Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Образ четвертий

Михайло Грушевський

14 лютого 1649 р.

Світлиця в гетьманській господі. На килимі, простеленім на підлозі, сидять по-козацьки: гетьман, Чорнята, Захар Хмельницький, Вешняк, Дорошенко. На лавках: Хмельницька, о. Дам’ян, Виговський, Єрмолович, Марія з Докією, молодий Чорнята. Хмельницька частує гостей.

Чорнята

Приходили і до мене – Кисіль молодший з отсим Смяровським. Двісті червоних давали, аби старався. Коли, кажуть, не з трактатами, то хоч би з нашими братами-бранцями вернути – не сором людям в очі глянути. Одначе сказав їм, що як на мене, то й їх самих не казав би випускати – нехай зістануть пташки в клітці.

Виговський

Старий Кисіль дуже фрасує. Дає в застав все своє срібло, на двадцять чотири тисячі рахує, й інші комісари своє прикладають на викуп за бранців.

Гетьман

Уже трактатів не певні? Чаплинського мені обіцяли видати і київське воєводство. Га, жінко! Хотіла б бути воєводиною?

Хмельницька

Сам знаєш, що не тільки воєводиною – сотничкою рада б бути, аби спокій та якийсь достаток та вигода на старі літа.

Гетьман

Ну – сотничкам королі клейнодів не присилають, воєводи у них рук не цілують, на маєтності привілеїв не привозять.

Хмельницька

Обійшлася б без усього того, аби не трястися кождої хвилі за голову твою – та й свою… (Півжартом). Та вже як не можна б бути сотничкою, то згодилася б бути і воєводиною, аби тільки святий спокій! (Знову з щирим жалем). Такі людиська недобрі, зависні, злі! Один на другого вовком дивиться, в ложці води утопили б, на шибеницю потягли б, якби могли.

Чорнята

Не знаю, Богдане – але краще б ти тих комісарів не тримав тут. Або так, або сяк – добили торгу чи ні, а тільки не проїдайтесь! Рушайте з Богом!

Гетьман

Чому так?

Чорнята

Щось воно йде між людьми. Не знаю, звідки, з котрого боку й до чого воно йде, але йде, се бачу. Люди невірно дивляться. Кажуть, що з комісарами торг іде. Краще нехай їдуть!

Гетьман

(з роздражненням).

Я з комісарами секретів не маю, трактати всі при старшині, а людям до них зась!..

О. Дам’ян

Кождий нехай пильнує свого, до чого приставлений. Тайну царськую добре єсть хранити. Минули ті часи, як про все можна було на раді кричати. З криком дійшли до Кумейків, а з тайною – до Корсуня.

Виговський

Коли має Русь прийти до сили, мусить поступати прикладом народів інших cum bene ordinata republica, а не зіставатися в неволі нерозсудної черни.

Чорнята

Може, й так, пане писарю! Та тільки треба подумати, щоб нерозсудна чернь тим часом не скрутила назад руки тим мудрим політикам. На що інше може ні, а на се в неї розуму стане.

Марія

Пан обозний правду каже: між народом чутка пішла.

Чорнята

Шемрають.

Гетьман

Ну?

Марія

Всяке говорять. І от що про київське воєводство – се я теж уже чула.

Захар Хмельницький

А диви!

Марія

Між людьми чула, між простими козаками; звідкись воно йде…

Чорнята

Либонь, сами ляшки пускають. Тут манять, а людей збивають.

Марія

І про волоське господарство. Кажуть, хоче гетьман дідичним господарем на Україні бути. А тоді й булаву назад королеві відішле, що тепер комісари принесли.

Єрмолович

Голос народу – голос Божий. Так воно й мусить бути! На що Польща! Яка держава була! – а на що звелася з республікою своєю! А нам, вийшовши з неволі, тим більше треба подбати, щоб мати управу сильну.

Гетьман

Так воно: польська шляхта а наше військо недалеко втекло одно від одного.

Вешняк

Небіжчика короля як зв’язали? До чого Річ Посполиту привели! А був король – Боже мій, всім королям король!

О. Дам’ян

Богові мусимо дякувати денно і нощно, що возставив нам мужа по серцю свому, як тебе, пане гетьмане, і про те думати, щоб панування твоє утвердити і поширити, а не то, щоб знову давати на поталу всяким крикунам, що старими гетьманами перекидалися.

