Образ другий

Михайло Грушевський

12 лютого 1649 р.

Внутрішні покої гетьманської господи. Джури вносять скрині і сакви та порядкують у хаті.

1 джура

Знову лядським духом запахне. А здавалося, що були викурили назавсіди.

2 джура

Не бійсь! Минулися їх часи. Не такий чоловік гетьман, щоб їм дати назад дорогу.

3 джура

Кажуть мудріші від тебе, що гетьман з ними накладає – тому й ляшку тримає. Не погодилися ще, а як діб’ють торгу, вернуться знову пани на Україну.

2 джура

Не діждуть! Перше язики наші назад обернуться, аніж вони сюди вернуться, як старий казав.

3 джура

Слухай більше! Кажуть, що гетьман їм сприяє. Не те що покійник Кривонос. Той про ніщо не дбав, тільки, щоб ляха знищити навіки.

1 джура

Так, Кривонос то був лицар. Але й тепер ще є такі, що не дадуть гетьманові…

Входить Хмельницька з служницями. Джури затихають, кланяються й помагають нести речі. Хмельницька проходить в дальші покої, потім вертається й, сівши коло столика, убирає голову. При ній Людвіся, що виймає речі з скриньок і розміщує в покої. Ставить на столі високі срібні свічники.

Хмельницька

Ліхтарі, що ти? Ні, їх не можна, Людвісю. Сховай назад. І нащо було брати? Могла-сь мене спитати.

Людвіся

Як-то нащо? Я ж знаю, як пані їх люблять.

Хмельницька

(зітхнувши).

Люблю! Я не одно люблю, але що з того! Хіба не знаєш, як гетьман недобрий на всяку розкіш, на всяке багатство.

Людвіся

Ще б не знати. Про се ж і горобці цвірінькають і люди сміються. Перший ліпший сотник порядніше живе, як пан гетьман. У Черкасах полковниця як нас приймала, то припрошувала, глузувала собі: «Призволяйтеся, каже, гостоньки! Ми не такі, як пан гетьман. Пощо, каже, тиснутися, як Господь дав усього много».

Хмельницька

То полковниця сама казала?

Людвіся

Сама чула. Та чи тільки вона? Про ясну паню кажуть, що сами варять і табаку для гостей труть. Таке убожество. Золото, срібло возами везуть, гетьманські льохи набивають, а у гетьмана в залізнім каганці світять. На голій лавці спить, як останній чорняк.

Хмельницька

Ну, для мене нічого не жалує.

Людвіся

Що з того, як вам нема ніякої волі по своїй охоті жити? Остання хлопка має більше волі, ніж ясновельможна пані гетьманова. Не взяла б я такого гетьманства за те, що у підстарости було.

Хмельницька

Не моя воля була вибирати, Людвісю, сама здорова знаєш.

Людвіся

Але як уже так вийшло…

Вбігає Олеся.

Хмельницька

(встає назустріч).

Ну що, Олесю? Які новини?

Олеся

Комісари ждуть ясну паню як ангела. Пан Смяровський зараз прийдуть сюди. Пан воєвода і пан каштелян питають, коли б могли уцілувати ручки ясної пані.

Хмельницька

Що ж там? Чого хочуть від мене?

Олеся

Комісари в великім жалю й тривозі. Сподівалися прихилити до себе пана гетьмана тим, що насамперед без усяких переговорів передали йому дари королівські – на гетьманство подали, клейнодами наділили. А пан гетьман то все злегковажив, дари прийняв, ледве подякував, а комісії не хоче, відмовляється, що полковників при собі не має. Вчора просили побачитися – не прийняв їх і навмисне виїхав отсе до Воронкова. Вся надія на ясну паню. Та от пан Смяровський зараз приїде і оповість усе докладніше.

Хмельницька

(задумалась).

Не знаю, чи зможу я тут що-небудь. Не дуже він любить, як я мішаюсь до справ.

Олеся

О, пан гетьман так кохає ясну паню…

Хмельницька

Ой, Олесю! І про се я питаю себе щодня – чи гетьман мене кохає? Бо й сього я непевна!

Олеся і Людвіся

(разом).

Як можна! Яка ж тут непевність!

