Записка Гендльовіка про банатських запорожців
Михайло Грушевський
Сумна мандрівка запорожців, розігнаних з свого старого гнізда, що відбилася в такім багатім пісеннім матеріалі й навіяла безсмертні картини «Енеїди» Котляревського, все ще мало простудійована і містить в собі багато неясного, не вважаючи на праці Хв[едора] Вовка (Ф.Кондратовича: «Задунайская Сечь по местным воспоминаниям и рассказам»), П.Короленка («Черноморцы», «Азовцы», «Предки кубанских Козаков на Днестре»), П.Іванова («К истории запорожских Козаков после уничтожения Сечи») й ін.
Очевидно, до заложения коша в Дунавці, то значить до середини другого десятиліття XIX в., запорозькі емігранти були майже в безнастаннім руху: пробують спочатку осістися над «обома лиманами», в Очаківських степах, потім, коли їх турецьке правительство починає розселяти по далеких провінціях, шукають пристановища в Австрії, пробувши кілька років в Банаті, рушають знову на Дунай, інші вертають під Росію й йдуть на Кубань і т. д.
Ся сумна мандрівка вибитих з свого гнізда степових орлів варта розслідження, бодай з пієтизму до сих нащадків старої Січі, і всякий причинок до її історії повинен бути записаний. Як такий подаємо в отсій книжці звісну вже давно з коротких звісток сучасну брошурку Фендіха Гендльовіка про запорожців, оселених в Банаті. Як відомо, епізод сей належить до найменше розсліджених. По Чернігу, що на основі актів віденського міністерства внутрішніх справ і семигородської двірської канцелярії подав в своїй «Ethnographie der österr[eichische] Monarchie» (т. III, 1855) коротку історичну звістку про сю запорозьку колонію, не появлялося ширших і докладніших звісток, – крім записаних д. Вовком, досить неясних і загальних згадок останнього дунайського запорожця А.Коломийця.
Звістки ж самого Черніга не сягали далі 1787 р. – і за сим роком всякі звістки про сі банатські оселі уриваються; брошура Гендльовіка, видана 1789 p., таким чином являється поки що останнім документом банатського епізоду запорозької одісеї. Не вважаючи на скептичні замітки, висловлені покійним Антоновичем щодо Гендльовікових оповідань, де, мовляв, запорожців помішано тут з сербськими граничарами, – вони варті все-таки повної уваги, і тому вважаємо корисним надрукувати новий текст сеї рідкої брошури, з копії зладженої ласкаво для нашого журналу проф. І. А. Линниченком в Одесі.
Примітки
Публікується за виданням: [рушевський М. Записка Гендльовіка про банатських запорожців // ЗНТШ. – Львів, 1911. – Т. СІ. – Кн. І. – С. 134.
Першим, хто детальніше зупинився на цих записках Ф.Гендльовіка і визначив їх важливість як історичного джерела, був Володимир Антонович, див.: В.А. [Антонович В.]Поселение запорожцев в Банате // Киевская старина. – К., 1882. – № 6. – С. 549 – 552. Після публікації М.Грушевського у 1919 р. В.Щурат висловив міркування, що джерелом звісток для Гендльовіка була анонімна стаття «Запорозькі козаки», надрукована в віденському календарі за 1788 p., автором якої був, напевно, Г.І.Полетика: Щурат В. Джерело звісток Гендльовіка про запорожців // ЗНТШ. – Львів, 1919. – Т. CXXVIII. – С. 39-50.
Див. також інші публікації, в яких розглядалася доля банатських запорожців: Рябінін-Скляревський О. Кінець Задунайської Січі // Україна. – К., 1929. – № 36. – С. 40 – 71; Бачинський А.Д. Січ Задунайська 1775 – 1828 pp.: історико-документальний нарис. – Одеса, 1994; Задунайська Січ. – Одеса, 1998 (збірка репринтів статей про Задунайську Січ).
…містить в собі багато неясного– див.: Кондратович Ф. [Вовк Ф.]Задунайская Сечь: по местным воспоминаниям и рассказам // Киевская старина. – К., 1893. – № 1. – С. 27-66; № 2. – С. 269-300; № 4. – С. 728-773. Окремо: К., 1893; Короленко П.П. Азовцы // Киевская старина. – К., 1891. – № 7. – С. 53 – 74; № 8. – С. 171 – 194; Він же. Черноморцы. – Спб, 1874; Він же. Предки кубанских казаков на Днепре и на Днестре. – Екатеринодар, 1900; Иванов П.А. К истории запорожских казаков после уничтожения Сечи: 1775 – 1780 гг. // Записки Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1904. – Т. 25. – С. 20 – 40.
…Чернігу, що на основі актів віденського міністерства внутрішніх справ і семигородської двірської канцелярії подав в своїй «Ethnograpbie der österr[eicbische] Mooarchie» (т. IІІ, 1855) коротку історичну звістку про сю запорозьку колонію… – див.: Czoernig Karl. Ethnograpbie der Oesterreichischen monarchic. Mit einerethnographischen karte invier blaettern. – Wien, 1855. – Bd. III.
…мовляв, запорожців помішано тут з сербськими граничарами… – узагальнена назва основного населення (сербів і хорватів) Воєнного кордону (частина Хорватії й південної Угорщини в.складі імперії Габсбургів, сформувався до початку XIX ст. і був скасований у 1881 р.); граничари несли воєнну службу за ділянки землі, отримані від австрійського уряду, також виконували інші суспільні повинності.
М. Капраль
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 371.