Чорнята

Добре речеш, отче ігумене, тільки се все не до нас; а ті, кому треба, тебе не чують. (Павза). А ти, Богдане, стережись! Стережись, кажу, старий! (Неприємна павза).

Гетьман

Дай-но бандуру, жінко!

(Приймає й пробує струни. Потім потиху співає, приграваючи на бандурі: «Ой біда, біда чайці небозі»,).

Хмельницька

От охота! Тільки собі та й людям тугу завдаєш!

Чорнята

Ей, заспіваєш ще сумнішої в таких тарапатах.

Гетьман

Може, молодші веселішої утнуть. А ну-ко, Семене!

Семен провірює злегка струни, потім починає.

Виговський

Чи сотника Худолія пам’ятаєш, ясновельможний?

Гетьман

Чому ні! А що?

Виговський

Про нього побомкують. Auram popularem captat.

Чорнята

Верховодить хоче? Чи булава пахне?

Чорнята Семен

(зачинає, розмова затихає. Співає пісню «Про козака і Кулину»):

Ой ти дівчино, ти мила моя,

Як же тя кличе та мати твоя?

«Біг мя створив дівчиною,

Піп мя хрестив Кулиною –

Козаче небоже!»

Кидай, дівчино, сюю долину,

Мандруй зі мною на Україну –

На Вкраїні, в Запоріжжю

Козаченьки пробувають,

Красних панянок не мають –

Тільки гори золотії

А річеньки медовії,

Кулино небого!

«Ой козаченьку, пане мій,

Який же буде палац твій?»

При березі при Дунаю

Там я свою хижу маю:

Густим лісом обсаджену

Красним цвітом оздоблену –

То дім мій, то покій!

«Гей козаченьку, пане мій,

Який же буде бенкет твій?»

Будем їсти, будем пити

При криниці-студениці,

Козацьку саламаху –

З сухарями затираху –

Обід мій – покорм твій!..

Хмельницька

Жалісна співаночка, а ти ще жалісніший, Семене!

Чорнята

Молодому молоде в голові! Іншої жури не знає!… (Мала павза).

Гетьман

Так що ти про того Худолія чував, пане писарю?

Виговський

Та, властиво, нічого певного, а пригадалося мені, як заговорили про мальконтентів. Жалує, що Польщу помилувано, не розбито до решти, – на Варшаву, каже, треба було йти, голими руками її можна було тоді взяти, та, видно, пожалували короля та панів – гноїли військо даремно під Львовом та Замостям. А люди хвалять!

Чорнята

Війни хочуть люди, се так.

Дорошенко

Хочуть, се вірно, тільки хотіти легко – а як? Скорше як по траві не можна нічого зробити. Прибилися дуже і коні, і люди. І Орда також.

Виговський

З Москвою ніяк не дійдемо до кінця. Не хочуть зачіпатися. Ні з чим сей гонець їх приїхав. І Силуян пише – ніяк їх не зрушиш. А так потрібні! Радзівілові написали ми листа такого гречного, як тільки могли, але як його Москва ззаду за плечі не візьме, таки не знати, чи він сяде. Більша надія на короля, що його затримає, аби трактатів не розбивав. Отже, виходить, що нам трактатів не можна зривати зараз.

Вешняк

А люди до війни рвуться.

Марія

Головно, що панів бояться – що ти їх, гетьмане, через трактати назад на Україну пустиш. Відома річ, скільки їх там над Случчю стоїть, трактатів чекають, щоб до маєтків вертатися, порядок робити, людей наново в ярмо запрягати. Скільки їх було з комісарами пустилося, якби люди не спинили! Про се слух пішов. Тому й бояться трактатів над усе в світі, й не вірять.

Чорнята

Та ще трактатів нема, а вони вже, іродові діти, почали людей за повстання катувати! Що з Поділля пишуть! По крові ходять, катюги!

Виговський

Шкода людей, а таки хлопи хлопами, мусять послушні бути панам. Сього ніяка війна і ніяке військо не перемінить. Се тільки Худолії можуть людям обіцяти, що вже не буде на Україні ні хлопа, ні пана, всі рівні будуть. Пан Біг і пальці на руці не зрівняв. Хлоп мусить бути хлопом.

Дорошенко

Шляхетську пісеньку заводиш, пане писарю! Уважай! Час тобі від неї відвикати! Не місце їй у війську Запорозькім.

Вешняк

Без шляхетства ми собі права і вільності здобули! Чхать на нього.

