13.05.1910 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Сердечно дякую за лист і за гроші. З неділі напевно вже їду до Москви, а тут останніми часами займався матеріялами матеріалами для головної теми – головно переглядав «Діаріуш» Генер[альної] канцелярії за 1732 – 3 pp. Отсі «Діаріуші» – се, власне кажучи, «книги исходящих» ріжних різних письм з Генер[альної] канцелярії так в полки, як і в Петербург з доволі докладним змістом згаданих письм. Особливо цікаві для внутрішньої управи і можуть почасти заступити і самі сі письма, які не знайшлися досі або затратилися вже давнійше давніше.

В Київі Києві є такий же «Діаріуш» за 1727 і, здається, за 1729 р. в збірці Лазаревського. На мою думку, їх доконче треба б колись видати, хоч сього так скоро не можна буде зробити, бо се величезні книги: одна (за 1732 р.) має 297 карток, а друга – 313 карт[ок].

Крім того, є тут ще за пізнійші пізніші роки (1743 і [174]7) оригінальні протоколи Генер[альної] канц[елярії], головно ріжні різні судові слідства, і книга протоколів генер[альних] підскарбіїв за 1732 р. Для мене наразі (для найблизшої найближчої теми) небагато необхідного. В мене сильна постанова прислати з Москви статю статтю про жидів, і я думаю, що пришлю, бо вже зачав обробленнє оброблення зібраного матеріялу матеріалу, тільки боюся, що статя стаття, як на таку неповажну тему, вийде трохи довша, ніж би їй, може, належалося. Як би там не було, то коли буду здоров, гадаю, що на сей раз «не вдару чолом в грязь».

Одно мене затурбувало, що П. Професор написали, що я якимись несподіванками збентежив П. Професора. Я ніяк не можу додуматися, що я такого поганого в сім часі зробив. Я просив би написати мені про се, бо, може, справді я в чім-небудь поступив не так, як треба.

Щодо Багалі[ї]вських «компліментів», як П. Професор кажуть, то я їх не перецінював, а написав те, що чув на власні уха. А чи він се щиро чи нещиро говорив, я в те не вдавався, і, по-мойому, в сім випадку се менше важно: факт, що він так очевидно мусів говорити в авдиторії, хай буде, що з огляду на мою присутність, але на пізнійших пізніших лекціях сих своїх слів не старався ослабити, бо я по кожній лекції питав студентів, що Багалій говорив.

Щодо видання Сковороди, то Баг[ал]ій обіцяв сам зайнятися і дізнатися, чи Бруєвич видаватиме, чи ні. Не знаю, чи писав він вже що-небудь до П. Професора, бо я останніми часами з ним не бачився. «О здешних обращениях», як писали в давних часах, я можу лишень потвердити те, що писав раньше, так само і про відносини до П. Професора з тим додатком, що Харків в тих ріжних різних справах росте на моїх очах. Насамперед тут постановлено зайнятися поширеннєм поширенням преси і книжок (склавши для сього відповідний фонд – по змозі), а в першій лінії поставлено «Село». Докладнійше Докладніше, як і що, незручно мені писати.

А тепер важнійша важніша справа: чи П. Професор лишаються в Київі Києві аж до похорону Грінченка, чи, може, виїдуть до Львова, що, на мою думку, треба б зробити (там вже – до річи речі – й виклади, певно, почалися). Річ в тому, що не тільки я, а єсть тут вже й инші інші з критичним менш-більш поглядом люди, які думають, що П. Професор повинни забирати голос – як мовляв Годунов – тільки в часах великої радости радості або найбільшого лиха, а тим часом, коли П. Професор лишаться в Київі Києві, то я дійсно не знаю, чи П. Професорови Професорові було б зручно не промовляти – а промовляти теж… не того…

Кажу ще раз, що я висловлю[ю] свою думку без ніяких рад; а думка ся не тільки в мене появилася, але вже двох людей зверталися в сій справі до мене (можу заручити, що не я спровукував спровокував такий погляд, нав’язуючи до сього конк[ре]тного) випадку, а се є випливом загального, скорше виробленого погляду; тут навіть не здавали собі перед тим справи про відносини небіжчика до Галичини, а не то що до особи П. Професора. Розуміється, про се останнє я ніколи тут ніде [не] говорив і не говорю.

