10.08.1907 р. До М. Грушевського

Дорогий Пане Професор!

Сегодня Сьогодні заплатив я нарешті за папір. З початку було не хотіли нам дати 4% скидки – а тільки 3%, бо, мовляв, вже запізно, та потім таки згодились. Значить, заплачено 168 руб. Тепер вже жадних довгів боргів за нами нема, а в касі маємо 410 руб., а на почті пошті з нинішним днем 19 руб. Отже, книжку буде можна зараз по виході оплатити в друкарни друкарні.

В друкарни друкарні кінчається склад 16-го арк[уша] IV тома. Сидоряк говорить, що VI тома складати тепер не може, бо має богато багато ломання ламання. Коби він хотів держати наших зецерів в крипах, то можна б – а навіть в ціли цілі прискорення друку «Історії» се конечне – взяти ще третього зецера на наш кошт, щоб помогав помагав Постоєви Постоєві робити коректу і ломати ламати, зате Сидоряк з Запорожцем могли б складати. Тільки ж, як кажу, треба над ними мати добрий нагляд, аби вони робили і дармованнєм дармуванням нас не ошукували.

Книжки для П. Професора я вже давно післав послав, а якщо їх ще нема, то прошу написати, я зареклямую зарекламую, бо шкода, аби пропали.

Був тут сегодня сьогодні Садовський і сказав, що через недостачу часу ніяк не може продовжати своїх споминів, хиба хіба колись пізнійше пізніше, може, навіть аж на другий рік. Я, похваливши його спомини, якими, мовляв, читачі дуже любуються і дуже нетерпляче очікують щораз дальших частин, сказав йому, що редакція не може прийняти до відома його заяви. Він з тим і поїхав. Просив дуже П. Професора заїхати до нього Дніпром в Катеринослав, де він перебуває з своєю трупою. Личко попросив у мене адреси П. Проф., видно, щось хоче написати.

Ще про «Дзвін». Може, я вже П. Проф. ним надоїв, але П. Проф. певне знають, що я ним інтересуюся тому, бо йде про те, щоби така дурниця не пошкодила «Вістникови» «Вісникові» і не відтягнула від нього літературних сил, хоч «Дзвін» все одно нічого для справи не зробив би.

Поки що капіталу вони мають всего всього на 700 руб., які позістали ще з 1904 року з уладженого якогось концерту чи аматорського представлення, не знаю вже добре. Гроші ті переховувались у Лесі Українки і за них мав в [1]905 році вийти альманах «Громада», мабуть – та тоді, теж через таку кумпанію, нічого з того не вийшло.

Лозинський поки що не дався ще зловити. Є ще другий чоловічок, на котрого вони полювали, якийсь молодий ще (30 літ) півміліоновий панок, Вовк, чи як. Жив він досі в Петербурзі, де скінчив щойно університет, а тепер має переїхати до Київа Києва. Се має бути якась доволі обломовська фігура. З тим Личкови Личкові не повелося, бо, мабуть, чи він його не натягнув вже в Петербурзі.

На отсего оцього то пана має апетит теж Садовський, який, розуміється, хоче тільки пожичити позичити в нього грошей, аби міг дістати з трупою до Петербурга і там поправити свої діла, бо він тепер сильно «вишастався» – в Полтаві зборів не було. От Садовський теж знає того пана, але каже, що в нього грошей звичайному чоловікови чоловікові трудно дістати, хиба хіба послати до нього сильного авторітета авторитета, і тому Садовський рад би, аби приїхали сюди П. Проф. і той згаданий панок. Осе Оце цікаво було б, якби з того панка можна що потягнути, тільки, певно, на що иншого іншого.

Яку штуку на ес-децькім з’їзді вистроїв Винниченкови Винниченкові Порш, так що Винниченко пристав до Личка, то П. Проф. певно вже знають. Тепер же Порш з своїм кружком те й робить, що всюди старається В[инничен]ка здіскредитувати здискредитувати, переносячи се ес-децьким звичаєм і на літературну його діяльність. Тут він, розуміється, нічого не зробить, та зате, я думаю, В[инничен]ко, маючи все-таки досить сьмілих смілих ворогів, може, трохи спустить з свого авторітетного авторитетного тону і стане все-таки шукати де-небудь опори. Се теж було б не зле.