Виговський

(гнівно піднявшись з місця).

Правда скрізь правдою, пане полковнику! А шляхетства свого не маю чого стидитися і в війську Запорозькім. Коли хочемо, аби наш нарід руський дійшов свого права, мусять в нім бути ordines ас honores, як в кождім поряднім народі. Військо мусить воювати, старшина мусить правити, а хлоп мусить працювати. Послушність і покора мусить бути підставою.

Марія

Так ти говориш, пане писарю? Шкода, бачу, і тої шкапи, що за тебе на Жовтих Водах віддали! Хлопаєш уже нас! А хто ж свої груди під Костянтиновим та під Львовом наставляв, дорогу до Замостя трупами своїми стелив? Не було чого тих людей і до війська брати, надією їх манити, що вони за волю свою боряться, як по війні зараз їх назад панам у ярмо віддавати! Пізно, не заженеш їх! Кров’ю своєю свободу вони купили, кров’ю запечатали. І не згадуй їм про се! Справді, був би тобі тоді Худолій страшний.

Хмельницька

Дивуюся я вам, милостиві панове, та й тобі, гетьмане! Дожили ви до старості, посивіли в військовій справі, і не подумаєте ви про кращий лад якийсь, щоб не тривожитися від поголоски про першого марного крикуна. Щоб тобі, гетьмане, по стількох побідах, врівень з королями ставши, думати про якого-небудь Худолія! Таж то сміх людям і Богові образа! Або мусить бути якийсь лад в війську, для людей заслужених послух і пошана – або справді в світ за очі від такого війська. Краще на малій загороді в спокою вік свій скінчити, як отак на огні палитися, в тривозі й неспокою, в війнах і чварах вічних.

Гетьман

Не все разом, не все разом, жінко! Вчора ще нас пани гнуздали, який-небудь Чаплинський, негодивий син, наді мною знущався, а сьогодні ми, ледве вилізши з тої ями, та вже будемо драбину рубати – ту саму силу нищити, яка нас з неволі винесла!

Хмельницька

Одна неволя і друга неволя, як бачу.

Єрмолович

Середньою дорогою треба вміти піти, милостива пані! Правду кажеш, що та власть сліпої черни незносна, і бажання її impossibilia. Не можна через те розірвати до решти з королем і Річею Посполитою, бо мусили б піддатися власті черни.

Гетьман

З королем раді ми бути в згоді, сам знаєш, вашмость. Але за ним тягнеться та нещаслива Річ Посполита. Скільки ми подаємося на службу королеві, щоб скинув з себе те опудало, та що ж? От, кажеш, жінко, що не годиться нам коритися черні – а король не кориться шляхті? Шляхті чи черні – невелика різниця.

Єрмолович

Мислю так, ясновельможний пане гетьмане і всі милостиві панове, що, не зриваючи з королем і Річею Посполитою, зможемо ми власть рейменту гетьманського скріпити і чернь на властиве місце поставити – сим чорним радам кінець зробити, tumultuosa consilia скасувати. А своєю поміччю помогти і королеві шляхту та магнатів приборкати, і так нову унію Польщі і Руси sanam ас rationabilem уставити – королівства польського і гетьманства руського.

О. Дам’ян

Великого князівства Руського, як у нас на Україні за Святої памяти князів київських було. Настав час ту стару славу відновити і у Святої Софії Київської того великого князя всеї України з патріаршої руки укоронувати. Се всю справу розв’яже – власть його піднесе, і військо, і народ на місце поставить.

Єрмолович

Певно, що се б справу розв’язало, преподобний отче, тільки, щоб до тої коронації довести, мабуть, прийшлося б домашню війну витримати, і чи не скористав би з неї хтось інший замість нас?

Чорнята

Се – з головою в ополонку. Ані назад вернутися, ані виплисти! Десять раз безпечніше було на Низ тікати, як таке з нашими людьми починати. І не радьте ви такого, на Бога прошу!

О. Дам’ян

Невозможне у чоловіка возможне у Бога! Ангелом своїм заповість, да не преткнеши о камінь ногу свою! Бачить потребу народу нашого, плач його і лемент дійшли до нього.

Марія

Небезпечну річ радиш панові гетьманові, отче святий! (В пророчім екстазі). Зелене застелилося козацьким трупом, почорніло від козацької крові. Гетьмана нема. Полковники сами не можуть собі ради дати. Ніхто не хоче взяти проводу. Хто візьме, той згине. Люди тікають і гинуть на переправах. Військо лядське суне без упину на Україну… (Тривога серед присутніх).

