Іван Нечуй-Левицький

Михайло Грушевський

Іван Семенович Нечуй-Левицький, котрого портрет в сім номері містимо і нове оповідання його, для «Села» написане, подаємо, повинен кождому свідомому українцеві бути звісний як чоловік дуже заслужений для українського письменства. Особливо ж повинний бути він близький нашому селянству, бо працю свою присвятив він, головно, українському селу, його горю і злидням.

Нечуй-Левицький виріс в Київщині на селі, бувши сином священика, і потім за все своє життя не розривав зв’язків з селом, щороку проживаючи по кілька місяців в рідних сторонах, слідячи за тим, як змінялося і розвивалося життя українського селянства, і тим новим явищам присвячував свої оповідання і повісті, засновані на тих подіях, які проходили перед його очима.

Багацько також присвятив він своїх писань сільському українському попівству, серед котрого виріс, і дрібному українському панству, не минав і інтелігентського життя, пробував свого пера і в повістях історичних, але все-таки найголовніша його заслуга – в змалюванні українського села, почавши ще з першої половини минулого століття, з часів кріпацьких і до новіших.

Його писання – се дорогоцінна літопись українського сільського життя від середини минулого [19] віку почавши. Писань тих дуже багато, хіба згадати тільки найвизначніші: «» (видана 1871 p.), «» (1874) «» (1880), «» (1881), «» (1883), «Старосвітські батюшки й матушки» (1886) й багато інших. Вони пройняті незвичайною любов’ю до українського народного життя і до українського селянства, перейняті щирим спочуттям до його тяжкої долі і звучать як оборона людських прав селянина, його права на краще життя.

Писав Нечуй-Левицький також популярні книжечки з української історії, писав і для театру: декотрі його п’єси й тепер досить часто грають. Єсть у нього веселі оповідання, де він списує язикатих баб, різних дурисвітів і штукарів. Але найважніше – його прегарні повісті з українського сільського життя.

Іван Семенович тепер належить до найстарших наших письменників: він родився 1838 року і йому пішло вже на восьмий десяток. Проте не перестає працювати, не кидає пера! Поздоров його, Боже, ще на довгі літа!

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 11 листопада. – № 45. – С. 4. Підпис: М.Грушевський.

Подається за першодруком.

Збережене взаємне листування М.Грушевського та І.Нечуя-Левицького є важливим джерелом дослідження перших літературних кроків, становлення громадянської позиції майбутнього видатного історика. Листи М.Грушевського до І.Нечуя-Левицького опубліковані у виданні: Листування Михайла Грушевського / Упоряд. Г. Бурлака; ред. Л.Винар. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 1997. – Т. 1. – С. 27 – 49; листи І.Нечуя-Левицького до М.Грушевського, збережені в ЦДІАУК (ф. 1235, оп. 1, спр. 594; 716), підготовлені до друку в третьому томі «Листування Михайла Грушевського». На смерть І.Нечуя-Левицького М.Грушевський відгукнувся некрологічною заміткою: Над свіжою могилою // ЛНВ. – 1918. – Т. LXIX. – С. 113-115.

…в сім номері містимо і нове оповідання його, для «Села» написане… – йдеться про публікацію: Нечуй-Левицький Ів. Сільська старшина бенкетує // Село. – 1910. – 11 листопада. – № 45. – С. 4-7.

Писань тих дуже багато… – бібліографію праць письменника див.: Українські письменники. Біобібліографічний словник. – К., 1963. – Т. 3. – С. 10-32.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 320 – 321.