Личко тепер возиться з своєю драмою; пропонував її Саксаганському, та той чемно відмовився, а тепер заходився коло Садовського. Всі вони одмовляються тим, що попа не можна на сцену виводити, бо йому навіть в театрі бути не дозволено, та автор сю справу досить просто розв’язує: можна, каже, всадити туди попа католицького або навіть уніятського уніатського. Заки що він думав би свою драму дати в перший випуск «Дзвона». Тільки всего всього можна сказати про «Дзвін», і коли кого з сьвідомих свідомих запитати про се, то він тільки відповість, що «автори вже пишуть».

Ще щодо згаданого панка, то се має бути, як сказано, людина інертна і нікуди носа сувати не може, бо не вміє, а через те можна собі його затямити. Я, розуміється, нічого тут не фантазую, але знати про те ніколи не зашкодить.

Леонтовича зараз нема в Київі Києві, Чикаленка, розуміється, теж.

Чи звернули П. Проф. увагу на статі статті Рузина (Гехтера) в «Раді», особливо на нинішну нинішню. Вони, на мою думку, не тільки неправдиві, але ще й до того дуже нетактовні і чисто ес-децькі. Адже ж там становище звістної звісної «Спілки»! Дальше статя стаття ще гірша з того боку, і я ремонстрував проти неї, не знаю, чи пустять. Я просив би написати, що П. Проф. про се думають, бо, може, мій погляд хибний.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів. Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 104 – 106 зв.).

Місце написання встановлено за змістом.

Був тут сегодня сьогодні Садовський… – «Мої театральні згадки» М.Садовського, написані у 1906 p., були опубліковані в ЛНВ у двох подачах (1907. – Т. 38. – Кн. VI. – С. 403 – 413; Т. 40. – Кн. XII. – С. 402 – 417). Див. листи І.Джиджори від 3 квітня (21 березня) та 29 (16) липня 1907 р. їхнього продовження дійсно на сторінках ЛНВ не друкувалося.

Личко попросив у мене адреси П. Проф., видно, щось хоче написати. - У згаданому листі І.Личко просить висловити думку про його драму «В руїнах», яка була надіслана М.Грушевському. У разі, якщо твір не буде надруковано в ЛНВ, просить повернути рукопис, написаний у в’язниці в єдиному примірнику. Відповіді М.Грушевського не збереглося, але у щоденнику він записав: «Читав драму Личка – з інтересом, але не можна друкувати» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 154; запис від 15 липня 1907 р.). У ЛНВ п’єсу надруковано не було.

…півміліоновий панок, Вовк, чи як. – Тут І.Джиджора неправильно називає прізвище Федора Волика, почувши його вперше. У наступному листі він уточнює його. Насправді йдеться про театрального мецената і аматора Федора Волика – чоловіка небоги Марії Костянтинівни Заньковецької, Наталії Олександрівни Адасовської. У 1903 р. підтримував гастролі М.Заньковецької у Петербурзі. З травня 1903 р. – антрепренер трупи труппи. З трупою Ф.Волика у 1903 – 1904 pp. М.Заньковецька виступала на сценах Самари, Ростова-на-Дону, Харкова, Полтави, Миргорода, Лохвиці, Одеси. Спогади Ф.Волика про ці гастролі зберігаються в Державному музеї театрального, музичного і кіномистецтва України.

…статі статті Рузина (Гехтера) в «Раді», особливо на нинішну нинішню. – Йдеться про серію публікацій М.Рузина [М.Гехтера] «Національне питання і політичні партії», зокрема її розділ VI («Національне питання і українська народня народна партія»), розпочатий у № 171 (28 липня) та закінчений у № 173 за 31 липня 1907 р.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 112 – 113.