Гетьман

(невдоволено).

Лиши, Маріє! (Павза). Що там з великим князівством, тут треба знати, як з трактатами бути. Воювати чи миритися? Тільки зараз все одно в похід не можна. Петро правду каже.

Вешняк

До трави не можна ніяк, се вірно.

Дорошенко

Татари донців бояться, Криму стережуть.

Гетьман

Ніяк їх не оговкаєш. Затялися!

Хмельницька

Мирися, гетьмане! Дають воєводство, бери воєводство! Страшно мені за тебе і за себе. Послужила фортуна – не спокушай більше пана Бога. Держи булаву, поки ніхто до неї рук не простягає. Будуть люди напирати – положи! Нехай бере котрийсь новіший. Ти доказав, чого ніхто не доказав. Краще на спокою зажити ще слави та й поваги, яку заслужив, аніж чекати того, що Марія каже!..

Гетьман

До Польщі тебе тягне!

Хмельницька

(з плачем).

Бог то видить, що прожила б і тут, на Україні, і щаслива була б, коли б не такий час лютий!..

Захар Хмельницький

Люте время, у, люте! Що день прожив, то й слава Богу.

Дорошенко

Не журися, ясна пані! І на Україні в золоті ходитимеш, оксамити під ноги стелитимеш!

О. Дам’ян

Буде ще й на Україні сила, і багатство, і спокій, і власть за ласкою Божою!

Виговський

Черні тільки треба роги притерти.

Єрмолович

Розбурхався народ, як море. Не удержиш його ніякою силою, як не стримати війни якийсь час. Не привикли до свободи! Треба, щоб осілося трохи се все, ствердло, стужніло.

Захар Хмельницький

Добре на всяке заручку у короля мати.

О. Дам’ян

Чому тільки у короля? Можемо мати і в Москві, і в Угорщині. І шведи, і ті з нами будуть! Зміркувать треба, а не триматися, як сліпий плоту, самої Польщі.

Гетьман

А ти, Докіє, нічого не кажеш?

Докія

Я мовчу. Як рішите! Ваше діло рішати, моє людям сказати!

Чорнята

З Польщею миритися – треба ще нею трусонути! Торік не дотрусили, іще грушки зісталися! Ще з них пиха не вся злетіла!

Вешняк

Якби торік у Варшаві побували, можна б було з ними тепер говорити.

Гетьман

Щось і ти, Федоре, Худолієвими словами говориш!

Вешняк

Не гнівись, гетьмане! Сказав перед тобою по правді, не потайки, позаочі.

Дорошенко

Торік не побували, сього року побувать можемо. Не все разом. Дорога тепер нам відома.

Швидко входить осаул.

Гетьман

Що там, Іване? Що сталося?

Осаул

Люди ляхів б’ють, вельможний пане гетьмане! Наші спирають, а вони не слухають, сюди йдуть, хочуть твоїй милості доказувати.

Гетьман

(встає).

Ляхів? Яких ляхів?

Осаул

Та з бранців почалося, що до комісарів схоронилися. Пішли шукати їх по комісарських дворах.

Гетьман

Ну, се не до ладу. Ходім, куме! І ти, Федоре!

Осаул

Чарнецького, того, що з Кодака, ледве їм з рук видерли.

Чорнята

Нехай би їхали, поки цілі, я се давно кажу.

Осаул

Позовський, той з Ніжина, утік до пана воєводи, а його побачили, ну й почалося. Хапають, кого допали… (Виходять).

Хмельницька

Бідні люди, ах, нещасливі! (Іде за ними).

Олеся

(до Семена, що зістався, пропускаючи наперед Хмельницьку).

Семеночку!..

Чорнята Семен

(радісно).

Ти тут, Олесю!

Олеся

Я за дверима була. І чула, як ти співав!

Чорнята Семен

Чула?

Олеся

А до кого співав, признайся?

Чорнята Семен

Не скажу, вгадай!

Олеся

Може, до мене?

Чорнята Семен

Ач, яка догадлива! Ніби ти пішла б за мною на Україну далеку сухарі їсти, водою запивати, ти, пещена, ти? (Обіймає й цілує).

Олеся

(палко).

