[Рец.] Майков Л. К вопросу об «Истории Русов»

Михайло Грушевський

СПб., 1893, 21 ст. (відбитка з «Ж[урнала] М[инистерства] н[ародного] п[росвещения]», 1893, май)

З таким назвиськом вийшла рецензія на розвідку д. В[асиля] Горленка «Из истории южнорусского общества нач[ала] XIX в.», друковану в «Київській старовині» (1893, І) і видану окремо. У своїй розвідці д. Горленко видав кілька листів Василя Полетики і на підставі їх ширше розвинув висловлену на підставі также полетикинських паперів, ще раніш, в замітці д. Ол[ександра] Лазаревського гадку, що «Історія Русів» т. зв. Кониського вийшла від Полетиків.

Як відомо, в передмові сієї «Історії…» сказано, що депутат «Комиссии уложения» 1767 р. Грицько Полетика (один з видатніших заступників тогочасної лівобічної інтелігенції і «гарячий» український патріот, р[оки] 1725 – 1784), їдучи в сю комісію, звернувся до вчителя свого Г[еоргія] Кониського за «отечественною историею», що Кониський дав йому сю історію, писану при катедрі могилівській, і з сієї історії потім і користав звичайно Гр[игорій] Полетика. Сі слова дали привід мати за автора «Історії…» самого Кониського, і з іменем його вона й розповсюдилась широко в рукописах, з’явившися коло 1828 p.

Але пізніші студії українських і російських істориків, виявивши сторонничий шляхетський напрямок «Історії Русів», і непевність, і легендарність в фактах української історії, звели її наостанку до становища історичного памфлету і примусили залишити думку про авторство Кониського: Максимович різко висловив сю останню гадку ще 1865 р. (Собр[ание] соч[инений], І, с. 305 – 306).

Відкинувши гадку про авторство Кониського, він відкидав і звістку, ніби Полетика користався з неї; власні розвідки самого Максимовича, як-то доводилось нам чути і як висловлено було в «Истории славян[ских] литератур» д. Пипіна, доводили ґенезу «Історії…» до купки українських патріотів, що купились в першій чверті сього віку коло М[иколи] Рєпніна. Щодо Полетики, то звичайно думали, що він одержав від Кониського якусь іншу українську історію, напр., т. зв. «Літопись Рубана» (що видав Василь Рубан 1773 p., одержавши від Кониського).

Д[обродій] Ол[ександр] Лазаревський з решток архіву Полетиків довідався, що Гр[игорій] Полетика збирав джерела до історії козаччини й мав писати українську історію, і сю ж справу після нього вів його син Василь, роменський маршал і также один з видатніших заступників лівобічної інтелігенції (1765 – 1845), а як в паперах Полетик ніяких слідів тої історії не зосталось, то д. Лазаревський і висловив гадку, що ся історія була «Історія Русів» псевдо-Кониського; звісна передмова, що Г.Полетика одержав її від Кониського (слухачем його в Київській академії він дійсно був 1745 – 1746 pp. і потім з ним листувався), умисно вигадана, щоб затулити дійсного автора. Як доказ, д. Лазаревський здався ще на панегірик Многогрішному в «Історії Русів»: Полетики були родичі Многогрішного («Отрывки из семейного архива Полетики» – «Киевская старина», 1891, IV, с. 110 – 116).

Д[обродій] Лазаревський висловив се як «догадку» тільки. Д[обродій] Горленко підпирає гадку про В.Полетику (хоч також не висловлюється категорично), показуючи, що промови його, і найбільше його «Записка про українську шляхту» (видана Горленком), перейняті ідеями про велике значення і привілеї, шляхетським патріотизмом нагадують основні тенденції «Історії Русів», а также здаючись, що деякі перекази «Історії Русів» походять з місцевості, де жив В.Полетика. Він тільки відкидає думку д. Лазаревського, що історію розпочав Г.Полетика, а вже докінчив його син, надаючи авторство самому Василю П[олетиці]. Бо сей ніде не каже про яку-небудь написану історію батька.