Хмельницька

(задумано).

Так, мої кохані. Я і сього непевна. Кохав мене пан сотник чигиринський, се я знаю, і мені він був милий – з сим нема чого таїтись – миліший, як пан Даніель. Але як сталась отся страшна, ся проклята сварка… Я не знаю, чи пан Хмельницький добивався мене не через те тільки, щоб допекти тим свому ворогові, свому гонителеві, панові Чаплинському. І чи любить він мене коханням, чи гнівом і пімстою на пана Даніеля – тим почуттям, що ось він, Хмельницький, відбив, відібрав, заволодів найдорожчим скарбом його, і володіє?

Людвіся

Що правда, то правда, пана Чаплинського він ненавидить не менше, як ясну паню кохає.

Олеся

Комісарам сказав, що то все на ніщо – і гетьманство і клейноди, коли пана Чаплинського йому не видали.

Людвіся

Чого захотів! Шляхтича вільного, уродженого.

В двері стукають, Людвіся виглядає.

Голос за дверима

Там пан Смяровський приїхав, питає, чи може до пані ввійти.

Хмельницька

Впустіть. Людвісю, забери се. (Віддає дзеркало й інші прибори). Олесю, ти можеш зістатись.

Входить Смяровський, з глибоким поклоном цілує руку Хмельницькій.

Смяровський

Падаю до ніг ясної пані.

Хмельницька

Добридень, вельможний пане секретарю. Прошу сідати.

Смяровський

Вельможний пан воєвода з товаришами веліли переказати їх чолобиття ясній пані. Просять позволения уцілувати ручки ясної пані, а тим часом веліли передати сей упоминок від короля його милості. (Передає з низьким поклоном шкатулу).

Хмельницька

(з поклоном).

Падаю до ніг його королівської милості. (Відкриває шкатулу і любується багатою парюрою, яку виймає з неї Олеся). Яке багатство, яка краса, яке чудове каміння! Я не заслужила й тіні такої щедрості найяснішого пана.

Смяровський

Найяснішому королеві добре відомий вірний афект ясної пані ку королеві його милості і Річі Посполитій – він велико на нього покладає.

Хмельницька

Прошу сідати, вельможний пане. (Смяровський з поклоном сідає). На вірнім афекті моїм, дійсно, не збуває, певно. Але чим можу я служити найяснішому панові?

Смяровський

Велико, о велико, ясновельможна пані! Нині ні на чім Річі Посполитій не залежить так, як на помиренню з ясновельможним паном гетьманом і військом Запорозьким.

Хмельницька

Пан гетьман щиро прагне покою з Річею Посполитою.

Смяровський

Ми всі певні того, і сам король його милість. Я ще під Замостям бувши у ясновельможного, переконався в тих шляхетних афектах його і тільки остерігав від ворогів, котрі чигають на те, щоб розвести його з королем і Річею Посполитою.

Хмельницька

Розумієш, вельможний пане секретарю, що хоч би й гетьманові нелегко з сими крикунами, що зараз можуть з собою потягнути чернь! Кривонос якби не згинув в час, хто зна, чи б вельможні панове гостили тепер у нас.

Смяровський

Так, ясна пані. Я розумію се. Але гетьман має вплив, має силу, має послух також незмірний. Коли б сміливо пішов проломом проти сих противників своїх, – він переміг би напевне. Але він хитається: раз оглядається на них, раз робить по-своєму. І не вдоволяє їх, і свого не може зробити. Се найгірше, ясновельможна пані.

Хмельницька

Він не має помочи певної. Татари…

Смяровський

Ну, татари певно, що ніяка опора, і вони його кождої хвилі продадуть, як хто добре заплатить. Але Річ Посполита, Річ Посполита, ясновельможна пані! Та не зрадить. Коли буде порозуміння у нас з ясновельможним гетьманом – він скаже, коли маємо ввести коронне військо на Україну, – тоді як прийде йому час звести рахунок з тими ворохобниками, ворогами короля і пана гетьмана, і він задавить їх, се вже певно.

Хмельницька

(з сумнівом).

