На Корсо

Михайло Грушевський

Великдень минув, папа здоров і приймає вірних на авдієнції. Довгими низками біжать фіакри до ватиканської брами з парами і чвірками паломників в приписаних папським етикетом убраннях: чорних сурдутах і чорних сукнях з чорними коронковими (кружевними) хустками на голові, однаково для старих і молодих. Тут побожні прочани і просто цікаві форестьєри, гладкі пробощі й абати, що привезли ad limina apostolorum своїх вірних, і величаві делегати різних католицьких товариств і інституцій, що тими далекими процесіями до папських стіп маніфестують «перед невірним і масонським світом» живучість католицтва і його цупку власть над мільйонами нищих духом.

Жвавий торг іде по незчисленних крамницях, що торгують всякими побожними «споминами Риму», від безконечних медаликів, хрестів, образків, розаріїв (чоток) з усякого можливого матеріалу – кісточок оливкових і евкаліптових шишок, коралів і горючого каміння, слонової кості і дерева, і т. д., – включно до ляльок в убраннях папських гвардистів, в їх червоно-жовтих арлекінських убраннях.

Але одно мушу піднести – на похвалу римського духовенства: тут самі церкви не торгують, як по православних краях, усякою побожною всячиною – від свяченої води й оливи почавши до освячених на мощах шапочок, поясків і всяких інших талісманів. Принаймні по головніших церквах не бачив я сього – хіба у S. Pietro in vincoli можна купити собі в церкві срібну копію оков св. Петра.

Весняний сезон в повнім розцвіті. Його кульмінаційний момент залежить від погоди. Коли гарячі дні починаються скоро, вже з початків мая, головна публіка роз’їздиться скорше, як ні – сидить довше. По роз’їзді властивої сезонової, панської публіки починає надтягати сіренька вакаційна публіка. Останніми приїдуть сільські учителі з Північної Америки, на своїх вакаціях, і по них наступає мертвий час, коли все, що має якусь змогу, тікає з Рима в вищі, холодніші місця, або на море, всі значніші отелі зачиняються зовсім, і Рим стає пусткою – до вересня (сентября).

Сього року весна холодна й дощова. Готельники і всякий народ, що промишляє «від жильців», кляне tempo cattivo. Панська публіка не держиться довго в Римі. Аж в середині мая н. ст. починаються добре теплі дні. Широкі ступні сходів церкви Trinita dei Monti, на Іспанській площі, в форестьєрській околиці, перетворюються в розкішну виставу квіток. Цілими снопами красуються розкішні іриси дивних, незвиклих, різнобарвних кольорів, анемони й гвоздики, величезні каллії, пахучі рожі.

«Дві години перед Ave Maria» грає міська оркестра на Пінчіо, і римський «світ» дає собі rendez-vous тут і на переїзді по Корсо.

Невеликі останки старої римської аристократії, вирятувані з убожіння і крахів останніх десятиліть шлюбами з іноземними міліонерками (американками особливо) і нова буржуазна плутократія «третьої Італії», чужоземне панство, що пробуває на сталім осідку в вічній столиці або проживає тут весняний сезон, в вистроєних туалетах, у власних екіпажах, з ліврейними льокаями, виїздить на свій перегляд. Безпретензійні римські фіакри з форестьєрами-глядачами прилучаються до сеї кавалькади, що тягнеться густим шнурком по Корсо, наймоднішій улиці нинішнього Рима (тепер названій Корсо Гумберта).

Ся стара via Lata (широка улиця), що тяглася від Капітолія до Фламінієвої дороги, виглядає тепер досить тісною і темною, і малопоказною, властиво, улицею, з своїми високими домами з малоінтересними, бароковими фасадами, або й просто казарняними гладкими стінами першої пол. XIX в.; з старими церквами перших віків, також до непізнання зміненими пізнішими фронтонами XVII–XVIII в.; з рядами банків, контор, магазинів, найбагатших в Римі, але доволі скромних в порівнянні з виставами Парижа, Відня, Берліна.

Густі ряди пішоходів, на узьких тротуарах, або за столиками кафе приглядаються сьому потокові елегантних екіпажів і убогих фіакрів, виставних аристократів і скромних подорожників, обмінюючися поклонами з переїжджими і різними новинами з chronique scandaleuse [скандальної хроніки] отсього «світу», що переходить перед їх очима. З Корсо сей потік екіпажів виливається на круглу площу del Popolo, традиційну в’їздову браму Рима для подорожників і прочан (тільки останніми часами відібрав від неї сю ролю залізничний дворець на протилежнім боці Рима).

Відти просторими алеями ллється на горби Пінчіо, колишніх Салюстієвих садів. Публіка в екіпажах слухає музики, обмінюється візитами, подорожуючи з екіпажа до екіпажа. Досить сумно лунають розкішні звуки першорядних композицій світу над сею виставою світової порожнечі, показної розкоші й духового убожества, уданої веселості і величі на тлі італійської біди. Густою кавалькадою проїздяться повагом, нога за ногою, шнурком екіпажів по алеях, серед густих рядів пішоходів, серед розкішних вікових дерев, і серед вечірнього холодку тою ж дорогою вертаються по Корсо додому.

Новий Рим плине поміж старі палати, з голосними йменнями римських аристократів, папських непотів, славних дипломатичними штуками і меценатськими заслугами, подвигами і шахрайствами, що тягнуться по обох боках вулиці, зайняті переважно різними урядами, магазинами, банками, тимчасом як потомки тих голосних родів тиснуться де-небудь на четвертім поверсі своєї палати, в скромнім помешканні для слуг. І колона Марка Аврелія, з своїми барельєфами побід старих римлян над північними варварами і статуєю св. Павла нагорі, якою нагородив її папа Сикст Перетті, в задумі придивляється сьому варварському потокові на старій римській улиці й сумно роздумує над коловратністю життя.

Примітки

на переїзді по Корсо – віа дель Корсо, чи просто Корсо, – головна вулиця Рима, абсолютно пряма, довжиною півтора кілометри. В епоху Середньовіччя вулиця називалася віа Лата, а сучасна назва походить від кінних змагань – corso, які відбувалися тут, починаючи з XV ст. аж до 1882 р.

І колона Марка Аврелія – у центрі римської площі Колонна здіймається колона Марка Аврелія (збудована, ймовірно, у 176 p., висотою 30 м). Вона прикрашена спіральним рельєфом, на якому зображені війни з германцями і сарматами. Спершу колону увінчувала статуя імператора Марка Аврелія, але в 1589 р. на вимогу папи Сикста V її замінили на фігуру св. Павла.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 444 – 445.