Константинова базиліка

Михайло Грушевський

Константинова легенда стоїть сливе нарівні з Петровою. Петро дав Риму і папству авреолю (ореол) святості, Константин – авреолю слави і власті. Перший протектор християнства на цісарськім столі, що дав початок його офіціальному, державному значенню, він заразом виступає в католицькій традиції як фундатор світської власті римського владики: він надає папі Сильвестру Рим з його околицею, як спеціальну церковну державу, і сей апокрифічний «Константинів дар» (donum Constantini) стає підставою папських претензій на права світського володаря.

Але тимчасом як дійсні, справжні Константинові пам’ятки: його монументальна базиліка, що панує над форумом, його тріумфальна брама, так милосердно помилувана часом, – пам’ятки його панування як світського монарха, помилувані папами й не перетворені навіть в каплиці, ні в церкви, навіть не вінчані хрестами чи іншими побожними атрибутами, стоять, посміваючися над віками, що пронеслися над їх головою, – всі традиції церковного, християнського Константина при дотику аналізи розвіваються, як легка мряка, не лишаючи нічого реального.

З семи римських церков, пізнішою традицією називаних Константиновими, найміцніше ся традиція зв’язана з «золотою базилікою» Латерана, резиденцією середньовічного папства, «матір’ю й головою церков Рима і світу». В її старій хрестильниці папа Сильвестр нібито охрестив першого християнського цісаря Рима, що в дійсності прожив вік нехрещений, і, як каже церковний історик, прийняв хрещення на смертній постелі. І сю церкву, мовляв, збудував Константин для сього папи, подарувавши йому при тім город Рим і його околицю.

В дійсності Константинові часи не лишили в Латерані ніяких реальних слідів, і не тільки від них, але і від усеї тої середньовічної папської резиденції в Латерані лишилися тільки відірвані останки, що більше пригадують і натякають, ніж дають образ того папського середньовікового двору, того гнізда, де росла і виростала ся світова сила.

Резиденція і стара базиліка згинула під час великого огню 1308 p., що знищив її майже без останку і понудив тим тодішнього папу Климента кинути сучасний убогий, збіднілий, здичілий Рим його сварливим баронам і прийняти запросини до Авіньйона. Від старого Латерана позіставалися тільки різні фрагменти, переважно закриті і задекоровані пізнішим розцвітом римського будівництва, XVI–XVII в.

Нинішня латеранська базиліка не тільки розкішна, але й гарна, але вона настільки модернізована в XVII–XVIII в., що в її новім характері никнуть і тратяться старші останки. З старої базиліки зісталася в цілості гарна мозаїка олтарної абсиди, з XIII віку. З базиліки, відновленої по пожежі 1308 р. і розписаної Джотто – кілька невеликих фресків, захованих припадком. Весь внутрішній вигляд – робота з XVII в., а головна фасада, з XVI–XVII в., вінчана верхом з першої пол. XVIII в. Прикро бачити старий Латеран в сій розкішній, модній бароковій одежі.

Ліпше заховалася стара хрестильня, збудована, як приймають, папою Сикстом в V в., з старими колонами і великою античною ванною з зеленавого базальту посередині. В бічних каплицях старі мозаїки V–VII віків на золотім тлі.

Гарна пам’ятка з пізнішого часу – монастирське подвір’я з протилежної сторони базиліки, настільки ж інтересне з становища історії будівництва і декоративної штуки, як і миле та гарне незалежно від всякої історії. Се одно з тих чудових подвір’їв, які заховалися в кількох старих церквах Рима. Сперта на граціозних парах тонких колон, галерея оббігає сей затишний куточок, засаджений пальмами, з старинною криницею посередині. Се твір архітектів XIII в. братів Васалетів. Робота галереї незвичайно майстерна. Мініатюрні, тонкі, гнучкі колони різних вибагливих форм – рівні, жолоблені, кручені, спіральні, прикрашені мозаїчними інкрустаціями, ідуть парами, – кожда пара інакша, вінчана розкішними капітелями, підпираючи багато декоровані гзимси.

Під стіною галереї різні фрагменти античної старовини – написи, статуї, різьби. Широкі віти дактилів (фініків) стелються коло старої цямрини криниці, критої низько різьбленим орнаментом, десь VI в. Не мертвим тягарем забуття, а ясним благородним спокоєм вічного оновлення життя віє з тихої тиші сього тихомирного куточка. І не хочеться вертатися з неї під розкішні блискучі склепіння Латерана, під його розкішні моноліти, награблені з поганських храмів, і монументальні барокові статуї апостолів.

На площі коло базиліки останки колишньої палати папської – далеко більшої, ніж відновлена потім, що стоїть тепер. На ній копії старих мозаїк. За нею Scala santa – не більше не менше, як сходи з палати Пілата, по яким ішов до нього Христос, привезені до Рима, мовляв, Оленою, матір’ю Константина. Се дуже шанована святиня; по ній на колінах лазять побожні люди, на кождій читаючи молитву, і щоб не утерпіли від сеї побожності сходи, вони накриті дошками. Серед площі – найвищий з обелісків, хоч і підрізаний при уміщенні на сій новій позиції. Постарав його фараон Тутмес IV, в XV в. перед Христом, а цісар Константин казав притаскати до Рима, для Колізею. Фараон і Константин, Христові сходи і папські індульгенції здибалися на сій тісній площі папської резиденції.

Від 1308 р. Латеран став тільки титулярною резиденцією пап. По старій традиції кождий нововибраний папа по своїй коронації в новій резиденції, Ватикані, їхав до Латерана, щоб узяти в своє володіння сю стару резиденцію.

Робилося се з великою парадою. Папа сідав на білого коня, цісар мав потримати стремено папі і поцілувати його при тім в ногу. Коли цісаря не було під рукою для виконання сеї приємної церемонії, мав се виконати котрийсь з княжат римських, або інший який достойник – доконче світський, для звеличення церковної власті. При тій церемонії били в дзвони, стріляли з гармат. Дорогу висипали золотим піском. Арку Тита на дорозі мали обов’язком прикрасити різними декораціями жиди, і при тім рабин вітав папу і просив у нього потвердження прав чи, властиво, безправності жидівської людності Рима.

Tempi passati…

Примітки

Константинова легенда стоїть сливе нарівні з Петровою – наслідки діянь імператора Константина автор прирівнює до подвижницьких діянь апостола Петра, який за наказом Нерона був страчений у 67 р. На місці його поховання у Римі був споруджений знаменитий храм. Імператор Константин І (бл. 285–337 рр.) став першим римським імператором, який визнав християнство державною релігією, підтримував і допомагав його утвердженню. Тому його називають Константином Великим Святим, «Рівноапостольним».

понудив тим тодішнього папу Климента… прийняти запросини до Авіньйона – у 1309–1377 рр. резиденція глав католицької церкви перебувала не в Римі, а у французькому місті Авіньйоні, яке папа Климент VI викупив у свою власність. Папська держава в центрі Італії фактично розпалась. Цей період ще називають «авіньйонським полоном пап», позаяк тогочасні церковні глави перебували в залежності від французьких королів, виконували їхню волю. У кількох католицьких країнах владу авіньйонських пап не визнавали.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 426 – 428.