21.08.1907 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Коли я просив П. Професора замінити мене кимсь иншим іншим, то між иншим іншим головно через те, що за весь [час] моєї, так сказати, управи діла ані разу не могли вдовольнити П. Проф. Хоча я, здається, роблю що можу, щоб воно по змозі виходило якнайкраще, а воно все виходить погано – не ладиться та й годі.

Ось і зараз П. Проф. пишуть, що техніка ЛНВістника ЛНВісника не наладжена, хоч я добре не знаю, в чім саме її хиба. Правда, справно не йде, але все те таки через «незалежні від мене обставини»; то приходиться зміняти вже досить пізно порядок книжки, то цензура і т. д., а врешті-таки богато багато лихого діється через отсю подлу друкарню. Що божого дня приходиться мені з ними лаятись, часами навіть до останніх можливих границь, бо ж до якої-небудь більш рішучої погрози чи навіть демонстрації я не маю жадного уповажнення уповноваження, а до того ж їх ще ані разу не покарано, напр., відкиненнєм відкиненням зле надрукованої річи речі абощо.

Ось щойно вчера вчора я писав про друкарняні митарства, а сьогодня сьогодні знова знову вистроїли мені неабияку штуку; під час друку ось того 15-го аркуша не звернули уваги, чи не хотіли просто звертати її на те, що на одній з сторінок повилітали крайні букви з рядків, і досить споро таких аркушів надрукували. Тут вже нічого було робити, і я казав зостановити і по справленню друкувати наново. Та таки дві сторінки видрукували заблідо – звикли, бо се їм безкарно уходить. Теж не хотіли мені на час доставити потрібного числа книжок, бо, мовляв, одразу стільки не можна.

І аж тоді схаменувся управитель, коли в зв’язку вже з таким друком аркуша заповів, що зараз скажу Сидоряку здати йому усю роботу і йти собі геть, а сам теж всякі зносини перериваю з друкарнею, і хай тоді собі управляючий робить, що хоче, й сам за такі непорядки і роботу відповідає. Щоправда, зараз зачали друкувати і книжки принесли, але через отсю історію з тим аркушем знова знову вийде задержка затримка з «Історією», бо аж о два дни дні пізнійше пізніше будуть могли ужити шріфту шрифту до складання.

Барського нема, а управитель подлєц, і його зрештою ніхто не слухає, так що нікуда нікуди в даний момент звернутись, а се потім відбивається на роботі. Приходиться просто за все сидіти їм над карком. Така ж історія і з оголошеннєм оголошенням про вихід «Вістника» «Вісника». Синицькому оголошеннє оголошення я дав кілька днів наперед, та його зараз не дали. Синицький потім звинявся, що се, мовляв, вийшло через непослух метранпажа, та що мені з того, коли справа через те не поліпшала. Так діється і з оповістками, про котрі П. Проф. йому писали.

Мені дуже прикро клопотати тим голову П. Професора, тільки ж представляю фактичний стан річей речей і прошу теж тим <так> не займатися, я буду робить, що зможу, але все-таки не завсіди вина по моїм боці. Хоч, розуміється, се не зміняє того стану річей речей, що справа йде погано.

Імени Імені того офіцера я не назвав, бо сам не знав його, а Синицький теж не хотів перед тим називати його, мабуть, сподіючись сподіваючись, що той його приятель знайде якесь краще місце. А коли я дізнався, то й зараз написав. З тим панком я вже говорив – не для нас.

«Богданові роковини» я післав послав, і само собою розуміється, що я б не міг змінити порядку книжки, я тільки так був запропонував.

Рецензії посилаю. Прикро, що не потрапив з оголошеннєм оголошенням і замісь замість Спілки дав проспект, та мені се видавалось важнійшим важнішим, а друге те, що катальог каталог Спілки ще треба було переробляти, а часу не було. Та вже пропало. Таки краще вже буде, як я сам візьму на все на себе зносини з Опатовським. Він, розжалобившись тим, що не пішла статя стаття, каже, що він і в рукописі читатиме. Виходить, що або він бреше, або Синицький нас надув, кажучи, що Опатовський не хоче читати в рукописі, бо я відповідно до того, що П. Проф. по Винниченку казали дальше пертрактувати через Син[ицько]го, йому сю статю статтю дав. Поки що я тої справи не розмазував, бо хтось з них обох може явно попастися на брехні і потім за те шкодити. Так я сам буду тепер ходити в цензуру.