Тут є менше-більше дві українські групи, які з собою не можна сказати, щоб ворогували, але сильно конкурують. Наслідком сеї конкуренції є українські відділи в обидвох тутешніх прогресивних газетах, які теж ведуть конкуренцію. Я, наскілько стає часу, буваю тут і там. Осібняком стоїть Алчевська, яку критикують обі групи, яка – до річи речі – написала доволі незручну допись в «Ділі» про похорон Кроп[ивницько]го, надаючи йому характер якої загальноросийської загальноросійської маніфестації – притім подала деякі річи речі, особливо промови, невірно.

Кінець кінцем, незважаючи на деякі менше важні дрібниці – з Харкова може бути для українства потіха, а може, й поміч.

Тут кількох панів запрохувало мене на літо до себе то на хутір, то на село – мовляв, наберіть книжок і всякого там матеріялу матеріалу і на селі пишіть собі. Та, на жаль, в сім році буде, мабуть, неможливо для мене поїхати куди-небудь на село, хоч як би мені хотілося.

Згоральський, якому Т[оварист]во ухвалило дати підмогу і з якого взяло реверс, не приславши досі грошей, просто плачеться і просить на милість Бога, щоб йому вже раз прислано ті гроші. Скільки знаю, то він здуру написав досить дурний лист до П. Професора, та се «по глупости глупості». Я радив би, щоб йому вже раз вислати тих 200 к[орон] чи що; раз, для того, що він дійсно нічого не має, а друге, що людина має дуже нескромний і недісціплінований недисциплінований язик і буде плескав по всім усюдам про «погані бюрократичні порядки в Т[оварист]ві», що його надули, бо взяли реверс і т. д., що зрештою можна бачити з його листа, а й тут він вже зачинає дещо такого говорити. А се неприємно, бо тут дуже гарне понятє поняття мають про Галичину.

Прошу передати мій поклін Паням.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447. арк. 247 – 250 зв.).

«Діаріуш» Генер[альної] канцелярії за 1732 – 3 pp. – На той час цей діаріуш, точніше протокольна книга Генеральної військової канцелярії під архівним № 2622, зберігався у фонді «Малоросійські справи» Харківського історичного архіву, в якому починаючи з 1905 р. працював І.Джиджора. Про цей документ І.Джиджора згодом написав у своїй розвідці 1912 р.: Джиджора І. До історії Генеральної Військової Канцелярії // ЗНТШ. – Львів, 1912. – Т. 107. – Кн. І. – С. 48. Нині цей діаріуш зберігається: ЦДІАК України, ф. 51: Генеральна Військова канцелярія, оп З, спр. 19249 (старий архівний № 2622), 297 арк.

В Київі Києві є такий же «Діаріуш» за 1727 і, здається, за 1729 р. в збірці Лазаревського. – Нині ці документи зберігаються: ІР НБУВ: ф. І: Збірка О.Лазаревського, спр. 53762 (13): Журнал делопроизводства гетманской канцелярии 1727 – 1728 гг. Оригінал, F°, 403 арк. ; спр. 53763 (13): Журнал делопроизводства гетманской канцелярии 1729 – 1731 гг. Оригінал, F°, 645 арк.

