Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

4.07.1907 р. До М. Грушевського

Київ Київ, 21/VI.907

Варіанти тексту

Високоповажаний Пане Професор!

Прошу вибачити мої маніпуляції з VI кн[ижкою] ЛНВістника ЛНВісника (непісланнє непослання статі статті Лоз[инсько]го, непоміщеннє непоміщення оповідання Іванчука і зміни в бібліографії). З статею статтею Лоз[инсько]го я зробив так ще між иншим іншим й через те, що вона вже була у львівській рецензії – але се, розуміється, факту мого самоуправства не зміняє. Прошу прийняти запевненнє запевнення, що більш на власну руку ніколи в жаднім випадку нічого не зроблю.

Щодо статі статті в «Раді» про «Руслана» – то вона справді моя. Я й сам бачив, що воно, може, недобре, але тут мене почасти оправдує ся обставина, що ельокубрації елюкубрації «Руслана» хотіли дехто в «редакції» помістити в відділі «газет і журналів» з менш або більш дотепними увагами, вроді «Ось воно як!» і т. д. Через те я волів взяти се в окрему замітку з своїми увагами, як видно, теж, мабуть, не дуже дотепними.

Тепер про иньші інші справи маю честь донести ось що.

Нині вийшла книжка «Вістника» «Вісника». Статі Кош[ово]го і Мат[ушевсько]го вернули з цензури сильно посчеркувані і то так, що трудно було потім зліпити се добре. Якщо вийде деяка блідість або неясність – то не наша вина. Ми всі тепер зайняті експедицією, а тим часом значна ча[с]ть дальшої книжки вже вискладана (опов[ідання] Юркевича вже вернуло з цензури майже не порушене) і передрук «Шуму» вже зроблений (разом з заголовною карткою, котрої я відповідно до вказівок П. Професора не посилав). Брошура «Про мову» вийшла і тепер в цензурі. Як верне – зроблю так, як П. Проф. доручили зробити.

Щодо Опатовського. Я в нього ще не був, а то через те, що Синицький, котрого я просив улекшити улегшити мені сю візиту й познайомити мене з Опатов[ськи]м, ріжн[и]ми способами старався мене здержати і не хотів мене познайомити, і дальше через те, що 1-ий акт Винниченка ще не скінчений в друкарні. Як тільки його складуть (1-ий акт тільки) – а се, мабуть, буде завтра – то я тоді, незважаючи на Син[ицько]го, піду сам куди треба і про все, що П. Проф. доручили, вивідаюсь.

Що ж до цензурних відносин взагалі, то ситуація така тепер в Київі Києві: є дві цензури; перша – то «Комитет», котрий пильнує того, що й давнійше давніше, і друга – осібний чиновник, хоч неофіціяльно неофіційно, який пильнує виключно звісних губернаторських «обов’язуючих постанов». Через те властива цензура не хоче тепер давати жадних гваранцій гарантій, зсилаючись посилаючись на те, що хоч і вона що пустить, то невідомо, чи той таємничий чиновник не причепиться до того, як се, напр., було з «Радою». Тут цензура присягалася, що вона нічого не винна. Одначе все те відноситься майже виключно до газет, а з журналами і книжками все по-старому. Я гадаю, що з збірником статей П. Проф. можна буде порадити.

В друкарні я настаю головно на «Історію» і сподіюсь сподіваюсь, що завтра буде висланий П. Проф. дальший арк[уш] IV т[ому] до коректи. Письма все-таки бракує.

«Рада» свій конфлікт з адміністрацією залагодила поки що. В самій ред[акції] недобре. Чика[лен]ко виїхав на село, Петлюра нічого не робить, бо від 1/VII йде, а на його місце, як я вже доносив, хотят взяти Корольова на секретаря, поки Кв[асницьк]ий вийде з тюрьми тюрми. Додаю, що я через неувагу якось досі не відповів, що з Ч[икален]ком про Кв[асницько]го говорив я в тім змислі, що в ред[акції] зберуться два ворожі табори і через те будуть неустанно ріжні різні «тренія», а коли прийде діло з видавцями, то вони ще й до того зроблять бльок блок і т. д., навіть я натякнув на ріжні різні компанії. Чи[кален]ко, як сказано, стоїть при своїм.

Кореспонденції, з виїмком відомого листа від Ступіна, ані для Вп. П. Проф., ані Олександра Сер[гієви]ча більш ніякої не було, а то я був би зараз же переслав.

Я тепер інвентую книжки з Дмитром і справозданнє справоздання небавом здам.

