21.03.1911 р. До М. Грушевського
Львів | Львів, 21.ІІІ.911 |
Варіанти тексту
|
||
Високоповажаний Пане Професор!
Прошу вибачити, що досі не зібрався написати, бо, правду сказати, по першім зараз засіданню засіданні по від’їзді П. Професора ні про що було писати. Та й тепер не богато багато особливо інтересного.
Скільки можна виміркувати по останніх засіданнях Н[ародного] к[омітету], то в презідії президії пробивається аж надто ясна тенденція до якогось часу не допустити до скільки-небудь загальнійшої загальнішої політичної дискусії про теперішну теперішню політ[ичну] ситуацію. Звичайно на перші точки порядку йдуть біжучі справи, а дальше ріжні різні внесення, між котрими попадаються такі, як, напр., суд в справі конфлікту між Т[оварист]вом педагогічним а Народною торговлею (річ йде про купони), що звичайно заберає забирає час до 10 години, наслідком чого відпадає «задля спізненої пори» справозданнє справоздання, а тим самим дискусія над ним. Останнього разу справозданнє справоздання було, а дискусію (тільки я був забрав голос) відложено до найблизшого найближчого разу.
Коротко ситуація (по словам К.Лев[ицького]) представляється так. Передовсім в дел[егаціях] Цегл[инський] не голосував ані не промовляв за військ[овим] буджетом бюджетом – а тільки за буджетом бюджетом мін[істерства] загран[ичних] справ, до чого NB. не мав уповажнення уповноваження Клюбу Клубу, а лишень на власну відповідальність «з огляду на становище і т. д.». Як поставиться до сього Клюб Клуб – не знати, бо досі не було в сій справі засідання з браку комплєту комплекту – більша часть послів загалом не появляється тепер в парляменті парламенті.
В п’ятницю (17 с[ього] м[ісяця]) К.Лев[ицький] конферував з Бін[ерт]ом і Штірком в університетській справі, і після їх запевнень (recte К.Л[евицького]) в справі креовання університету запала прихильна ухвала ради міністрів, і для внесення відповідного законопроекту є вже т. зв. передвступна санкція цісаря. Щодо місця осідку, то про се нічого певного невідомо, хоч наші заявили, що без Львова не хотять університету.
Додати треба, що Б[інерт] мимо «прихильного становища» все-таки старається склонити нашу репрезентацію, щоби доконче ввійшла в порозуміннє порозуміння з Колом. Про дальші дві відомі точки «постулятів» «постулатів» має відбутися конференція в найблизшім найближчім часі. В самім Клюбі Клубі (і Н[ароднім] к[омітеті]) загальне замішаннє замішання і дізорєнтація дезорієнтація – а наслідком сього, як я вже згадував, апатія і поголовна абсенція послів (на засіданнях парляменту парламенту буває maximum 8 – 10 послів).
К.Лев[ицький] справою універс[итету] хоче себе вратувати врятувати, а Ев.Лев[ицький], мабуть, хоче використати для себе справозданнє справоздання над становищем Цегл[инського], проти чого знов праве крило борониться контактами з буковинцями. Що буде дальше – напишу, може, в неділю, хоч мені дуже незручно писати се в листах – особливо про деякі пікантнійші пікантніші річи речі.
Я знова знову просив би, коли можна загалом, щоб П. Проф. до суботи подали свій погляд, як відіб’ється зміна Кабінету там на польських і на наших справах.
У Львові викликало сензацію сенсацію і претенсії претензії до П. Проф., що Пан Проф. не взяли участи участі в Шевченківськім святі, хоч були перед тим у Львові. Я пояснюю се ріжними різними нагальними справами в Київі Києві; але що[до] других претенсій претензій, чому Проф. з Колессою і з Дністр[янським] не занялися справою стипендій чи що, то я, не знаючи сеї справи, не знаю, як ставитися до сього.
«Діло» з Хоткевичом веде далі кампанію. Наразі не знаючи, чи се по глупости глупості, чи на wink von oben. Коли б так було, то я виступлю з Нар[одного] ком[ітету].
Паням прошу передати мій поклон.