Так то так…

Смяровський

Дарує ясна пані. Якби навіть ясновельможний гетьман програв сю боротьбу – чим рискує він? Не головою, ні, – булавою тільки. Але для нього буде готове воєводство. Воєводство, ясновельможна пані! Так, слово гонору. Найясніший король і канцлер його милість поручили комісарам запевнити пана гетьмана, його милість, що в разі, якби обставини змусили його зложити гетьманський уряд, він може взяти перше воєводство, яке буде вакантне. (Говорить з запалом). Я скажу більше, ясновельможна пані, – відкрию таємницю нашу. Ми маємо з собою королівський привілей для пана гетьмана на воєводство київське. Пан воєвода смертельно хорий, і в тій хвилі, коли ми говоримо, він, мабуть, уже не живе. Привілей ввійде в життя з хвилею його смерті. Я можу навіть показати сей привілей ясній пані в секреті.

Хмельницька

Я вірю вельможному панові.

Смяровський

І розуміється – маєтки. Староство чигиринське, черкаське, – котре ясновельможний пан гетьман собі вибере. Ах, ясновельможна пані, чи не краще се від булави? Позбутися того вічного непокою, тих ворохобників і скінчити своє життя спокійно, одним з найперших сенаторів…

Хмельницька

Так-так…

Смяровський

Я знаю, не тільки ясновельможній пані, але і панові гетьманові – його шляхетній душі не солодка ся хлопська компанія. Він же наш брат, уроджений шляхтич!

Стукають в двері. Олеся виходить і вертається.

Олеся

(пересилюючи приємний усміх).

Молодий Чорнята.

Хмельницька

(радісно).

А! (Смяровському). Се чоловік певний, милий! (Олесі). Нехай ввійде.

Олеся вводить Семена.

Чорнята Семен

(цілує руку Хмельницькій).

Чолом ясновельможній пані.

Хмельницька

Здоров, Семене. (Цілує його в голову).

Чорнята Семен

Тато веліли вдарити чолом ясновельможній пані й спитати про здоров’я – як подорожували.

Хмельницька

(жартом).

Що то за щасливий тато, що такого слухняного сина має. Як скоренько біг, аж чуприна змокла. Ну, сідай, розгостися. Покажи йому, Олесю, дарунок, що мені пан Смяровський привіз.

Семен з Олесею дуже радо відходять набік і, розмовляючи, поволі розглядають дорогоцінності, але Семен слідить ухом і за розмовою.

Смяровський

(поновляючи перервану розмову, притишеним голосом).

Коли гетьман хоче бути гетьманом і булаву в руках тримати, мусить зробити кінець тим, що під ним копають і інтригують. Я ще в Замості остерігав пана гетьмана перед Кривоносом і Гловацьким. Видима ласка Божа над паном гетьманом, що їх зі світу згладила. Поможе йому, певно, й на інших неприятелів спокою і християнства.

Хмельницька

На кого думаєш вашмость?

Смяровський

Ясновельможна пані, певно, сами бачать їх політику. Пан Богун перший! Чи не думаєш, ваша милість, що те вічне його парадування своїм лицарством і непримиренною ворожнечею до ляхів віщує добро для пана гетьмана? Скажу по щирості, що нині він наймиліший у війську чоловік, і коли помітить вдячний момент…

Хмельницька робить сильний рух.

Смяровський

Ну, а пан Нечай…

Хмельницька

Але ж, вельможний пане, та ж то найулюбленіший приятель гетьмана!

Смяровський

Ясна пані! Чи думаєте, що то його спинить повалити свого добродія…

Людвіся

(з дверей).

Прошу ясновельможної пані, там пан писар і пани полковники питають, чи можуть поклонитися пані.

Хмельницька

(до Смяровського).

Нічого робить. (До Людвісі). Проси панів.

Смяровський

(спішно).

Найважніше ж прошу пам’ятати, що я сказав: на випадок навіть неудачі у гетьмана в запасі воєводство, крісло в сенаті, староства, поважна і славна фортуна, краща від усякого гетьманства.

Входять Виговський, Воронченко, Єрмолович.

Виговський

Цілую ручки ясновельможній пані.

Єрмолович

Чолом б’ємо.

Хмельницька

Вітаю вельможних панів. Прошу розгоститись!