Котика буду мусів уживати більш до коректи, як до рахунків, бо він в тому небагато тямить.

Нарешті в справі друкарні позволю собі донести ось що.

Позавчера Позавчора був я у Леонтовича, і якраз тоді був там і Ч[икален]ко, і ми зробили втрійку конференцію. Зі справоздання Леонтовича з авдієнції у «дяді» виходить, що справа все-таки почасти на деревляній дерев’яній дорозі. Передусім всі з тутешних тутешніх «комітетових» зовсім тим не інтересуються і цілковито про се забули. Умови Си[мирен]ка такі:

1) друкарня як капітал і надальше належить до звістної звісної суми грошей;

2) доходи з неї йдуть на близше ближче неозначені «громадські ціли цілі»;

3) куди має йти дохід – про се рішає звісний «комітет»;

4) капітал, вкладений в друкарню, має давати minimum 6%.

Все те має бути на випадок, якщо закладати друкарню. Коли я при другій точці хотів так легенько близше ближче натякнути, куди би могли йти доходи, то Леонтович (головно через «Раду», на котру він по виході Чи[кален]ка жалувався) хотів – буцімто для порозуміння з Сим[ирен]ком – відсунути справи заложення друкарні геть на пізнійше пізніше.

Тоді я настояв на тім, аби дефенітивно дефінітивно рішено закласти її. І се прийнято, але ніхто не хотів взяти на себе ініціятиви ініціативи, через те Леон[тови]ч і Ч[икален]ко доручили мені зайнятися тим-то – значить постарати о докладний плян план її і т. д. Який дохід буде і які роботи запевнені друкарні – без такого докладу Си[мирен]ко, як кажуть, не хоче згодитися.

До 4[-ої] точки таке поясненнє пояснення: Си[мирен]ко не годиться дати грошей готівкою, а паперами. Оскільки я дізнався, то тих 40500 р[уб]. льоковані: 8000 в паперах «Полт[авского] земского банка» (курс 80), а решта в київських міських (докладно не знаю в яких саме) з курсом 70. Перші 5%-тові, другі 4%-тові. Коли скомбінувати се разом, то вийде вартість 75 з 4 ½%-тами.

Коли возьметься візьметься половину цілої тої суми (втім усі папери полтавські), то при зреалізованню тратиться коло 5000. А Си[мирен]ко сам не хоче перебирати на себе реалізації. Звідти-то і ходить о той 6% доходу, який рівняється 4 ½%-товому доходови доходові з номінальної вартости вартості тих паперів. Аби друкарню висвободити з тої «процесової суми», а коли вже на те пішло, залатати ту діру иншими іншими грішми – на те С[имирен]ко, а здається, Л[еонтови]ч, не годяться. Але все-таки Л[еонтови]ч «сю справу доложуть дяді».

Отсе єсть фактичний стан справи. Жадних уваг не додаю, бо Вп. П. Проф. краще знають, що далі робити. Одно лиш скажу, що справа стоїть так, що вона тепер залежить від В. П. Професора (бо там ті люде люди без ініціятиви ініціативи і взагалі тим не займаються, а тим менше не будуть могли входити у веденнє ведення друкарні); а друге те, що Л[еонтови]ч поза своїми інтересами Вп. П. Проф., так сказати, прихильний і з ним можна сторгуватися.

Остаточно чекаю докладної інструкції. Якщо я в чім схибив, то прошу вибачити і мені се вказати.

Остаю з глубоким глибоким поважаннєм поважанням

Іван Джиджора


Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 47 – 50 зв.).

Прошу вибачити мої маніпуляції з VI кн[ижкою] ЛНВістника ЛНВісника… – Ймовірно, це незадоволення М.Грушевський висловлював у своїх листах до І.Джиджори, які не збереглися. Зберігся проте запис у щоденнику професора: «3 Київа Києва Дж[иджора] дає вісти вісті досить спокійні. Але занадто самовільно поступає» (Там само, спр. 25, арк. 151 зв.; запис від 11 – 17 червня 1907 р.).

Щодо статі статті в «Раді» про «Руслана» – то вона справді моя. – Див.: Ф-ф. [Джиджора І.] Теж «голоси» // Рада. – 1907. – 17 червня. – № 137. – С. 1. У перших своїх листах 1904 р. до нареченої, Наталки Навроцької, І.Джиджора іменував себе «Фільософ» (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2317, арк. 8 зв.). Вірогідно, від цього походить і даний криптонім.

