30.10.1907 р. До М. Грушевського

Дорогий Пане Професор!

Здаю справу з моєї дотеперішної експедиції. В Чернівцях я мусів задержатися аж до вторка вівторка, звідки просто поїхав сюда. На лихо, не можу досі похвалитися особливими результатами моїх заходів в справі перевозу книжок. Діло в тім, що за останні 2 роки контрабанда книжок підупала, а то навіть зовсім устала, і через те пірвалися всякі зносини і розв’язалися зорганізовані постійні підприємства перевозу книжок.

Друге те, що наша справа має зовсім инший інший характер, а власне, що вона коммерційна комерційна, так що надзвичайно важко так діло наладити, аби перевіз книжок контрабандою оплачувався. Ані Модест Левицький, ані тим менше Лукіянович мені нічого не помогли. Лукіянович мене в додатку ще старався відмовити від сеї справи, твердячи, що жиди, які поки що для мене ultimum refugium, напевно мене видадуть в руки властий властей, хоч я тому не зовсім вірю.

Одначе все-таки мені далося дещо нав’язати: а власне урядник «Руської каси» в Чернівцях, Гаврило Гордий (ул. Петровича, 2), котрий зрозумів вагу справи, а перед тим займався контрабандою [е]с-ерівської літератури при помочи помочі селян свого родинного села, занявся [б] організацією перевозу наших книжок, причім се все-таки було 6 значно дешевше як цло.

Далеко краще, хоч з більшим трудом, повелася мені друга справа – з Мільковичем. Мені вдалося між тамошними академіками і трохи старшою від них генерацією збудити інтерес в відповіднім напрямі для сеї справи, але також зробити збори в т[оварист]ві «Січ», де ухвалено гострі резолюції проти Мі[лькови]ча і візвано його публично публічно, щоб він виправдався з свого поступовання, яке приносить нечесть академічній гідности гідності. Резолюції мають бути поміщені в черновецьких часописах. Се, розуміється, зроблено так, якби се походило з місцевої ініціятиви ініціативи.

Притім мав я в «Січи» два відчити: оден один про відносини росийські російські, а другий – реферат про книжку «Освобожд[ение] России и укр[аинский] вопрос».

Зате в Скалі пішло фатально, ані думати не можна, щоб сюди перевозити книжки; т. є. перевезти можна, але се обійшлось би далеко дорожше дорожче, ніж цло виносить. Тепер їду в Підволочиськ і буду там пробувати, а в Київі Києві буду ждати, що зроблять Чернівці, і через Цимбала, який теж служить в таможні, буду пробував, чи не можна порозумітися з яким урядником. Дуже прикро, що не вигоріло.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 164, 164 зв., 164 зв., 164 зв.).

Здаю справу з моєї дотеперішної експедиції. – За щоденниковими нотатками М.Грушевського відомо, що ще на початку жовтня (ст. ст.) 1907 р. історик відправив І.Джиджору до Буковини з метою з’ясування можливостей нелегального постачання в міста і містечка краю українських видань.

12 – 13 жовтня Джиджора «повернувся ні з чим» і невдовзі був направлений вдруге, зосередившись на Чернівцях (Там само, спр. 25, арк. 162 зв.). Вірогідно, ці поїздки не дали результату, бо надалі не без участі М.Грушевського було здійснено спробу офіційно відкрити українську книгарню у Чернівцях. З такою ініціативою звернувся до голови НТШ Іван Прийма (Там само, спр. 305, с. 49 – 50; лист від 13 грудня 1908 p.). Нарікаючи на брак української літератури у місцевих книгарнях, він просив вирішити на Виділі НТШ справу закладання філії книгарні Товариства у Чернівцях, обіцяючи забезпечити відповідне приміщення.

Впродовж 3-х років ця ідея так і не була реалізована. У справозданні Виділу за 1911 р. було відзначено, що НТШ дістало відмову міністерства торгівлі на своє подання щодо відкриття філії книгарні у Чернівцях, «через що та справа наразі вбита» (Хроніка НТШ. – Львів, 1912. – Ч. 49. – С. 3). Секретар НТШ В.Гнатюк у своєму нарисі до історії Товариства називав ще одну перешкоду: «буковинське краєве правительство не признало її, заслоняючись тим, що у статуті Товариства не зазначено, що воно може отворити книгарні на Буковині» (Гнатюк В. Наукове Товариство імени імені Шевченка у Львові (Історичний нарис першого 50 – річчя – 1873 – 1923). – 2 вид. – Мюнхен; Париж, 1984. – С. 103).

…повелася мені друга справа – з Мільковичем. – Згадана справа була пов’язана зі спробою І.Джиджори нейтралізувати скандальну полеміку, розв’язану професором Чернівецького університету В.Мільковичем у зв’язку з виходом німецькомовного видання першого тому «Історії України-Руси» М.Грушевського (Лейпціг, 1906).

Вже в перших відгуках на це видання, зокрема у «Киевской старине», відзначалося, що «Європа вперше познайомилася так як треба з історією українського народу». На працю М.Грушевського розлогими рецензіями відгукнулися представники польської, чеської, румунської та німецької науки. Поза тим, найнеприхильнішу рецензію написав дослідник історії Східної Європи українець Володимир Мількович. Він розмістив її у авторитетному німецькому часописі «Mitteilungen des Instituts für Österreichische Geschichtsforschung» (Innsbruck, 1907. – Band 28. – S. 527 – 535).

Як відзначає сучасний дослідник полеміки В.Тельвак, у згаданій рецензії впадає у вічі недоречна в академічній рецензії різкість виразів, відчувається значне роздратування автора. Гостро-критичний виступ В.Мільковича підхопили ідейні опоненти М.Грушевського в Галичині. Особливо активно популяризували критичні оцінки газети «Руслан» та «Галичанин». На захист праці М.Грушевського виступили С.Томашівський та І.Франко, їм відповідав В.Мількович. Наприкінці жовтня і сам М.Грушевський підготував відповідь німецькою мовою під назвою «Чи вже написана історія русинського народу, чи ще ні?», яка була опублікована у тому ж німецькому виданні (1908. – Band 29. – S. 201 – 215). Детально див.: Тельвак В. Михайло Грушевський contra Володимир Мількович (до проблеми формування дискусійного поля української історіографії початку XX ст.) // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий збірник наукових праць. – К., 2005. – С. 255 – 269; Його ж. Малознана німецькомовна праця Михайла Грушевського // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2006. – Вип. X. – С. 681 – 687).

…реферат про книжку «Освобожд[ение] России и укр[аинский] вопрос». – Йдеться про збірку М.Грушевського, видану у Петербурзі 1907 р. Огляд-рецензію на неї І.Джиджора перед тим подав у «Раді»: Джиджора І. Українська справа на тлі сучасного визвольного руху. Проф. Мих. Грушевський. «Освобождение России и украинский вопрос. СПб. 1907 // Рада. – 1907. – 16 вересня. – № 209. – С. 2 – 3.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 155.