Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

5.10.1910 р. До М. Грушевського

Москва М[осква], 5.Х. н. с[т]. 910

Варіанти тексту

Високоповажаний Пане Професор!

Сердечно дякую за картку, тим більше, що наслідком довшої перерви в кореспонденції з П. Професором я кінець кінцем опинився в прикрім положенню положенні, не знаючи, як її знова знову нав’язати. Моє curriculum vitae останніх місяців ось яке.

В Харкові я пробув до кінця мая і вже був надумав звідтіля виїхати до Москви. В тім часі один з моїх знайомих харків’ян, вибираючись на літо до себе на хутір, запропонував мені перебратися на його кватиру квартиру (nb. безплатно). Я, розміркувавши, що трапляється нагода розмірно дешевим коштом продовжити зайнятя зайняття в тамошнім архіві, згодився на сю пропозицію і лишився ще на деякий час.

Потім той же пан попросив пересилитися до його на село (півтора години їзди з Харкова), і я теж на се згодився, раз, через те, що до Москви я право вибирався на самий глухий сезон, а по-друге, мені, правду сказати, хотілося побути на Україні на селі, де я ще ніколи не був; нарешті, тут теж грали, може, головну ролю роль мотиви фінансової натури: пробуваючи у знайомого в його хуторі, я не тратив грошей, призначених для Москви.

Одначе я все-таки не був би позволив собі на таку панську забавку, наколи б я не мав був змоги при тім всім все-таки дальше дещо робити. Річ в тім, що харківський архівар дозволив мені скільки вгодно забирати з собою ріжних різних «дел» з архіва на село, і я сю привілєгію привілегію, дякуючи маленькому віддаленню від Харкова, використовував скільки лишень міг.

З початком серпня (ст. ст.) я приїхав до Москви, де сиджу досі вже другий місяць, значить. Не писав я до П. Професора через те що, раз, ні про що було писати, а друге, знаючи, що П. Професор неприхильно ставляться до продовжування мого побуту в Харкові, не насмілювався, все відкладаючи до часу, коли буду в Москві, і так воно і дотепер затягнулося.

Тепер про результати моїх зайнять. Дотично харковського харківського архіва: поза тим, що я зібрав для моєї жидівської статі статті, зібрані инші інші звістки, виписки і т. д. (як, напр., перестудіованнє перестудіювання журналів Генер[альної] канцелярії), в значіню значенні якоїсь цілости цілості невеликі, а для видання джерел – ніякі, хоч, як кажу, я переглянув значну скількість кількість документів. Вони мають для мене вагу в дальших евентуальних моїх роботах, а для політичної історії значіннє значення їх більш помічне. В такім фрагментаричнім по свому складу і по роду документів архіві, як харківський, треба б щонайменше рік або більше сидіти, як, напр., Барвінський, щоб на підставі виключно його щось суцільного дати.

Мені особисто ще в таких архівах, де богато багато цікавого, та без якоїсь суцільности суцільності, перешкоджає йти «простою дорого[ю]» певного рода плюшкінство чи що, через що я збираю всякі звістки, які не доконче мені зараз потрібні, але можуть і будуть потрібні пізнійше пізніше, тим більше, що хто знає, чи вдасться мені ще коли-небудь приїхати сюди і т. д. В результаті в мене назбиралася значна скількість кількість ріжного різного рода документів, виписок і т. д., які я можу лишень при ріжних різних нагодах використовувати.

З Москвою для видання документів справа стоїть краще. З тим, що я раніш зібрав, тепер переписане і що перепише в найблизшім найближчім часі Шуйська, буде документів на оден один том, що заледво становить третину того, що я намітив для видання в найблизшім найближчім часі; напр., з донесень Апостола правительству може, побіч зібраного, вже увійти в одну книжку тільки незначна частина.

Щодо моєї статі статті, то зі встидом мушу признатися, що, обіцяючи її прислати ще з Москви, я, як показується, «хвалився на рать ідучи».