Архівний примірник «Ради» за цей період не містить розписаних імен авторів, що друкувалися під псевдонімами та криптонімами, тому цей лист є єдиною підставою для встановлення авторства даної статті. Приводом до її написання послужив передрук в газеті «Руслан» статті М.Грушевського «Геть з рутенством», опублікованої в «Ділі» у зв’язку зі створенням спільного з москвофілами Українського парламентського клубу.

Нині вийшла книжка «Вістника» «Вісника». – За даними, що надходили інспекторові друкарень, літографій та книжкової торгівлі, книжка VI ЛНВ за 1907 р. вийшла 23 червня 1907 р. (ДАК, ф. 287, оп. 1, спр. 58, арк. 127).

…опов[ідання] Юркевича вже вернуло з цензури… – Згадане оповідання О.Юркевича «І так буває» опубліковано: ЛНВ. – 1907. – Т. 39. – Кн. VII. – С. 39 – 42.

…передрук «Шуму» вже зроблений… - Йдеться про повість І. Франка «Великий шум», яка друкувалася в ЛНВ у 1907 р. (Т. 38 – 40), зокрема про її продовження, що передбачалося подати у VII книжці ЛНВ (Т. 39), підготовка до друку якої обговорювалося у даному листі. Ця частина твору вийшла у VIII-IX книжці.

Щодо Опатовського. – Йдеться про секретаря Київського тимчасового комітету у справах друку Михайла Степановича Опатовського. Ім’я М.Опатовського неодноразово зустрічається у листах та спогадах завідувача київської редакції та книгарні ЛНВ, видавничих справ М.Грушевського у Києві Ю.Тищенка (Сірого) (П.П.Лаврова). Він згадував, що М.Опатовський «мав певні симпатії до всього українського, а не раз приходив і на допомогу своїми порадами, хоч і за певну оплату», а при зустрічах для узгодження видавничих справ та проблем торгівлі українською книгою спілкувався виключно українською мовою (Тищенко Ю. Книгарні «Літературно-наукового вісника» на Наддніпрянщині в 1907 – 13 pp. // Науковий збірник (Українська Вільна Академія Наук у США). – Нью-Йорк, 1953. – С. 119; Тищенко (Сірий) Ю. У Києві біля «Літературно-наукового вісника» // Його ж. З моїх зустрічей: Спогади / Упоряд. О.Сидоренко, Н.Сидоренко. Передм. М.Шудрі. – К., 1997. – С. 39).

…1-ий акт Винниченка ще не скінчений в друкарні – Йдеться про п’єсу на III дії В.Винниченка «Великий молох». Її початок було опубліковано: ЛНВ. – 1907. – Т. 39. – Кн. VII. – С. 1 – 24. Закінчення подано: Там само. – Кн. VIII-IX. – С. 213 – 263.

перша – то «Комитет»… – Йдеться про Київський тимчасовий комітет у справах друку, створений 12 травня 1906 р. на підставі розпорядження Міністерства внутрішніх справ Російської імперії, заступивши Канцелярію київського окремого цензора. Очолювали комітет О.О.Сидоров (1906 – 1909), Т.Д.Флоринський (1909 – 1917). Фонд комітету з унікальними відомостями щодо історії преси зберігається у ЦДІАК України (ф. 295).

«обов’язуючих постанов». – Йдеться про обов’язкові постанови київського губернатора Ігнатьєва від 2 червня 1907 р. (Рада. – 1907. – 9 червня. – № 131. – С. 1) та київського, подільського і волинського генерал-губернатора В.Сухомлинова від 5 червня 1907 р. (Киевлянин. – 1907. – 9 июня. – № 158. – С. 1). Постанови стосувалися заборон щодо поширення в пресі відомостей, творів, оповіщень, що «підбурюватимуть проти правительства» та визначали покарання у вигляді адміністративних штрафів до 500 руб. та арештів до 3-х місяців.

Я гадаю, що з збірникам статей П. Проф. можна буде порадити. – Вірогідно, йдеться про збірку М.Грушевського «З біжучої хвилі: Статі й замітки на теми дня 1905 – 6 р. – К.: З друкарні С.В.Кульженка, 1907 (на обкладинці зазначено 1906 p.). Збірка вийшла 1907 р. (передмову автора датовано серпнем 1907 р.), до неї увійшли статті, друковані в ЛНВ 1905 – 1906 р.

Нарешті в справі друкарні… – Див. коментар до листа І.Джиджори, відправленого з Києва близько 28 – 30 (15 – 17) червня 1907 р.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 81 – 83.