Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

На Корсо

Михайло Грушевський

Великдень минув, папа здоров і приймає вірних на авдієнції. Довгими низками біжать фіакри до ватиканської брами з парами і чвірками паломників в приписаних папським етикетом убраннях: чорних сурдутах і чорних сукнях з чорними коронковими (кружевними) хустками на голові, однаково для старих і молодих. Тут побожні прочани і просто цікаві форестьєри, гладкі пробощі й абати, що привезли ad limina apostolorum своїх вірних, і величаві делегати різних католицьких товариств і інституцій, що тими далекими процесіями до папських стіп маніфестують «перед невірним і масонським світом» живучість католицтва і його цупку власть над мільйонами нищих духом.

Жвавий торг іде по незчисленних крамницях, що торгують всякими побожними «споминами Риму», від безконечних медаликів, хрестів, образків, розаріїв (чоток) з усякого можливого матеріалу – кісточок оливкових і евкаліптових шишок, коралів і горючого каміння, слонової кості і дерева, і т. д., – включно до ляльок в убраннях папських гвардистів, в їх червоно-жовтих арлекінських убраннях.

Але одно мушу піднести – на похвалу римського духовенства: тут самі церкви не торгують, як по православних краях, усякою побожною всячиною – від свяченої води й оливи почавши до освячених на мощах шапочок, поясків і всяких інших талісманів. Принаймні по головніших церквах не бачив я сього – хіба у S. Pietro in vincoli можна купити собі в церкві срібну копію оков св. Петра.

Весняний сезон в повнім розцвіті. Його кульмінаційний момент залежить від погоди. Коли гарячі дні починаються скоро, вже з початків мая, головна публіка роз’їздиться скорше, як ні – сидить довше. По роз’їзді властивої сезонової, панської публіки починає надтягати сіренька вакаційна публіка. Останніми приїдуть сільські учителі з Північної Америки, на своїх вакаціях, і по них наступає мертвий час, коли все, що має якусь змогу, тікає з Рима в вищі, холодніші місця, або на море, всі значніші отелі зачиняються зовсім, і Рим стає пусткою – до вересня (сентября).

Сього року весна холодна й дощова. Готельники і всякий народ, що промишляє «від жильців», кляне tempo cattivo. Панська публіка не держиться довго в Римі. Аж в середині мая н. ст. починаються добре теплі дні. Широкі ступні сходів церкви Trinita dei Monti, на Іспанській площі, в форестьєрській околиці, перетворюються в розкішну виставу квіток. Цілими снопами красуються розкішні іриси дивних, незвиклих, різнобарвних кольорів, анемони й гвоздики, величезні каллії, пахучі рожі.

«Дві години перед Ave Maria» грає міська оркестра на Пінчіо, і римський «світ» дає собі rendez-vous тут і на переїзді по Корсо.

Невеликі останки старої римської аристократії, вирятувані з убожіння і крахів останніх десятиліть шлюбами з іноземними міліонерками (американками особливо) і нова буржуазна плутократія «третьої Італії», чужоземне панство, що пробуває на сталім осідку в вічній столиці або проживає тут весняний сезон, в вистроєних туалетах, у власних екіпажах, з ліврейними льокаями, виїздить на свій перегляд. Безпретензійні римські фіакри з форестьєрами-глядачами прилучаються до сеї кавалькади, що тягнеться густим шнурком по Корсо, наймоднішій улиці нинішнього Рима (тепер названій Корсо Гумберта).

Вулиця Корсо в Римі

Ся стара via Lata (широка улиця), що тяглася від Капітолія до Фламінієвої дороги, виглядає тепер досить тісною і темною, і малопоказною, властиво, улицею, з своїми високими домами з малоінтересними, бароковими фасадами, або й просто казарняними гладкими стінами першої пол. XIX в.; з старими церквами перших віків, також до непізнання зміненими пізнішими фронтонами XVII–XVIII в.; з рядами банків, контор, магазинів, найбагатших в Римі, але доволі скромних в порівнянні з виставами Парижа, Відня, Берліна.

Густі ряди пішоходів, на узьких тротуарах, або за столиками кафе приглядаються сьому потокові елегантних екіпажів і убогих фіакрів, виставних аристократів і скромних подорожників, обмінюючися поклонами з переїжджими і різними новинами з chronique scandaleuse [скандальної хроніки] отсього «світу», що переходить перед їх очима. З Корсо сей потік екіпажів виливається на круглу площу del Popolo, традиційну в’їздову браму Рима для подорожників і прочан (тільки останніми часами відібрав від неї сю ролю залізничний дворець на протилежнім боці Рима).

Відти просторими алеями ллється на горби Пінчіо, колишніх Салюстієвих садів. Публіка в екіпажах слухає музики, обмінюється візитами, подорожуючи з екіпажа до екіпажа. Досить сумно лунають розкішні звуки першорядних композицій світу над сею виставою світової порожнечі, показної розкоші й духового убожества, уданої веселості і величі на тлі італійської біди. Густою кавалькадою проїздяться повагом, нога за ногою, шнурком екіпажів по алеях, серед густих рядів пішоходів, серед розкішних вікових дерев, і серед вечірнього холодку тою ж дорогою вертаються по Корсо додому.

Новий Рим плине поміж старі палати, з голосними йменнями римських аристократів, папських непотів, славних дипломатичними штуками і меценатськими заслугами, подвигами і шахрайствами, що тягнуться по обох боках вулиці, зайняті переважно різними урядами, магазинами, банками, тимчасом як потомки тих голосних родів тиснуться де-небудь на четвертім поверсі своєї палати, в скромнім помешканні для слуг. І колона Марка Аврелія, з своїми барельєфами побід старих римлян над північними варварами і статуєю св. Павла нагорі, якою нагородив її папа Сикст Перетті, в задумі придивляється сьому варварському потокові на старій римській улиці й сумно роздумує над коловратністю життя.


Примітки

на переїзді по Корсо – віа дель Корсо, чи просто Корсо, – головна вулиця Рима, абсолютно пряма, довжиною півтора кілометри. В епоху Середньовіччя вулиця називалася віа Лата, а сучасна назва походить від кінних змагань – corso, які відбувалися тут, починаючи з XV ст. аж до 1882 р.

І колона Марка Аврелія – у центрі римської площі Колонна здіймається колона Марка Аврелія (збудована, ймовірно, у 176 p., висотою 30 м). Вона прикрашена спіральним рельєфом, на якому зображені війни з германцями і сарматами. Спершу колону увінчувала статуя імператора Марка Аврелія, але в 1589 р. на вимогу папи Сикста V її замінили на фігуру св. Павла.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 444 – 445.