4.10.1895 р. До М. Грушевського

Вибачайте дорогий і дуже шановний Добродію, що не відповів Вам зараз же на Ваш ласкавий лист. Вийшло се через те що він піймав мене вже не на Ile d’Yeu, а у дорозі, бо прийшлось мені зробити сей рік дуже чималу подоріж подорож. А потім роздумавсь ще й про те що якось і вільнійш вільніш буде Вам писати до Львова ані у Владикавказ і тим більше що одповідаючи прийдеться торкнути часом і того до чого іностранній рос[ійській] цензурі й діла нема.

Спасибі Вам і дуже велике спасибі за усе що кажете за мої праці з погляду української науки. Але з того що Ви пишете далі, бачу що Ви зовсім не знаєте у яких обставинах мені доводиться працювати.

Питаєтесь що платять «Revue des Trad[itions] Pop[ulaires]», «Melúsine», «Folklor», «l’Anthropologie»? Нічогісінько! І не тільки мені а й нікому… «l’Anthropologie» платить тільки за одну бібліографію (а не за статті) по 10 сант. Се – 5 австрійських геллерів за рядок – от і усе. Тільки ж пересічно виходить що у кожному числі мого друкується не більш як франків на 30 – себто виходить по 15 фр. на місяць. «La Grande Encyclopedie» платить теж 10 сант. і друкує франків на 30-40 у рік. От-то й усе.

Пишу ж я туди як бачите зовсім не з матеріальних і навіть не з куртуазійних поводів, а тільки за для того щоб хоч потроху заводити українську працю до загально-европейської європейської науки, щоб якомога частійше частіше нагадувати людям що є на світі Україна і щоб добитись признавання її коли не у політиці то хоч у науці. І по правді Вам кажучи, не мало таки радію коли у кінці кожного року у азбуковних покажчиках послідніх № № цих видань бачу кілька стрічечок чисел коло слова Ukraine. Поки ми діждемо що наші наукові праці читатимуть по українському, нам треба самим іти назустріч до європейської науки і прямувати до того щоб у неї нас приймали як своїх. Се на мій погляд дуже варт того щоб попрацювати хоч-б і дурно.

Заробляти ж науковою працею можна було б мені хиба хіба у Болгарському Міністер[ському] Збірникові або й у нашій Київській Старинці Старині (хоч і під 10-ю псевдонімами). Болгарці Болгари навіть і платили мені добре (200 фр. за аркуш) – та що ж будете робити коли не можна. Ви самі здорові знаєте що наукова розправа не пишеться з голови, як яка-небудь стаття до часописі, на неї треба часу та й часу – пока то того матеріалу матеріалу назбираєш, поки перевіриш його, поки подивишся скрізь куди слід – скільки того часу мине? (А поки ж воно напишеться та поки його надрукують?.. Болгарський збірник наприклад держав мої статті по 1½ року – бо книжки не виходили. Та й «К[иївська] С[тарина]» теж, коли не більше). А їсти треба!..

От через теж то й виходить що годуватись приходиться не з наукової праці, а вибачайте на цім цим слові з чорт-зна чого. От панських дітей вчу як що знайдуться (се найбільше), пишу кореспонденції у Київське «Паскудство» – карб. 25 – на місяць заробиш, тепер от ціле літо сидів, та ще й добрих пів-зими сидітиму – перекладаю чеський підручник доісторичної антропології на московську мову по 10 карб. за аркуш і т. і. Хоч трохи – та зараз…

А як вирвеш де небудь яку годинку то, хоч втомлений вже, кидаєшся до своїх шпаргалів, а там дивись знов треба бігти: опись маєтку якомусь комерсантові на французьку мову з російської перекладати – за ніч та за день та ще за ніч франків з сотню можна заробити – і те-же таки зараз… як тут вдержатись – ну й кидаєш шпаргали й берешся перекладати мерщій… а українська наукова праця лежить собі у шухлядці, як і лежала. Та оттак отак то!

Таким побитом, як бачите, про заробляннє заробляння науковою працею поки що нічого й балакати… Се стане можливим хиба хіба тоді тільки як коли небудь прийдеться опинитись у інших обставинах, чи тут чи де небудь. Кілька років назад як був Вол[одимир] Бон[іфатійович] за кордоном ми багато переписувались про се: він радив мені перебратись жити до Львова, писав навіть, що коли він сам перейде туди то може буде змога заснувати музей і що він має надію що коло того музею знайдеться і мені що робити. Я дуже на то згоджувавсь і радий-би був.

Через рік чи що О.Барвінський і неб[іжчик] Гладилович писали мені чи не згоджусь я приїхати до Львова щоб бути помічником редактора у «Ділі». У той час я саме працював коло своїх весільних звичаїв і не вилазив з Bibliot. Nationale, а до того праця у політичної часописі, та ще й не самостійна і посеред боротьби 2-х сторонинців, котрі на мій погляд обідва обидва йшли зовсім не туди куди треба – усе це перелякало мене і я не поїхав.

Тепер, торік оце, неб[іжчик] Драгом[анов] писав мені що у їх у Головній Школі закладається катедра етнографії і географії, котру можна повернути на етногр[афію] і антропологію і радив послати свої папері у міністерство. Я послав; мені тутешні антропологи (Mortillet і Hamy) понадавали таких рекомендацій що кращого й не видумаєш… а тим часом там вітер повернувсь на москвофильство москвофільство, Драгом[анов] вмер і я оце думаю вже писати щоб хоч папери мої вернули.