Уваги, які подали мені П. Професор щодо тої теми, заставили мене її значно розширити, так, аби вона вийшла якнайменше «жидівська», а мала загальнійше загальніше значіннє значення. Я назвав свою роботу «Жиди в Гетьманщині в зв’язку з торговельними інтересами Гетьманщини». Значить тут говориться коротко про торговельний рух з заграницею (через Польщу), змагання Петра І на рівні з політичною автономією знищити Гетьманщину як самостійну економічно-господарську одиницю.

Отже, заборона вивозити безпосередно безпосередньо за границю цілий ряд продуктів, зміна торгівельних шляхів, підданнє торговлі торгівлі під росийську російську тарифу і т. д., результатом чого, по-мойому, було підірваннє підірвання торговлі торгівлі й енергії українських купців і т. д., а се звабило сюда жидів; дальше вже йде жидівська історія, яка становити буде заледво половину праці.

Таке розширеннє розширення змусило мене втягнути сюди богато багато иншого іншого матеріялу матеріалу для характеристики росийської російської торговельної політики супроти України, а крім того, теж і літературу в сій справі. Через те написаннє написання приволоклося, до сеї хвилі в мене є написаного на три друковані аркуші, наскільки можна виміркувати, а ще буде стільки.

При сій нагоді звертаюся до П. Професора з просьбою: чи де в якім польськім виданню виданні нема поміщеного трактату з 19/4 1727 р. між Польщею а Австрією в справі української торговлі торгівлі з Шлезком (властиво транзіт транзит через Польщу); я знаю лишень копію його, радше переклад, в тутешнім архіві. Коли б таке де було, то просив би вказати мені се виданнє видання, бо я польську наукову літературу знаю дуже слабо. Маю теж кілька невеликих рецензійок на деякі нові росийські російські праці, в яких попадаються звістки і про українські справи – може, придадуться; чи прислати їх, чи пождати з ними до повороту з Москви?

Про свої пляни плани небагато можу сказати. Насамперед до листопада хочу скінчити статю статтю, яку пишу зараз, за тим невелику напівстатю-напівреферат про 1738 – 40 pp. як продовженнє продовження давнійших давніших; досі вже вийшли 3 дальші томи «Бумаг Кабинета», а крім сього, в мене для сеї теми є дещо призбираного в Харкові. Потім, звичайно, про Апостола. Найважнійше Найважніше, одначе, щоб мені де-небудь пристроїтися у Львові, щоб не бути змушеним виїзджати виїжджати на село; в такім разі я покінчив би з тим докторатом в зимі, наколи моя статя стаття буде принята прийнята.

В Москві, незважаючи на економію, більш не буду міг пробути як два тижні, а й то, хто знає, чи хватить мені грошей на дорогу. В такім разі прийдеться виїхати скорше. З тої причини не можу вже розширити більше предмету моєї статі статті, хоч матеріял матеріал для сього тут знайшов би ся.

Поза сим більш нічого не знаю, бо ніде ні до кого не ходжу поза архівом і Рум[’янцевським] музеєм – рівно ж не знаю, що діється в Галичині.

Прошу ласкаво пробачити мою мовчанку. Мій поклін Паням.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Джиджора


Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 252 – 255 зв.).

один з моїх знайомих харків’ян… – Йдеться про дідича Миколу Тимофійовича Павлова, який мав хутір Федорівщина в 40 верстах від Харкова. Встановити це ім’я та назву хутора, на якому у червні – липні 1910 р. відпочивав І.Джиджора, дали змогу його листи до дружини Наталії (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2317, арк. 103 зв., 104, 113 зв.).

Найвірогідніше, І.Джиджора познайомився з Миколою Тимофійовичем через місцеву українську книгарню, оскільки той був одним з учасників нарад щодо її заснування (власне, наради відбувалися в його помешканні). Серед листів до І.Джиджори, що зберігаються в ЦДІАЛ України (ф. 309, оп. 1, спр. 2316), виявлено два листи М.Павлова від 1 та 27 вересня (ст. ст.) 1910 р. (Там само, арк. 136 – 137 зв.; 76 – 77 зв.). У першому він обіцяв переслати І. Джиджорі гроші до Москви, щоб той зміг довший час працювати в архівах. Повідомляв, що виїжджає на хутір, а гроші лишає К.Безкровному, офіційному керівникові книгарні, який і переправить їх до Москви. У наступному, у відповідь на лист І.Джиджори, підтверджує, що гроші до Москви послав він і тішиться, що молодий історик може продовжити свої студії.