Було б добре, коли П. Проф. не встигли ще писати до Мат[ушевсько]го за статею статтею. Статя Стаття, як я писав, є, і через те краще гадаю приняти прийняти се буцімто мовчки до відома і зробивши міну, що та статя стаття так нам і не дуже-то потрібна, ніж його спеціяльно спеціально просити за те. Се видно найкраще по тім, що він, злякавшись, аби справді П. Проф. не дали йому «відпочинку», так скоренько написав мимо «втомлення» і так вчасно дав, як ніколи досі. Й сам тепер спокійненький і статя стаття його така ж, так що з цензурою діла, я думаю, не буде ніякого. Як з ними не дуже так церемонитись, то вони зараз нижше нижче підуть, бо лишень тут вони можуть як-небудь виплисти, а самі що вони годні зробити?

Тепер П. Проф. мають тут велику силу. От я ще в Івані Матвієвичу – хоч він і пише в «Україні» – пізнав великого, може, тільки на сей час, приверженця П. Проф. Я на Спаса з полудня дав собі маленький урльоп і пішов до Китаєва, куди мене Лисенко запрошував. Там зібралось декільки декілька людей, головно просвітян, і був тут теж якийсь Комарь, ученик Антоновича. Серед балачки отсей власне Комарь з’їхав на історію і зачався уносити над Антоновичем, що буцімто він зробив нашу історію, а П. Проф. тільки розширили. Так тільки я зачав відповідати, а Стешенко зараз вступив навіть в дивно, як на його фігуру, горячу гарячу полеміку і скінчив на тім, що бідного Комара висьміяв висміяв, а Антоновича навіть вилаяв за його якесь двузначне становище, а сказав, що історія наша зроблена тільки П. Проф. При тім дісталося ріжним різним українофілам (між ними і Науменку). В шановнім зібранню зібранні не знайшлось ані одного опонента. Я кажу тільки те, що було, а зовсім не вдаюсь в те, для чого Стешенко тепер так різко висказує такі погляди.

Сьогодня Сьогодні написав Кошовий, що статі статті не дасть, от і знов морока, прийдеться хиба хіба давати 9 сторін.

«Середніх віків» і досі нема. Решта статей в друкарни друкарні вже. Нічого П. Проф. не написали мені про вірші, так я не знаю, які давати під «» і Садовського.

Експедиція полагоджена, до книжок долучено переводи.

З глибоким поважанн[ям]

Ів.Джиджора

Р.S. Познайомився я з фейлетоністом «К[иевских] вестей», і він обіцяв писати про «Вістник» «Вісник», я й книжку йому дав, Василенкову, який збиравсь відсиджувати свій рік кріпости кріпості.

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 121 – 123 зв.).

Місце написання встановлено за змістом.

«Богданові роковини»… – Тут і далі у даному листі при згадках авторів, назв творів, статей чи оглядів, які готувалися до друку у VIII-IX книжці ЛНВ, див. коментар до листа М.Грушевського від 21 (8) серпня 1907 p., де подано зміст книжки.

…Василенкову, який збираєсь відсиджувати свій рік кріпости кріпості. – Після розгрому газети «Киевские отклики», відповідальним редактором якої був М.П.Василенко, його судили і в січні 1907 р. засудили до однорічного ув’язнення в фортеці. Покарання відбував з 11 жовтня 1908 р. по 8 липня (ст. ст.) 1909 р. в петербурзьких «Крестах». Детально див.: Василенко М.П. Две недели в Лукьяновской тюрьме (из воспоминаний); Його ж. Отрывок из воспоминаний. История моего приват-доцентства // Василенко Микола Прокопович. Вибрані твори: У 3 т. – К., 2008. – Т. 3. Спогади. Щоденники. Листування / Упоряд. І.Б.Усенко, Т.І.Бондарук, А.Ю.Іванова, Є.В.Ромінський. – С. 283 – 301; С. 302 – 307.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 126 – 129.