Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

4. Протикнязівський рух болохівців

Михайло Грушевський

Така, як здається з студіювання джерел, була політично-громадська ситуація, загальні відносини до XIII в. В XIII в., найбільше о половині його, помічаємо ми відміну в відносинах, таку, що по деяких місцевостях України-Русі знати дуже енергічне змагання громади до скасування устрою князівсько-дружинного.

Річ дуже важна, але, на превеликий жаль, ми дуже мало знаємо за сей рух. Се через те, що ми не маємо такої літописі чи іншого джерела, яке б виходило з-серед прихильників сього устрою або хоч з самих тих місцевостей, де був він. Літописі, які ми маємо, писалися по інших, більш або менш підлеглих місцях, писалися прихильниками князівсько-дружинного устрою, для котрих противний рух був несимпатичний, ба навіть незрозумілий; їм було немило говорити про нього й вони хіба припадково промовили за нього кілька слів, з поводу боротьби своїх князів з сим устроєм. До того в житті сих безкняжих громад було зовсім мало такого, що могло б звернути на них увагу стороннього письменника; життя се йшло тихо, мирно, без незвичайних, крикливих вияв, випадків. Отже, не диво, що ми маємо за сей рух тільки всього що кілька дрібних, поріжнених відомостей, не знаємо навіть добре його району, ані того, як ішов, розвивався сей процес, як організувалися в нових обставинах громади – взагалі більш маємо гадати, аніж напевно констатувати, хоч саму істоту сього руху, його головне прямування, загальний його характер можна, нам здається, зафактувати зовсім певно й рішуче.

Перш усього на сій стежці знаходимо ми преславних болоховців, що задали таку добру загадку історикам Русі [Важніші розправи за них такі: проф. Дашкевича: «Болоховская земля и ее значение в русской истории» (в «Трудах III археологічн[ого] з’їзду (Київського)», т. II й окремо; його ж. «Новейшие домыслы о Болохове и болоховцах» (Київські «Университетские известия», р. 1884, кн. IV й окремо) – тут подано й перегляд літератури щодо сієї справи, й Молчановського: Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. (ті ж «Университетские известия», 1883 – 1884 й окремо) [Дашкевич Н.П. Болоховская земля и ее значение в русской истории // Труды III археологического съезда России, бывшего в Киеве. 1874. – К., 1876. – Т. 2. – С. 69 – 139; Його ж. Новейшие домыслы о Болохове и болоховцах // Университетские известия. – 1884. – Кн. VI. – С. 155 – 186; Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. // Университетские известия. – 1883 – 1884; Його ж. Очерк известий… – К., 1885]].

Виступають болоховці по перший раз коло 1232 – 1233 років: королевич угорський Андрій розпочав похід на Волинь на Данила; похід сей не вдався; нам цікаво те, що літопись, оповідаючи про союзників Андрія, каже, що з ним був Олександр Всеволодович, кн[язь] белзький, Гліб Зеремієвич, «инни (себто декотрі) князи Болоховьсции и Угоръ множество» [Ипат, с. 511; оповідається про се під 1231 р., але хронологія Галицько-Волинської літописі не має жадної ваги; сього року Михайло Всеволодович, що збирається в сьому епізоді йти на Київ, на Володимира Рюриковича, був ще з ним приятелем – див. Лаврент., с. 434].

Потім виступають вже коло 1235 p., коли Данила побито в Київщині й боярство на якийсь час виперло його з Галича, от у сей час галицькі бояри «и вси Болоховьсции князи съ ними» напали на волинські волості Данила, повоювали береги р.Хомори (тече у Случ з лівого боку) й пішли до Кам’янця [Се, мабуть, єсть сучасна Кам’янка на Случі, на північ від р. Хомори, – див., наприклад: Барсова, География «Начальной летописи», с. 288 – 290 [Барсов Н.П. Очерки русской исторической географии: география Начальной (Несторовой) летописи. – Изд. 2-е. – Варшава, 1885. – С. 288-290]], але потім повернули назад. Данилові бояри, відібравши запомогу, нагнали й забрали їх у полон. Михайло, кн[язь] чернігівський, й Ізяслав (роду з князів, мабуть, смоленських), що сидів тоді у Києві, вимагали у Данила, щоб він пустив сих в’язнів, але той на се не згодився [Ипат., с. 516; тут оповідається про се під р. 1235, на сей раз дата правдоподібна, бо се трапилось скоро після київського погрому (Михайла й Ізяслава), а той був 1235 p. – див. літопись Новгородську першу – Полное собр. летоп., III, с. 50 ].