Пішла б, серце, скрізь, боса по тернах пішла б, козаченьку милий, за тобою. Аби тільки ти мене любив вірно і ніколи не покинув.

Семен

Не покину мою голубочку сизу! Не розлюблю до віку! Якби не любив тебе – і не жив би, серце моє маленьке! Відколи бачу тебе коло себе, наче світ мені відмінився: і щасливий я, і багатий, і нічого мені не треба. В якій біді не був би, аби ти була зі мною.

Олеся

А може, Семеночку, і біди не буде? Каже моя пані, що дає король гетьманові воєводство київське, староства і маєтки! Будуть вони жити в спокою і розкоші і ми коло них – адже як мене, і тебе любить пані? Уже тоді не прийдеться сухаря з водою їсти!

Семен

(насторожений).

А гетьман на те годиться? Прийме воєводство і кине військо?

Олеся

Він ще вагається трохи, бо не певний людей ще. Нехай трохи тільки пройде час, все до спокою прийде – пані каже, що, безперечно, він на се згодиться. Правда, Семеночку, як то гарно буде, як ми собі десь у гарнім місті будемо жити, в світ поїдемо?

Семен

(по павзі, перемінивши гадки).

В світ тобі хочеться, Олесю? А тут на Україні прикро тобі?

Олеся

Що ти, Семеночку? Я ж кажу, що з тобою мені скрізь добре, а без тебе я і до Львова не схотіла б! Один ти у мене, моє щастячко! Але чекай! (Надслухує). Ідуть сюди! Ходім звідси.

Гетьман з воєводою Кисілем входять. Кисіль роздражнений і збентежений.

Кисіль

Але ж, ясновельможний пане! Ми ж посли Річи Посполитої! Де ж після сього її повага, де splendor Корони Польської, як її піддані підносять руку на її найвищих абмашіаторів. Убити, облупити, на Кодак вислати грозиться! Бідних людей безборонних, вірних слуг королівських б’ють, забивають, без ніякої причини. Де ж і твоя повага і власть, ясновельможний пане гетьмане! Се ж сором перед усею Короною, перед усім світом християнським!

Гетьман

Що я можу тут помогти, вельможний пане воєводо! Як тут рятувати мені повагу Річи Посполитої, як її не шанують її власні слуги, її сенатори, князі і магнати. На Поділлю пан хорунжий що виробляє? – спокійних людей християн побожних мордує! Під Галичем, під Львовом що шляхта броїть? – голос людей невинних о пімсту до Бога волає. Радзівіл на Литві під час перемир’я що робить? – сотника мого Піддубського, чоловіка лицарського, на палю казав убити. Оповідали мені вчора, що так його катюга лядський нещасливо вигодив, що ще кілька годин на палі живий сидів – казав собі пити дати і в церкві по душі своїй дзвонити – хотів ще за життя своє подзвіння послухати. (В сильнім розчуленню схлипує. Кисіль мовчить збентежений).

Гетьман

(заспокоївшися трохи).

Пане воєводо! Шкода мені тебе яко русина і віри благочестивої чоловіка, що ти з тими катами віри нашої і народу нашого пристаєш! Правда, показував я тобі листа власних колегів твоїх, що вони про тебе пишуть? Яка віра, яке пожиття можливе з ними? Як огонь і вода, так Русь з поляками – не може бути між ними віри і приязни ніколи! Раджу тобі як приятелеві – поки час – відступись від ляхів і ти, і інші благочестиві, і пристань до нас, до війська. Лядська земля згине, я бачу се певно, а Русь буде панувати скоро, дуже скоро, ще в сім році! Знайдуться тобі і між нами, пане воєводо, честь і заслуга, маєтки, двори і все, що поштивому чоловікові треба. (Кисіль робить жест протесту). А коли ні – пане воєводо! Чоловікові рицарському, bene nato – чи не краще з своїм народом перетерпіти, а хоч би й згинути навіть, ніж in discrimine rerum його виріктися і безчинно стояти, приглядаючися тій боротьбі на життя і смерть, тій агонії народу свого! Роздумай, ваша милість, глубоким розумом своїм! Адже з молодих літ був ти свідком наочним того, що діялося тут на Україні і в Польщі…

Осаул

(входить).

Милостивий пане гетьмане! Там люди не хочуть заспокоїтися, доконче хочуть милость твою бачити і з тобою говорити…

Гетьман

Що за люди?