Д[обродій] Майков за д[обродіями] Лазаревським і Горленком переказує історію сього питання, додаючи деякі цікаві поправки й додатки. Особливо цікаві його уваги – що перший в друку скористався з «Історії Русів» сам Максимович в своїй обороні «Полтави» Пушкіна 1829 p. Далі, що видання «Історії Русів» (зроблене Бодянським 1846 р. в московських «Чтениях») не викликало ніяких особливих перешкод, бо в ті часи не шляхетський, а демократичний український патріотизм (як у «Повісті про український нарід» Куліша) страшив уряд.

Д[обродій] Майков не згоджується з думкою про спільну працю батька й сина. Але слова листа В.Полетики, на які здаються д[обродії] Лазаревський і Майков («Книги – относятся до малороссийской истории, начертание которой было его, а наконец сделалось моим предметом» – «Киевская старина», 1891, IV, с. 106), не так виразні, щоб на їх можна було запевне заснувати сю думку. Д[обродій] Майков уважає ще, що оповідання «Іст[орії] Русів» про гетьманування остільки живе, що показує в авторі сучасника; ся гадка має вагу, хоч і Василь П[олетика] близько стояв до тих часів.

Цікава ще думка д. Майкова, що «Історія Русів» могла бути як не написана, то розповсюднена для підпирання шляхетських прав української старшини, про які, властиве, з початку сього віку й до 1835 р. йшла справа в урядах російських. Не висловлюючись зовсім категорично, д. Майков, очевидячки, нахиляється до гадки Лазаревського й Горленка про авторство Полетик до «Історії Русів». Гадка ся й нам здається взагалі подібною до правди, хоч для остаточного вияснення справи треба більш детального студіювання «Історії Русів» і більш доказів авторства Полетик.

Такого студіювання «Іст[орія] Р[усів]» вимагає давно. Втративши безповоротно колишнє значення першорядного історичного джерела, «Історія Русів» заховала першорядне значення в історії громадського життя й самосвідомості української громади; се єсть культурно-історичний факт великої ваги, один з видатніших в українській громаді першої половини сього віку. Детальне студіювання повинно вияснити также і історичну вартість його, бо, безперечно, поза вигадками й помилками «Іст[орія] Р[усів] містить в собі і важні деякі перекази і історії Гетьманщини XVIII в.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1894. – Т. IV. – С. 188 – 190 (Бібліографія).

Майков Леонід Миколайович (1839 – 1900) – російський літературознавець, дослідник давньої російської та української літератур, особливо літератури XVII – XVIII ст.

…рецензія на розвідку д. В[асиля] Горленка «Из истории южнорусского общества нач[ала] XIX в. «, друковану в «Київській старовині» (1893, І)… – повна назва праці: Горленко В. Из истории южнорусского общества начала XIX века (Письма В.И.Чарныша, А.И.Чепы, В.Г.Полетики и заметки к ним) // Киевская старина. – 1893. – Т. XL. – № 1. – С. 41 – 76. У пізнішому своему передрукові цієї статті в збірнику «Южнорусские очерки и портреты» 1898 р. В.Горленко згадує цю рецензію Л.Майкова. Праця В.Горленка востаннє була передрукована 1993 p. Див.: Горленко В. Из истории южнорусского общества начала XIX века // Горленко В. Південноруські образи та портрети. – К., 1993. – С. 17-74.

Горленко Василь Петрович (1853 – 1907) – відомий український письменник і журналіст.

… «Історія Русів»… – історичний патріотичний твір, виявлений у 20-х pp. XIX ст., що мав значний вплив на українську історіографію, літературу та становлення національної ідеології. Дискусії про авторство «Історії Русів» та її спрямованість тривають до сьогодні. Див.: Кравченко В.В. Нариси української історіографії епохи національного Відродження (друга половина XVIII – середина XIX ст.). – X., 1996. – С. 101 – 157; Шліхта Н. Елементи річпосполитської ідеології та політичної риторики в «Історії Русів» // Молода нація. – 2000. – № 1. – С. 5 – 23. Див. також: Кравченко В.В. «Історія Русів» в сучасній інтерпретації // Journal of Ukrainian Studies. – 2004. – Summer-Winter. – Vol. 29. – N. 1-2. – P. 275-294.