Після того літопись якийсь час мовчить за болоховців, аж вони з’являються знову вже після находу Батия в 1242 – 1243 роках: тоді Ростислав Михайлович, борючись з Данилом, «собра князѣ болоховьскые и останок Галичанъ, приде ко бакотѣ», але його відбито; Ростислав пішов за Дніпро. Тоді Данило напався на князів болоховських:

«гради ихъ огневи предасть и гребля ихъ роскопа… Данилъ же возьма плѣнъ многь врати ся, и пойма грады ихъ: Деревичъ, Губинъ и Кобудь, Городѣцъ, Божскый, Дядьковъ. Приде же Курилъ, печатникъ князя Данила, со треими тысящами пѣщець и трьими сты коньникъ, и въдасть имъ взяти Дядьковъ градъ. Оттуда же плѣнивъ землю болоховьскую и пожегъ, оставили бо ихъ Татарове, да имъ орють пшеницю и проса; Данилъ же на нѣ болшую вражьду держа, яко отъ Татаръ болшую надежду имѣаху».

При сьому літописець згадує, що Данило був виручив болоховських князів, коли вони зайшли були в волості Болеслава, князя мазовецького, й той забрав був їх; Болеслав не хотів попереду їх пустити, кажучи, що вони «суть особнии князи», а не підданці Данила, але за подарунки пустив їх; се тепер літописець пригадує болоховським князям яко кару за їх невдячність [Ипат[ская летопись], с. 526 – 527].

В останній раз болоховці з’являються в 50-х роках XIII в. [Випадок сей трапився, як видко з Галицько-Волинської літописі, після коронації Данила (1253 р.) й перед находом Бурундая (1258 р.); в літописі стоїть він під 1255 р. Див. за се Дашкевича, Княжение Данила Галицкого, с. 85 і 99. [Дашкевич Н.П. Княжение Данила Галицкого по русским и иностранным известиям. – К., 1873. – С. 85, 99]] Данило розпочав похід на землі, що безпосередньо підлягали татарам, і тоді «воевахуть людье Данилови же и Василкови Болоховъ», та, мабуть, не примусили їх коритися, тільки після походу Шварна Даниловича, на весну, – «придоша Бѣлобережцѣ и Чарнятинци и вси Болоховци къ Данилу» [Ипат[ская летопись], с. 555].

Отсе й усі звістки за болоховців у ХІІІ в., раніше, у XII в., згадується тільки Болохово: Володимирко, йдучи на Київ, «перешелъ Болохово, идеть мимо Мунаревъ къ Володареву» [Ипат[ская летопись], с. 278. Мунарев невідомий, Володарев – се Володарко на Росі. Болохов згадується ще в Ипат[ской летописи], с. 376, але по других списках натомість – Борохов]. Ті сім болоховських міст, що подано вище, більше ніде не згадуються, окрім Божського, але Божський – се теж загадка; їх було, очевидячки, кілька на Вкраїні.

Чимало сперечалися з того, де жили болоховці. Найбільше розповсюджений і, на мою думку, правдоподібний, ба навіть певний, єсть вивід проф. Дашкевича: на його думку, болоховцями звалися мешканці по обох боках горішньої Случі, на південь від Хомори, й по лівому боці Богу, межи р. Десна й Межибожем. Тут справді єсть місцевості Губин, Кудинка, Деревич, з давніми городищами; дуже правдоподібно, що се й єсть болоховські міста Губин, Кудин і Деревич [Кудинка – на Богу, Губин на межі повітів Старокостянтинівського й Новоград-Волинського, Деревич – Новоград-Волинського; див. «Новейшие домыслы…», с. 25 – 26 (окремого видання)].

Про сю територію ми дуже мало знаємо взагалі; нічим вона не визначається в попередні часи, ми не знаємо навіть, яка етнографічна основа була тієї людності – чи деревлянська, чи якась інша. В XII в. ся місцевість належала до Київщини й належала до того уділу її, котрий складали Котельниця (на р. Гуйві, допливі Тетерева), Божський, Межибіж й ще якісь два міста, на ймення нам невідомі. Незвичайна політика болоховців XIII в. надавала деяким ученим думки, що то були люди неслов’янського роду. Так, Зубрицький і проф. Шараневич мають болоховських князів, чи й усіх болоховців, за зрущених половців [Зубрицького, История Галицко-Русского княжества, III, с. 138, Шараневича, История Галицко-Володимирской Руси, с. 104 [Зубрицкий Д.И. История древнего Галичско-Русского княжества. – Львов, 1855. – Ч. 3. – С. 138; Шараневич И.И. История Галицко-Володимирской Руси. От наидавнейших времен до року 1453. – Львов, 1863. – С. 104]], а Петрушевич, Калужняцький – за волохів [Дивись за се «Новейшие домыслы…» Дашкевича, с. 5 й далі].

Одначе, як справедливо доведено, ніщо в джерелах наших не натякає, щоб болоховці не були тубільцями; побутом своїм вони ніяк не відріжняються від інших обивателів України-Русі [Про се дрібніше дивися в Дашкевича, «Болоховская земля…», с. 71-73 (в «Трудах»)]. A priori можна гадати, що тут, на окраїні залюднених місцевостей, оселяли також турецьких, половецьких, торських, печенізьких прихідців, так як і на Пороссі, хоч на се й нема ніяких доводів по джерелах. Що ж до звичайного політичного напрямку болоховців, то він залежав, певне, не від етнографічних причин, а від тих громадських обставин і відносин, які я силкувався виложити в попередніх словах; такий же політичний напрямок бачимо ми в той час і по таких містах, де вже жадним чином не можна гадати про якихось чужородців – отже, нема чого з сього поводу й болоховців повертати на татарів чи волохів.