Осаул

Котрі козаки, котрі міщане тутешні… Сказано їм наказ твій, щоб дали спокій, але хочуть з тобою самим говорити.

Гетьман

Ну, то нехай ідуть, веди їх сюди!

Осаул відходить.

Кисіль

Милостивий пане гетьмане, може, мені краще тут не бути, intra homines efferatos, аби ще гірше не подражнити!

Гетьман

Може, й справді. Пройди сюди, ваша милість. (Випроваджує його).

Входять люди, між ними Яким і Понурий – вони тримаються ззаду старшини; Чорнята, осаул, Джалалий, Вешняк.

Люди

До твоєї милості, пане гетьмане! Чолом!

Гетьман

На добривечір, панове молодці.

Люди

На добривечір, батьку! Поздоров Боже, батьку!

Гетьман

Що скажете доброго?

Люди

Та що доброго! Яке тут добро!

1 чоловік

Яке добро, як тут ляхів наперлося стільки! Сама зрада!

2 чоловік

Шпигують, армату оглядають, людей збивають, коней купують, риштунки.

3 чоловік

Ми їх ловити, а отамання боронить – кажуть, гетьман не велить. Як може бути, щоб гетьман не велів, коли зрада явна! Гетьман зрадників не буде покривати. До тебе хотіли вести, так спирають.

2 чоловік

До комісарів тікають, ховаються, а комісарська челядь не дає.

Гетьман

Комісарів чіпати не годиться, вони посли королівські. Королівських людей чіпати не личить.

1 чоловік

Яка комісія, милостивий пане гетьмане, коли то сама зрада. Яких нам трактатів треба!

2 чоловік

Війна мусить бути, а не трактати. Привезли клейноди твоїй милості – а яких клейнодів твоїй милості треба, як ти з волі й ласки військової і так гетьман! Манять тільки!

3 чоловік

(роздражнено і сміливо).

Військо на те не пристає. Військо трактатів не хоче. Війна мусить бути, аж поки пани ногами не накриються. Клейнодів їх не хочемо!

4 чоловік

Нащо королівської булави, як їх і так скільки набрали торік! Були булави гетьманські й рейментарські, княжі й панські, котру хоч вибирай.

3 чоловік

Не хоче військо ані їх ласки, ані їх надання.

Гетьман

(суворо).

Військо? Що тут балакаєш, чоловіче, про військо? Ти військо, чи, може, ти? Буде рада, військо своє слово скаже, а ви тут що пусте верзете. Знаєте, що на таких самовольців буває, що за військо беруться говорити?

1 чоловік

Не гнівайся, милостивий пане гетьмане! Твоя голова і воля в тім, а тільки нам жаль, лядську зраду видівши.

4 чоловік

Котрі до війська нашого і під реймент пристають, нехай живуть! А котрі не хочуть, видко, що нам доброго не мислять, і нам таких ворогів і християнству супротивників як живити?

5 чоловік

Пускати їх назад не годиться! На Кодак їх треба. А вони тут між нами швендяють!

4 чоловік

Їм вертати і не в голові! Вони сюди панів поприводили, а інші по дорозі лишилися, чекають тільки від них вісті, аби на Україну вертати.

1 чоловік

Хваляться людям, що вам, каже, з того прийде? Таки пан буде паном, а ви йому будете служити.

3 чоловік

Не на те ми ставали, щоб тепер знову реєстри писати та людей розбирати, котрий у війську, а котрий панський. Війна нас усіх порівняла.

5 чоловік

Панські права наша шабля скасувала. Тепер нема вже: котрий козак, а котрий мужик!

Осаул

Гамуйтеся, люди, що крик підіймаєте!

Гетьман

Рада розсудить, чи бути війні зараз, чи на весну, чи битись, чи миритись.

3 чоловік

Не можна миритися, не бувать тому! Не призволимо на те ніколи!

Гетьман

(грізно).

Що верзеш? Ти маєш не призволити? Рада на те!

Понурий

(єхидно).

А, може, воєвода?

Гетьман

Який воєвода?

Понурий

Та його мость вельможний пан Кисіль, котрий і зараз тут за дверми нашу розмову слухає.

Неприємний рух між людьми.

3 чоловік

А давайте сюди воєводу, того гетьманського дорадника, коли так!

Гетьман

(вихопивши шаблю кидається на Понурого).

Гадино!

Яким кидається наперед.

Чорнята

(в останню хвилю затримує гетьмана).

