Недуга д-ра Івана Франка
Михайло Грушевський
По щоденних газетах з’явилася вже звістка про недугу многозаслуженого нашого письменника і діяча д-ра Івана Франка, яка перервала його письменську роботу. В відповідь на запитання, звернені до нас з різних сторін, вважаємо своїм обов’язком подати відомості про неї.
Недуга виникла на грунті старої задавненої хороби, не виліченої гаразд. В останніх літах її наслідки почали прокидатися все гостріше в різних місцевих недугах, невралгічних болях і викликали духове пригноблення; тоді причина не була відгадана й сі явища толкувалися перевтомленням, дораджувано спочинок, подорожі, зменшення роботи, і дійсно, переважну частину різної механічної роботи занехано. Тільки з початком сього [1908] року лікарі констатували серйозний стан здоров’я д-ра Франка і консиліум рішив вислати його зараз з початком весни на купелі.
Невважаючи на пригноблення і невралгічні болі, д-р Франко, одначе, не тратив своїх духових сил, працював над науковими роботами, не переривав белетристичної творчості і взагалі зовсім не передчувалася близькість катастрофи. Сподівалися, що спочинок і лічення скоро привернуть давню енергію й ясність його духу. Дня 21 марта н[ового] с[тилю] д-р Франко виїхав на купелі до Ліпіка, в Хорватії, все ще в повній притомності, з різними планами занять і відти повідомляв про плани.
Одначе з кінцем марта почали приходити тривожні вісті. Психічний розстрій почав проявлятися в гострих формах. Руки й ноги підпали легкому спаралізуванню. Сини д-ра Франка, виїхавши до Ліпіка, привезли його відти в дуже сумному стані. Другого дня по приїзді до Львова уміщено його в санаторію для духовохворих. По кількох днях наступили симптоми поліпшення, заспокоєння, які дали лікарям підставу сподіватися виздоровлення; але сі корисні поступи потім спинилися. Свідомість неповна: хорий раз у раз переходить на різні ідеї, що опанували його. Терапевтичне лічення почалось, але тільки за кілька тижнів можна буде знати, чи матиме воно якийсь успіх.
В 6 кн. «Л[ітературно]-н[аукового] вісника» і 83 кн. «Записок Наукового товариства ім. Шевченка» появляться писання д-ра Франка, передані ним в сі редакції до від’їзду, і кілька поезій, написаних в Ліпіку; інші рукописі, які були при нім, знищені там на його бажання; рукописі, які були зіставлені дома, ще не розбирались, бо була надія на скоре видужання їх автора. В редагуванні «Л[ітературно]-н[аукового] вісника» д-р Франко не брав участі вже з кінця 1906 p., але читав і поправляв надсилані рукописі до кінця 1907 p., а від того часу обмежався тільки співробітництвом.
В справі утримання д-ра Франка в санаторії виділ Наукового товариства ім. Шевченка удався з приватними листами до звісних йому людей зараз по тім, як д-ра Франка привезено до Львова, і за сей місяць прийшло на сю ціль в Галичині звиш 2000 корон, а в російській Україні – звиш 1000 руб. Гроші на сю ціль в Галичині треба посилати до Крайового кредитового союзу у Львові (книжечка ч. 5000), а в Росії – до контори «Літ[ературно]-наук[ового] вісника».
Будемо сподіватися, що сильний організм в добрих обставинах санаторії ще візьме гору над недугою й духові сили нашого високоповажаного співробітника вернуться!
30/IV. 1908 с[тарого] с[тилю]
Примітки
Вперше опублікована в журналі: ЛНВ. – 1908. – Т. 42. – Кн. 5. – С. 405 – 406. Автограф статті з виправленнями та вказівкою автора «По оглядах, перед бібліографією. 30/IV.908 с[т]. с[т].» зберігається в ЦДІАК України (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 226. – Арк. 1-2 зв.). Ця ж дата, «30/IV 908 с. с.», зазначена в кінці видрукуваної статті. Опублікований текст має суттєві розбіжності із збереженим автографом. Наприклад, фраза «рукописи, які були при нім, знищені там на його бажання» в автографі звучить так: «рукописи, які були при нім, знищені його синами на його бажання». Уточнена також сума пожертв, зібраних на лікування І.Франка в підросійській Україні: замість «700 руб.» в автографі, подано суму пожертв на час друку: «1000 руб.»
Подається за першодруком.