Публікації діаріушів Генеральної військової канцелярії за окремі роки див.: Отрывки из дневника гетманской канцелярии за 1722 – 1723 гг. / С предисловием А. Лазаревского // ЧИОНЛ. – К., 1898. – Кн. 12. – С. 90 – 145; Дияриуш Генеральной Войсковой канцелярии [1728 р.] / Под. М.Слабченко. – Одесса, 1913. Про діаріуші Генеральної військової канцелярії як джерела до історії Гетьманщини див.: Литвиненко М.А. Джерела історії України XVIII ст. – Харків, 1970 (в загальному). Джерелознавчий аналіз цього типу пам’яток: Горобець В.Й. Діаріуші – визначні пам’ятки української писемності XVIII ст. // Історичні джерела та їх використання. – К., 1972. – Вип. 7. – С. 102 – 114; Його ж. Мова і стиль української документації часів Гетьманщини XVIII ст. // Між сусідами / Między sąsiadami: Альманах фундації св. Володимира. – Kraków, 1993. – Вип. II. – Т. III. – С. 90 – 93. Про палеографію: Панашенко В.В. Палеографія українського скоропису другої половини XVII ст. (на матеріалах Лівобережної України). – К., 1974. Досі залишаються неопублікованими в повному обсязі всі збережені діаріуші Генеральної військової канцелярії доби Данила Апостола 1927 – 1732 pp.

…а в першій лінії поставлено «Село»… – Яскраві спогади про народний ілюстрований тижневик «Село» подає у своєму нарисі один з організаторів видання Ю.Тищенко (Сірий): Тищенко-Сірий Ю. Перші наддніпрянські українські масові газети (1909 – 1912). – Нью-Йорк, 1952. Генезу «Села» досліджено у студії: Панькова С. Михайло Грушевський і народна газета «Село» у світлі мемуарних та епістолярних джерел // Український історик. – 2004 – 2005. – Ч. 3 – 4; 1. – С. 25 – 46. Особливу увагу М.Грушевського до цього видання засвідчує той факт, що у 76-ти номерах газети, що вийшли (1909. – № 1 – 17; 1910. – № 1 – 50; 1911. – № 1 – 9), вчений подав 84 статті.

…чи П. Професор лишаються в Київі Києві але до похорону Грінченка… -Відповідь на це запитання дають лаконічні записи у щоденнику М.Грушевського: «Рано прийшла звістка про смерть Едуарда англійського і Грінченка, остання дуже немило всіх нас вразила» (Щоденник М.Грушевського за 1910 р. / Вступ, публікація та примітки І.Гирича, О.Тодійчук // Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 113; запис від 25 квітня (ст. ст.) 1910 р.); «Писав, потім їздив на панахиду по Грінченку і перед тим до книгарні. Людей було дуже мало, тільки богомольці трохи заповнили церкву» (Там само. – С. 114; запис від 27 квітня (ст. ст.) 1910 p.).

Згоральський, якому T[оварист]вo ухвалило дати підмогу… – Йдеться про зворотню допомогу у розмірі 200 кор[он], яку НТШ надало студенту-філософу 2-го курсу Харківського університету (Хроніка НТШ. – Львів, 1910. – Ч. 42. – С. 2).

…здуру написав досить дурний лист до П. Професора… – Лист Теофіла Згоральського (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 874, с. 144 – 146) дійсно написаний в істеричному тоні. Сутність прохання Теофіла І.Джиджора передає докладно, емоції може відтворити лише текст:

«Чи Пан професор пригадують, як я в коротких словах, ще перед Різдвом осьмілився осмілився звернутися через Вас до своїх краян з погрозою, що я стріляюсь, якщо вони не подадуть мені руку, щоби витягти мене з мого безталанного життя. Тоді хоч в кількох словах, але отверто відверто з’ясував я своє становисько, і мене хоч через місяці два – а повідомлено: краяне асігнували асигнували пожичить позичить мені 200 кop[oн]. За ті, ті два місяці можна було – нехай мені буде вибачено – тричі здохнути. […] Так як пан професор є для нас зара[з] тим фокусом, що все у йому скупчується і до його все лицем звернене, то я й звертаюсь до Вас, пане професоре, бо знаю, що від Вас швидше почують ті, що так недбало виконують свої обов’язки».

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 212 – 214.