Лиши, Богдане!

Джалалий

(Понурому).

Бог спас тебе! Та гляди, щоб при гарматі не опинились! Де бунт спиняєте, ви!

Гетьман

(Чорняті).

Спасибі, Іване! (Спокійніше). Гамуйтеся, люди добрі! Розваги треба. Війну як піднімати, з розумом треба піднімати, щоб ворог утіхи не одніс! Думаємо про се з полковниками (показує на них). А час прийде, раду зберемо. А комісарів не чіпляйтесь. Ідіть тим часом! Випийте по чарці та й додому! А другий раз не робіть того!

Люди

(кланяючися).

Дякуємо, милостивий гетьмане! Поздоров Боже, батьку! Чолом тобі!

Виходять, з ними осаул.

Гетьман

(знесилений від пориву, спускається на лаву).

Підіть ви, панове, поговоріть трохи з ними, нехай дадуть комісарам спокій. Годиться королівських послів одправити без образи, чи з трактатами чи без них.

Вешняк

Так, милостивий гетьмане! Але відправити їх треба скоро!

Гетьман

Розуміється. І чи не пахне там яким-небудь Худолієм?

Чорнята

(усміхаючися).

Розберемо, гаразд!

Виходять.

Гетьман

(задумано, поволі).

Треба відправити, треба відправити…

Хмельницька

(входить потиху і кидається до нього).

Ох, Богдане, любий…

Гетьман

(скинувшись з несподіванки).

Се ти, Олено?

Хмельницька

Що там діється!.. Людей невинних побивають. Ксьондзів до ополонки повели. А тут! Чула я, що тут було!

Гетьман

Ну, тобі чого боятись! Ти за мною безпечна!

Хмельницька

Ах, і за тебе не маю я певності. До часу фортуна служить, до часу коряться тобі! Не люди се, а звірі дикі! Краплі милосердя нема в них. Як подумаю, пригадаю, що я бачила і чула, – яку колію переходили люди на гетьманстві. Як згадаю небіжчика Сулиму, Павлюка покійника, як їх свої ж люди за свої голови віддавали – як такі лицарі, ватажки, гетьмани під катівською рукою життя кінчили. Або тих, котрих своє ж військо побивало, топило, стинало… Не можу прийти до себе. Знаєш, Богдане, перед тим, як виїхати, мені тричі сон снився.

Гетьман

(невдоволено).

Що там із снами! Сон – мара, а Бог – віра…

Хмельницька

Бог з ним, такий прикрий сон! Буцім ти від мене тікаєш чи везуть тебе від мене, а я ніби шукаю дороги, і знаю, що ти десь недалеко, і не можу знайти дороги, і блукаю, і чую, що з кождою хвилею менше мені надії, і плачу, плачу…

Гетьман

(стараючись розважити).

Ну, сльози – се не на зло, а на добро, на багатство та гроші…

Хмельницька

(обіймаючи його, далі спускаючися на коліна перед ним).

Богдане мій любий, єдиний. Ти один знаєш, що я тебе вірно люблю! Люди думають, я знаю, що я на твою славу та на гетьманський титул польстилася, але ти знаєш, що я любила тебе і тоді, як ти не був ні славним, ні багатим, і пішла б за тобою на край світа, якби ти мене покликав.

Гетьман

(усміхаючися і стараючися піднести).

Пішла б, кажеш?..

Хмельницька

Пішла б, єдиний, і тепер піду, якби ти булаву зложив, знов став, боронь Боже, чорняком бездомним.

Гетьман

Ну, не кажи, не віщуй!..

Хмельницька

Най ся пріч каже! Я кажу тільки, що не лещуся до тебе, не зарюся на багатства чи славу. Але, коханий мій, не можу я витримати такого життя. Не можу жити в сім страху, в сім пеклі.

Гетьман

Розходилося море українське. Мине час, знову стихне.

Хмельницька

Стихне, але коли? І чи випливемо ми з тобою ціло? Як люди розходилися – не пізнати. Давніше добрі, милосердні, ласкаві – які стали ненависні, безбожні…

Гетьман

Залили їм за шкуру сала…

Хмельницька

Знаю, але в злості своїй вони нікого не послухають, на нікого не вважають!.. І тепер я дивилась – і ще б хвиля, на тебе кинулися б. А за що – що спираєш їм тих людей безборонних побивати, тих ксьондзів нещасних!

Гетьман

Заспокояться, кажу.