Виговський

Як їхалося ясновельможній пані?

Хмельницька

О, трудно, пане писарю! На Дніпрі була ожеледь, так що коні падали щохвилі.

Людвіся

Отець ігумен прийшли.

Хмельницька

Прошу, розуміється. (Встає, йде назустріч, приймає благословення).

Отець Дам’ян

Мир дому сему! Ясновельможній вельмишановній пані гетьмановій! Слава Отцю, Сину і Святому Духу. З вельмишановним паном писарем мав уже щасливу нагоду бачитися. Вельможному панові комісарові! Панові коморникові! Вельможному панові полковникові добридень! (Сідає). Що чувати в Чигрині, ясновельможна пані?

Хмельницька

Всі здорові вашими молитвами, велебний отче! Як ви тут здорові?

О. Дам’ян

Богові дяка, а за ласку друга.

Смяровський

З чим приїхав вчора отець Єзекіель? Що нового у Сефер-казі?

О. Дам’ян

В Царгороді лихі вісті: флот на Білім морі розбило, і венеціани знову здобули місто в Далмації. Капудан-баша трясеться за свою голову, зник нагло з міста, та й візир не дуже певний.

Смяровський

Для господаря молдавського кепські новини, що, вельможний пане писарю?

Людвіся

(з тривогою).

Пан гетьман ідуть.

Загальне заворушення. За хвилю відчиняються двері руками джур і входить гетьман. Хмельницька зустрічає його з низьким поклоном.

Гетьман

Ну, поздоров Боже, жінко. (Цілує її). Схотіла зробити мені несподіванку! Що ж! Сталося! Якби була мене сповістила, певно, не казав би їхати в таку зиму. А, отець Дам’ян? Є новини?

О. Дам’ян

Єсть, ясновельможний пане гетьмане!

Гетьман

Багато! Ну, з тим потім. (До Смяровського). І ти вже тут, мосьпане?

Смяровський

(з низьким поклоном).

Прийшов з чолобиттям від панів комісарів ясновельможній пані.

Гетьман

(з легкою іронією).

Ну, бийте, бийте! Се не зашкодить. (Ніби значущо). А може – може, й поможе. Ти, пане писарю?

Виговський

Хотів спитати ясновельможного…

Гетьман

Ну, се потім. Жінко, що ж ти нас не приймаєш? Не прибрала бись ти тут отсе чортзна-що, да не поставила нам дзбанок варенухи? Ану, котра там? Позабирайте отсі цяцьки. На бісового батька ви їх сюди понаставляли? Тут козацька хата, а не панський застінок. (З роздражненням, яке, одначе, слідом стримує). Скільки разів я вам казав, аби я того не бачив у своїй господі. Знайшли чим милити людям очі! Що я того добра перетопив на гроші, то вже й не сказати. Віддам і се Чорняті і скажу, щоб набив мені з того талярів, і лицаря запорозького на них посадив. (Жартівливо). А тут і Семен? Забирай, Семене, все до батька. Сідай тимчасом, отче ігумену святий.

Дівчата забирають прибори, переносять стіл насеред покою, за хвилю з’являється дзбанок з кубками й закускою.

Гетьман

(до жінки).

Ну, налий нам варенушки, душко! Так, щоб дома в Чигрині за тобою не журились. Замерз, признатись, таки добре! Вітер просто в лице. Випий, жінко, і ти! Пане писарю! Велебний отче!

Всі приймають чарки з поклонами, випивають і закусюють.

Виговський

На здоров’я ясновельможного гетьмана і ясної пані!

О. Дам’ян

Поздоров, Боже, на многі літа вас, добродії!

Смяровський

На сповнення бажань ваших вельможностей!

Гетьман

Дякую, пане комісаре. Ану, жінко, налий, вип’ємо до пана комісара на здоров’я короля. (Жартівливо). Так, пане комісаре, король його милість не знає, якого вірного приятеля і прихильника має в моїй жінці! Роялістка! Потопила б у ложці води всіх ваших короликів, що хліб королівський їдять, а на короля брешуть. Неправда, жінко? Випиймо за великого короля! На здоров’я королеві, що прислав таке гарне намисто моїй жінці! Що так дивишся, пане комісаре? Чому б мені не знати сього? Я знаю ще й багато іншого!