Чимало гадано було про родовід князів болоховських: декотрі мали їх за князів з дому св. Володимира, властиво з Ольговичів, уважаючи на те, що Михайло Всеволодович зве їх «братією» (але се єсть річчю маловажною); інші уважали їх за нащадків первісних, тубільних князів місцевих, що заховалися тут якось, під властю дому св. Володимира, аж до XIII в. Ті мають їх за бояр галицьких, що примостилися тут князювати, як, проте, піклувалися вони й по Галичині. Наостанку деякі уважають їх за людей виборних, громадських, таких «ліпших людей», «старців людських», «старійшин градських», які колись порядкували по громадах в часи передкняжі.

Не будемо спинятися тут і дріб’язково переглядати всі отсі гіпотези [Перегляд їх – в тій розправі проф. Дашкевича, «Болохов…», с. 94 і далі]. Для нас вагу мають ось які подання джерел: болоховські князі всі рази з’являються в звістках наших в гурті, купою, й, що незвичайне – літописець їх ніколи не називає по йменнях, по батьках, як то має звичай з іншими князями. Князі сі дуже завзято борються з князем Данилом – головним заступником князівсько-дружинного устрою на тогочасній Україні-Русі. Вони піддаються доброю волею татарам і вповають на них в своїй боротьбі з Данилом. Вони, очевидячки, мають за себе громаду, суть її заступниками й провадять свою політику в згоді з її бажаннями [Се зовсім виразно виходить з того, що, балакаючи за підданство болоховців татарам, літописець потім переходить до князів яко до чогось відрізного, нового («князѣ же ихъ изъять руку Болеславлю»), й тим дає знати, що політика, за яку він перед тим казав, була громадською, а не княжою тільки]. В останній звістці болоховських князів вже не чути, але болоховська громада провадить ту ж саму політику, що й попереду. Ніде не видко дружинного елементу.

Розмірковуючи й комбінуючи сі подання, треба признати, що болоховські князі й громади, як порівняти їх з тими загальними громадсько-політичними відносинами України-Русі, які висловлено вгорі, становлять якусь нову, відмінну прояву. Хто б не були з себе болоховські князі, вони, очевидячки, були князями не дружинними, а земельними, такими, що стояли в безпосередньому зв’язку з громадою, залежали від неї. Громади борються що є сили з системою князівсько-дружинної земської концентрації й задля сього запобігають татар. Вони, очевидячки, порвали зв’язки з князівсько-дружинним устроєм. А як нове вино в старі міхи рідко доводиться вливати, то більш, мені здається, відповідним обставинам й поданням джерел буде признати князів болоховських за людей громадських, виборних, а не за князів з династії Володимира або бояр галицьких (щоб заховалися до тих часів старі земські князі – то не досить правдоподібно). Добре наведено аналогію князів болоховських з «князями», себто старшинами сільських громад волоських й пізнішими «вотаманами» подільських громад [Див. Дашкевича, «Новейшие домыслы…», с. 15, Молчановського, op. cit, с. 158 – 161]; як і вони, болоховські князі могли бути виборною громадською, міською й сільською, старшиною, тим паче, що на невеликій території, яку ми обмежили вгорі, їх було чимало. Що в останній звістці про болоховських князів не чутно, то се можна так розуміти, що через малий вплив їх не було видко поза громадою, або так, що інституція княжа (хоч би й князів земських) згодом пропала тут й порядкувало саме тільки віче.

Як се трапилося болоховцям вибитися з-під князівсько-дружинного устрою й земської концентрації? Се можна об’яснити так: болоховська територія лежала в кінці XII в. й початку XIII в. на межі трьох князівств: Київського, Волинського й Галицького. За часи тієї завірюхи, що розпочалася на Вкраїні з кінцем XII в., а ще більше – після смерті Романа, коли не стало дужих князів ні по Київщині, ані на Волині, ні по Галичині, болоховській Вкраїні легше, як кому, було вибитися з-під князівсько-дружинної земської концентрації й заснувати інший устрій. Болоховці якось зуміли скористуватись з обставин і зробили се.


Примітки

… оповідається про се під 1231 р… – спеціальний розгляд цього питання: Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинської літописі // ЗНТШ. – 1901. – Т. 41. – С. 1 – 72. На висновках науковця ґрунтується датування подій у новітньому виданні літопису: Галицько-Волинський літопис: Дослідження. Тексти. Коментар. – К. 2002.

… аж до XIII в…. – щодо цих гіпотез див.: Зотов Р.В. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. – СПб, 1892. – С. 156-165.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 226 – 231.