной летописи», видрукуваній ще 1878 p., але не виданій в світ автором, що все збирався написати до неї вступну розвідку. Д[обродій] Кірпічніков застановляється над пізнішими модифікаціями оповідань Початкового літопису чи властиво його вступної частини – «Повісті временних літ» – в книжній літературі, великоросійській переважно.

Розуміється, і ся сторона могла б бути дуже інтересною, якби дати докладний аналіз сих модифікацій, вислідити їх розвій; далі – сі спостереження могли б кинути ретроспективне світло і на розвій, що перейшли ті оповідання, ніж прийшли до свого теперішнього вигляду в «Повісті». Та автор не зробив сього, тай не міг зробити в коротенькім рефераті (лише про новгородські бані та «помсту Ольги» дає деякі хоч коротенькі уваги).

В кінці він на основі «нечисленних наведених фактів» робить виводи, між іншим: що перероблюючи оповідання літопису, пізніші книжники «майже побожно поводились з текстом «Повісті»; сей вивід трудно зробити навіть з фактів, наведених д. К[ірпічніковим], бо в них бачимо не лише розширення основного тексту новими подробицями й епізодами, роблення дублетів etc., але й перемінювання (напр., в «Історії Аскольда і Діра»). Слова автора про «простоту і брак штучності» в оповіданні «Повісті» трохи роблять враження, як би він не признавав можливим mutatis mutandis перенести свої спостереження й на «Повість», що теж показує дуже свідому роботу книжника-укладчика.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1897. – Т. 19. – Кн. 5. – С. 5 – 7 (Бібліографія). Автограф зберігається в ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 240. – Арк. 44 – 44 зв. Початок.

Кірпічніков Олександр Іванович (1845 – 1903) – історик літератури, професор Харківського (з 1879), Новоросійського (з 1885) університетів, декан історико-філологічного факультету Московського університету (1899 – 1902), член-кореспондент Академії наук (1894).

Основні праці: «Очерки из истории средневековой литературы» (1869); «Кудруна, национальная поэма немцев» (1874); «Греческий роман в новой литературе» (1876); «Пушкин, как европейский поэт» (1887).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 120.