…ще раніш, в замітці д. Ол[ександра] Лазаревського гадку, що «Історія Русів» т. зв. Кониського вийшла від Полетиків – див.: Лазаревский А. Отрывки из семейного архива Полетик // Киевская старина. – 1891. – Т. XXXIII. – № 4. – С. 97 – 116. Значна частина цієї статті (с. 110 – 116) присвячена історії твору, й О.Лазаревський наводить непрямі докази авторства Григорія Полетики.

Полетика Григорій Андрійович (1725 – 1784) – український громадський діяч та письменник, один із найбільших інтелектуалів своєї доби, автор промов і записок, в яких відстоював автономний лад Гетьманщини. На думку істориків О.Лазаревського, В.Іконникова, В.Горленка, І.Борщака, А.Єршова, батько (Григорій) та син (Василь) Полетики є авторами «Історії Русів». Див.: Литвинова Т.Ф. До питання про історичні погляди та соціальні ідеали Григорія та Василя Полетик // Історія суспільної думки Росії та України XVII – початку XX ст. – Дніпропетровськ, 1992. – С. 53 – 64; Її ж. Суспільна думка України другої половини XVIII – першої половини XIX віків: Григорій і Василь Полетики: Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Дніпропетровськ, 1994.

«Історії…» самого Кониського, і з іменем його вона й розповсюдилась широко в рукописах, з’явившися коло 1828 р. – історія знахідки «Історії Русів» переповідана О.Лазаревським. У 1828 р. в бібліотеці маєтку княжни Лобанової-Ростовської в м.Седневі (колишній маєтності О.Безбородька) двоє діячів місцевого суду Степан Лайкевич та Олександр Гамалія впорядковували папери для передачі маєтку іншим власникам й натрапили на рукопис «Історії Русів», який передали місцевому поміщику Степану Шираю. С.Ширай скопіював його й ознайомив зі змістом своїх приятелів. Копії «Історії Русів» швидко поширилися серед місцевих поміщиків.

На сьогодні ця розповідь про виявлення «Історії Русів» переконливо спростована. Текст твору був відомий ще у 1819 – 1825 pp. (1825 p. – перша документальна згадка), а гербовий папір окремих копій висвітлює 1809 р. Див.: Кравченко В.В. Нариси української історіографії епохи національного Відродження (друга половина XVIII-середина XIX ст.). – Харків, 1996. – С. 101-110.

Кониський Григорій (Георгій, Юрій) (1717 – 1795) – український письменник, церковний та громадський діяч, 1751 – 1755 pp. – ректор Києво-Могилянської академії, архієпископ. «Історію Русів» від часу знаходження приписували йому й під його титулом («История Русов или Малой России. Сочинение Георгия Кониского архиепископа Белоруского») вона вперше вийшла друком у світ 1846 р. Однак авторство цієї особи було швидко спростоване.

…звели її на останку до становища історичного памфлету і примусили залишити думку про авторство Кониського… – першим, хто надто критично відгукнувся про «Історію Русів», розкритикувавши її невідповідність джерелам, був російський історик Геннадій Карпов (Карпов Г. Критический обзор разработки главных русских источников до истории Малороссии относящихся. – М., 1870).