Макс[им] Ковалевський радить мені їхати до Росії та, посидівши рік-другий тихенько, шукати доцентури – та тільки мені здається що він занадто вже оптимістично дивиться на теперішні російські порядки і я йому кажу нехай він попереду сам вернеться на свою катедру кафедру до Москви – і т. і. Як бачите поки що мрії та й годі.

Виходить нарешті значить таке що погодитись нам з Зап[исками] Тов[ариства] им. Шевч[енка] на заробітних основах, як Ви міркуєте, – себто заробляти науковою працею дома, а не по чужих кутках – не вийде, бо й по чужих кутках я заробляю зовсім не науковою працею.

Ображуватись тим що Ви так се питаннє питання ставите – нічого, слід тільки хиба хіба Вам дякувати за те що думаючи про працю Ви не забуваєте й про чоловіка, а треба брати діло так як воно є. Якщо скінчу хоч одну працю – зараз же дам Вам її по українському (давши попереду звістку, як Ви бажаєте у свому своєму листі), а там чи зараз-же, чи трохи згодом (як до праці) як що треба буде пускатиму й по французькому чи там по якому. (Тут оце улітку був Heger секрет(ар) Віденського Антропол[огічного] Товар[иства], і запрошував давати укр(аїнську) і російську етнографічну бібліографію до їхніх «Mitteilungen»). Якщо буде змога що заплатити – то візьму й подякую, а ні, то й так дам…

Як що можете зробити мені виписку з Густинської літописі про ігрища то зробіть будьте ласкаві і надішліть. Спасибі казатиму. Виписка ж з Переяславської у мене є. Та невже ж таки нема нічого по актах або що? Повинно б бути… А мені конче треба б було знайти місток між тими ігрищами і теперішніми, котрі не звідки-ж узялись як з тих…

Ну бувайте здорові, не забувайте. З великим пошануванням і подякою.

Ваш Хв.Вовк

От ще якби ласка Ваша, чи не передрукували б ви з Франкового «Життя і Слова» мої запросини надсилати мені звістки про те «правлять головки» у дітей новонарожених новонароджених на Україні, чи ні? З України я вже маю одповіді а з Галичини ще нема й однієї. «Зоря» і інші галицькі часописі не схотіли передрукувати, мабуть того що у радикальному Франковому органі була надрукована. То що ж я маю робити коли народовського фольклору нема ще?..

Засилаю Вам разом одбитки з «Grande Encyclopedie» з статейками про Київ, Харків, Куліша, Костомарова. Згадайте у бібліографії.

Примітки

Центральний державний історичний архів України у м.Києві, ф. 1235, оп. 1, од. зб. 389, с.462. Лист є відповіддю на лист М. Грушевського від 2.08.1895 р. М. Грушевський відповів на цей лист у листопаді 1895 р.

Вперше надруковано у часописі «Родовід» (1997, № 15, с.51-53) за автографом.

…перекладаю чеський підручник доісторичної антропології… – йдеться про працю академіка Л.Нідерле, яка вийшла друком у 1898 році у Санкт-Петербурзі під назвою «Человечество в доисторические времена. Доисторическая археология Европы й в частности славянских земель» – 459 с.

…у той час я працював коло своїх весільних звичаїв… – Ф.Вовк створив низку фундаментальних праць з цього питання: «Свадбарските обреды на славянските народы», вміщену в кількох числах часопису «Сборник за народни умотворения, наука й книжнина» за 1890-94 роки; «Шлюбний ритуал та обряди на Україні», опубліковану французькою мовою у часописі «L’Anthropologie» (1891-92, ч.II-III) і перевидану українською мовою у збірнику його праць «Студії з української етнографії та антропології». – Прага, 1927 та ін.

…радив мені перебратись жити до Львова. – як свідчить цей та інші листи Ф.Вовка всі його спроби переїхати до Галичини або Болгарії залишилися марними. Лише 1905 року він переїхав до Санкт-Петербурга, де працював до кінця життя (1918).

Барвінський Олександр (1847-1908) – визначний громадський і політичний діяч, історик і педагог. Голова НТШ. Посол до державної австро-угорської ради.

Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) – видатний український історик, літературознавець, фольклорист і громадсько-політичний діяч.

«Житє Життя і слово» – двомісячник літератури. Видавався у Львові (1894-97) за редакцією Івана Франка.

Ковалевський Максим Максимович (1851-1916) – історик, етнограф і правознавець. Дійсний член Російської та інших академій. У Парижі разом з І.Мечніковим (1901) заснував Російську Вищу школу суспільних наук, в якій викладав Ф.Вовк. Автор і член редколегії енциклопедичного видання «Украинский народ в его прошлом и настоящем».

Костомаров Микола Іванович (1817-1885) – видатний історик, публіцист і письменник. Один з засновників Кирило-Мефодіївського товариства.

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819-1897) – український письменник, історик, фольклорист. У листах Ф.Вовка згадується двотомний збірник П.Куліша «Записки о Южной Руси» (1856-1857).

Франко Іван Якович (1856-1916) – великий український письменник, вчений і громадсько-політичний діяч. Був дійсним і почесним членом НТШ і очолював його Етнографічну Комісію.

«L’Anthropologie» – французький часопис, в якому постійно друкувався Ф.Вовк.

Hami Е.Т. (Гамі) – французький антрополог і географ. Президент паризького географічного товариства, очолював етнографічний музей Трокадеро (музей Людини) у 1890 роках.

Heger – секретар Віденського антропологічного товариства.

La Grande Encyclopedia – Велика французька енциклопедія, видавалась у перші роки XX століття.

Mortillet (Adrian de) – Адріан Мортільє (1853-?) – французький історик первісного суспільства і антрополог. Почесний президент доісторичного товариства Франції.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2001 р., т. 2, с. 106 – 108.