…(як., напр., перестудіованнє перестудіювання журналів Генер[альної] канцелярії)… - Результатом згаданих студій стала стаття: Джиджора І. До історії Генеральної Військової Канцелярії // ЗНТШ. – Львів, 1912. – Т. CVII. – Кн. І. – С. 39 – 51. І.Джиджора представив її ще 27 лютого 1912 р. на засіданні Історично-філософічної секції, де було ухвалено друкувати її в «Записках». Короткий зміст статті – наступний:

«Генеральна Військова Канцелярія в лівобічній гетьманщині була з самих початків свого істновання існування найважнішою і найліпше зорганізованою інституцією, куди сходилися всі нитки управи цілою гетьманщиною. Як інституція не мала вона характеру колегії, а була виключно залежна від волі гетьмана, заховуючи одначе при тім характер військової інституції. В такій формі доховалася вона з малими перервами (в часі першої малоросийської малоросійської колегії 1722 – 1727) аж до смерти смерті гетьмана Апостола (1734).

Безпосередним Безпосереднім її начальником був генеральний військовий писар, а решту персоналу становили: реєнт, старші канцеляристи (звичайно двох) і військові канцеляристи, – що в сумі давало коло 25 осіб канцелярийного канцелярійного персоналу. Дневниками адміністраційної діяльности діяльності Генер[альної] канц[елярії] були т. зв. «діаріуші», які опісля перемінили на т. зв. «журнали» або «приходні і отхожі протокольні книги», себто книги, до яких записувано з поданєм поданням змісту всякі письма, що приходили і виходили з Генер[альної] канц[елярії]. Так «діаріуші» як і «журнали», наскільки вони заховалися, становлять першорядного значіння значення матеріял матеріал для внутрішної історії гетьманщини» (Хроніка НТШ. – Львів, 1912. – Ч. 50. – Вип. II. – С. 10).

В «Записках» І. Джиджора завершив свою статтю побажанням, «щоби так досі не видані діяріюші як і протокольні книги якнайскорше були друком опубліковані» (С. 51). Автограф (чернетку) статті виявлено у ЦДІАЛ України: ф. 309, оп. 1, спр. 1301, арк. 33 – 43.

…говориться коротко про торговельний рух з заграницею (через Польщу)… – Значення українських регіонів як вигідних транзитних територій зумовлювалося не лише їх історико-географічним розташуванням з точки зору геополітики, але й їхнім місцем в економічних перспективах навколишніх держав.

Українське купецтво, на думку І.Джиджори, традиційно провадило свої товари по второваних сухопутних шляхах: через Волинь до Сілезії та до Гданська, а через Литву – до Кенігсберга (Джиджора І. Економічна політика росийського російського правительства супроти України в 1710 – 1730 pp. // ЗНТШ. – Львів, 1910. – Т. 98. – Кн. VI. – С. 63).

Гетьманщина досить активно розвивала експортно-імпортні операції зі своїми західними сусідами. Найприбутковішою галуззю торговельної діяльності була закордонна торгівля волами. Великі гурти худоби утримували або скуповували на лівобережних ярмарках навесні, випасали їх до червня, а потім з допомогою найманих погоничів-гайдаїв переганяли через Правобережжя і західноукраїнські землі до Польщі, Австрії, німецьких держав, а звідти везли найнеобхідніші промислові товари. У вивозі худоби на західні ринки брали участь не лише професіонали-купці, а й козацька старшина і міщанство.