Хмельницька

Може!.. Може!.. Але чи не краще не чекати того, не спокушати Господа? Богданочку, коханий! Мирися з королем, роби трактати, приймай воєводство, чи що дають там…

Гетьман

(приглядаючися, провіряючи щирість).

Воєводство, кажеш?

Хмельницька

Воєводство чи староство… Мені все однаково, аби з пекла сього, з злості сеї на спокій, між людей привітних, ласкавих, поштивих, без зависти і гніву. Аби ми до них з вірою і пошаною, і вони до нас. В спокою, в вигоді, в достатку вік звікувати – постарітися в тиші любій і серед людей милих очі замкнути. Сади насадили б, квітники квітками засіяли. Слуг своїх вірних упокоїли, і вони нас при старості. Сини б твої повиростали на урядах високих – може, й на воєводствах, на господарствах позасідали… Ах, Богдане, любий, милий!.. Яка б я щаслива була і тебе любила… (Цілує його руки й плаче).


Примітки

З криком дійшли до Кумейків, а з тайною до Корсуня – згадано дві великі битви між козацьким і польсько-шляхетським військами: велика поразка козаків 6 грудня 1637 р. у бою під Кумейками, яким завершилось придушення повстання Павлюка. Кумейки – село тепер Черкаського р-ну Черкаської обл. Битва під Корсунем 28 травня 1648 р. – друга після Жовтоводської переможна битва військ під проводом Б. Хмельницького у спілці з татарами. У цій битві польська армія була повністю розгромлена.

«Ой біда, біда чайці небозі» – варіант «Ой горе тій чайці, чаєчці-небозі…» – українська історична пісня-символ, тужливий плач за долею поневоленої України. Найчастіше автором слів і музики вважають І. Мазепу, але окремі дослідники приписують її також Б. Хмельницькому чи іншим діячам.

Чи сотника Худолія… – Яків Худолій, сотник Черкаського полку. Після укладення 8 серпня 1649 р. Зборівського мирного договору, який підсумував першу фазу в історії Хмельниччини, в Україну почали повертатися польські пани. Спалахнули повстання, які очолювали полковники-радикали: брацлавський – Данило Нечай, миргородський – Михайло Гладкий.

Яків Худолій підняв бунт на Микитинській Січі, його навіть обрали гетьманом Війська Запорозького на противагу Хмельницькому. Коли ці повстання почали загрожувати стабільності козацького устрою, Б. Хмельницький 20 вересня 1650 р. видав універсал про застосування смертної кари до їх керівників та активних учасників. Деяких бунтівних старшин було страчено, зокрема й Я. Худолія.

Співає пісню «Про козака і Кулину» – ця пісня була відома ще з XVI ст., вперше зафіксована у «Хронології» Андрія Римші (1581).

І Силуян… – йдеться про Силуяна Андрійовича Мужиловського (?–1655), українського військового діяча, дипломата часів Хмельниччини. У січні–березні 1649 р. очолював перше Посольство України в Росії.

Радзівілові… – тобто польному гетьману литовському Янушеві Радзівілу.

Відома річ, скільки їх там над Случчю стоїть… – Случ – річка в Україні, в межах сучасних Хмельницької, Житомирської та Рівненської областей, права притока Горині (басейн Прип’яті). У часи Хмельниччини річка якийсь час була приблизною межею між Гетьманщиною і Річчю Посполитою. Утікаючи від козаків, польські поміщики зібралися на цьому кордоні й очікували придушення повстання, щоб повернутися у свої маєтки.

Шкода, бачу, і тої шкапи, що за тебе на Жовтих Водах віддали – Іван Виговський у чині ротмістра кварцяного війська Речі Посполитої брав участь у битві під Жовтими Водами 1648 р. на боці урядових військ. У ході битви потрапив до татарського полону, але був викуплений гетьманом Б. Хмельницьким, як говорить легенда, за коня.

На Поділлю пан хорунжий що виробляє – тобто Самійло Лащ (Лящ), відомий своїми звірствами проти українського народу.

…Павлюка, покійника…Павлюк (Бут) Павло Михнович (?–1638) – гетьман нереєстрового запорізького козацтва, керівник селянсько-козацького повстання в Україні 1637 р. У 1635 р. П. Павлюк разом із І. Сулимою брав участь у зруйнуванні запорізькими нереєстровими козаками фортеці Кодак.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 275 – 287.