З глибоким поважанєм поважанням
Ів.Джиджора
Примітки
Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 261 – 262 зв.). Перша сторінка листа написана на бланку Бібліотеки Наукового товариства імени імені Шевченка у Львові з адресою та телефоном (ул. Чарнецького, ч. 26. Телефон ч. 624).
В п’ятницю (17 с[ього] м[ісяця]) К.Лев[ицький] конферував з Бін(ерт]ом і Штірком в університетській справі… – Після вбивства Адама Коцка та наступного судового процесу (так званий «процес 101»), який відбувся 14 лютого 1911 р. і завершився засудженням українських студентів, боротьба за український університет у Львові перейшла до української парламентської репрезентації, яка намагалася вирішити її шляхом переговорів з австрійським урядом.
У даному листі йдеться про черговий крок у цій справі – перемовини з прем’єр-міністром Австро-Угорщини Р.Бінертом та міністром освіти К.Штірком. Детально див.: Качмар В. За український університет у Львові: Ідея національної вищої школи у суспільно-політичному житті галицьких українців (кінець 19 – початок 20 ст.). – Львів, 1999; Мудрий В. Змагання за українські університети в Галичині. – Львів; Нью-Йорк, 1999.
…дві відомі точки «постулятів» «постулатів»… – Два принципові моменти щодо реалізації університетської справи голова українського парламентського клубу К.Левицький визначив так: 1) університет українці мають одержати не шляхом двосторонньої угоди з поляками, а лише від австрійського уряду; 2) його заснування повинно бути доконане у формі імператорського рескрипту.
«Діло» з Хоткевичом веде далі кампанію. – Йдеться про критичні виступи проти ЛНВ в «Ділі» Г. Хоткевича та І. Липи (Хоткевич Г. «Літературно-Науковий Вістник Вісник» // Діло. – 1911. – 16 (3) січня; Липа І. Ще про «Літературно-Науковий Вістник Вісник» // Діло. – 1911. – 8 лютого (26 січня), де, зокрема, нарікалося на редакційну роботу видання та відсутність редакційного комітету:
«Редакцийна мисль мовби завмерла; мовби редагував хто «Вістник» «Вісник» межи иньшою іншою працею, мало завдаючи собі труду, аби лише тримати орган в своїх руках. […] Хто тепер редагує «Вістник» «Вісник» – невідомо. Се якась державна таємниця» (Хоткевич Г. «Літературно-Науковий Вістник Вісник» // Діло. – 1911. – 16 (3) січня).
Поява цих публікацій викликала занепокоєння не лише І.Джиджори, але й інших співробітників ЛНВ, зокрема В.Козловського та М.Федюшки (Євшана). Вони вважали, що такі виступи загрожують не лише репутації журналу, а взагалі українській культурі. Видавець «Ради» Є.Чикаленко звернувся через П.Стебницького до О.Лотоцького виступити на захист ЛНВ і М.Грушевського (Євген Чикаленко і Петро Стебницький: Листування. 1901 – 1922 роки / Упоряд. Н.Миронець, Г.Старовойтенко, О.Степченко. – К., 2008. – С. 249; лист від 12 січня (ст. ст.) 1911 р.). О.Лотоцький відгукнувся публікацією «Теж критика» (Рада. – 1911. – 3 березня. – № 50. – С. 1 – 2). Відповів критикам і сам редактор ЛНВ: Грушевський М. Іще про наше культурне життя // ЛНВ. – 1911. – Т. 53. – Кн. II. – С. 392 – 403 (того ж року стаття увійшла до збірки «Наша політика»).
Стаття М.Грушевського спричинила появу нового, ще більш суб’єктивного випаду: Хоткевич Г. Журнал і публіка (У відповідь ЛНВістникові ЛНВісникові) // Діло. – 1911. – 21, 22 березня). Власне, про цю останню статтю Г. Хоткевича і пише І.Джиджора. Наслідком цієї дискусії стала заява М.Грушевського про зняття з себе обов’язків редактора ЛНВ (ЛНВ. – 1912. – Т. 58. – Кн. IV. – С. 3).
Світлана Панькова, Володимир Пришляк
Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 221 – 222.