Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] Отчет Московского публичного и Румянцевского музеев за 1892 – 1894 гг.

Михайло Грушевський

Москва, 1895, ст. 120

Цікавість сього справоздання московського музею полягає в описові новонабутих рукописів до Рукописного відділу його – однієї з найважніших збірок рукописних в Росії.

Головна новинка між ними – се дорогоцінне Євангеліє-апракос (себто уложене в порядку читання тижневого) на пергамені, писане 1282 р. поповичем Євсевієм в Галичині, а куплене музеєм разом з деяким іншими рукописами в Румунії. Євангеліє се було вже перед тим описано кустошем колекції, д. С.Долговим («Археологические известия», 1893, XI); що в справозданні рукопис описано дуже коротко, тож доповнимо з того описання. Головніші ознаки мови: ѣ замість є; поспільна заміна ъ і ь на о і є, особливо в закінченнях; поспільна заміна – ѣ і и (дѣтѣ, свѣдитѣльство); ьє, ья, ью замість їє, їю; заміна і в; на початку слів в евфонічне (вовцд, воужлсъ); переставлення шелестозвуків, особливо в і с (сви, всыше, ветроградъ, о прадве, рханяце, що д. Долгов хоче уважати за індивідуальну прикмету писця). Наводимо цікаву і з погляду язикового і історичного запись сього рукопису з «Справоздання», означаючи кінці рядків /:

В лѣ ЗΨЧА. Сконашася книги / (з початку було книжицѣ) сия мца октя ЕІ днь ста люкияна / прозвютора блгосовить а нѣ клянѣ/ть а веде боуду ис/кривило исправля/ти сиже писало / евсивии поповиче / ста иоана аз грѣ/шнии ги помози / рабоу своему ко/ли ся женило горгии князе а отць е/моу в оугры ходило тоглды сконча/шася книги сия.

Князь Георгій, про якого йде мова, – се старший син кн. Льва Даниловича, пізніший король руський; 1282 р. він справді оженився з сиротою-донькою Ярослава Ярославича († 1271), невідомою на ім’я (Воскресен[ський] л[ітопис], с 176); під р[оком] 1281 Іпатський літ[опис] оповідає, що Юрій не взяв участі в поході Володимира Васильковича в Польщу, бо збирався до своєї весільної подорожі: «ѣду, господине, до Суждаля жениться» (Іпат[ський], с. 583), а під р[оком] 1282 оповідає про похід татарський в Угорщину і каже, що участь взяли в нім Лев і Юрій, і сей повів з собою полк хворого Володимира, але Лев з дороги, з Угорщини вернувсь назад (Іпат[ський], с. 585). Запись вищенаведена показує, що дата Іпатського літопису для татарського походу на Угорщину справедлива (в німецьких джерелах вона інакша – див. про неї у проф. Шараневича («Hypatios-Chronik», p. 90), і що Лев пішов на Угорщину наперед, а Юрій, зайнятий своїм весіллям, зістававсь ще дома якийсь час.

Щодо переписувача – Євсевія, поповича [церкви] св. Івана, то можемо пригадати, що Юрій мав від батька Холм (Іпат[ський], с. 559), а Холм мав катедральну церкву св. Івана, що згоріла під час находу Куремси і потім відновлена (Іпат[ський], с. 558 – 559), тож з огляду на увагу, яку звертає переписувач на особу Юрія, ставлячи його на першому місці, перед батьком, можна думати, що переписано се Євангеліє, правдоподібно, в Холмі.

З інших рукописів тієї ж збірки можна нам занотувати ще «Мінею служебну» «західноруського письма»; в «Требнику» «молдавського письма XVI в.» звертає на себе увагу стаття про вірменський піст. Окрім сієї колекції деякі рукописи набуто було від поодиноких осіб (с. 26), між ними можна зауважити «Октоїх» «західноруського письма з кінця XVI в.», дві пізніші «Олександрії» (к[інця] XVII і поч[атку] XVIII в.). З друків – «Руно орошенное» 1697 p., «типом пятое подано», не звісне в каталогах друків.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. XIV. – Кн. 6. – С. 39 – 40 (Бібліографія).

Румянцевський музей – зібрання книг, рукописів, монет, етнографічних та інших колекцій, зібране графом М.П.Румянцевим та передане після його смерті (1826) державі. В 1831 p. колекція Румянцева була відкрита для огляду. У 1861 р. перевезена в Москву і стала основою для створеного «Московского публичного музеума и Румянцевского музеума».

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 297 – 298.