15.02.1907 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Знесеннє Знесення воєнного стану в Київі Києві прийшло для нас дуже впору. ЛНВістник ЛНВісник може виходити дальше. Вчера Вчора був в Сидорова д. Синицький в справі власне нашого журнала, і Сидоров сказав, що «Вістник» «Вісник» може дальше виходити без перешкоди.

А до нас щойно нині принесено повідомленнє повідомлення про попередню заборону. Та все-таки я думаю – на всякий випадок, треба запастися в яку другу концесію на видаваннє видавання иньшого іншого журнала, бо як самі П. Професор знають, адміністрація має звичай деякі свої зарядження продовжувати й на час побільшеної охорони. Те вже почасти зроблено нині і в Київі Києві.

Передплата напливає дальше. Всіх передплатників (з тими, котрі ще не заплатили, але мають заплатити, і без дарових) є вже поверх 400 – докладно ще не обчислено. На почті пошті вже видають нам гроші без усякої перешкоди, а трудности трудності перед тим робив нам урядник на власну руку. Та я з Цимбалом (дуже нам прихильна людина) ходили на почту пошту по вияснення в тій справі, і урядник дав спокій.

Редакція «Ради» сидить в нас й досі й напевне не відомо, коли вибереться від нас, хоч говорять, що вже в понеділок. Страшно нам невигідно і робити нічого не можна, бо просто нема де: цілий день усі кімнати зайняті, а крім сього ще й вечором (7 – 9 год.) приходять ріжні різні люде люди на газети.

Просимо, щоб П. Професор інтервеніювали в канцелярії Спілки в справі висилки книжок. Вони там Бог знає що роблять й по якому висилають книжки, бо ані книгарня, ані ми їх не маємо. Тим часом покуп на книжки Вид[авничої] спілки великий, і кожда посилка зараз же росходиться розходиться, а потім вже нема що продавати. Через те книгарня відсилає людей до нас за книжками, а ми знова знову до книгарні і т. д., чим тільки непотрібно викликується невдоволеннє невдоволення. Особливо дуже на се жалується Степаненко.

«Україна» (журн[ал]) підняла хрестовий похід на Галичину, а власне на галицьку мову в виданнях Н[аукового] т[овариства] ім. Ш[евченка] і Вид[авничої] спілки. В тій справі власне Іван Семенович пише величезну статю статтю в «Україні», не знаю, чи П. Проф. вже мають «Укр[аїну]» в себе. Щось конечно треба робити, аби тому зарадити, бо він готов дуже богато багато публики публіки відстрашити від наших видань. Статя Стаття дуже нетактовно писана. Ми, з нашого боку, як лише можемо, єднаємо собі прихильників. З фільольогів філологів за нами стоїть поки що Тимченко, і я власне просив його, щоби він, де лишень зможе, виступив проти такого роз’єдинення.

З глубоким глибоким поважанєм поважанням

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 22 – 23 зв.).

Знесеннє Знесення воєнного стану в Київі Києві прийшло для нас дуже впору. – Отримавши цю звістку, М.Грушевський за декілька днів виїхав до Києва, поселився у брата Олександра «тайнообразующе», на випадок, коли б був наказ про арешт (Там само, спр. 25, арк. 142 зв.; запис від 5 – 6 лютого (ст. ст.) 1907 р.). Тут він займався підготовкою до друку II книжки ЛНВ, яка вийшла 21 лютого.

… повідомленнє повідомлення про попередню заборону. – Див. коментар до листа М.Грушевського від 11 лютого (29 січня) 1907 р.

…ані книгарня, ані ми їх не маємо. – Після перенесення ЛНВ до Києва М.Грушевський мав намір одночасно відкрити також і книгарню. Вирішення справи Української книгарні ЛНВ у Києві як філії книгарні НТШ у Львові, Виділ товариства на своєму засіданні 20 березня 1907 р. доручив М.Грушевському (Хроніка НТШ. – Львів, 1907. – Ч. 30. – С. 4). Майже рік знадобився для офіційного рішення про відкриття книготоргівлі у Києві, а спочатку книжки ЛНВ та інші видання Видавничої спілки та НТШ, отримані зі Львова, працівники контори передавали на реалізацію до Української книгарні колишньої редакції «Киевской старины», керівником якої був В.Степаненко.

Одночасно частина видань продавалася і в самій конторі на , про що читачі дізнавалися з оголошень у самому ЛНВ, «Раді» та інших періодичних виданнях. Офіційно Українська книгарня «Літературно-наукового вістника вісника» у Києві була відкрита 8 січня 1908 р. Детально див.: Панькова С. Адреси київської редакції, контори та книгарні «Літературно-наукового вістника вісника» (1907 – 1919 pp.) // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практ. конф. (Музей історії міста Києва). – К., 2007. – Вип. 7. – С. 118 – 136.

Особливо дуже на се жалується Степаненко. – Про діяльність відомого київського книгаря, завідувача Української книгарні (колишньої редакції «Киевской старины»; ) Василя Пилиповича Степаненка детально див.: Тищенко (Сірий) Ю. З моїх зустрічей. Спогади / Упоряд. О. та Н. Сидоренко, підгот. до друку та передм. М.Шудрі. – К., 1997. – С. 27 – 31.

3 М.Грушевським В.Степаненко підтримував взаємини щонайменше від 1901 р. Виконував замовлення львівського професора та книгарні НТШ на придбання різноманітних видань через книгарні Києва, Петербурга, Москви, Варшави та ін. міст. Приймав на комісію на продаж у власній книгарні «Історію України-Руси» М.Грушевського та інші видання НТШ та Видавничої спілки. Особливо пожвавилися контакти після 1906 р. Так, у листі від 22 жовтня 1906 р. він писав до Львова:

«Повірте, що ніколи не помічалось такого страшенного попиту на українські книжки, як тепер. […] Ваших книжок майже немає. Шліть зараз» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 771, с. 36 – 37).

…Іван Семенович пише величезну статю статтю в «Україні»… - Йдеться про статтю І.Нечуя-Левицького «Сьогочасна часописна мова на Україні» (Україна. – 1907. – Т. І. – Кн. 1. – Част. 1. – С. 1 – 49; Кн. 2. – Част. 1. – С. 183 – 237; Кн. 3. – Част. 1. – С. 280 – 331). У ній визначний письменник виступав непримиренним противником галицького варіанта української літературної мови та, зокрема, правопису, офіційно прийнятого в Галичині 1893 р. (так званої желехівки або фонетичного правопису).

Цікавий факт, аналізуючи статті, опубліковані в ЗНТШ 1906 p., І.Нечуй-Левицький відзначив праці І.Джиджори та М.Зубрицького як такі, що «написані доволі чистою мовою», але які «можуть читати наші націоналісти, але не широка публіка» (Там само. – Кн. 1. – Част. 1. – С. 46). На захист «галицького» правопису від нападок І.Нечуя-Левицького виступив І.Франко у своїй рецензії на перший номер журналу «Україна» «Новини нашої літератури» (ЛНВ. – 1907. – Т. 38. – Кн. VI. – С. 506 – 512) та С.Єфремов у статті «Відгуки з життя і письменства (Ще про філологію І.Левицького)» (ЛНВ. – 1907. – Т. 38. – Кн. VI. – С. 333).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 67 – 68.