…Максимович різко висловив сю останню гадку ще 1865р. (Собр[ание] соч[инений], І, с. 305 – 306) – йдеться про думку М.Максимовича щодо обізнаності О.Кониського з польською історичною літературою, чого не бачимо в автора «Історії Русів». Так само відомо, що Г.Полетика мав чимало козацьких літописів, які не використовувалися автором «Історії Русів». Тобто М.Максимович заперечував гадку про авторство цих постатей. (Див.: Максимович М. Исторические письма о казаках приднепровских: (К М.В. Юзефовичу) // Максимович М. Киев явился градом великим… Вибрані українознавчі твори. – К, 1994. – С. 212). Попри масу фактографічних ґанджів, «Історія Русів» була «потрібною для суспільства історією» (за виразом М.Максимовича), незаперечно справивши визначний вплив як на осмислення українського минулого, так і на постання української модерної нації.

як то доводилось нам чути і як висловлено було в «Истории славян[ских] литератур»… що купились в першій чверті сього віку коло М[иколи] Рєпніна – у розділі про українську літературу О.Пипін зазначав, що патріотизм псевдо-Кониського був ширшим й близьким до російського ліберального руху часів декабристів. На його думку, псевдо-Кониський перебуває таким чином «у зв’язку з тією цікавістю до минулого, яка виявляється дуже сильно в тридцятих й сорокових роках». (Пыпин А.Н., Спасович В.Д. История славянских литератур. – СПб., 1879. – Т. 1. – С. 367). Висловлювалося припущення про написання твору в 20-30-х pp. XIX ст.

…т. зв. «Літопись Рубана» (що видав Василь Рубан 1773р., одержавши від Кониського) – книга «Краткая Летопись Малыя России, с. 1506 по 1776 год, изданная В.Г.Рубаном…», видана, щоправда, 1777 р. у Санкт-Петербурзі. Тут М.Грушевський повторює помилку М.Максимовича.

Василь, роменський маршал і также один з видатніших заступників лівобічної інтелігенції (1765 – 1845)… – Василь Полетика, громадський діяч. Відомий своїм листуванням і збиранням історичних документів: «Записка о малороссийском дворянстве маршала Роменского повета Василия Полетики 1809 г.» (Приложение к журналу «Киевская старина», 1893).

Він тільки відкидає думку д. Лазаревського, що історію розпочав Г.Полетика… ніде не каже про яку-небудь написану історію батька – див. суперечки на цю тему: Возник М. Псевдо-Кониський і Псевдо-Полетика. – К.; Львів, 1939.

Особливо цікаві його уваги – що перший в друку скористався з «Історії Русів»сам Максимович в своїй обороні «Полтави» Пушкіна 1829 р. – йдеться про ранню статтю М.Максимовича: О поэме Пушкина «Полтава» в историческом отношении // Атеней. – 1829. – Ч. 2. – С. 501 – 515 (передрук: Отзыв М.А.Максимовича о поэме Пушкина «Полтава» // Киевская старина. – 1899. – Т. LXV. – № 5. – С. 249-259). У поемі «Полтава» (1828), присвяченій подіям в Україні у 1708 – 1709 pp., О.Пушкін використав відомості з «Історії Русів». Обороняючи поему від критиків і захищаючи поета в історичній вірогідності, М.Максимович сам охоче використовує сюжети з відомого історичного твору. Однак пізніше М.Максимович істотно змінив свої думки про «Історію Русів».

Далі, що видання «Історії Русів» (зроблене Бодянським 1846 р. в московських «Чтениях») не викликало ніяких особливих перешкод… – проте російська цензура у пізніші часи суворо переслідувала цей твір: Див. Кравченко В. В. «Історія Русів» у російській цензурі (50-ті роки XIX ст.) // Наукові записки кафедри українознавства Харківського університету. – 1994. – Вип. 1. – С. 4 – 10.

…бо в ті часи не шляхетський, а демократичний український патріотизм (як у «Повісті про український нарід « Куліша) страшив уряд – М. Грушевський повторює думку Л.Майкова. «Повість про український нарід» П.Куліша надрукована лише частково. «Повість» яскраво зображує український народ вільнолюбним, цивілізованим, з властиво демократичними формами управління. Твір характеризує романтичні пориви ранньої творчості П.Куліша. Див. передрук: Куліш П. Повість про український народ. – Львів, 2006.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 237 – 239.