Смяровський

(перемагаючи замішання).

Я рад був би, щоб ясновельможність ваша знали все, всі помисли й мислі, бо в них нічого нема, крім зичливості для ясновельможного пана гетьмана.

Гетьман

Ну, отже! Випиймо! (П’є).

Смяровський

Аби лише скінчити зачаті переговори, ясновельможність ваша пізнаєш, яких маєш ревних слуг в нас і вірних приятелів.

Гетьман

(іншим тоном).

Так? Ну се не скоро. Я вже сказав і скажу ще раз – умисно при ній. Доки ви мені не пришлете Чаплинського, я з вами ніяких переговорів не починаю. Шкода вам тут проїдатися дурно. Перше я того чоловіка мушу мати, з которого вся біда пішла, а потім думати про те, як той огонь загасити.

Смяровський

Ясновельможний пане гетьмане…

Гетьман

Що, васьпан, все мене ясниш та ясниш! Я з того ясніший не стану. Королю я рад служити, і коли він хоче бути справжнім королем, нам і народові українському зичливим, а не мальованим, як його небіжчик брат, то я йому до помочи кождої хвилі готовий. А вашим королятам, дукам, магнатам я не помічник.

Воронченко

Так, пане комісаре, так! Королеві ми раді служити, але щоб знов мали пани нами верховодити, на Україні панувати – сього вже не може бути! Власть від Польщі перейшла, до України перейшла!

Гетьман

(спокійніше).

Так! Закуриш, полковнику. (Подає йому гаманець). Покійний король Володислав був нам і народові нашому прихильний. Але що ж? Не мав сили супроти панів. Як ми з покійником Барабашем у нього були в Варшаві і наші кривди викладали, у нього сльози в очах стали. Любив козаків, покійник. Але що з того. Вислухав, помовчав, зітхнув гірко і тільки сказав: «Маєте шаблі – через шаблі ваших вільностей одіскуйте!»

Єрмолович

От і одіскуємо, пане комісаре! Таке слово королівське: шаблями – а не трактатами!

Гетьман

Ми все ждали, що покличе нас покійник разом на панів стати – та й не діждалися. І теперішньому те саме: схоче бути королем – буде. А не схоче, нехай на нас не жалує. Поки він дає Річею Посполитою панам коверзувати, ми такої Річи Посполитої не хочемо.

О. Дам’ян

Будемо свою мати!

Гетьман

Добре речеш, отче! Я тобі скажу, пане комісаре…

Осаул

(спішно входить).

Там, гетьмане, гінець приїхав, пильний!

Гетьман

(жваво встаючи).

Так? Ну, писарю, ходім, і ви, панове полковники. Прощай, пане комісаре.

Всі спішно прощаються з Хмельницькою і виходять оден за другим. Найдовше задержується Семен.

Хмельницька

(утомлено).

Вже і нерано!.. Що ж, добре розглянув намисто, Семене?

Семен

(усміхаючись).

Докладно. Прошу пробачення ясної пані.

Виходить, Олеся його проводжає.

Хмельницька

Гетьман не розгнівався за те, що приїхала?

Людвіся

Начебто ні. Але у нього щось було на гадці. Боюсь його.

Хмельницька

(затривожено).

Що ти думаєш? На мене?

Людвіся

(роздумуючи).

На паню? Ледве. Не думаю. Мабуть, ні.

Олеся

(вертаючи).

Що ти, Людвісю?

Хмельницька

Щось помічає в гетьмані.

Олеся

Ти, Людвісю, занадто вже підзирлива. Що він панові Даніелеві не може забути, так се зрозуміла річ. А ясну паню він любить. Се видно.

Людвіся

Ну, нині ти не дуже зорила за ним. За ким іншим.

Олеся

(засміявшись).

Пильнувала і його.

Хмельницька

(заспокоюючися).

Може бути. Він був добрий до мене. (Оживляючись). Ах, мої кохані! Якби справдилося те, що пан Смяровський казав. Якби покинути се гетьманство. Не то що воєводство, а й староство яке-небудь…

Людвіся

Ну, вже староство! Не для таких. Треба вище брати.

