14.04.1914 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Маю честь донести, що дома в П. Професора все гаразд. Тут вже весна, і тому я хоч не мав ніякого доручення, казав робітникови робітникові поробити звичайні весняні порядки в саді. Що понад те треба зробити, прошу написати.

Через те, що Євшана нема тепер у Львові, бо поїхав на етнографічну експедицію з Роздольським, посилаю теж листи, які в тім часі прийшли, між тим замовленнє замовлення на церк[овну] книгу, з чим не можна було чекати до його повороту. Всі рахунки, про які мені було відомо, я поплатив, і спис росходів розходів даю тут на окремій картці. Справа з каналом десь знова знову застрягла, принайменше не чути, щоби в найблизшім найближчім часі мали приступати до його будови. Мабуть, П. Професорови Професорові самому по приїзді прийдеться мати з тим діло.

Новин особливих тут нема ніяких. В Т[оварист]ві чимраз більший розлад. Не вважаючи на поміч Стоцького, що майже весь час пересиджує у Львові, Фільольогічна Філологічна секція почала войну з Виділом.

Правда, забув додати, що Возняк, нагнівавшися на «Україну» за те, що його не поміщено в списі співробітників (в чім бачить мою інтригу), приступив до виділової партії і наново все буде, як каже, друкувати в виданнях Н[аукового] т[оварист]ва. Чи довго там побуде – не відомо.

Поза тим, одначе, наша справа в кругах Т[оварист]ва стоїть не зле, принайменше не гірше, як в грудни грудні м[инулого] року. Видаюся доволі часто з Колессою, і то він мені подав був ту звістку, яку я мусів так неясно П. Професорови Професорові передати. Мова була про відносини на Україні.

Тут усі, з ким не стрінешся, кричать за опозицийною опозиційною газетою. Ціна таким жаданням (як Колесси і йому подібним), розуміється, невелика. Я се брав тільки як симптом важний, особливо в такій доволі переломовій хвилі, як виборчий рік по новій реформі. П. Професор мене зовсім росхо[ло]дили розхо[ло]дили, хоч, по-мойому, діло тут не в редакції, а в грошах.

Щодо сього, то дійсно справа стоїть дуже кепсько, і я з цілої компанії на сю справу дивлюся найбільш песимістично. Доложити більш як дві тисячі на рік ми не годні – а се, на мій погляд, рішучо замало. Є тут, правда, один добродій (Брик), що хоче дати 1000 к[орон], але зв’язуватися з ним – то значить цілу справу вбити. Він, по всій правдоподібности правдоподібності, хоче кандидувати і хотів би мати для себе орган, ну а закладати газету для Брика було б щонайменше нерозумно. Я не зовсім добре розумію того, що П. Професор сказали про евентуальну втрату моєї репутації через газету з додатком, що зрештою не маю чим дорожити. Яку і в кого репутацію стра[ти]в би я? І загалом: через сам факт видавання чи наслідком дуже зрештою правдоподібного упадку газети? А все-таки варто би спробувати, але головна річ – гроші.

Справа з моїм урльопом стоїть дуже непевно. Кревецький на Виділі заявився з цілою рішучістю проти. Виділ, одначе, не зважився просто відмовити, але, користаючи з того, що Крев[ецьк]ий має йти тепер на військові вправи, – справу моєї відпустки відложив аж до часу повороту Крев[ецько]го, бо, мовляв, нема на кого здати бібліотеки. Щось певного буде постановлено щойно в другій половині мая. Сам знаю, що periculum in mora, але Виділ відложив справу під таким благовидним претекстом, що на разі нічого не можу зробити. Тим часом я вже вніс поданнє подання з просьбою виплатити мені стипендію.

З приводу Воскресення Воскресіння складаю П. Професорови Професорові і цілому домови домові бажання веселих свят.

З глибоким поважаннєм поважанням

Іван Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 327 – 330).

Місце написання встановлено за змістом.

…Фільольогічна Філологічна секція почала войну з Виділом. – Скоріше, це була «війна» з Історично-філософічною секцією. Ще 22 січня (н. ст.) 1914 р. на своєму засіданні Філологічна секція постановила звернутися до Виділу з вимогами створення редакційного комітету «Записок» НТШ. Ухвалено також застерегти секції виключне право оцінки літературно-філологічних праць, призначених для «Записок» (Хроніка НТШ. – Львів, 1914. – Ч. 58 – 59. – С. 16).

Рівно через два місяці, 22 березня, секція знову постановила звернутися до Виділу з тими ж домаганнями та ухвалила, щоб «Записки» було поділено на два окремі видання і щоб Філологічна секція могла видавати свої праці окремими книжками (Там само. – С. 17).

Розглянувши ці вимоги, 3 червня (н. ст.) 1914 р. Виділ ухвалив не порушувати 20-літню практику редакційного та технічного ведення «Записок», особливо в тодішніх умовах реформування Товариства. В цілому Виділ згоджувався на поділ «Записок», пропонований також Історично-філософічною секцією, але за умови порозуміння щодо форм поділу та конкретних пропозицій щодо подальшого способу редагування. Спірні ж питання стосовно реферування наукових праць пропонувалося розв’язувати шляхом узгодження між секціями (Там само. – С. 8).

Возняк, нагнівавшися на «Україну» за те, що його не поміщено в списі співробітників… – Цю ж інформацію подає також В.Дорошенко у своєму листі від 3 квітня (н. ст.) 1914 р. до М.Грушевського:

«До речи речі! З Возняком я абсолютно не можу порозуміватися в справі рецензій, бо він «зірвав зі мною зносини», розгнівавшися на мою увагу у «Вістнику» «Віснику». Та й – чую – грозиться він цілком зірвати з «Україною», бо йому там, мовляв, копняка дано: в списі співробітників пропущено його священне ім’я, очевидно просто через недогляд складальн[ика] й коректора, а не навмисне. Він же приписує се то «інтризі» Ів[ана] Миколаєвича, то Вашій до нього нехіти нехіті. Таке-то! Цілком розумію Вас, коли здрігаєтеся здригаєтеся на саму гадку їхати в затроєний міязмами міазмами Львів» (Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2001. – Т.II / Ред. Л.Винар, упоряд. Р.Майборода, В.Наулко, Г.Бурлака, І.Гирич. – С. 265).

У 1914 р. в журналі «Україна» було видрукувано низку наукових праць Михайла Возняка: Возняк М. Початки української комедії // Україна. – 1914. – Кн. 1. – С. 54 – 70; Кн. 2. – С. 40 – 56; Його ж. Український «Savoir-vivre» з 1770 р. // Там само. – Кн. 3. – С. 35 – 55; Його ж. Три документи до історії Руїни // Там само. – Кн. 3. – С. 76 – 81; Його ж. Польська вірша про битву під Полтавою. – Кн. 4. – С. 59 – 70; рецензія у книзі першій.

Цей перелік засвідчує, що образа М.Возняка якщо і була, то тимчасова, і впродовж 1914 р. він продовжує активно друкуватися у кожній книжці «України». Особливо плідно Михайло Возняк співпрацює з відродженим журналом та Історичною секцією ВУАН після повернення М.Грушевського з еміграції. З ініціативи М.Грушевського був обраний академіком ВУАН. Про співпрацю вчених свідчить збережене листування (див.: Дядюк М. Листи Михайла Грушевського до Михайла Возняка: 1909 – 1932 pp. // Український історик. – 2006 – 2007. – Ч, 4; 1 – 2. – С. 113 – 153). Листи М.Возняка до М.Грушевського зберігаються: ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 391, спр. 303, с. 198 – 201).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 285 – 286.