Найвідомішою торговельною артерією, якою провадили волів до Центральної Європи, була «Шльонська дорога». Під польською назвою Сілезії – Шльонськ (українською – Шлезьк) розумілися насамперед її міста – Вроцлав, Лєгніца, Бжег, Ополе, Ниса, Рацібож. На умови для розвитку торгівлі в Україні впливала і політика Габсбурзької монархії. Автаркічна економічна політика Росії щодо України у поєднанні з митним свавіллям щодо українських торгівців у Польщі, а також скарги з 1714 р. вроцлавських купців змусили австрійський уряд вдатися у 1720–1722 pp. до переговорів з російським урядом у справі української торгівлі (АВПРИ, ф. 32, оп. 32/1, 1722 – 1723 гг., д. 6, л. 15 – 16, 29, 39 – 42, 43, 62, 72, 96 – 99, 102 – 105, 112).

Шукаючи шляхів для майбутнього військово-політичного союзу з монархією Габсбургів, російська сторона вимушена була прислухатися до австрійської сторони, яка за одну з найголовніших умов поставила вимогу про відновлення вільної торгівлі України із Сілезією. Під час тривалих переговорів у Відні та Петербурзі російські дипломати наполягали, щоб йшлося виключно про торгівлю з Росією, не виділяючи спеціально проблем товарообміну з Україною. Тоді з ініціативи австрійського посла в Петербурзі, графа Філіпа Кінського, до переговорів були залучені представники посольства Речі Посполитої, яка теж була зацікавлена у транзитній українсько-австрійській торгівлі (АВПРИ, ф. 32, оп. 32/1, 1722 – 1723 гг., д. 6).

Саме з цією архівною справою у жовтні 1910 р. працював у МГАМИД І.Джиджора, оскільки зберігся його автограф як дослідника на її обкладинці. Одним з результатів переговорів став дозвіл на експорт з Гетьманщини волів, сала, воску, клею та щетини, забороненого указами 1714 і 1723 pp. (Там само, л. 62).

Одночасно у Варшаві австрійський посол граф Франц Карл фон Вратислав знову порушив це питання перед польським урядом. 19 квітня 1727 р. між Австрією і Польщею було укладено спеціальний трактат, за яким Річ Посполита зобов’язувалася забезпечувати вільний транзит українських купців до Сілезії і назад, збираючи лише мито у митній коморі в Луцьку. Разом з тим Польща спільно з Австрією поставили це питання перед російським Сенатом. У 1728 р. у Петербурзі відбулися переговори між Данилом Апостолом і графом Вратиславом про наболілі торговельні проблеми. Судячи з документів, така досить активна місія графа Братислава в Санкт-Петербурзі та Москві у справі, щоб «путь сей чрез Украину восприять», тривала до 1731 р. (АВПРИ, ф. 32, оп. 32/1, 1728 г., д. 8, л. 33; там само, 1729 г., д. 8, л. 2; там само, 1730 г., д. 7, л. 53; там само, 1731 г., д. 12, л. 198).

…чи де в якім польськім виданню виданні нема поміщеного трактату з 19/4 1727 р. між Польщею а Австрією в справі української торговлі торгівлі з Шлезком… – Археографічні пошуки привели до виявлення згаданого у листі І.Джиджори російського перекладу тексту цього австрійсько-польського трактату від 19 квітня 1727 р. про взаємну торгівлю, підписаного, з одного боку, послом графом Францом Карлом фон Вратиславом, і з другого – коронним підскарбієм Яном з Пребендова Пребендовським у Варшаві під назвою «Перевод с трактата каков учинен в Варшаве именем его цесарского величества Римского и Речи Посполитой полской чрез посла цесарского графа Вратислава и полского королевского подскарбия Пребендовского апреля 19 дня 1727 году», зокрема у РГАДА (ф. 248, оп. 29, д. 1793, л. 694 – 699). Цей документ із сенатської книги під № 66/1793 М.Шуйська скопіювала у МАМЮ для І.Джиджори (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2195, арк. 5 – 10).