Стаття написана 29 квітня (ст. ст.) 1908 р. (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. – ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – СпР. 25. – Арк. 186) після повернення І.Франка з лікування в Ліпіку (20 квітня 1908 p.), де психічний стан письменника ще більше погіршився (див. Мочульський М. З останніх десятиліть життя Франка 1896 – 1916. Спогади і причинки // За сто літ. – 1928. – Кн. 3. – С. 271 – 280). Незадовго до написання статті на засіданні НТШ у Львові 2 травня (19 квітня) 1908 р. за пропозицією Михайла Павлика було вирішено звернутися до М.Грушевського з проханням, «щоби Відділ [напевно, виділ – президія. – С.П.] заопікувався недужим др. Ів.Франком і його родиною» (Корбич Г. До історії «Літературно-наукового вісника» (Київ, 1907-1914 pp.) // Слово і час – 1996. – № 10. – С. 41).
Недуга І.Франка щиро вразила всіх, хто близько знав видатного письменника, (див.: Коцюбинський М. Твори: В 6 т. – К., 1962. – Т. 6. – С. 60 – 61; Чикаленко Є. Щоденник. – Львів, 1931. – С. 75). Володимир Дорошенко в своєму нарисі про ЛНВ згадував:
«[…] Франко, наче той біблійний Мойсей, упав на межі обіцяної землі. Тяжка недуга, що здавна невидимо точила його міцний організм, цілком розбила його душевне й фізичне здоров’я саме в цей відповідальний момент» (Дорошенко В. «Літературно-науковий вісник» (3 нагоди 50-річчя заснування) // ЛНВ. – Регенсбург, 1948. – Т. І. – Кн. І. – С. 49).
У листі до М.Коцюбинського 13 грудня 1908 р. М. Грушевський писав:
«Др. Франко фізично як-сяк і працює, але психіка прикра. Недавно прийшов до мене і на найближчого йому чоловіка, що різні прислуги йому робив найщиріші, почав розказувати, що він його обкрадає etc. А різні люди і хапають його непритомні слова і пускають межи люде. Невимовно прикро за нього і за людей» (Горинь В. Листи М.Грушевського до М.Коцюбинського // Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 450).
Проблеми здоров’я І.Франка та його взаємини з різними діячами українського руху за цих обставин широко висвітлені в працях: Мочульський М. З останніх десятиліть життя Франка 1896 – 1916… – С. 226 – 284; Мельник Я. З. останнього десятиліття Івана Франка. – Львів, 1999.
…і 83 Кн. «Записок Наукового товариства ім. Шевченка» появляться писання… – у 1908 р. в зазначеному томі ЗНТШ було опубліковане дослідження І.Франка «Студії над українськими народними піснями».
…і кілька поезій, написаних в Ліпіку… – у 1908 р. в 42 томі (кн. VI) ЛНВ були видрукувані поезії І.Франка: «Знов кличеш ти мене, моя богине…» (С. 418); «Хоч забудеш ти за мене…» (С. 417 – 418), «Честь творцеві твари!»; уривок (С. 418 – 419). Про ці поезії згадує М.Мочульський:
«Просто з санаторії [Свйонтковських у Львові, куди І.Франко був поміщений після повернення з Ліпіку. – С.П.] ми пішли відвідати Франкову сім’ю, а Гнатюк хотів також довідатися, чи з Ліпіка не залишилися які рукописи. Показалося, що на бажання поета рукописи спалив його син, Тарас, і лише в одній з книг, які поет узяв був з собою, ми знайшли на листочках білого паперу три поезійки: 1) Хоч забудеш ти за мене… 2) Знов кличеш ти мене, моя богине… 3) Честь творцеві твари (уривок), які сміливо можна назвати лебединим співом поета; початок новели «» (сцена на залізничному двірці) і декілька сороміцьких приповідок.
Поезії прочитали ми у голос і нам вони подобалися, особливо перша. Дружина поета, яка весь час сиділа сумна, оживилася тепер, слухаючи поезії, і потішала себе, що поезію «Хоч забудеш ти за мене…» Франко написав для неї. На жаль, отся поезія не була присвячена дружині поета. Він, передруковуючи її в збірнику поезій «Давнє й нове», дав їй наголовок «». […] Згадані рукописи Гнатюк узяв з собою і поезії надрукував у книжці «Л. Н. вісника», за червень» (див.: Мочульський М. З останніх десятиліть життя Франка 1896 – 1916… – С. 278 – 279).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 2, с. 368 – 369.