Хмельницька

Головно – жити в спокою між поважними, шановними людьми, в пошані, в достатку. Що тут з ясновельможності, як завтрішнього дня не певний?

Людвіся

Не люди, а мурла, неотеси. Ані повернутися, ані слова сказати.

Олеся

Ну, ти вже, Людвісю! Люди скрізь усякі, і тут є добрі і сердечні.

Людвіся

Тобі то, певно, всі добрі! Семенові приятелі.

Хмельницька

Ні вигоди ніякої, ні краси! В костьолі стільки літ не була!

Людвіся

Кождий дивиться вовком, розбишака. З’їв би оком!

Хмельницька

Боже! Жити десь в Короні, в гарнім замку, в багатстві, в чистоті. Поїхати до Львова, до Варшави…

Людвіся

Тут і того, що маєш, уживать не можна! (Вносить назад ліхтарі і ставить на столі). На таляри перебити! Для сих розбишаків. Пельки неситі!

Примітки

… виїхав отсе до Воронкова – можливо, йдеться про село Вороньків, тепер у Бориспільському р-ні Київської обл., розташоване на південному заході від міста Бориспіль. Засноване 1096 р. як місто Ворониця. В 1624 р. – містечко Вороньків, з 1648 р. – село Вороньків.

… миліший, як пан Даніель – тобто Данило Чаплинський, перший чоловік Олени, кривдник Хмельницького.

Пан воєвода… – йдеться про Януша Тишкевича (1590–1649) – магната й політичного діяча Речі Посполитої, воєводу та генерального старосту київського краю.

… остерігав пана гетьмана перед Кривоносом і Гловацьким – згадується Петро Гловацький (Головацький; точні дати життя невідомі) – військовий діяч, організатор повстання 1648 р. на Чернігівщині. Деякі джерела називають його полковником у війську Богдана Хмельницького. П. Словацький підтримував позицію М. Кривоноса у питаннях ведення війни, зокрема, був проти відступу з захоплених західних районів України і в цілому проти порозуміння з Польщею.

Богун – Богун Іван Федорович (бл. 1618–1664) – український військовий і державний діяч, козацький полководець, полковник подільський, згодом – кальницький (вінницький) і паволоцький. Вирізнявся добрими організаторськими здібностями і військовим талантом.

Нечай – йдеться про Данила Нечая (1612–1651) – українського військового діяча, полковника брацлавського (1648–1651), одного з найголовніших козацьких проводирів Хмельниччини.

Що нового у Сефер-казі – Сефер-казі-ага – великий візир Османської імперії. В українській політиці, особливо після 1648 p., існувала, а іноді переважала концепція союзу України з Туреччиною й Кримом (або тільки з однією з цих держав). Шукаючи союзника проти Польщі, Б. Хмельницький уклав договір (наприкінці 1647 – на початку 1648 рр.) з Кримом, який допоміг йому розпочати переможну війну. Українська дипломатична місія на чолі з Ф. Джалалієм у червні 1648 р. уклала у Стамбулі союз із Туреччиною, на підставі якого Україна була визнана суверенною державою, а Кримському ханові заборонено плюндрувати українські землі. Згодом була підписана морська конвенція турецького султана з Військом Запорозьким, яка регулювала торговельні взаємини між Туреччиною й Україною.

… на Білім морі… – турецькою та кримсько-татарською мовами Середземне море називається Біле море (Ак денізі).

… венеціани знову здобули місто в Далмації – Далмація – історична область на північному заході Балканського півострова, на узбережжі Адріатичного моря. Венеціанська республіка, яка була однією з найбільш ворожих держав до Османської експансії, контролювала велику частину Далмації з 1420 р. До кінця XVIII ст. не раз виникали збройні конфлікти за цю територію.

Капудан-баша – старший адмірал турецького флоту.

… як його небіжчик брат… – новообраний на той час король Речі Посполитої Ян II Казимир Ваза (1609–1672, правив у 1648–1668 рр.) був зведеним братом (обоє – діти Сигізмунда III від різних дружин) попереднього короля Владислава IV (1595–1648).

Жити десь в Короні… – йдеться про Річ Посполиту.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 256 – 264.