Згадки про цей трактат містяться в документах за пізніші роки, зокрема в 1732 р.: «в 1727 апреля 19 дня Варшаве именем Его цесарского величества римского и Речи Посполитой Полской чрез Посла Цесарского графа Братислава и Полского коронного Подскарбия Препендовского учинен особливой трактат…», в якому йшлося «о бреславском торгу которой был в украинской коммерции способен…» (АВПРИ, ф. 124, оп. 124/1, 1732 г., д. 15, л. 3 – 3 об.).

В одній із справ архівної «Теки Івана Джиджори», укомплектованої Т.Кострубою, теж зафіксовані короткі відомості про цей документ (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2194, арк. 117). Шість пунктів цього торговельного трактату між підскарбієм Пребендовським і графом Вратиславом підписаного у Варшаві 19 квітня 1727 p., з текстовими витягами, детально проаналізовано в головній студії І.Джиджори: Джиджора І. Економічна політика росийського російського правительства супроти України в 1710 – 1730 pp. // ЗНТШ. – Львів, 1911. – Т. CV. – Кн. V. – С. 55 – 57.

Тексту цього торговельного трактату 1727 р. досі не опубліковано у жодному з польських археографічних видань. Його рукописна версія (копія) нині зберігається у Державному архіві у Вроцлаві: Archiwum Państwowe we Wrocławiu, Akta Miasta Wrocławia, rkps. A 32.2, karty 369 – 376. Загалом у польській історичній літературі цей трактат детально не опрацьований. Згадки на тему трактату в польській історіографії див.: Długoborski W., Gierowski J., Maleczyńsky К. Dzieje Wrocławia do roku 1807. – Warszawa, 1958. – S. 458 – 462; Wolańsky M. Związki handlowe Śląska z Rzeczpospolitej w XVII wieku. – Wrocław, 1961. – S. 56 – 58. Найгрунтовніше в сучасній польській історіографії про цей торговельний трактат написав Адам Перлаковський у своїй монографії, присвяченій постаті коронного підскарбія Яна Пребендовського: Perłakowski A. Jan Jerzy Przebendowski jako podskarbi wielki koronny (1703 – 1729). – Kraków, 2004. – S. 265 – 270.

…досі вже вийшли 3 дальші томи «Бумаг Кабинета»… – Йдеться про подальші, 5 – 7 (118 – 120) томи видання: Бумаги Кабинета министров императрицы Анны Иоанновны 1731 – 1740 гг. / Собраны и изд. под ред. А.Н.Филиппова, орд. проф. Юрьевского ун-та. – Юрьев: Тип. К.Маттисена, 1898 – 1915. – Т. 1 – 12. Видання цих джерел здійснювало Російське історичне товариство. Перші шість томів І.Джиджора прорецензував у своїй першій науковій статті 1904 р.: Джиджора І. Нові причинки до істориї історії відносин росийського російського правительства до України в 1720-х і 1730-х pp. Рец. на публ: Протоколы, журналы и указы Верховного Тайного Совета, 1726 – 1730 гг. Сборник имп[ераторского] русского Исторического общества. – 1886 – 1898. – Т. 55, 63, 69, 79, 84, 94, 101; Бумаги кабинета министров императрицы Анны Иоанновны 1731 – 1740 гг. Сборник имп[ераторского] русского Исторического общества. -1898 – 1904. – Т. 104, 106, 108, 111, 114, 117 // ЗНТШ. – Львів, 1904. – Т. 61. – Кн. V. – С. 1 – 40. Сьомий том – у статті 1906 р.: Джиджора І. Україна в першій половині 1738 р. Рец. на публ.: Сборник имп[ераторского] русского ист[орического] Общества. – Юрьев-Дорпат, 1905. – Т. 120: Бумаги кабинета министров. Т. VII: 1738 г. Январь-июнь. – 536 с. // ЗНТШ. – Львів, 1906. Т. 69. – Кн. I. – С. 70 – 83. Рукопис статті (відсутня перша сторінка) зберігається: ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1301, арк. 21 – 32 зв. У РГАДА в Москві, в фонді 177 (Кабинет министров) зосереджені документи цього дорадчого органу при імператриці Анні Іоанівні за 1731 – 1741 pp.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 214 – 216.